Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з історії України

Чернігівське та Новгород-Сіверське князівства. Політична історія (XII — перша половина XIII ст.)

Реферат

На главную
Реферати з історії України

Політичний розвиток Чернігівського та Новгород-Сіверського князівств XII — першої половини XIII ст. пов'язаний з діяльністю князівських династій Ольговичів і Давидовичів, початок яким поклали сини Святослава Ярославича — Олег і Давид. Перший після невдалої спроби оволодіти старшим столом землі сів у Новгороді-Сіверському, другий закріпився у Чернігові. Третій Святославич — Ярослав — дістав Муромо-Рязанську волость, яка з часом підпала під зверхність Ростово-Суздальського князівства. Політичне життя Чернігівщини і Новгород-Сіверщини з утвердженням у них названих князів пішло двома шляхами: Давид перебував під впливом Мономаха і не виявляв сепаратистських тенденцій, а Олег, навпаки, продовжував політику відособлення від Києва.

Після смерті Олега (1115) і Давида (1123) чернігівським князем став Ярослав Святославич. Через п'ять років його вигнав з Чернігова племінник Всеволод Ольгович, який сидів до того на далекому тмутараканському столі. Ярослав повернувся у свою Муромо-Рязанську волость, де невдовзі й помер. Новгород-Сіверське князівство стало уділом Давидовичів.

Закріпившись на чернігівському столі, Всеволод почав створювати коаліцію Ольговичів проти великого київського князя Ярополка. Влітку 1134 p., закликавши на допомогу половців, Ольговичі здійснили спустошливий похід на Переяславську землю. Ярополк поспішив їй на виручку, але у битві на Супої зазнав поразки і повернувся до Києва. 1138 р. Ольговичі разом з половцями знову напали на Переяславську землю і навіть готувалися рушити на Київ, але, довідавшись, що Ярополк зібрав великі сили, відступили до Чернігова. Претензії Всеволода Ольговича привели до того, що за умовами Моровійського договору Чернігівське князівство знову втратило Посейм'я.

З 1139 р. чернігівськими князями стали сини Давида Володимир та Ізяслав; у Новгороді-Сіверському сів син Олега Святослав. Двоюрідні брати не подолали тих тенденцій у політичному житті князівств, які визначилися ще за їхніх батьків. Тоді як Давидовичі орієнтувалися на Київ і майже постійно виступали спільниками великого князя, Святослав Ольгович підтримував союзницькі відносини з його політичними противниками. Це неминуче повинно було привести до зіткнення князів Чернігівської і Новгород-Сіверської земель. Давидовичі, намагаючись відновити єдність своєї землі, в союзі з великим князем Ізяславом Мстиславичем рушили на Новгород-Сіверський і обложили його. Не маючи сил оволодіти добре укріпленою фортецею, вони вдалися до пограбування приміських сіл, де зберігалися продовольчі запаси Ольговичів. Захопивши близько 4 тис. коней, багато хліба, заліза, меду, Давидовичі пішли до Путивля, куди згодом прибув і Ізяслав Мстиславич. Путивльці здалися, після чого Святослав Ольгович, за порадою бояр, залишив Новгород-Сіверський і втік до Карачева.

Зрештою, близько 1147—1148 pp. Давидовичі й Святослав Ольгович знайшли спільну мову, і чернігівська феодальна усобиця припинилася. Святослав Ольгович повернувся у Новгород-Сіверський. Несподівано його позиції ще більше зміцніли. 1149 р. Києвом заволодів його союзник Юрій Долгорукий, який високо цінував допомогу новгород-сіверського князя. Святослав Ольгович знову дістав Курськ із Посейм'ям, а також Сновську тисячу, яку йому мусив уступити Ізяслав Давидович. Збільшення володінь Новгород-Сіверського князівства за рахунок земель одного з Давидовичів викликало непорозуміння між братами, і вони у подальшій боротьбі між Ізяславом Мстиславичем і Юрієм Долгоруким зайняли різні позиції. Ізяслав Давидович зі своєю дружиною воював на боці Ізяслава Мстиславича, а Володимир Давидович підтримував Юрія Долгорукого.

У битві на Руті 1151 р. старший Давидович загинув. До Чернігова поспішив Ізяслав Давидович, а Святослав Ольгович з племінником Святославом Всеволодовичем втекли до Новгорода-Сіверського.

1152 p. Юрій Долгорукий вирішив покарати Ізяслава Давидовича за його союз з великим київським князем і за спалення Остерського городка. Спільником його у новій кампанії знову виступив Святослав Ольгович. Зайнявши В'ятицьку волость та міста Мценськ, Спаш і Глухов, Юрій Долгорукий з Святославом Ольговичем підступили до Чернігова, проте, довідавшись про наближення значних сил великого князя, залишили Чернігівське князівство. Згодом двоюрідні брати уклали у м. Хоробрі угоду бути «за одинъ муж», але так і не змінили своєї політичної орієнтації: Святослав Ольгович, як і раніше, тримався осторонь київських подій, Ізяслав Давидович брав у них найактивнішу участь. Певно, вже тоді у нього виник задум оволодіти київським столом.

У Чернігівському князівстві тимчасово запанував спокій, але після смерті Святослава Ольговича (1163) в ньому знову розпочалися усобиці. За Чернігів довгий час боролися двоюрідні брати Олег Святославич і Святослав Всеволодович. Переміг Святослав. Не дотримавши обіцянки наділити волостями численних родичів, Святослав Всеволодович викликав проти себе сильну опозицію. Розповідь літопису про міжусобну боротьбу Святослава Всеволодовича зі своїми двоюрідними братами цікава тим, що показує, як Чернігівське князівство поступово дробилося на дедалі менші уділи.

До 1169 р. Святослав Всеволодович, зайнятий внутрішніми справами Чернігівського князівства, не втручався у справи київські. На деякий час йому вдалося примирити всіх Ольговичів і навіть здійснити разом з Мстиславом Київським кілька вдалих походів на половців. Але вже з 1169 р. у боротьбі Андрія Боголюбського за старшість Ольговичі виступили на боці суздальського князя. Святослав Всеволодович направив на допомогу військам Боголюбського дружини своїх двоюрідних братів Олега й Ігоря. У другому поході Боголюбського на Київ взяв участь і сам Святослав, маючи намір оволодіти великокнязівським столом. Проте здійснення своїх планів Святославу довелося відкласти, оскільки в Чернігівському князівстві розгорілася нова усобиця. Новгород-сіверський князь Олег Святославич протягом 1175—1176 pp. здійснив кілька наїздів на Чернігівську землю, спалив Лутаву й Моровійськ, пограбував села та замки навколо Стародуба. Похід Святослава Всеволодовича до Новгорода-Сіверського скінчився його перемогою, і між князями було укладено мир.

Після вбивства 1174 р. боярами Андрія Боголюбського Святослав Всеволодович допоміг Михайлу і Всеволоду, які жили у Чернігові, здобути вотчину. Поширивши свій вплив на Суздальську землю, Святослав шукав нагоди захопити Київ.

1178 р. Новгород-Сіверське князівство перейшло до Ігоря Святославича, у Чернігові сів брат Святослава Всеволодовича Ярослав. 80-ті роки XII ст. характеризувалися посиленням боротьби руських дружин, очолюваних київським князем Святославом, з половцями. Найактивнішу участь у ній взяли новгород-сіверські полки на чолі з Ігорем Святославичем. 1183 р. у битві на р. Хирії вони разом з загонами чорних клобуків завдали поразки недавнім союзникам новгород-сіверського князя Кончаку і Кобяку. Ця перша самостійна перемога Ігоря над половцями окрилила його, і він більше не хотів ділити славу з Святославом. Разом з братом Всеволодом, племінником Святославом і сином Володимиром Ігор здійснив ще один переможний похід чернігівських і новгород-сіверських дружин проти половецьких станів, що лишилися, по суті, беззахисними, оскільки головні сили половців у цей час вели боротьбу з Святославом Всеволодовичем.

Після перемоги військ Святослава Всеволодовича над половцями (1185) у похід проти останніх вирішив виступити й Ігор. Не повідомивши про свої наміри київського князя, Ігор з однією сіверською дружиною рушив у Степ. По дорозі до нього приєдналися полки сина Володимира, який князював у Путивлі, а також племінника Святослава із Рильська. Невеликий загін «поганих» надіслав йому і чернігівський князь Ярослав Всеволодович. Звичайно, цих сил було замало для боротьби з таким сильним ворогом, яким були половці, і військо Ігоря зазнало жорстокої поразки, а сам він потрапив у полон. Літописець змалював жахливу картину: «Возмятошася городи Посемьские, и бысть скорбь и туга люта, якоже николи же не бывала во всемь Посемьи, и в Новігороді Сіверьскомъ, и по всей волости Черниговьской, князи изымани и дружина изымана, избита». Трагедія на берегах Каяли відкрила кочовикам «ворота на Руськую землю». Більше за інші землі від половецьких набігів того часу постраждало Чернігівське князівство, яке практично нікому було боронити. Енергійні заходи великого київського князя Святослава не давали бажаних наслідків. Ярослав Всеволодович, хоч і зібрав військо, виступати на половців не наважувався, Давид Ростиславич привів свої полки до Триполя, але йти далі також відмовився. Тим часом Кончак спустошив Переяславську землю і взяв м. Римов, хан Кза пограбував Путивльщину і спалив передмістя Путивля.

Після втечі з половецького полону Ігор протягом кількох років вів безуспішну боротьбу з половецькими ханами. По смерті Ярослава Всеволодовича, що сталася близько 1198 p., він здобув чернігівський стіл і займав його чотири роки.

З 1204 p. чернігівським князем став Всеволод Чермний, який відкрито розпочав боротьбу з Мономаховичами за Київ. Водночас Ольговичі вели боротьбу за галицький стіл, де Ігоревичі — сини Ігоря Святославича — вступили у конфлікт з боярською опозицією, яка підтримувала малолітніх Романовичів — Данила і Василька. Наступні чотири роки пройшли під знаком боротьби Всеволода Чермного з Рюриком Ростиславичем, яка закінчилася тим, що князі «обмінялися» столами.

З 1214 по 1224 р. у Чернігівській землі сиділи князі, які не претендували на київський стіл, і це сприяло розвитку економіки й культури краю. Поразка руських полків на р. Калці і загибель чернігівського князя Мстислава Святославича, по суті, не позначилася на політичному розвитку князівства. Ольговичі, як і раніше, вели активну міжусобну боротьбу; процес подальшого дроблення Чернігівського князівства вже не можна було зупинити. Літопис називає такі уділи, як Чернігівський, Козельський, Брянський, Карачевський, Стародубський, Вщизький, Сновський, Новгород-Сіверський, Курський, Путивльський, Рильський, Трубчевський, Липовецький, Лопастенський, залежність яких від чернігівського князя дедалі слабшала. Перед монголо-татарською навалою на Русь Чернігівське князівство остаточно розпалося на дрібні уділи.

bigmir)net TOP 100