Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з історії України

Київська Русь у першій половині XI ст.

Реферат

На главную
Реферати з історії України

Під час приготувань до воєнного походу на Новгород проти непокірного сина Ярослава Володимир захворів і невдовзі помер. Сталося це 1015 р. Отже, конфлікт між батьком і сином не переріс у війну, але вона розпочалася між його синами.

Користуючись відсутністю у Києві інших братів, старший син Володимира Святополк, що сидів у Вишгороді, захопив великий київський стіл і розпочав боротьбу проти братів — справжніх і можливих своїх суперників. Першою жертвою цієї боротьби став Борис, якого вбили намовлені Святополком варяги, коли він повертався з походу. Така ж доля спіткала древлянського Святослава і муромського Гліба.

Проти Святополка виступив новгородський князь Ярослав Володимирович. Битва між ними відбулася навесні 1016 р. поблизу м. Любеча на Дніпрі. Дружина Святополка зазнала поразки. Князь утік до Польщі, а Ярослав уступив у Київ, нагородивши новгородців, які брали участь у битві. Відпускаючи їх додому, Ярослав дав їм «Правду і Устав» — хартію, в якій новгородцям надавалися певні привілеї. Перші статті найдавнішньої редакції «Руської правди», як вважають дослідники, містять основні положення цієї хартії.

Святополк не змирився з втратою великокнязівського стола. Його союзником у боротьбі проти Ярослава виступив його тесть, польський король Болеслав І. У 1018 р. польські війська, серед яких були німці, угри й печеніги, захопили Київ. Ярослав утік до Новгорода. Номінально київським князем знову став Святополк, а насправді господарювали у Києві поляки, гарнізони яких розташувались у містах і селах Київської землі і грабували населення. Згодом, під тиском киян, що не терпіли насильства і вбивали окупантів, Болеслав І змушений був повернутися додому. Червенські міста, відвойовані Володимиром, знову потрапили під владу Польщі.

Тим часом Ярослав зібрав нове військо і вдруге виступив проти Святополка. Битва сталася у 1019 р. поблизу Переяслава на р. Альті. Як свідчить літописне оповідання, «бысть січа зла, яка же не была в Руси, и за рукы емлюче сечахуся, и выступашася трижды, яко по удольемь крови тещи». Вона тривала від сходу сонця до вечора і закінчилася перемогою Ярослава. Святополк утік на захід, а Ярослав знову посів київський престол.

У 1023 р. проти Ярослава виступив брат Мстислав, який князював у далекій Тмутараканській землі. Останній з своєю дружиною, хозарами і косогами у відсутність Ярослава підступив до Києва. Але кияни його у місто не пустили. Тоді Мстислав рушив на Чернігів і захопив його. Наступного року з Новгорода повернувся Ярослав. Битва між військами братів під Лиственом поблизу Чернігова закінчилась перемогою чернігівців. 1026 р. у Городці на Десні князі уклали мир: «И разділиста по Дніпръ Руськую землю; Ярославъ прия сю сторону, а Мьстиславъ ону. И начаста жити мирно в братолюбьстві, и уста усобица и мятежь, и бысть тишина велика в земли». Але розподіл цей був номінальним. Реально брати спільно розв'язували основні державні питання, що стосувалися всієї Русі, спільно здійснювали воєнні походи.

У 1030 р. відбувся похід руських військ на Польщу, у результаті якого повернуто Белз, а також на чудь, на землі якої було засновано м. Юр'їв. Спільною акцією братів був і похід на Польщу 1031 p., коли їхні війська «заяста грады Червеньския опять». Під час походу взято багато полонених, яких Ярослав і Мстислав поділили між собою. Своїх полонених Ярослав оселив на р. Росі.

Поселення польських військовополонених на Росі стало частиною заходів щодо зміцнення південних кордонів Русі. Укріплення, збудовані Володимиром на Правобережжі, недалеко від Києва, виявилися недостатніми. Прорив лінії укріплень ворогом відразу створював загрозу найближчим до Києва містам і безпосередньо Києву. За межами лінії укріплень залишалися великі простори родючих земель. Отже, існувала потреба створити нову лінію укріплень далі на південь, що й здійснив Ярослав. Як зазначається у літописі під 1032 p., Ярослав «поча ставити городы по Рьси».

У 1036 р. Мстислав помер. Його поховали у церкві Спаса в Чернігові. Ярослав Мудрий став одноособовим правителем Русі. Найважливішим своїм завданням він вважав збереження цілісності держави. Цьому завданню підпорядковувалася його зовнішня і внутрішня політика.

У галузі зовнішньої політики Ярослав, як і його батько, більше покладався на дипломатію, ніж на зброю. Він зумів забезпечити для Київської Русі визнання й високий авторитет на міжнародній арені. Міжнародне становище тої чи іншої країни в епоху середньовіччя нерідко визначалося династичними зв'язками. Чим вище становище займала держава і чим більшим авторитетом користувався її володар, тим більше було бажаючих серед іноземних правителів поріднитися з ним. Королі майже усіх західних держав вважали за честь вступити у династичні зв'язки з Ярославом Володимировичем.

Після повернення червенських міст відносини Русі з Польщею стали мирними, союзницькими. Ярослав допоміг польському королю Казимиру відновити мир у Польщі, порушений внутрішніми міжусобицями. Між дворами Ярослава і Казимира встановилися тісні родинні зв'язки: польський король одружився на сестрі Ярослава Марії-Добронезі, а свою сестру він видав заміж за сина Ярослава Ізяслава.

Союзницькі відносини існували між Київською Руссю і Германською імперією, імператор якої Генріх III підтримав Ярослава у його боротьбі за червенські міста. Посли Русі двічі відвідували германського імператора. Святослав Ярославич був одружений з сестрою єпископа трірського.

Тісні зв'язки підтримувала Київська Русь з скандінавськими країнами. Варяги брали участь у битвах Ярослава з Святополком поблизу Любеча і на Альті, у битві під Лиственом з Мстиславом. У Ярослава тимчасово знайшов притулок вигнаний з батьківщини норвезький король Олаф. Сам Ярослав одружився на дочці Олафа Інгігерді — Ірині. Норвезький принц, який потім став королем Норвегії, Геральд Сміливий був одружений на дочці Ярослава Єлизаветі.

Навіть далека від Київської Русі Франція прагнула до встановлення дружніх відносин з київським князівським двором. Король Франції Генріх IV одружився з дочкою Ярослава Анною. Після смерті короля Анна за малоліття сина Філіпа була регентшею Франції, а коли Філіп став французьким королем, допомагала йому управляти державою. Її підписи кирилицею (Ана рьина) стоять на кількох державних документах, останній з яких датований 1075 р.

Складний характер мали відносини Русі з Візантією. Мир, що встановився після запровадження на Русі християнства, тривав до 1043 p., коли відбувся новий похід на Візантію. Невідомо, що призвело до цього. Можливо, похід став відповіддю Русі на намагання Візантії поширити на неї свій політичний вплив. Похід руських військ очолив старший син Ярослава Володимир, новгородський князь. Воєводою при ньому був Вишата, нащадок прославленого у билинах воєводи Добрині. Початок воєнної кампанії склався на користь руського війська, але потім візантійський флот, озброєний грецьким вогнем, завдав йому значної поразки. Довершив розгром руського флоту шторм, під час якого загинуло багато кораблів. Ті, що уціліли, повернулися додому з Володимиром Ярославичем. Частина дружини на чолі з Вишатою додому поверталася суходолом. На Балканах її перестріло візантійське військо, багато руських воїнів потрапило в полон і було осліплено.

Пізніше відносини Київської Русі з Візантією нормалізувалися. Руських полонених повернули на батьківщину. А згодом один з синів Ярослава — Всеволод — одружився на візантійській царівні з родини Мономаха. Старший син Всеволода від цього шлюбу — Володимир — був прозваний на честь діда Мономахом.

Перша половина XI ст. в історії Київської Русі — це час подальшого її розвитку. Він позначився загальним піднесенням країни, зміцненням економічних і культурних зв'язків між її окремими частинами, розквітом Києва як центру держави.

За князювання Володимира Святославича адміністративний центр Києва розташовувався у межах «города Володимира», що включав Старокиївську гору та прилеглу територію. Фундаменти так званих Софійських воріт, виявлені на розі Володимирської і Великої Житомирської вулиць, фіксують межі «города Володимира» з півдня. За часів Ярослава територія центральної частини Києва значно розширилась. Навколо неї були зведені потужні укріплення, в центрі «города Ярослава» виріс красивий архітектурний ансамбль.

Межі «города Ярослава» на сучасному плані Києва окреслюються з півдня площею Калініна, вулицями Мала Підвальна і Ярославів вал, з заходу — Львівською площею, з північного сходу — вулицею Великою Житомирською і схилами до Дніпра. Довжина укріплень сягала понад 3,5 км, а загальна площа території в їх межах становила 80 га. У системі укріплень «города Ярослава» було троє воріт: Золоті, Лядські й Жидівські. До наших днів збереглися руїни Золотих воріт, які були головним в'їздом до Києва.

Особливу увагу Ярослав приділяв поширенню і зміцненню християнства. Він, як і його батько, добре розумів значення християнства для Київської Русі. За словами літописця, при Ярославі «нача вера хрестьянська плодитися и ширитися». Ярослав надав церкві спеціальний церковний устав, в якому визначалися права церкви і духівництва. За цим уставом, церква мала право суду над віруючими за порушення християнських норм моралі й звичаїв у родинному житті та шлюбних відносинах.

Важливим заходом Ярослава у галузі внутрішньої політики стало призначення (близько 1051 р.) київським митрополитом відомого письменника і культурного діяча Іларіона. Із запровадженням християнства як державної релігії Київської Русі візантійський імператор, що вважався головою православ'я, став верховним ієрархом і над руською православною церквою. Він призначав на Русь митрополитів, через яких намагався впливати на її політичне життя. З призначенням митрополитами осіб з місцевих церковних діячів візантійська дипломатія втрачала можливість впливати на політику Русі.

За часів Ярослава складено першу пам'ятку руського права — так званий «Устав Ярослава», або найдавнішу «Руську правду», яка була дана Новгороду 1015 р. як збірник правових норм при розгляді різних конфліктів серед новгородського населення. Разом з тим вона відбивала певні риси життя руського середньовічного міста взагалі. Соціальні суперечності, про які свідчить «Устав», були характерними і для інших руських міст. Юридичні норми «Уставу» при розгляді різних справ стали загальнодержавними.

Великих успіхів за князювання Ярослава Мудрого досягли культура й освіта. Було перекладено багато грецьких книг на давньоруську мову. У Новгороді існувала школа, де навчалися грамоті триста учнів. При Софійському соборі у Києві була заснована перша на Русі бібліотека, де писалися літописи і перекладалися книги.

bigmir)net TOP 100