Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з історії України

Причорноморська Скіфія VI—IV ст. до н. е.
Племена Лівобережного Лісостепу

Реферат

На главную
Реферати з історії України

На початку VI ст. до н. е. територія Лівобережного Лісостепу була заселена скотарсько-землеробськими племенами, що принесли сюди скіфську культуру у всій повноті й багатогранності її архаїчного комплексу. На відміну від Правобережжя, тут не простежується поступово наростаючого процесу проникнення скіфського елемента в якесь чужорідне середовище.

Населення Лівобережного Лісостепу концентрувалося кількома групами по течії основних рік. Одна з них займала нижню течію Сейму, друга — басейн Сули і Псла, третя заселила лісостепову течію Сіверського Дінця. Очевидно, в такому розміщенні відбився природний поділ на племена. Кожен з цих територіальних племінних підрозділів мав певні особливості матеріальної культури, які становили їх етнографічні ознаки; це, однак, не порушує уявлення про етнокультурну спільність цієї частини населення Скіфії.

У кожному з названих племінних районів з'явилися городища й неукріплені поселення, а також курганні могильники з похованнями за скіфським обрядом трупопокладення у великих ґрунтових ямах з дерев'яними склепами, куди разом з небіжчиком клали скіфську зброю, кінське спорядження, прикраси, побутове начиння та інші предмети, у багатьох випадках оздоблені у звіриному стилі. Поховальний ритуал відзначається одноманітністю, що свідчить про дотримання певних обрядів, пов'язаних з анімістичним культом.

Культура племен Посульсько-Донецького Лівобережжя відрізняється від культури правобережних племен джерелами свого походження, сталістю поховального ритуалу, багатством речей ранньоскіфського вжитку, особливостями планування й будівництва городищ, прийомами влаштування житла, а також своєрідністю місцевого ліпного посуду. Вироби місцевих гончарів відзначаються утилітарністю та простотою форм, дуже близьких до форм посуду, який виготовляли степові племена Скіфії.

Центром зосередження племінного угруповання в басейні Сули було городище біля с. Басівки поблизу Ромен. Головною відмінною рисою Посулля є зосередження тут великої кількості курганних некрополів. Більшість поховань з цих курганів належала воїиам-дружинникам VI—V ст. до н. е. Кургани представників племінної знаті й вождів (Старша Могила, курган поблизу хут. Шумейко) сягали висоти 20 м і містили поховання воїнів з великою кількістю зброї та кінських вуздечок.

Особливо густо заселеним був басейн Сіверського Дінця в межах сучасної Харківської області. Тут зосереджено 19 городищ і понад 50 відкритих поселень. Останні розташовувались переважно поблизу городищ. Під час воєнної небезпеки жителі цих поселень ховалися в укріпленнях городищ. Городище, розташовані біля нього поселення та курганний могильник утворювали комплекс родової патріархальної общини. Дослідження на городищах та поселеннях Сіверського Дінця відтворюють картину високорозвинутого землеробства й пастушого скотарства, дають уявлення про різноманітність ремесел, домашніх промислів.

Очевидно, скотарсько-землеробські племена скіфської культури, що заселяли Лівобережжя, були народом досить войовничим. Про це свідчать, зокрема, велика кількість зброї та спорядження верхових коней у похованнях, а також ті відносини, що склалися у цих племен з північними та північно-східними юхнівськими племенами. Носії юхнівської культури, які межували зі скіфськими племенами по Сейму й Десні, з VI ст. до н. е. змушені були створити ряд укріплених поселень, навпроти яких простяглася лінія скіфських городищ, збудована на Нижньому Сеймі. Цілком імовірно, що відносини між цими двома народами до кінця скіфського панування лишалися напруженими.

Досить складними виявилися відносини пришельців з племінною групою, яка за два віки до цього переселилася в басейн середньої течії Ворскли з південної частини Дніпровського Правобережжя. При просуванні на північ посульсько-донецькі племена скіфської культури опинилися в оточенні численного і войовничого чужорідного населення. Наприкінці VII ст. до н. е. тут зникли неукріплені поселення і виник ряд городищ. Найбільше з них — Більське городище — було засновано на місці одного із селищ. Протяжність зовнішніх валів Більського городища сягає 30 км. Його оборонна система включає три укріплені валами житлові ділянки: Західне, Східне і Північне, або Куземинське городища. На обширному, оточеному великим валом просторі також є сліди заселених ділянок. Під час воєнної загрози сюди, очевидно, зганяли стада худоби.

Цілком можливо, що між населенням Поворскля і сусідніми посульсько-донецькими племенами рано встановився контакт і союзницькі відносини. Є підстави вважати, що в спорудженні грандіозних укріплень Більського городища брали участь як ворсклинські, так і посульсько-донецькі племена, причому пізніше тут жили і ті й інші, зберігаючи, однак, територіальне розмежування. На Західному городищі жило населення з культурою правобережно-ворсклинського, а на Східному — посульсько-донецького типу. Це дуже цікаве явище, яке стало відомим у результаті досліджень останнього десятиріччя, привертає до себе пильну увагу вчених.

Так чи інакше населення ворсклинського угруповання, що опинилося в оточенні чужорідних племен, не було знищене. Воно продовжувало існувати протягом всього скіфського періоду. Однак з часом специфічні, близькі до правобережних риси його матеріальної культури поступово втрачалися, зливаючись з культурою інших груп населення Лівобережжя. На кінець V ст. до н. е. цей процес асиміляції вже завершився.

Говорячи про племена скіфського періоду Лівобережного Лісостепу, слід відзначити ще одну істотну їх особливість. У IV ст. до н. е., в час найвищої агресії кочових скіфів, цей народ, його культура і господарське життя не занепали, як це сталося на Правобережжі. Навпаки, у IV ст. до н. е. тут спостерігається піднесення й розквіт господарської і культурної діяльності. Культурні шари IV ст. до н. е. на більшості городищ і селищ відзначаються великою кількістю житлових і господарських комплексів, речових знахідок. На цей час припадає багато предметів античного (переважно боспорського) походження, що свідчить про пожвавлення мінових відносин.

Мабуть, населення цієї території меншою мірою, ніж його західні сусіди, зазнавало спустошливих набігів степовиків. Цьому могла сприяти їхня етнічна спорідненість, що впливала на регулювання взаємин. В усякому разі, піднесення всіх галузей економіки — землеробства, ремесел, торгівлі, скотарського господарства — у племен Лівобережжя за часом збіглося з найвищим розквітом Степової Скіфії, якого вона досягла у IV ст. до н. е.

bigmir)net TOP 100