Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з міжнародної економіки

Форми і рівні розвитку міжнародних відносин

Контрольна робота

На главную
Реферати з міжнародної економіки

Зміст

Вступ
1. Фактори інтеграційного розвитку світової економіки
2. Теоретичні основи інтеграції
3. Етапи і механізми міжнародної економічної інтеграції
Висновки
Список використаної літератури

Вступ

Світове господарство це глобальне явище, у рамках якого розвивається вся сучасна цивілізація. Формування світового господарства охоплює фактично всю історію людства. У результаті Великих географічних відкриттів міжнародна торгівля слідом за Європою й Азією охопила Америку, Африку та інші регіони земної кулі. Обмін товарами і послугами, удосконалювання товарно-грошових відносин призвели до формування світового ринку. Під світовим ринком розуміється сукупність національних ринків окремих країн, пов'язаних між собою торгово-економічними відносинами. Утворившись до кінця XVIII ст. у результаті активізації торгівлі між країнами і залучення в міжнародний оборот нових держав і територій, він продовжує змінюватися й ускладнюватися.

Під впливом розвитку науково-технічного прогресу в промисловості і на транспорті, а також еволюції світового ринку на початку XX ст. сформувалося світове господарство. Світове господарство — це єдиний взаємопов'язаний всеохоплюючий і взаємозалежний процес, який включає в себе країни, що перебувають на різних етапах соціально-економічного розвитку.

У його становленні і розвитку вирішальну роль відігравали і відіграють економічні фактори. Але у певні історичні періоди найбільшого значення набувають фактори неекономічного характеру — ідеологічні, воєнні й ін.

1. Фактори інтеграційного розвитку світової економіки

Сучасне світове господарство — це не тільки сукупність національних господарств і міжнародні економічні відносини, які об'єднують їх. Іншою його стороною є утворення і функціонування регіональних господарських комплексів. У цьому випадку мова йде про інтеграційні комплекси, які включають у себе національні господарства визначених груп держав і відрізняються розвиненішим взаємним поділом праці, зближенням і взаємопристосуванням економічних механізмів, взаємопроникненням капіталів, проведенням узгодженої міждержавної економічної політики. Інтеграційні тенденції — це природний процес, пов'язаний з об'єктивними потребами сучасного міжнародного поділу праці і науково-технічного прогресу, з необхідністю поглиблення міжнародної спеціалізації й оптимізації господарських структур окремих країн.

Інтеграційні відносини формуються як на мікрорівні (підприємство, фірма), так і на макрорівні (держава, регіон, група країн).

Очевидні реальні стимули для підприємства — збільшення обсягу продажів, зниження собівартості продукції, позиціонування на ринку, пролонгація найбільш ефективних фаз життєвого циклу товару.

Результативність діяльності на мікрорівні в умовах, коли масштабні, стійкі зв'язки між суб'єктами ринку, визначальну частину яких становлять підприємства і фірми, в основному пов'язана з подоланням негативних факторів МЕВ — територіальної віддаленості, меншої мобільності факторів виробництва і ресурсів, національних бар'єрів, митних і валютних перешкод.

Об'єктивно виникають два шляхи розвитку:

• створення і розвиток транснаціональних фірм, які дозволять уникнути багато труднощів (трансферні постачання, ціни, сприятливі умови відтворення, кращий облік ринкової ситуації, використання прибутку і т.д.);

• міждержавні узгоджені заходи для цілеспрямованого формування світогосподарського ринкового (економічного, правового, інформаційного, психологічного і політичного) простору у великих регіонах світу.

Поєднання цих двох напрямків і забезпечує перехід до вищого, ефективнішого і перспективнішого етапу світогосподарських відносин міжнародної економічної інтеграції.

Інтеграційні процеси внутрішньо суперечливі. Розбіжності країн за рівнем соціально-економічного розвитку і важливість цього фактору у визначенні ролі країни на світових ринках стимулюють прагнення до інтеграції. У той же час конкретна ситуація в кожній країні визначає бар'єри на шляху до повної координації і співробітництва усередині таких груп. Кожна країна прагне досягти своїх національних економічних цілей. Спроба одержати вигоду як від націоналізму, так і від багатонаціоналізму виражається в утворенні груп країн, які координують свою політику.

Протягом 200 років багато країн прагнули і до вільної торгівлі і до протекціонізму. Як відомо, зовнішньоекономічна політика визначається на національному рівні. З погляду добробуту світової економіки в цілому, національний характер у міжнародній торговій політиці має як переваги, так і недоліки. У широкому розумінні існує постійне протиріччя між національною політикою і багатонаціональною перспективою.

Багато аспектів міжнародної економічної політики носять багатонаціональний характер, і це погано вписується в національні рамки. Виникає дилема: інститути, які перетинають кордони однієї країни, можуть бути доцільні для виконання певних економічних функцій, але небажані для політичних.

Домінування міжнародної торгової політики на національному рівні прийняття рішень приводить до двох тенденцій. Перша — розвиток міжнародних агентств (ГАТТ — ВТО, ЮНКТАД). Друга — ріст регіональних торгових груп, які, розширюючи кордони однієї країни, інтернаціоналізують економічну діяльність і прийняття рішень.

З економічних позицій об'єктивний фактор міжнародної господарської інтеграції — забезпечення кращих умов застосування обмежених ресурсів (природних і знайдених). Переваги тут не задані: характер і роль пріоритетних ресурсних факторів закономірно змінюються. Спочатку, після Другої світової війни, поштовхом для інтеграційного розвитку стало завдання об'єднання насамперед виробничих ресурсів (енергоносіїв, металургійних потужностей і т.п.), як це було при створенні загального ринку в Західній Європі. Поступово ядром міжнародного інтеграційного розвитку стає технологічна сфера. Останнім часом на важливе місце виходить інформаційно-інжинірингова діяльність. Це також підтверджується практичним досвідом ЄС (Європейського Союзу).

Можна констатувати, що в сучасних умовах міжнародна економічна інтеграція — логічний, закономірний результат транснаціоналізації мікроекономічних і макроекономічних процесів. При цьому остання «вбудовується» у ринкові принципи світогосподарських відносин.

2. Теоретичні основи інтеграції

Перші спроби теоретичного осмислення процесів регіональної інтеграції були розпочаті в 50-і роки економістами неоліберального напрямку А. Мюллер-Армаком, А. Предолем, В. Репке.

Виходячи з постулату про ринок як ефективний регулятор економіки, вони розуміли під інтеграцією створення єдиного ринкового простору в рамках декількох країн, де була б забезпечена свобода ринкових сил. Для досягнення такого стану необхідне скасування будь-якого значного державного втручання в зовнішньоторговельну і валютну сфери, яке повинне призвести до оптимального функціонування розширеного ринку відповідно до принципу порівняльних витрат. Таким чином, проблема інтеграції прихильниками ринкової чи неоліберальної школи зводилася до об'єднання ринків країн на основі принципів вільної торгівлі.

Ринково-інституціональний напрямок (М. Амче, Б. Белаша, Г. Кремер) намагався знайти компроміс між ринковою і державно-регульованою сторонами інтеграційного механізму. Під впливом ідей неокейнсіанства його представники визнавали, що вирішення таких завдань, як подолання депресії, підтримка відсталих регіонів, неможливе без коригувального політичного втручання в хід інтеграційного процесу. Третій — дирижистський напрямок (Р. Купер, А. Маршалл, Г. Мюрдаль). Згідно з ним для справжньої міжнародної інтеграції необхідна не формальна свобода конкуренції на світовому ринку, а забезпечення реальної «рівності кроків», що неможливо без активного втручання держави в ринкові процеси, без координації не тільки економічної, а й соціальної політики, особливо в галузі розподілу доходів, для вирівнювання умов розвитку окремих держав і регіонів.

Американський економіст Б. Белаша уперше ввів двоякий погляд на інтеграцію — як на процес і як на стан. Розглянута як процес, вона включає заходи, покликані усунути дискримінацію між господарськими одиницями, які належать до різних національних держав; як стан вона може бути представлена відсутністю різних форм дискримінації між національними господарствами.

Сучасні погляди на МЕІ, які відносяться до так званої традиційної теорії, виходять при аналізі практично тільки з економічних передумов, створюваних у рамках митного союзу (що передбачає ліквідацію торгових бар'єрів, впровадження визначеного координуючого регламенту і т.д.).

Відповідно до такого підходу в процесі інтеграції створюються нові товарні потоки між країнами-членами інтеграційного угруповання, які усувають виробництво дорожчих аналогічних товарів усередині даної країни. Потім товари, виготовлені в країнах, що інтегруються, поступово заміщають імпорт відповідних товарів із третіх країн. Таким чином, «чистим результатом» нових товарних потоків у рамках інтеграції є зростання виробництва і, відповідно, добробуту в країнах-членах, зростає рівень міжнародної спеціалізації. Усе це дозволяє підвищити ефективність виробництва в цілому й у кожній країні. Таке трактування має, однак, і слабкі сторони, тому що виходить зі стандартних ситуацій. У дійсності нерідко окремо взята країна досягає таких самих показників, а іноді навіть кращих, ніж «інтегрована», якщо застосовує односторонні заходи для лібералізації зовнішньоторговельної політики. Тим самим ця країна одержує переваги «інтегрованої», залишаючись поза груповою регламентацією.

Представники деяких інших сучасних теоретичних шкіл висувають як домінуючі передумови економічної інтеграції позаекономічні фактори: забезпечення більш надійної обороноздатності, престижність вступу в «елітний клуб» і т. п. Не заперечуючи важливе значення політичних факторів, навряд чи можна відводити їм вирішальну роль у процесі МЕІ.

Відомий також інший підхід: створення інтеграційної системи дозволяє учасникам поставити загальну мету і спільно її досягти (зростання виробництва, зайнятості, соціальна стабільність і т.п.). У цьому випадку явний акцент робиться на збільшення значення держави у вирішенні завдань економічної інтеграції, коли саме її зусиллями створюється загальний ринок, приймаються оптимальні заходи, які забезпечують виробництво товарів і послуг.

Виходячи з цього, доводяться переваги митного союзу в порівнянні з лібералізацією зовнішньоторговельного обміну.

Це доповнюється тезою, згідно з якою державна політика дозволяє виробляти суспільно корисні товари і забезпечувати ними населення. Такий підхід суперечить принципам ринкових відносин. Власне кажучи, це теоретичне виправдання відомої практики «інтеграції зверху», не кращим прикладом якої була РЕВ.

Трохи пізніше була висунута інша гіпотеза, за якою країни прагнуть до інтеграції для подолання «фактору обмеженості» (маються на увазі природні ресурси, сировина, енергоносії і т.д.). Тим самим виникають умови для збільшення виробництва, кращого використання статичних (розміри підприємств) і динамічних (вчитися виробляти) факторів, які забезпечують зростання місткості ринку, кращу організацію виробництва. Це звичайно ілюструється даними про ріст торгівлі між країнами ЄС, утому числі внутрішньофірмової торгівлі, широкої диверсифікованості товарів однакового призначення за зовнішнім виглядом, дизайном, якісними характеристиками.

В інших випадках акцент робиться на особливе значення технологічних факторів МЕІ. Зростання їх значення на сучасному етапі змушує країни різко збільшувати витрати на НДДКР. Зменшити їхню частку дозволяє об'єднання зусиль і ресурсів у даній сфері шляхом інтеграції. Ще однією важливою перевагою МЕІ, на думку багатьох дослідників, є загострення конкуренції — ефективний стимул підвищення якості товарів і послуг.

3. Етапи і механізми міжнародної економічної інтеграції

Погляд на інтеграцію як на процес обумовив інтерес до класифікації стадій інтеграції.

У сучасній теорії міжнародної економічної інтеграції розрізняють п'ять етапів розвитку: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз, економічний і валютний союз.

Для кращого розуміння необхідно розглянути особливості кожного з етапів інтеграційного розвитку МЕВ, сформулювати їх визначення, відзначити основні механізми.

Першою логічною і хронологічною сходинкою є зона вільної торгівлі (ЗВТ). У сучасному розумінні — це преференційна зона, у рамках якої підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля товарами. Як правило, конкретні угоди про відповідні зони передбачають створення ЗВТ промисловими товарами протягом ряду років шляхом поступового взаємного скасування мит й інших нетарифних обмежень. Стосовно сільськогосподарських товарів лібералізація носить обмежений характер, охоплює лише деякі позиції за митною номенклатурою. Такий підхід реалізовувався при становленні ЄЕС. Актуальний він і в даний час у Північноамериканській асоціації вільної торгівлі (НАФТА) і в Спільному ринку країн Південного конуса (МЕРКОСУР). Угоди про створення ЗВТ, як правило, засновані на принципі взаємного мораторію на підвищення мит. Це означає, що партнери не можуть в односторонньому порядку підвищувати мита або зводити нові торгові бар'єри. Випадки, при яких сторони можуть збільшити рівень митного обкладання чи застосувати спеціальні захисні заходи, умови, терміни і дії, сфера поширення захисних заходів, а також величина мит передбачаються в угодах про ЗВТ.

До позитивних рис таких угод слід віднести стабільніший і більш передбачуваний характер торгової політики країн-учасниць. Регулювання діяльності у відповідній галузі відбувається без створення постійно діючих наднаціональних систем керування чи прийняття спеціальних загальних рішень. Усі рішення, як правило, приймаються вищими посадовими особами країн-учасниць з політичних проблем, керівниками міністерств і відомств (зовнішньоторговельних, фінансових та ін.) — з економічних. Ці рішення вже на даній стадії повинні носити обов'язковий характер, забезпечуючи скоординованість кроків і обов'язковість сторін. З правової точки зору міжнародні домовленості отримують преференційне відносно внутрішніх законодавчих актів становище.

Що стосується сфер співробітництва в рамках ЗВТ, то на початковому етапі це, звичайно, зовнішня торгівля.

При створенні ЗВТ виявився і цілий ряд негативних моментів, які уповільнюють процес зближення, але не мають руйнівного характеру. Створення ЗВТ призводить до посилення конкуренції на внутрішньому ринку, що не завжди добре впливає на якість і технічний рівень виробів вітчизняної промисловості.

Наступною сходинкою міжнародної економічної інтеграції є митний союз (МС) — угода двох чи більше держав про скасування мит у торгівлі, форма колективного протекціонізму. Відповідно до положень ГАТТ митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повному скасуванні мит усередині МС і створення єдиного зовнішнього митного тарифу.

Слід зазначити, що в ряді видань і публікацій визначення ЗВТ і МС даються недостатньо коректно. Головна розбіжність полягає в тому, що в першому випадку передбачається поступове зниження мит, усунення нетарифних бар'єрів і т.д. В остаточному підсумку ЗВТ покликана забезпечити безмитну торгівлю між країнами-учасницями. У МС існує безмитна торгівля між країнами-членами і загальний митний тариф стосовно країн, які не входять у союз. Своєрідні правила гри встановлюються самими членами ЗВТ, які продовжують дотримуватися своєї власної зовнішньоторговельної політики, а країни-члени МС її координують у першу чергу в частині митно-тарифних правил і процедур. МС є більш досконалою, ніж ЗВТ, інтеграційною структурою. У рамках МС відбуваються серйозні зміни в структурі виробництва і споживання країн учасниць. По-перше, проводячи єдину зовнішньоторговельну політику стосовно митних тарифів, різні зовнішні преференції, протекціонізм і т.д., країни регулюють товарні потоки з урахуванням рівня зовнішнього тарифу і результуючих цін. Це, у свою чергу, дає поштовх у переорієнтуванні ресурсів, у споживанні і виробництві. На думку деяких західних фахівців з інтеграції, усередині МС виробництво "раціоналізується відповідно до теорії порівняльних переваг".

Можливі два варіанти розвитку подій: встановлюваний на зовнішніх межах МС зовнішній тариф на який-небудь товар може бути вищий середньозваженого тарифу, який існував до виникнення даної інтеграційної структури, або нижчий. Якщо зовнішній тариф вищий, то країнам-членам МС доводиться відмовлятися від дешевшого зовнішнього джерела постачання на користь дорожчих внутрішньосоюзних ресурсів. Такі заходи можуть застосовуватися, виходячи з різних понять, наприклад, зі стратегічних посилань: країни спільно вирішують взятися до інтенсивної розробки нових матеріалів, енергоносіїв і т. д. для того, щоб піти від зовнішньої залежності. Прийняття таких заходів змушує розроблювачів технологій йти на проведення спільних досліджень, переорієнтовує потоки ресурсів, товарів, напівфабрикатів. Виробництво усередині МС змушене знаходити додаткові резерви і т. д.

Якщо зовнішній тариф встановлюється нижчим, ніж середньозважений тариф країн-учасниць МС, то з урахуванням результуючих цін відбувається переорієнтація їхньої зовнішньої торгівлі на ринки третіх країн. Такі заходи можуть бути розпочаті для посилення конкуренції внутрішніх і зовнішніх виробників, якщо необхідно «підштовхнути» власного виробника до випуску більш конкурентоспроможної продукції. Таким чином, регулювання зовнішньоторговельного тарифу певним чином впливає на розвиток інтеграційних процесів усередині МС. Досвід показує, що регулювання зовнішнього тарифу в цілому сприятливо діє на розвиток внутрішнього ринку товарів і послуг. Відбувається зниження чи уповільнення росту цін, підсилюється конкуренція між товаровиробниками і постачальниками імпортних товарів у рамках МС.

Велике значення для МС має наявність у складі союзу однієї-двох великих держав. Тоді проблеми ресурсів чисто технічно вирішуються простіше, ніж у рамках МС, який об'єднує країни, бідні на ресурси. «Гра» з митним тарифом дозволяє створювати сприятливіші умови для залучення іноземних інвестицій, що також впливає на економічне зростання.

Функціонування МС вимагає змін у підході до керування інтеграційними процесами. Як уже говорилося вище, діяльність у рамках ЗВТ не обумовлює створення постійно діючих органів. Для МС вже виникає необхідність у регулюючих інститутах.

По-перше, перехід до єдиних мит і спільного здійснення координаційних заходів вимагає істотного перегляду підходів до розвитку багатьох галузей національної економіки в кожній країні. По-друге, необхідна координація розвитку окремих галузей на макроекономічному рівні, яка веде до появи нових різних проблем в інших сферах діяльності. По-третє, виникає потреба в переговорах за узгодженням не тільки митно-тарифної політики, а й координації чи пристосування внутрішніх ринків до виникаючих спільних інтересів. У зв'язку з цим постає питання про створення наднаціональних органів, які будуть розробляти, координувати, контролювати діяльність окремих сфер зовнішньої торгівлі і виробництва. Реальні МС навряд чи можуть обійтися без цього.

Необхідно відзначити і таке. Функціонування МС аж ніяк не припускає уніфікацію митно-тарифної політики для всього спектра вироблених і споживаних товарів. У сферу інтеграційної діяльності на цьому етапі поступово попадають різні галузі і сектори економіки. Це цілком зрозуміло, тому що головну роль одержує рух на мікрорівні, який забезпечує виробничу інтеграцію. Інтеграція відбувається й у валютно-фінансовій галузі, але валютно-фінансове співробітництво, особливо спочатку, не є авангардним. Воно скоріше відіграє роль обслуговуючого фактору. Як правило, у рамках МС створювані фінансові інститути, банки, страхові компанії відіграють другорядну роль.

Як показує практика, поза сферою МС і його загальної митно-тарифної політики залишаються такі великі напрямки, як оборонна промисловість, окремі галузі енергетики й ін.

Якісно вищою сходинкою інтеграції є єдиний ринок (ЄР). До даного часу цей етап інтеграційного розвитку реалізований у Європейському Союзі, на основі досвіду якого можуть бути зроблені практичні висновки й оцінки. Не виключено, що в перспективі, в міру просування вперед інших подібних інтеграційних структур, виникнуть нові ситуації, властиві цим угрупованням, які будуть мати певні відмінності від практики ЄС.

Переростання МС у єдиний ринок обумовлюється як чисто економічними факторами, так і політичними (до речі, дане положення буде правильним і для наступних еволюційних перетворень інших інтеграційних угруповань, а не тільки для ЄС). Незважаючи на певне зникнення тарифних перешкод по обміну, існують і нетарифні: розбіжності в технічних нормах, законодавчий захист національних марок товарів і т. д. Саме при створенні МС, наприклад у Європі, не передбачалося виникнення подібних труднощів. У період особливо слабкого росту поставало питання про національні інтереси і т. д. Експерти підкреслюють, що створення «дійсно єдиного» внутрішнього ринку вимагає гармонізації великої кількості законодавств і норм, які стосуються багатьох сфер діяльності.

Досвід показує, що узгодження широкого кола питань є дуже складною справою і домогтися консенсусу вдається не завжди. Для досягнення успіху необхідні нові підходи і методи в керуванні, значне посилення наднаціональних інтересів.

Для створення ЄР необхідно реалізувати 6—7 обов'язкових великих завдань, які неможливо здійснити в рамках МС. Однак саме МС, по-перше, скасовуючи мита між державами-членами, і, по-друге, розробляючи єдину торгову політику стосовно третіх країн, створює передумови переходу до ЕР. Для створення ЕР цього недостатньо. Третє завдання — розробка спільної політики розвитку окремих галузей і секторів економіки. Вибір їх повинен здійснюватися, виходячи з того, наскільки це важливо для подальшого закріплення інтеграції, який буде соціальний резонанс після вживання відповідних заходів, як це відіб'ється на потребах конкретного споживача. Не випадково в ЄС при переході до ЄР обраними сферами були визначені сільське господарство і транспорт. Четверте завдання — створення умов для вільного руху капіталу, робочої сили, послуг та інформації, які доповнюють безперешкодне переміщення товарів. Необхідно відзначити і наступне, п'яте завдання, розв'язуване при створенні ЄР: формування спільних фондів сприяння соціальному і регіональному розвитку, що передбачає «поворот» безпосередньо до інтересів і потреб споживача, орієнтацію на задоволення «потреб на місцях», яка дозволяє реально відчути переваги інтеграційних процесів. Ці економічні кроки обумовлюють узгодження серйозних заходів для гармонізації й уніфікації національних законів. При цьому особливе місце приділяється введенню системи заходів, що запобігають порушенню норм, які регулюють конкуренцію. Природно, тим самим визначалася необхідність формування спеціальних, у тому числі наднаціональних, органів керування і контролю. У ЄС це Європарламент, Рада Міністрів, Єврокомісія, Суд, Європейська Рада.

Інші інтеграційні угруповання, імовірно, будуть мати інші органи керування і контролю. Завдання, які з досвіду ЄС повинні вирішуватись інтеграційним угрупованням, вимагатимуть створення і використання відповідного інструментарію. Не виключено, що проведення політики в рамках ЄР, як це виглядає з позицій ЄС, буде здійснюватися за допомогою вже «напрацьованого» інструментарію:

1. Регламенти, які представляють собою закони, є обов'язковими до застосування в державах-членах.

2. Директиви, адресовані державам-членам, обов'язкові для виконання, але при цьому кожній із країн надається свобода вибору форм і методів для їх виконання.

3. Рішення обов'язкового характеру, які вимагають здійснення певних дій від держави-члена угруповання, юридичної чи фізичної особи в галузі конкурентної політики. Відповідно до вихідної тези, політика в галузі конкуренції — дуже істотна ланка в інтеграційній «системі забезпечення», тому саме ці рішення повинні обов'язково виконуватися.

4. Рекомендації і висновки, які не мають обов'язкової сили. Будівництво ЄР повинне завершитися створенням справді єдиного економічного, правового й інформаційного простору і дати імпульс для переходу інтеграційного угруповання до якісно нової сходинки — економічного союзу (ЕС). Слід відразу ж відзначити, що теоретичних розробок, які стосуються механізмів і інструментів ЕС, небагато. Як відомо, у Європі ЄС був створений до початку 1993 р.

Висновки

Інтеграційні тенденції — це природний процес, пов'язаний з об'єктивними потребами сучасного міжнародного поділу праці і науково-технічного прогресу, з необхідністю поглиблення міжнародної спеціалізації й оптимізації господарських структур окремих країн.

Інтеграційні відносини формуються як на мікрорівні (підприємство, фірма), так і на макрорівні (держава, регіон, група країн).

В сучасних умовах міжнародна економічна інтеграція — логічний, закономірний результат транснаціоналізації мікроекономічних і макроекономічних процесів.

В процесі інтеграції створюються нові товарні потоки між країнами-членами інтеграційного угруповання, які усувають виробництво дорожчих аналогічних товарів усередині даної країни. Потім товари, виготовлені в країнах, що інтегруються, поступово заміщають імпорт відповідних товарів із третіх країн.

У сучасній теорії міжнародної економічної інтеграції розрізняють п'ять етапів розвитку: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз, економічний і валютний союз.

Список використаної літератури

1. Світова економіка: Підручник / А. С. Філіпенко, О. І. Рогач, О. І. Шнирков та ін. — К.: Либідь, 2000. — 582 с.

2. Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. — К.: Знання, 2005. — 397 с.

3. Нікітіна М. Г. Світове господарство і міжнародні економічні відносини: просторові аспекти розвитку: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 192 с.

4. Міжнародна економіка: Навчальний посібник / За ред. Козака Ю. Г., Новацького В. М. — К.: Центр навчальної літератури, Вид-во "АртЕк", 2002. — 436 с.

5. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Ржепішевський К. І. Міжнародна економіка в питаннях та відповідях: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 676 с.

bigmir)net TOP 100