Київська Русь IX — першої половини X ст.

Реферат

Виникнення давньоруської держави було великою подією, що визначила подальший історичний розвиток східних слов'ян. Успіхи Київської Русі в об'єднанні східних слов'ян, економічна та військова могутність, активні виступи на міжнародній арені висунули її в число провідних країн середньовічного світу. З Руссю мусили рахуватися навіть такі сильні країни, як Візантійська імперія та Арабський халіфат. У 860 і 866 pp. київські князі Аскольд і Дір здійснили два походи на Візантію.

У 882 р. київський стіл захопив Олег. За часів його князювання відбулося багато важливих державних подій, про які збереглися легенди, зафіксовані у літописі. Одна з них розповідає про підступ руських військ до Царграда на човнах, поставлених на колеса і під шовковими парусами.

Наприкінці IX — на початку X ст. до складу Київської Русі ввійшов ряд слов'янських князівств, які ще зберігали незалежність. На початку X ст. влада київського князя поширювалася вже на полян, новгородських словен, кривичів, сіверян, радимичів, древлян, хорватів, уличів, на неслов'янські племена чудь і мерю. Територіальне зростання Київської Русі пов'язується з воєнними походами Олега, але в основі цього процесу лежали внутрішні фактори — економічна, політична і культурна консолідація східного слов'янства.

Значних успіхів досягла Київська Русь на початку X ст. і у зовнішній політиці. 907 р. відбувся похід князя Олега на Візантію, в якому, за літописом, взяло участь 80-тисячне військо.

Наслідком успішних воєнних походів руських військ стали договори, укладені з Візантією в 907 і 911 pp. Згідно з договором 907 р. руські взяли у греків одноразову контрибуцію по 12 гривен на кожного воїна і данину на користь підлеглих Олегу князів, що сиділи у головних руських містах. Греки зобов'язувалися забезпечувати руських купців, які перебували у Візантії, продуктами харчування протягом шести місяців, постачати їм корабельне спорядження. Купцям дозволялося жити у передмісті Константинополя (біля церкви св. Мамонта), входити у місто без зброї, але не більш як 50 чоловік через одні ворота і в супроводі візантійського чиновника.

У 911 р. договір 907 р. був доповнений. Він визначав правові норми у відносинах руських з греками, якими належало керуватися у разі виникнення суперечок між ними. Сторони несли відповідальність за вчинені злочини — вбивства, бійки і крадіжки; зобов'язувалися надавати допомогу одна одній у разі нещасних випадків на морі.

Укладення договорів Русі з Візантією було актом великої історичної ваги, оскільки вони показали силу молодої східнослов'янської держави. У договорах знайшло відображення, багато сторін суспільного життя Русі — суспільний лад, політична структура держави, рівень її культурного розвитку.

Іншим важливим напрямом міжнародних інтересів Русі наприкінці IX — на початку X ст. були країни Арабського халіфату на південно-західному узбережжі Каспійського моря. Арабські письменники повідомляють про кілька воєнних походів руських на ці держави. Ібн-Хасан згадує похід 880 р. і другий похід у 909—910 pp., коли руські взяли кілька міст Табористану. Масуді розповідає про похід 912—913 pp., коли 500 руських кораблів з екіпажами по 100 чоловік на кожному пройшли по Волзі й досягли південного узбережжя Каспію.

Після смерті Олега, яка сталася згідно з «Повістю времених літ» у 912 p., а за Новгородським літописом — у 922 p., князем на Русі став Ігор. У свідченнях писемних джерел про початок князювання Ігоря, як і про смерть Олега, існують розбіжності. Багато лишається нез'ясованим щодо самої особи Ігоря. Характерно, що ніде, крім легенди про оволодіння Олегом Києва, літописи не пов'язують Ігоря з Рюриком чи взагалі варягами.

Початок князювання Ігоря збігся зі значним погіршенням внутрішнього і міжнародного становища Русі. Першими вийшли з покори Києву древляни, на яких Ігор пішов війною, підкорив і наклав данину, більшу за ту, яку вони давали Олегу. Протягом трьох років Ігор вів боротьбу з уличами, поки вдалося взяти їх місто Пересічен. Але й після цього уличі не підкорилися. Частина їх залишила Подніпров'я, відійшла на захід, де оселилася між Південним Бугом і Дністром.

941 р. Ігор, скориставшися тим, що Візантія вела війну з арабами, вирушив на кораблях до Константинополя. У поході взяло участь 10-тисячне військо. Поблизу Константинополя руських зустрів добре озброєний візантійський флот, що, за виразом літописця, як блискавиця, палив кораблі. Багато руських воїнів загинуло. Похід закінчився поразкою.

944 р. Ігор здійснив другий похід на Константинополь, «хотя мстити себе» за поразку у 941 р. Візантійський імператор вислав назустріч руським військам послів. Було укладено договір, який, хоч і підтверджував основні торговельні інтереси Русі у Візантії, був для неї менш вигідним, ніж попередні. Він скасував ряд переваг для русів і накладав на них більше обов'язків: руські купці повинні були сплачувати Візантії мито, Ігop зобов'язувався не пропускати до візантійських володінь у Криму болгар, не нападати самому на візантійські землі тощо.

Більш вдалим був похід русів на схід у 943 р. Руські воїни на кораблях Чорним морем досягли р. Кури, пройшли в глиб країни, захопили великі міста Бердаа та Дербент і повернулися додому з багатою здобиччю.

Часті воєнні походи не сприяли внутрішньому економічному розвиткові давньоруської держави. Вони збагачували верхівку дружини, але великим тягарем лягали на плечі трудового населення. Походи відривали від мирної праці багато людей, а це негативно позначалося на розвитку господарства, поглинало великі матеріальні ресурси. Щоб забезпечити військо продовольством, зброєю, транспортними засобами тощо, було значно збільшено данину.

Данина стягувалася з населення шляхом так званого полюддя, яке було хижацькою формою феодальної експлуатації. Про те, як збиралася ця данина, є свідчення сучасника Ігоря візантійського імператора Константина Багрянородного у трактаті про управління державою. Він писав, що спосіб життя русів суворий. Коли приходив листопад, руські князі відправлялися на полюддя, тобто круговий об'їзд, а саме у землі вервіанів, другувитів, кривичів, сіверців та інших слов'ян, які сплачували їм данину. Пробувши у цьому «кормлінні» всю зиму, вони у квітні, коли розтавав лід на Дніпрі, знову поверталися до Києва.

За такої форми данини у населення нерідко відбиралося все, що воно мало, руйнувалося господарство, смерди залишалися без засобів до існування, що спонукало їх до боротьби з гнобителями. Наслідком цієї боротьби було те, що в 945 p., як уже зазначалося, повсталі древляни вбили Ігоря.

Після смерті Ігоря у зв'язку з неповноліттям його сина Святослава регентшею стала мати Святослава княгиня Ольга. Про походження Ольги та її життя до того часу, коли вона стала великою київською княгинею, відомо мало. Збереглися напівлегендарні відомості, на підставі яких можна вважати Ольгу дочкою псковського володаря, васала київського князя.

Першим актом внутрішньої політики княгині Ольги було придушення древлянського повстання, повернення у підлеглість Древлянської землі й обкладання древлян тяжкою даниною. У «Повісті временних літ» записано: «И възложиша на ня дань тяжьку; 2 части дани идета Киеву, а третьяя Вышегороду к Ользі; бе бо Вышегородъ градъ Вользинъ».

Повстання показало необхідність внести зміни у порядок збирання данини. Регламентація феодальних повинностей мала велике значення для соціально-економічного розвитку країни. В результаті запровадження норм феодальних повинностей у виробника залишалася частина додаткового продукту, яку він міг витратити на вдосконалення свого господарства.

Близько середини X ст. на Русі значно зросло землеволодіння і посилився процес феодального освоєння території — поширення влади феодала на общинні землі. У результаті з'явилося багато нових замків, що були центрами феодальних володінь і господарськими осередками. Княгині Ользі належав Вишгород, де знаходився її господарський двір. У Києві розташовувалася офіційна резиденція Ольги, яка згадується у літописі як «двор княж» і «терем камен». Залишки цього терема виявлені неподалік від Десятинної церкви, на північний схід від неї. Це був великий двоповерховий кам'яний будинок, прикрашений архітектурними деталями з мармуру та червоного шиферу і декоративними керамічними плитками.

Інтересам Київської Русі як феодальної держави відповідала зовнішня політика Ольги. Міжнародний авторитет держави зміцнювався не воєнними, а дипломатичними засобами. Важливим заходом щодо цього був візит Ольги до Константинополя 956 p., де її прийняв візантійський імператор Константин Багрянородний. Згідно з «Повістю временних літ» імператор, вражений красою і розумом Ольги, хотів з нею одружитись. Але Ольга перехитрила його. Спершу вона сказала, що як язичниця не може стати дружиною імператора і хай її хрестить він сам. Коли ж імператор охрестив Ольгу, вона заявила йому, що не може бути дружиною свого хрещеного.

Існує протокольний запис прийому Ольги візантійським імператором. У складі її посольства налічувалося понад 100 чоловік (20 близьких до Ольги жінок — княгинь і бояринь, її племінник, піп Григорій, 42 купці, перекладачі тощо). На честь Ольги імператор влаштував офіційний прийом. Двічі він приймав княгиню у вузькому колі, кілька разів вона була присутня на імператорському обіді. Під час відвідання Константинополя Ольга вела переговори з імператором, але їх зміст залишився невідомим. Офіційної угоди вони не уклали, проте, мабуть, досягли певної домовленості про більш тісні зв'язки Київської Русі з Візантією. Їх зміцненню, очевидно, мало служити і прийняття Ольгою християнства.

Київська Русь за часів Ольги підтримувала дипломатичні відносини із іншою великою державою середньовічного світу — Германською імперією. Відомо, що посольство Ольги було направлене до імператора Оттона у 959 p., а німецькі посли на чолі з єпископом Адельбертом прибули до Києва у 961 р. Місія єпископа полягала в поширенні на Русі католицизму, але вона не досягла мети.

Отже, Руська держава за правління Ольги стала нарівні з найвизначнішими країнами середньовічного світу. Прийом Ольги візантійським імператором і почесті руській княгині при візантійському дворі були важливим дипломатичним актом, за яким Київська Русь визнавалася рівною Візантійській імперії. Рівноправного партнера бачила у Київській Русі і Германська імперія.