Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з історії України

Причорноморська Скіфія VI—IV ст. до н. е.
Племена Правобережного Лісостепу

Реферат

На главную
Реферати з історії України

Панування скіфів у Північному Причорномор'ї глибоко впливало на економіку, соціальний устрій, матеріальну культуру, ідеологічні уявлення та на інші сторони життя населення Правобережного Лісостепу. Особливо великий вплив степові сусіди справили на жителів придніпровської та південної частини цих земель, що межували зі Степом (північна частина нинішньої Кіровоградщини, Черкащина, Київщина). Далі на північ і північний захід скіфський вплив помітно зменшувався і місцеві доскіфські риси зберігалися більше.

Відповідно до цього для скіфського часу на Правобережжі можна виділити території окремих племен, що різняться одне від одного певними етнографічними ознаками, особливостями побуту і звичаїв. До числа таких культурно-племінних підрозділів належать: києво-черкаський регіон, що об'єднує тясминську, канівську і київську групи; східноподільський регіон — по середній течії Бугу на Вінниччині; західноподільський регіон, який відповідає території сучасних Тернопільської, Чернівецької та Хмельницької областей; волинський регіон, що охоплює південну частину Полісся — сучасні Ровенську, Житомирську та північну частину Хмельницької областей.

Найбільш обжитим, густо заселеним і розвинутим в економічному й культурному відношенні був придніпровський, києво-черкаський, регіон. Починаючи з кінця VII — початку VI ст. до н. е. тут інтенсивно відбувався процес сприйняття місцевим населенням різних елементів скіфської культури; одночасно зникали зовсім або ж зазнавали змін старі доскіфські риси чорноліської культури.

На зміну попередньому поховальному обряду з переважанням урнових трупоспалень у безкурганних могильниках приходить новий обряд трупопокладення у ґрунтових ямах із спорудженням дерев'яних гробниць під насипом кургану, за скіфським звичаєм. У похованнях дедалі частіше зустрічаються речі скіфського типу. Спочатку їх було небагато — наконечники стріл, пастові намистини, ножі; з часом з'явилися панцири, списи, мечі, сагайдаки зі стрілами, вуздечки. В середині VI ст. до н. е. місцеве населення користувалося вже повним набором скіфської зброї і кінського спорядження. Загальними для всіх племен Скіфії стали основні типи знарядь праці (залізні сокири, тесла, серпи, мотики тощо), прикраси, предмети туалету, металевий посуд, речі культового вжитку. В художньому оформленні предметів з металу і кістки застосовується спільний для всіх племен скіфський звіриний стиль.

Різко зростали майнова нерівність і соціальна градація. Визначальною ознакою чоловічих поховань стає покладення в них предметів озброєння і збруї верхового коня. З'являються кургани з похованнями знатних воїнів разом з повним комплектом скіфського військового спорядження, золотих прикрас, предметів культу. В ряді випадків разом з небіжчиком клали принесених в жертву жінок, слуг, коня.

Все це свідчить про встановлення тісних контактів землеробського населення зі степовим скіфським світом, про інтенсивну перебудову його родової організації у напрямі воєнізації життєвого укладу, як і в кочових скіфів. Складався воїнський стан, який включав все доросле чоловіче вільнонароджене населення. Посилилася влада та зросло багатство родових і племінних вождів, які ставали одночасно воєначальниками.

Від доскіфського часу місцеве населення стійко зберігало пережиточні традиції обряду трупоспалення, що набуло форм спалення дерев'яних гробниць разом з померлим.

Кераміка племен Правобережного Лісостепу кінця VII — початку VI ст. до н. е. відзначається надзвичайною різноманітністю форм, старанністю обробки, багатством орнаментації. Традиційну форму зберегли високі кухонні горщики, прикрашені наліпним валиком під вінцями та на поясі. Поверхня столового посуду вкривалася чорним лощінням. Значного поширення набули миски, біконічні корчаги з різьбленим і рельєфним орнаментом, кубки з круглотілим тулубом, черпаки з високими ручками. По рівній лощеній поверхні наносився різьблений геометричний орнамент складної композиції, затертий білою пастою.

Розквіту місцевого гончарського ремесла, різноманітності форм і багатству орнаментального оздоблення, мабуть, сприяло пожвавлення культурних зв'язків із землеробськими племенами Дністро-Дунайського басейну, що почалося ще з часів пізнього чорнолісся. Однак це піднесення гончарського ремесла не було тривалим. У результаті зміцнення зв'язків зі степовим світом, де керамічне виробництво не належало до провідних, а також широкого проникнення привізного грецького посуду, починаючи з середини VI ст. до н. е. відбувається спрощення і збіднення форм побутового посуду. Цей процес супроводжувався зникненням доскіфських традицій і поширенням стандартизованих форм простих кухонних горшків і столових мисок, якими користувалися усі землеробські (а частково й кочові) племена скіфської культури.

VI—V ст. до н. е. в історії племен Правобережного Лісостепу були часом великого економічного й культурного піднесення. У цей час виникли великі поселення. Впровадження залізних знарядь праці сприяло розвиткові землеробства та різних ремесел. Розвиток землеробства підтверджується знахідками під час розкопок значної кількості зернових ям та різних знарядь, пов'язаних з землеробством і переробкою землеробських продуктів. Значно розширилися торговельні зв'язки з грецькими містами Північного Причорномор'я, передусім з Ольвією. На поселеннях і в курганах південної частини Правобережного Лісостепу, по Тясмину, Росі, Південному Бугу, знайдено особливо велику кількість речей античного імпорту, що надходив як з грецької метрополії, так і з ремісничих майстерень північнопричорноморських центрів. Ці знахідки підтверджують свідчення Геродота про те, що скіфи-орачі вивозили в Ольвію надлишки хліба.

Отже, входження місцевих землеробських племен до складу політичного об'єднання Скіфії, крім певних, часом дуже тяжких, обов'язків, пов'язаних зі сплатою данини, відкривало перед пануючою верхівкою безумовні вигоди і перспективи. Вони полягали насамперед у значному розширенні культурних і торговельних зв'язків, які стимулювали розвиток ряду місцевих сільськогосподарських галузей, відкривали можливість додаткового збагачення.

Якими б не були форми політичних взаємин між степовими племенами Скіфії і населенням лісостепової смуги, вони не ліквідували постійної загрози воєнних нападів степовиків, що захоплювали худобу, грабували майно, брали полонених, перетворюючи їх на рабів. Тому жителі Південної, прикордонної зі Степом придніпровської зони змушені були оточувати свої поселення міцними укріпленнями, ровами, валами тощо.

Городища скіфського часу досягли значних розмірів, причому, крім заселеної частини, вони мали велику вільну площу — загін для худоби. В систему укріплень поселень місцеве населення намагалося включати яри зі струмками або невеликі ріки, які могли служити джерелом води для людей і худоби на випадок облоги.

Вузол таких городищ (Пастирське, Шарпівське, Буда-Макіївське, Мотронинське) знаходиться на Тясмині. Далі на північ на березі Дніпра, вище Канева, розташоване Трахтемирівське городище; під Києвом — Хотівське й Ходосівське городища. Розташування їх над долиною Дніпра свідчить про те, що загроза нападу існувала не тільки з півдня, а й зі сходу — з боку лівобережної рівнини, яка також була ареною кочувань степових скіфів.

Група городищ виникла й у Східному Поділлі. Серед них найбільш відоме Немирівське на околиці Вінниці. Населення цієї території виготовляло високоякісний глянсовий столовий посуд, прикрашений пластичним орнаментом.

У ранньоскіфський час відбувалося розселення землеробських племен з Побужжя і Подніпров'я в район Подністров'я. Під час переселення на захід пришельці частково витіснили, частково асимілювали місцеві фракомовні племена культури фракійського гальштату, поклавши початок існуванню західноподільського регіону. В скіфський час життя тут протікало в порівняно мирних умовах, про що свідчить наявність великої кількості неукріплених поселень, розташованих найчастіше групами на берегових підвищеннях Дністра. Городища з'явилися тут лише у IV ст. до н. е. на південній його межі. Скіфський вплив на побут місцевого населення був слабкішим і менш тривалим, ніж у Подніпров'ї і Побужжі. Кількість речей скіфського вжитку (особливо у V—IV ст. до н. е.) порівняно невелика, мало й предметів, художньо оформлених у дусі скіфського звіриного стилю. В поховальному обряді більш стійко зберігалися пережиточні риси доскіфського часу (поховання в скорченому положенні, обряд трупоспалення). В матеріальній культурі виразно простежується контакт з фракійськими племенами Карпато-Дунайського басейну.

Міграція значних груп населення з Середньодніпровського Лісостепу на північний захід, у район Верхнього Подністров'я і Західного Бугу, що почалася ще в чорноліський час, спричинилася до зникнення тут племен висоцької і лужицької культур.

На основі племен чорноліської культури на території Волині склалася локальна група населення, яка найменше зазнала скіфського впливу. Тут продовжували існувати невеликі відкриті родові поселення. Стійко зберігався старовинний обряд трупоспалення з похованням в урнах, у безкургапних могильниках. У формах посуду продовжували існувати дещо змінені доскіфські традиції. Речей скіфського вжитку дуже небагато. Населення цієї території лишалось осторонь інтенсивних торговельних зв'язків з грецькими колоніями. Певна відсталість економіки підтверджується тим, що тут протягом скіфського часу застосовувалися крем'яні серпи, давно вже витіснені залізними на всій іншій території Скіфії. Соціальна й майнова диферепціація у населення скіфського часу на Волині виявлялася дуже слабо.

Плем'я, що жило на Волині, підтримувало контакти з балтомовним населенням милоградської групи Прип'ятського Полісся. Поселення та поховання обох груп населення розташовувалися посмужно в межах спільної території, що свідчить про мирні, добросусідські відносини між ними.

На відміну від цього мирного «патріархального закутка», племена Середнього Подніпров'я були втягнуті у бурхливі події, що відбувалися у Степовій Скіфії. Протягом VI і особливо V—IV ст. до н. е. населення цієї території дедалі більше входило в орбіту скіфського світу. Місцеві особливості, успадковані від доскіфського часу, поступово згладжуються. У житті, побуті, торговельних зв'язках, характері соціальних відносин і культурі переважають ті самі риси, що й у степових кочовиків. У складі інвентаря фактично не помітно грані між степовими скіфами і землеробським населенням правобережної групи. Цілком імовірно, що такий сильний культурний вплив і тісні політичні зв'язки могли спричинитися до асиміляції степовими скіфами якоїсь частини населення південної середньо-дніпровської лісостепової зони.

Вже зазначалося, що у IV ст. до н. е. політика кочових скіфів щодо навколишніх племен і народів стає особливо жорстокою й агресивною. Поява на південній окраїні Лісостепу, в басейні Тясмину, курганів з похованням у катакомбах стенового типу свідчить про проникнення сюди скіфського населення. Водночас занепало, а в ряді випадків і повністю припинилося життя на таких великих скіфських городищах, як Пастирське, Шарпівське, Немирівське та ін. Виникло кілька нових укріплень, але життя протікало тут кволо і скоро припинилось. Очевидно, політичне об'єднання з кочовими скіфами перетворилося на тяжке ярмо, яке підірвало нормальне господарське життя і призвело до занепаду і спустінпя краю. У IV ст. до н. е. тут зустрічаються багаті поховання людей разом із зброєю, осідланими кіньми, прикрасами тощо. Однак щодо більшості поховань важко сказати, належали вони степовим скіфам чи представникам місцевої знаті, яка тісно пов'язала свою долю з завойовницькою політикою правлячої скіфської верхівки.

Глибокі зміни в житті населення Правобережного Лісостепу відбулися з падінням могутності степових скіфів у III ст. до н. е. Відтоді зникли з ужитку всі основні елементи скіфської культури (скіфська зброя, прикраси, кінська вузда тощо), а це означає, що, при всьому своєму поширенні, вони були не власними, місцевими, а привнесеними зовні. Деякою мірою відродилися старі доскіфські традиції. Відновився старий обряд поховання з трупоспаленням у безкурганних могильниках. У ліпній кераміці знову з'явилися старі чорноліські форми.

Сармати, які прийшли на зміну скіфам у степах, не створили тут могутнього політичного об'єднання, й лісостепові племена надовго відмежувалися від степового світу. З падінням скіфського панування розпочався процес відновлення основного етнічного ядра населення і своєрідності його культури.

Населення Правобережного Лісостепу встановило контакт з кельтськими племенами Середньої Європи та гето-дакійськими племенами фракійського світу. Водночас продовжувався традиційний зв'язок з античними центрами Північного Причорномор'я пізньоелліністичного і римського часу. Все це, разом зі зникненням скіфського комплексу, внесло у риси матеріальної культури місцевого населення новий струмінь, істотно видозмінивши її порівняно зі скіфським часом.

Сарматські племена, мабуть, не так жорстоко гнобили землеробське населення, як скіфи. Потреба підтримувати і споруджувати укріплені городища майже відпала. Відновилося життя у відкритих поселеннях, які виникли головним чином на підвищених і природно захищених ділянках плато. Все це знаменувало собою перехід до нового, післяскіфського етапу розвитку місцевого населення, пов'язаного з так званою зарубинецькою культурою.

bigmir)net TOP 100