Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з історії України

Переяславське князівство. Політична історія (XII — перша половина XIII ст.)

Реферат

На главную
Реферати з історії України

Порубіжне становище Переяславської землі змушувало її князів бути активними учасниками, а нерідко й ініціаторами у боротьбі з половцями. Особливо у цьому відзначилися Володимир Мономах, його син Ярополк та Володимир Глібович.

Син Володимира Мономаха Ярополк займав переяславський стіл з 1113 по 1132 р. Головним у його діяльності в Переяславі було зміцнення кордонів своєї землі. 1116 р. він захопив смоленське місто Друцьк, полонив його жителів і переселив їх на порубіжну Сулу, де збудував для них фортецю Жовнін. За наказом Мономаха Ярополк здійснив переможний похід на Дон і здобув три половецькі міста — Сугров, Шарукань і Балин. З походу Ярополк привіз полонянку, дочку ясського князя, яка стала його дружиною.

1125 p., довідавшись про смерть грізного Мономаха, на Переяславську землю знову напали половці. Вони дійшли до Баруча і Бронькняжа, сподіваючись на зраду переяславських «поганих», але зазнали невдачі. У битві на Сулі переяславські полки, керовані Ярополком, здобули блискучу перемогу: «часть ихъ (половців) избиша, а часть ихъ истопе в реке».

Крім боротьби з половцями, Ярополк разом з братом Мстиславом, великим київським князем, взяв участь у ліквідації конфлікту між Ольговичами. Літописна стаття 1128 р. свідчить, що Ярополку вдалось у цей час розширити свої володіння за рахунок Чернігівського Посейм'я. Коли семитисячний загін половців, що поспішав на допомогу Всеволоду, зупинився поблизу Виря, то на р. Локні їм довелося зіткнутися з посадниками Ярополка: «Изоимавше Ярополци посадници на Локні».

1132 р. Ярополк, як і заповідав Мономах, зайняв великокнязівський стіл. Переяслав він віддав старшому синові Мстислава Всеволоду. Перехід останнього з Новгорода мав означати, що саме він буде наступником Ярополка на київському столі. Мономаховичів така перспектива не влаштовувала, і вони розпочали боротьбу за Переяслав. Сам по собі Переяслав мало цікавив князів, але він давав реальну можливість оволодіти Києвом.

Своїм заповітом Мономах хотів запровадити твердий порядок успадкування великокнязівського стола, виключивши з боротьби за нього своїх молодших синів, але насправді ще більше заплутав його. Ні Вячеслав, ні Юрій, ні інші молодші Мономаховичі не бажали добровільно уступити Київ Мстиславичам.

Пробувши у Переяславі з ранку до обіду, Всеволод Мстиславич був вигнаний звідти своїм дядьком Юрієм Долгоруким. Останній також не затримався на переяславському столі; через вісім днів його вигнав Ярополк і передав Переяслав сину Мстислава Ізяславу. Зміцнення позицій Мстиславича, що вже почав виношувати плани щодо Києва, не входило у розрахунки Ярополка, і він того самого року силою («с нужею») випровадив його з Переяслава, куди посадив свого брата Вячеслава. Проте останній, незважаючи на умовляння Ярополка, залишив Переяслав і повернувся до Турова.

Так навесні 1134 р. переяславський стіл став вакантним, чим і вирішив скористатись Юрій Долгорукий. Він звернувся до Ярополка з проханням віддати Переяслав йому, а взамін запропонував Суздаль і Ростов та деякі інші землі. Ярополк погодився, чим викликав сильне невдоволення племінника Ізяслава та Ольговичів, які уклали з ним мирну угоду. Походи Ярополка з Юрієм на Чернігів і Ольговичів з Ізяславом Мстиславичем на Переяславську землю призвели до взаємних спустошень і скінчилися тим, що Переяслав перейшов до найменшого Мономаховича — Андрія. Це мало примирити Мономаховичів з Мстиславичами. Невдоволеними залишилися тільки Ольговичі. Вони напали на Посулля і підступили до Переяслава. У Лаврентіївському літопису читаємо: «В то же літо почаша съ Олговичи рать имети и начата воевати села и городы по Сулі, и придоша к Переяславлю, и многы пакости сотвориша и Устье пожгша». Облога Переяслава і його штурм виявилися безрезультатними, і Ольговичі відступили у верхів'я Супою. Через два роки, закликавши на допомогу половців, вони знову напали на Посульську оборонну лінію. «И быша области Переяславльской отъ Половцевъ и отъ своихь вельможъ великая тягость».

1140 р. Всеволод Ольгович вирішив перевести Андрія Володимировича з Переяслава до Курська, а переяславський стіл передати своєму братові Святославу. Андрій, підтриманий місцевими жителями, не погодився на пропозицію Всеволода. Направлений проти Переяслава Святослав Ольгович зазнав поразки, і Всеволод змушений був укласти з Андрієм мирну угоду, за якою великий київський князь відмовився від своїх претензій, проте Переяславська земля залишалася в підпорядкуванні Києва.

Після смерті Андрія Володимировича (1141) Всеволод знову посадив у Переяславі Вячеслава, чим викликав невдоволення братів, особливо Ігоря, який найбільше претендував на переяславський стіл. Спільно з братом Святославом він напав на Переяславську землю і навіть обложив її стольне місто, але змушений був відступити. Претензії Ольговичів на переяславський стіл не припинялись, і Вячеслав шукав нагоди, щоб залишити його. 1142 p. він вдруге повернувся до Турова, а в Переяславі, за згодою Всеволода, утвердився Ізяслав Мстиславич.

Зайнявши переяславський стіл, Ізяслав розпочав активну підготовку до боротьби за Київ. Для цього він у 1143 р. здійснив поїздку до Юрія у Суздаль, а потім — до брата Святополка у Новгород. Переговори з суздальським князем не дали бажаних наслідків, оскільки Юрій сам мріяв стати київським князем; брати Святополк і Ростислав Смоленський обіцяли допомогу. З Всеволодом Ізяслав підтримував добросусідські відносини, хоч вони і не були щирими. Всеволод потай від Ізяслава обіцяв київський стіл брату Ігорю, а Ізяслав, здійснюючи спільно з великим князем походи на Галич, вів переговори з його воєводами та боярами, схиляючи їх на відступництво від Ольговичів.

Зміцнення позицій Ізяслава Мстиславича й утвердження його на великокнязівському столі викликали рішучу протидію з боку Юрія Долгорукого. Заручившись підтримкою Ольговичів, він розпочав боротьбу за Київ. Знову, як і раніше, в центрі уваги князів-суперників перебував Переяслав, який служив ключем до Києва. Протягом 1149—1150 pp. Юрію Долгорукому кілька разів удавалося здобути Переяслав і навіть посадити там свого сина Ростислава.

Згодом Переяслав перейшов до іншого сина Долгорукого — Гліба, який ще за життя брата добивався цього стола, але вже 1151 р. переяславським князем став Мстислав Ізяславич. Будучи рішучим противником будь-яких союзів з половцями, того самого року Мстислав здійснив проти них успішний похід, під час якого завдав поразки їхньому війську у битвах на річках Углі й Самарі. Половецькі стани були зруйновані й знищені; Мстиславові дружинники взяли багато полонених і, крім того, звільнили з половецької неволі руських бранців. 1158 р. половці напали на Посулля, але, довідавшись, що проти них виступив Мстислав Ізяславич, швидко відійшли у Степ. Крім боротьби з половцями, Мстислав брав активну участь у походах свого батька проти галицьких князів. Переяславський полк Мстислава був однією з ударних бойових одиниць у відомій битві 1154 р. на Сереті.

Після смерті Ізяслава Мстиславича Переяславська земля знову стала театром воєнних дій, оскільки шлях претендентів на Київ, як і раніше, лежав через Переяслав. Дружина Гліба Юрійовича у союзі з численними половцями обложила місто, але переяславці під керівництвом князя Мстислава Ізяславича відбили усі атаки. Втративши надію на успіх, Гліб Юрійович відступив до верхів'я Сули й Удаю. Тим часом між Ростиславом і Мстиславом Ізяславичем виникли серйозні суперечки щодо питання, кому володіти Києвом. Довідавшись, що Ростислав поступився великокнязівським столом на користь Ізяслава Давидовича, Мстислав припинив боротьбу з Юрієм Долгоруким та його союзниками і добровільно залишив переяславський стіл.

За таких обставин переяславським князем знову став Гліб Юрійович, який правив тут до 1169 р. Він був, по суті, підручним київських князів. Змінилася його політика і щодо половців. Зрозумівши, що Переяславська земля стала його вотчиною надовго, Гліб Юрійович став активним учасником у всіх походах руських князів проти половців. У 1165, 1168, 1169 pp. переяславський полк під його проводом у складі військ київського князя охороняв торговельні каравани руських купців. 1169 р. Гліб Юрійович взяв участь у поході на Київ, а згодом став великим київським князем. Переяслав він віддав сину Володимиру.

Про перші роки діяльності юного князя у літописі немає ніяких згадок. 1173 p. він з переяславським полком брав участь у другому поході військ Андрія Боголюбського на Київ. Пізніше, коли у Києві зміцнилися позиції Ростиславичів, Володимир Глібович став їх вірним союзником. Водночас він допомагав суздальському князю Всеволоду у його боротьбі з Глібом Рязанським.

В останній чверті XII ст. посилився половецький натиск на Русь, зупинити який можна було тільки спільними зусиллями всіх руських князівств. Організатором антиполовецької боротьби, як вже зазначалося, виступив Святослав Всеволодович; його підтримали і всі південноруські князі. Вони здійснювали воєнні походи у Степ як під проводом київського князя, так і самостійно. 1183 р. у похід проти половців виступили дружини новгород-сіверського князя Ігоря і переяславського Володимира, але спільно довести його до кінця не зуміли. У поході князі посварилися, і Володимир Глібович повернувся назад. У наступному році переяславський князь узяв участь у новому воєнному поході проти половців, організованому Святославом Всеволодовичем. Він очолив передовий полк, який складався з 2100 переяславців і берендеїв, і в першому ж бою завдав нищівної поразки половцям. На р. Орелі Святослав довершив розгром кочовиків; до рук переможців потрапило понад 7 тис. полонених, серед них — грізний половецький хан Кобяк.

У відповідь на це половці, об'єднавши свої сили і зібравши величезне військо на чолі з ханом Кончаком, у 1184 р. напали на Посульську оборонну лінію. Назустріч половцям виступили київські князі Святослав і Рюрик, а також переяславський Володимир Глібович, який уже встиг зарекомендувати себе в походах проти половців обережним і досвідченим полководцем. На р. Хоролі загін Володимира Глібовича зненацька напав на половецький табір і примусив Кончака відступити.

Після невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря небезпека для Переяславської землі значно посилилась. У 1185 р. Кончак напав на Посулля, захопив усі прикордонні міста і підійшов до Переяслава. Володимир Глібович організував оборону міста. Бій не вщухав цілий день. Надвечір половці прорвали укріплення посаду, загрожуючи безпосередньо острогу. Тоді невеликий загін переяславців здійснив відчайдушну вилазку і разом з переяславським ополченням зав'язав бій під стінами міста. Удар героїчних захисників міста виявився настільки несподіваним і сильним, що половці змушені були зняти облогу Переяслава і відступити у Степ. По дорозі вони захопили переяславське місто Римов і піддали його страшному спустошенню. «Се у Римъ кричать подъ саблями половецкими, а Володимиръ подъ ранами», — говорить про ці трагічні події автор «Слова о полку Ігоревім».

1187 р. половці знову підступили до південноруського кордону, але були зустрінуті військами князів Святослава, Рюрика і Володимира Глібовича, який йшов в авангарді руських дружин, і відігнані у Степ. У цьому поході переяславський князь застудився і незабаром помер.

Володимир Глібович — останній переяславський князь, який лишив по собі досить помітний слід в історії. В останнє десятиліття XII і в першій половині XIII ст. Переяслав або взагалі не мав свого князя і перебував під владою великого київського князя, або переходив під зверхність Всеволода Юрійовича. 1193 p., коли Святослав Всеволодович вів переговори з лівобережними половцями в інтересах Переяславської землі і коли половці здійснили спустошливий набіг під самий Переяслав, літопис жодним словом не згадує про участь у цих подіях переяславського князя. Очевидно, Переяслав на той час свого князя і не мав. Переяславська земля розглядалася Святославом Всеволодовичем як частина великокнязівських володінь. Після його смерті становище змінилося. Рюрик Ростиславич на прохання Всеволода Суздальського віддав Переяславську землю, як, до речі, і деякі інші київські уділи, його синові Костянтину. 1198 р. Костянтин Всеволодович разом з батьком здійснив воєнний похід на половців, під час якого вони дійшли до Дону, але так і не зустріли противника. Неспокійне життя у Переяславі було не до вподоби Костянтину, і 1199 р. сюди прибув новий князь Ярослав Мстиславич, племінник Всеволода, але того самого року він помер. Понад два роки Переяслав залишався без князя, аж поки 1202 р. сюди не був посланий син Всеволода Ярослав.

Між 1210 і 1214 pp. Переяслав перебував у руках київського князя Всеволода Чермного, а 1215 р. переяславським князем став Володимир Всеволодович. Правління його збіглося в часі з новим натиском половецьких орд, що вдерлися на Переяславську землю. У битві на Ворсклі дружина Володимира Всеволодовича здобула блискучу перемогу. Але невдовзі половці знову раптово напали на Переяславську землю, і Володимир без належної підготовки виступив проти них. У бою на Хоролі переяславські полки зазнали поразки, частина війська загинула, решта разом із князем потрапила у полон. Тільки в 1218 р. Володимира Всеволодовича було викуплено із половецької неволі.

Після битви на Калці, в якій переяславські полки брали дієву участь, у Переяславі сів Олег Святославич, у руках якого перебував ще й Курськ. 1227 р. Олег повернувся до Чернігова, а Переяслав віддав Всеволоду Костянтиновичу. Проте, як і батько, Всеволод мало підходив для ролі переяславського князя. У 1228 р. ним став Святослав Всеволодович, онук Юрія Долгорукого. Це був останній князь, про якого згадує літопис. Подальша доля княжого стола Переяславської землі лишається невідомою. Не виключено, що надалі Переяслав взагалі не мав князя, а управлявся єпископом. Напередодні монголо-татарської навали така ситуація не могла не мати згубних наслідків.