Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з історії України

Союзи племен напередодні утворення давньоруської держави

Реферат

На главную
Реферати з історії України

Характерним явищем завершального етапу первіснообщинного ладу було утворення союзів племен. Спочатку вони не були міцними й швидко розпадалися, змінюючи один одного. З часом ці союзи ставали дедалі стабільнішими і поступово перетворювалися на політичні об'єднання державного типу.

За літописами, у східних слов'ян напередодні утворення Київської Русі існувало 14 великих груп племен, що мали такі назви: поляни, древляни, уличі, тиверці, дуліби, бужани, волиняни, хорвати, сіверяни, в'ятичі, радимичі, дреговичі, кривичі, ільменські словени. Деякі з цих об'єднань згадуються і в інших пам'ятках. Візантійський хроніст Феофан називає плем'я сіверян, що жило наприкінці VII ст. поблизу Дунаю. Географ Баварський знав племена бужан, сіверян, уличів. Константин Багрянородний у своєму творі «Про управління державою» згадує слов'янські племена кривичів, дреговичів, сіверян, древлян, уличів і кілька племен, невідомих за літописами. Аль-Масуді говорить про волинян і дулібів. Вказані групи племен у істориків дістали назву «літописні племена».

Велику увагу вивченню «літописних племен» приділяють українські дослідники. Особливий інтерес становлять пам'ятки другої половини І тисячоліття н. е. — часу існування об'єднань цих племен. Нині визначено соціальний зміст названих утворень як великих союзів племен, що поступово переросли у феодальні князівства. Виникнення цих об'єднань можна віднести до VI—VII ст.

Територія згадуваних літописами союзів племен була значною: вона дорівнювала кільком сучасним адміністративним областям. Великий союз об'єднував до десятка окремих племен, назви яких згодом забулися. Здебільшого зберігалася тільки загальна назва союзу, яка могла водночас бути і назвою одного з племен, що його утворили. В письмових пам'ятках збереглися відомості про подібні великі союзи племен у західних слов'ян — лютичів і бодричів. Вони складалися з цілого ряду племен, кожне з яких мало свою назву. Археологічними дослідженнями на землях східних слов'ян вдалося виділити окремі племена, що входили в союзи радимичів (вісім племен) та в'ятичів (шість племен). Якщо допустити, що й інші названі літописом союзи складалися з такої самої кількості племен, то всього на землях східних слов'ян у VI—VIII ст. могло існувати понад сто племен.

Археологічні пам'ятки східних слов'ян того часу свідчать про те, що їхня культура в межах великої території мала спільні риси. Типовими для східнослов'янської культури були неукріплені поселення, невеликі напівземлянкові житла з дерев'яними стінами й печами, споруджуваними з каменю та глини, обряд трупоспалення. Разом з тим пам'ятки східних слов'ян утворюють ряд локальних груп, кожна з яких має певні культурні особливості, що виявляються в деталях поховального обряду, кераміці тощо. У зв'язку з цим дослідниками визначено кілька територіальних варіантів східнослов'янської культури: для VI—VII ст. — празький (або корчацький), пеньківський, колочинський; для VIII—IX ст. — тип Луки Райковенької, роменський.

У Києві та навколо нього жили племена, що входили до союзу полян. З полян походили згадуваний літописом київський князь Кий та його брати Щек і Хорив. У результаті вивчення літописних даних та археологічних матеріалів дослідники дійшли висновку, що територія полян включала землі між Десною та Россю, з містами Києвом, Черніговом, Переяславом, Роднем.

Племена уличів спочатку дістали назву «загадкових», оскільки літописні тексти по-різному визначали їхню територію. За Лаврентіївським літописом, уличі жили «по Дністру, присідяху к Дупаеви... оли до моря», за Іпатіївським — «по Бугу и по Дніпру и присідяху к Дупаеви... оли до моря», а Новгородський — розповідає про переселення уличів з Дніпра на захід — «И біша сідяще Углиці по Дніпру вънизъ,и посемъ приидоша міжи Бъгъ и Дністръ, и сідоша тамо».

Останнім часом відкрито значний масив східнослов'янських пам'яток на Дніпрі, південніше полянської землі, аж до колишньої порожистої частини ріки, в басейні Тясмину та близькі до них пам'ятки на Південному Бузі. Саме ці пам'ятки більшість сучасних дослідників пов'язує з племенами уличів, що жили по Дніпру й Бугу, а згодом, принаймні частково, могли переселитись у басейн Дністра.

Розташована на південно-східній околиці слов'янських земель, ця група населення безпосередньо межувала з великим масивом алано-болгарських племен. Ці степові племена, що початково були кочівниками, переходячи у VII—VIII ст. до осілості, заселили територію Подоння та Північного Причорномор'я. Вихідці з цього масиву племен частково осідали і на землях уличів у Південному Подніпров'ї. Значним ремісничо-торговим центром уличів було Пастирське городище, розташоване в басейні р. Тясмину. У матеріалах Пастирського городища, в яких простежуються риси і слов'янської і кочівницької культури, знайшли відображення взаємовпливи обох культур.

«Загадковими» племенами вважалися також і тиверці, які, за Лаврентіївським літописом, жили, як і уличі, «по Дністру, присідяху к Дунаеви... оли до моря». З цими племенами вчені пов'язують численні слов'янські пам'ятки межиріччя Дністра і Пруту на сучасній території Молдови.

На північний захід від Києва, на Східній Волині, знаходилися землі древлян. Цій групі племен належали згадувані в літопису міста Іскоростень та Вручій.

На заході сучасної території України жили дуліби, бужани й волиняни. Ці племена, за літописом, жили вздовж Бугу — «бужане зане сідоша по Бугу, после же велыняне», «дулебы живяху по Бугу, где ныне велыняне». Згаданий Буг — це Західний Буг, оскільки на ньому згодом виникли міста Бузьк і Володимир-Волинський, назви яких пов'язані з назвами літописних племен бужан і волинян. Більшість дослідників визнає існування на Волині великого дулібо-волинського союзу племен. Згодом частина їх відпала від союзу і перемістилася на захід, де стала відома як чеські дуліби.

Могутність дулібо-волинського союзу племен певною мірою підтверджують археологічні матеріали. Саме на Волині у с. Зимному було відкрито городище VI—VII ст. — одне з найранніших східнослов'янських городищ з дерев'яними укріпленнями, що являло собою ремісничий і племінний центр, де перебувала дружина та, очевидно, один з вождів. Підтвердженням цьому служать знахідки зброї, предметів дружинного убору, знарядь праці ремісників.

Район Прикарпаття населяли племена хорватів, що утворювали великий союз племен. Він, як і дулібський, приблизно у VII ст. розпався, після чого частина хорватів переселилася на захід.

У басейні Десни, Сейму та Сули, за літописом, жили сіверяни: «А друзии сідоша по Дісні и по Семи, по Сулі и нарекошася сівер». На відміну від слов'янських поселень інших територій, у цих племен були поширені укріплені городища. Ця необхідність диктувалася постійною загрозою нападу кочовиків з південного сходу.

По Оці, як зазначає літопис, жили племена в'ятичів. «А Вятъко сіде с родомъ своим по Оці, от негоже прозвашася вятичи». Частина верхньоокських племен у IX ст. переселилась у район верхньої і середньої течії Дону.

Спираючись на повідомлення літопису: «Бяста бо 2 брата в лясех, — Радим, а другий Вятко, — и пришедъша сідоста Радимъ на Съжю, и прозвашася радимичи», на притоці Дніпра — Сожі — історики звичайно розміщують радимичів. А згадку літописця про прихід Радима і Вятка від «ляхів» деякі дослідники кладуть в основу припущення, що радимичі і в'ятичі прийшли з заходу. Проте загального визнання ця точка зору не здобула.

На Правобережжі Дніпра, між Прип'яттю і Західною Двіною, за літописом, жили дреговичі; «А друзии сідоша межю Припятью и Двиною і нарекошася дреговичи».

Верхів'я Дніпра, Західної Двіни і Волги, за літописом, населяли численні племена кривичів: «Кривичи, иже сідять на верхъ Волги, и на верхъ Двины и на верхъ Дніпра». Ці племена утворювали три великі союзи псковських, смоленських і полоцьких кривичів. Центром останніх було місто Полоцьк на Двіні, а центром смоленських кривичів — Смоленськ. Спираючись на дані лінгвістики та археології, дослідники допускають переселення кривичів на свою землю з заходу, з північно-західних слов'янських земель. До приходу кривичів на цій території проживали балтські племена, яких слов'яни поступово асимілювали.

Найпівнічнішу групу східнослов'янських племен складали ільменські, або новгородські, слов'яни. В літопису зазначається місце їх проживання: «Словени же сідоша около езера Илмери и празвашася своимъ имянемь». На землях ільменських слов'ян наприкінці І тисячоліття н. е. виникли міста Новгород і Стара Ладога. Дослідники допускають участь північно-західних слов'янських племен балтійського Помор'я у заселенні землі новгородських слов'ян. У цьому районі слов'яни асимілювали групи місцевого фінно-угорського населення.

Протягом VII—IX ст. із зародженням феодальних відносин відбувалося переростання згаданих союзів племен у феодальні князівства. Літопис називає угруповання східних слов'ян «княжениями», а осіб, які їх очолювали, — князями. Імена деяких з них потрапили на сторінки літописів. До найбільш раннього часу, а саме — до VI ст., може бути віднесена діяльність полянського князя Кия.

У VII—IX ст. відбувався процес об'єднання союзів племен східних слов'ян у великі політичні державні утворення. В умовах боротьби з кочовиками в Середньому Подніпров'ї склалося велике об'єднання племен під назвою «Русь». Походження Русі і її назви є одним з основних питань української історії. У наш час існує точка зору, за якою Русь VI—VII ст. ототожнюється з об'єднанням кількох союзів племен — полян, сіверян та уличів. Існування його знайшло відображення в археологічному матеріалі цієї області — численних поселеннях і скарбах з предметами дружинного убору VI—VII ст.

Крім русів Подніпров'я, існували й інші великі об'єднання східнослов'янських племен. На південному заході таким об'єднанням був дулібо-волинський союз, якому в VII ст. завдали тяжкого удару авари. На півночі велике об'єднання утворювали кривичі, до складу якого входили три союзи племен — псковських, смоленських і полоцьких кривичів.

Існування у східних слов'ян великих політичних об'єднань напередодні утворення Київської Русі знайшло відображення в повідомленнях арабських письменників IX—X ст. (аль-Балхі, аль-Істахрі та ін.) про три групи русів. Одна з них — з містом Куябою, друга мала назву «Славія», третя — «Артанія». Найбільш певно може бути локалізована перша група, яку пов'язують з Київською землею.

bigmir)net TOP 100