Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з логіки

Логіка та мова

Контрольна робота

На главную
Реферати з логіки

План

Вступ
1. Визначення мови
2. Функції мови
Висновки
Список використаної літератури

Вступ

Мова — це скарбниця духовних надбань нації, досвіду співжиття, праці і творчості багатьох поколінь. У її глибинах — філософський розум, витончений естетичний смак, поетичне чуття, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів людських почуттів і явищ природи. Разом із тим мова — це і своєрідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, розвою та поступу народу в загальносвітовому житті. Вона характеризується єдністю, взаємозв'язком та взаємозалежністю всіх її складових одиниць. Належачи до так званих вторинних систем, мова існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого є. Існує вона у вигляді різноманітних актів мовлення, що повторюються усно та фіксуються письмово. Мова є основною формою національної культури й насамперед першоосновою літератури.

Мова становить одну з трьох взаємопов'язаних особливостей, які найістотніше відрізняють людину від тварин. Провідну роль серед цих особливостей відіграє праця, що є матеріальною основою існування суспільства. Свідомість і мова розвиваються лише в зв'язку з розвитком трудової діяльності суспільства, стаючи разом з тим неодмінними факторами дальшого безперервного вдосконалення знарядь праці і способів застосування їх. Особливо тісним є зв'язок мови з мисленням, суспільною свідомістю. Мовні знаки — слова, словосполучення і речення — це матеріальні форми, в яких об'єктивно виражаються всі ідеальні витвори свідомості — від конкретних уявлень до найбільш абстрактних і узагальнюючих понять чи суджень. Отже, мова — не тільки засіб вираження думок чи обміну думками, а й засіб формування і закріплення думок у суспільній свідомості.

1. Визначення мови

Своєрідністю предмета логіки є те, що він безпосередньо не є даним. Процес дослідження форм мислення та різних відношень між ними безпосередньо даним має матеріальне втілення мислення, а саме мову. Тому мова — емпірична реальність для логіки.

У зв'язку з цим виникає необхідність з'ясувати, в чому полягає здатність мови бути виразником і реалізатором мислення, чим характеризуються механізми функціонування мислення у мові, чим детермінований зв'язок між мисленням і появою різних мовних засобів.

Коли йшлося про абстрактне мислення, ми вказували на таку його важливу особливість, як зв'язок із мовою, оскільки в мовленні реалізується єдність мови і мислення, яке є послідовністю слів, речень та послідовністю думок. У процесі мислення ми оперуємо мисленнєвим змістом, який безпосередньо не збігається з тією предметною дійсністю, від якої він абстрагований.

Тільки в мові цей зміст як щось ідеальне реально існує. Тому мова — дійсність, з якою має справу логіка.

Іншими словами, оскільки логіка має своїм предметом форми мислення та відношення між ними, а мислення нерозривно пов'язане з мовою, то логіка в цьому розумінні є наукою про мову. Але лише в цьому розумінні, інакше не можна буде відрізнити логіку від лінгвістики. Визначимо мову як систему знаків, між якими існують відношення, що визначаються правилами утворення та перетворення.

Враховуючи все це, можна визначити мову як систему знаків із заданою інтерпретацією: ця система використовується для комунікації (спілкування) та пізнання. Іноді в літературі можна зустріти визначення мови просто як системи знаків. Таке визначення неточне, бо в ньому немає вказівки на те, за якими правилами співвідноситься знак і об'єкт, який він позначає, і що саме він позначає (тобто без інтерпретації). Така система не є ще мовою.

Мова є засобом і матеріалом формування та становлення особистості, її інтелекту, волі, почуттів та формою буття. Мова — це безперервний процес пізнання світу, його освоєння людиною, засіб спілкування між людьми, передання власного досвіду іншим і забезпечення досвідом інших; вона сприяє виявленню і задоволенню матеріальних та духовних потреб людей, об’єднує їх у суспільство для досягнення матеріального благополуччя та щонайвищих духовних цінностей.

Усю множину мов можна поділити на дві підмножини: природні мови і штучні. Серед природних мов розрізняють мови із специфікованою семантикою і мови із неспецифікованою семантикою (розмовна мова різних діалектів).

Природними мовами ми називаємо мови, які виникають стихійно, в умовах практичної взаємодії індивідів певної соціальної групи. Природні мови використовуються насамперед як ефективний засіб спілкування.

Штучні мови — це мови, створені спеціально для фіксації способів, засобів і результатів пізнання. До штучних мов належать мови математики, логіки, шифри. У цих мовах комунікативна функція відходить на задній план, вони не використовуються як засіб спілкування. Штучні мови поділяються на апріорні, що базуються на логічній чи емпіричній класифікації понять, мови, що використовують переважно інтернаціональну лексику (есперанто) та мішані, які складаються з запозичених з різних мов та штучно створених слів. Їх головна мета — ефективно зафіксувати, утримати одержану інформацію і забезпечити її надійне передання від одного комуніканта до іншого. Вони можуть бути засобами комунікації (спілкування) лише для відповідних спеціалістів (математичні викладки, логічні числення, шифри тощо).

Мовами із специфікованою семантикою є мови природничих, гуманітарних і технічних наук. Мови історії, фізики чи філософії включають поряд із загальновживаними фрагментами природної мови спеціально обумовлені терміни (тобто слова із суворо заданим змістом), які складають категоріальний апарат кожної із наук.

Мова існує у двох формах: усній і писемній. Передаючись із уст в уста, закріплюючись у текстах, вона невтомно долає віки, єднає покоління, збирає і зберігає духовне єство народу, національну картину світу, формує національну свідомість та культуру нації. Потреба ефективного й ефектного спілкування стимулює мовців до художнього осмислення мови, до пошуку все точніших і виразніших мовних засобів. У результаті з загальнонародної мови виростає відшліфований, культурний варіант — добірне літературне мовлення, яке й саме вже може стати мистецтвом й естетичним матеріалом для інших видів мистецтва (театру, живопису, музики).

Усього налічують зараз понад 2500 мов, які належать різним націям, народностям, племенам. У кожній з них виявляються деякі спільні для всіх мов універсальні структурні властивості. Такими універсальними властивостями мови в плані мовної системи є наявність численних усталених знаків мовних — слів і загальних (граматичних) правил їхнього використання, а також виділення в складі слів найдрібніших звукових одиниць — фонем. У процесі мовлення універсальною властивістю будь-якої звукової мови є організація кожного мовного акту в речення.

Мова невмируща, бо в ній безсмертя народу. Вона твориться народом, живе в ньому і з ним.

2. Функції мови

Серед розмаїття функцій мови в житті людини і суспільства основними називають такі:

1. Комунікативна — це функція спілкування. Мова й створена для того, щоб спілкуватися, а спілкування можливе лише в суспільстві. Існують і інші комунікативні засоби, наприклад, жести й міміка. У мовознавстві навіть існує думка, що спочатку люди спілкувалися за допомогою жестів і міміки, і лише згодом — звуковою мовою. Як доказ комунікативної придатності жестів та міміки можна навести пантоміму. Однак у звичайному людському спілкуванні жести й міміка є лише допоміжними супровідними щодо звукової мови засобами. Допоміжними засобами спілкування можна якоюсь мірою назвати музику й живопис, але не зважаючи на досконалість, замінити мову вони не можуть. У кожної людини музика й живопис викликають свої враження, почуття, думки. А от спілкуючись за допомогою мови, всі люди приблизно однаково розуміють висловлене. Тому-то мову вважають найважливішим засобом людського спілкування. До того ж комунікативну функцію виконує не тільки звукове мислення, а й написані чи надруковані тексти. Для мови комунікативна функція є досить важлива, бо мова, якою не спілкуються, вмирає. Зі смертю ж мови вмирає і народ, що був її творцем і носієм, вмирає жива культура, створена цим народом і мовою, а писемна та матеріальна культура губиться в віках і забувається. Народ, що втратив свою мову спілкування, втрачає і весь той, духовно-культурний світ цінностей, що витворився на ґрунті його мови. Але втративши все своє, надбане віками, асимільований народ ніколи не зрівняється з сусідом, чию мову він прийняв, бо він втратив національний ґрунт і гідність, він є менш вартісний, вторинний. Ось чому слід не тільки на словах визнавати право української мови на широке вживання у суспільному житті, а й повсюдно спілкуватися нею, аби мова жила повнокровним життям. Мова є універсальним і унікальним, матеріально найдешевшим засобом спілкування.

2. Номінативна функція або функція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, якості, властивості, явища, процеси, закономірності та поняття про них) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті. Назва виділяє предмет з безлічі інших, мовну назву одержують не тільки реально існуючі предмети, а й ірреальні, уявні, вигадані, фантастичні. Завдяки цій функції кожну мову можна розглядати як окрему своєрідну картину світу, що відображає національне світобачення і світовідчуття. Мовці намагаються у всіх сферах спілкування творити назви своєю мовою (науці, техніці, політиці, мистецтві і т.д.).

Якщо ж своїх назв не творять, запозичують з інших мов, перекладають, калькулюють, або в такому ж вигляді засвоюють чужі назви. Але якщо запозичень багато, цей процес інтенсивний, виникає загроза втратити самобутність своєї мови. Тому варто максимально користуватися існуючими назвами.

3. Мислетворча функція мови — функція формування і формулювання думки. Мислення не тільки виражається словом, але й здійснюється в ньому. Не випадково мову називають "органом, який творить думку".

Мислетворча функція тісно пов'язана з номінативною: для того, щоб спілкуватися, потрібно мислити й уміти передавати свої думки за допомогою мовних засобів. Усі інші функції мови є похідними від головних, вони є ніби уточненням, детальнішою видовою класифікацією їх. Так, з комунікативною функцією пов'язані такі конкретні функції: фатична, тобто контактоустановлююча; репрезентативна — функція позначення світу речей; емотивна — функція вираження почуттів, емоцій; експресивна — функція самовираження, створення образу мовця, автора; волюнтативна — функція волевиявлення; прагматична — функція, що вказує на ставлення автора до висловленого; естетична — функція вираження прекрасного, виховання естетичного смаку; метамовна — (у сучасній термінології вживається для позначення таких систем, які використовують для дослідження чи опису інших систем) — функція використання мови для опису іншої мови, тобто спеціальної наукової мови (метамова хімії, кібернетики, логіки тощо).

З мислетворчою функцією пов'язані когнітивна (від "знання, пізнання"), або гносеологічна, тобто пізнавальна, й акумулятивна (від "нагромадження") функції. Мислячи з допомогою мови, людина пізнає навколишній світ, нагромаджує знання про нього. Мова зберігає всі інтелектуальні здобутки попередніх поколінь, фіксує досвід предків. Деякі часткові функції, наприклад, інформативна, або референтна, пов'язані з обома головними. Інформація спочатку осмислюється (формується і формулюється), а тоді передається.

4. Гносеологічна або пізнавальна функція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не стільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ. Наприклад, засобами мови можна одержати ґрунтовні, об'єктивні знання про космос, океан, Чукотку чи Ямайку, так ніколи там і не побувавши. Мова багата інформацією, вона постійно надає нашому мозку матеріал для мислення, живить і рухає розвиток інтелекту.

5. Експресивна або виражальна функція мови. Неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій, волі людини є невидимим для інших. І тільки мова надає найбільше можливостей розкрити їх для інших людей, вплинути силою своїх переконань чи почуттів на інших людей.

6. Волюнтативна функція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).

7. Естетична функція. Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв (це відповідна лексика і фразеологія, естетичного змісту тексти). Милозвучність, гармонія змісту, форми і звучання, дотримування норм літературної мови у процесі спілкування стають для мовців джерелом естетичної насолоди, сприяють розвиткові високого, естетичного стану.

У своїй художній довершеній формі літературна мова сприймається естетично вихованими мовцями як естетичне явище. Мова є першоелементом культури, вона лежить в основі розвитку всіх інших видів мистецтва. І ті естетичні цінності, які ними породжуються, зумовлені значною мірою естетичними можливостями мови (театр, кіно, радіо, телебачення тощо).

8. Культуроносна функція мови. Мова є носієм культури народу — мовотворця. Кожна людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу від покоління до покоління, сприймаючи разом з мовою пісні, казки, жарти, легенди, думи, перекази, історію, промисли, звичаї, традиції матеріальної культури і духовного життя нації.

Пропагуючи мову, ми поширюємо свою культуру, вводимо її в світову. Перекладаючи українською мовою художні твори і наукові праці з інших мов, збагачуємо нашу культуру здобутками інших культур, розвиваємо свою мову. Мовна культура людини є показником її загальної культури, рівня освіченості.

9. Ідентифікаційна функція мови полягає в тому, що мова виступає засобом ідентифікації мовців, тобто засобом впливу належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення. Ідентифікація виявляється у часовому вимірі: багато поколінь у минулому є нашими предками, бо говорили нашою мовою. Жителі багатьох інших країн виявляють свою належність до українства українською мовою.

Ідентифікаційну функцію можна ще назвати об’єднуючою. Належність до певного народу, його культури обумовлюється етнічно, тобто походженням. Але це не завжди так. Є багато людей не українського походження, які стали українцями по духу, бо сприйняли з українською мовою українську культуру, весь світ українства, і наша земля була і є їм рідною.

10. Магічно-містична функція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажаний хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі. Ця містично-магічна сила знайшла широке відображення в українському фольклорі: заклинаннях, шептаннях, чаруваннях, гаданнях, ворожіннях, казках, переказах, легендах тощо. В них надзвичайною силою наділяються окремі слова, вирази за певних умов їх виголошення. У словесному світі змішуються межі реального і уявного. Нині у зв'язку з поширенням теорії біологічного поля людини, позитивної і негативної енергії, екстрасенсорики, набуває нових імпульсів магічно-містична функція мови.

Одиниці мови (звуки, морфеми, слова, словоформи, словосполучення, речення, висловлювання, текст) по різному беруть участь у виконанні функцій мови. Так, комунікативну функцію мови виконує речення, хоча і інші одиниці мови беруть участь у комунікативній функції, але не як комунікативні одиниці, а як одиниці нижчих порядків. Номінативна функція лягає на слова, лексичні сполучення, фразеологізми. В експресивній, волюнтативній функціях задіяна лексика з емоційним, вольовим значенням. У виконанні інших функцій беруть участь усі одиниці мовних підсистем з різною мірою продуктивності.

Усі функції, як правило, реалізуються не ізольовано, а в різноманітних поєднаннях, бо кожне висловлювання в основному є багатофункціональним. У кінцевому результаті всі функції працюють на комунікацію, і в цьому сенсі комунікативну функцію якоюсь мірою можна вважати провідною.

Висновки

Мова — дійсність, з якою має справу логіка. Оскільки логіка має своїм предметом форми мислення та відношення між ними, а мислення нерозривно пов'язане з мовою, то логіка в цьому розумінні є наукою про мову. Можна визначити мову як систему знаків із заданою інтерпретацією: ця система використовується для комунікації (спілкування) та пізнання.

Усю множину мов можна поділити на дві підмножини: природні мови і штучні. Мова існує у двох формах: усній і писемній.

Функції мови:

— комунікативна — це функція спілкування;

— номінативна функція або функція називання;

— мислетворча функція мови — функція формування і формулювання думки;

— гносеологічна або пізнавальна функція мови: вона полягає в тому, що світ людина пізнає не стільки власним досвідом, скільки через мову;

— експресивна або виражальна функція мови;

— волюнтативна функція є близькою до експресивної: вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників;

— естетична функція;

— культуроносна функція мови. Мова є носієм культури народу — мовотворця;

— ідентифікаційна функція мови полягає в тому, що мова виступає засобом ідентифікації мовців;

— магічно-містична функція мови.

Список використаної літератури

1. Жеребкін В. Є. Логіка: Підручник для юрид. вузів. — Х.: Основа, К.: Знання, 1998. — 256 с.

2. Івін О. А. Логіка. — К.: "АртЕк", 1996. — 232 с.

3. Тофтул М. Г. Логіка. Посібник для студ. вузів. — К.: ВЦ "Академік", 1999. — 336 с.

4. Мацько Л. І., Сидоренко О. М. Українська мова: Посібник. — К.: Либідь, 1995. — 432 с.

5. Білецький А. О. Про мову і мовознавство: Навч. посіб. для студ. вузів. — К.: "АртЕк", 1997. — 224 с.

6. С. І. Дорошенко., П. С. Дудик. Вступ до мовознавства. Навч. посібник для студентів вузів. К.: ВО "Вища школа", 1974. — 294 с.

7. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів вузів. — К.: ВЦ "Академія", 2000. — 368 с.

8. Горский Д. П. Логика. — М., 1963.

9. Горский Д. П., Ивин А. А., Никифоров А. Л. Краткий словарь по логике. — М., 1991.

10. Кондаков Н. И. Логический словарь. — М.: Наука, 1971.

bigmir)net TOP 100