Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з народної педагогіки

З історії народної педагогіки

Реферат

На главную
Реферати з народної педагогіки

Народна педагогіка склалася історично, зі зміною і розвитком способів виробництва, всієї сукупності суспільних відносин. Вона постала з насущних потреб матеріального життя суспільства. Виробництво ідей, уявлень, свідомості з самого початку безпосередньо вплетене в матеріальну діяльність і в матеріальні стосунки людей, в мову реального життя. Вже в дородовому суспільстві здійснювалося виховання дітей з метою прищеплення їм життєвих навичок і трудових умінь. Змістом виховання і навчання був реальний процес повсякденного, побутового і трудового життя людей, а основними засобами — спостереження, показ і багаторазові повторення різних дій. Досвідчені мисливці вчили дітей прийомів полюваня, здібні майстри — способів виготовлення знарядь праці. Все це надавало вихованню безкласового, загальнонародного характеру, однакового для всіх дітей, за винятком відмінностей, зумовлених їх статевими й віковими особливостями.

З появою приватної власності й економічним відокремленням сімей, перетворенням їх в основні господарські осередки суспільства виникли відокремлення виховних функцій. У ролі педагогів виступає не община, а насамперед сім'я, батьки. Отже, суспільне виховання замінюється ідивідуально-сімейним вихованням. Причому міняються не тільки форма, а й зміст і цілі виховання.

Народна педагогіка в класовому антагоністичному суспільстві має класовий характер. Зникла колишня соціальна однорідність суспільства. Майнова нерівність зумовила різні інтереси й мотиви поведінки людей. Народна педагогіка вже перестала бути виразником інтересів і прагнень усіх членів суспільства. Зароджуються два типи моралі — народна й експлуататорська. У класово-антагоністичному суспільстві перша відображає інтереси експлуатованих мас, другу беруть на озброєння панівні класи в своїй офіційній педагогіці. Тому примітивний принцип — чини так тому, що так робили твої предки — в умовах експлуататорського суспільства втрачає свою універсальність. Життя стає складним і суперечливим. Постає проблема спеціальної підготовки до нього, що було зумовлене необхідністю раціонального усвідомлення суперечностей моральної практики, вироблення морально-понятійних норм, які б виконували функцію регулятора поведінки в системі суспільних відносин.

Перехід від зовнішнього регулювання поведінки людини (через формально-показові дії) до внутрішнього (на основі відповідних моральних принципів) сприяв піднесенню народної педагогіки на новий, вищий рівень її розвитку, адже в центрі народної педагогіки вперше стає проблема формування духовних якостей особистості.

Звичайно, сформувати моральні риси людини, які регулювали б її вчинки, не так легко. Одна річ, наприклад, порівну, додержуючи споконвічного звичаю, поділити їжу між членами роду, а інша — систематично й свідомо застосовувати засоби впливу на дитину, щоб виробити в неї звичку віддавати кращу їжу хворому чи малому. Арсенал народної педагогіки завдяки постійній соціально-пошуковій навчально-виховній творчості трудящих поступово поповнюється різноманітними засобами впливу на особистість. Система виховних дій народної педагогіки на кожному з етапів її розвитку стає дедалі цілеспрямованішою. Це спостерігаємо, вивчаючи різні напрями виховної практики трудящих. Велику роль у посиленні виховного впливу на дитину відіграють народні традиції. І хоч встановити час їх зародження неможливо, очевидно те, що виникнення поряд зі звичаями системи народних традицій спричинило появу такого дійового чинника, який інтенсивно сприяє свідомому й цілеспрямованому виробленню в підростаючих поколінь тих духовних і фізичних якостей, яких вимагало життя. Названі процеси педагогічного прогресу були властиві всім народам, у тому числі і східним слов'янам.

Відбувся перехід (у VI—VIII сторіччях) від безкласового суспільства до класового з утворенням феодальних відносин, які в IX сторіччі стали панівними. Завершився цей довготривалий процес утворенням могутньої давньоруської держави — Київської Русі з давньоруською народністю.

За феодального ладу народна педагогіка охоплювала виховну практику трудящих селян, а серед міського населення — підмайстрів, учнів, чорноробів. Офіційна ж педагогіка, як протилежна народній, виражала прагнення аристократичної верхівки — феодалів, духівництва, а в містах ще й купців, лихварів, власників будинків, міських земель, володарів ремісничих підприємств. Обидві педагогіки, народна і офіційна, насаджувана феодальною державою, є протилежними за змістом і виражають суть класового антагонізму в умовах експлуататорського суспільства.

Епоха феодального ладу — це епоха боротьби селян проти феодалів, міської бідноти проти аристократичної верхівки, ремісників, підмайстрів, учнів і чорноробів проти майстрів і купців. Тому й народна педагогіка, пронизана цією боротьбою, в своїй демократичній основі має антифеодальний характер.

Класова боротьба загострюється в капіталістичному суспільстві. Позбавлені права навчати й виховувати дітей у навчально-виховних закладах, трудящі змушені самі, без допомоги держави, піклуватися про своїх дітей, виховувати й вчити їх на традиціях народної педагогіки. Буржуазна педагогіка виражає інтереси експлуататорів, служить їм, а не народові, є антиподом народній педагогіці.

Носієм найпрогресивніших поглядів народної педагогіки стає пролетаріат. Педагогічні ідеї і традиції пролетаріату набирають чітко вираженого соціального спрямування.

Повне злиття інтересів наукової і народної педагогіки аж ніяк не означає, що наукова педагогіка поглинає народну. Глибинні і невичерпні джерела народної педагогіки постійно живлять педагогіку наукову. У свою чергу, наукова педагогіка збагачує і зміцнює народну педагогіку, підводячи під неї наукову базу, на основі ґрунтовного і всебічного наукового аналізу виховної практики розкриває навчально-виховний зміст народної педагогіки.

bigmir)net TOP 100