Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з народної педагогіки

Чоловік і жінка як творці сім'ї

Реферат

На главную
Реферати з народної педагогіки

Чоловік — одружена особа стосовно до своєї дружини, а жінка — заміжня особа стосовно до свого чоловіка. «Чоловік та жінка — найкраща спілка», «Чоловік та жінка — одне діло, одне ціле, один дух», — кажуть у народі. Українські народні казки та оповідання, особливо ті, в яких розповідається про родинні колізії, виховання дітей, здебільшого розпочинаються словами: «Був собі дід і баба» або: «Був собі чоловік і жінка». Зрідка в значенні чоловік вживається слово муж («муж з жоною — що борошно з водою»), а ще рідше супруг. Останнє слово в обіг народної педагогіки прийшло найпізніше із старослов'янської мови як ідеальне означення моногамної пари. Слово супруг спочатку означало пару волів, запряжених в одне ярмо. Слово жінка має синоніми дружина й діалектне слова жона (жена): «Де чоловік, там і дружина», «За мною будеш жоною, а за дукою будеш слугою». У значенні пари чоловік і жінка в народному спілкуванні дуже часто фігурує слово друг: «Нема кращого друга, як вірна подруга», «Три друга: батько, мати та вірна жінка». А слово дружина у живому спілкуванні може називати не тільки жінку, а й чоловіка. Згадаймо у Т. Г. Шевченка:

Закувала зозуленька
В зеленому гаю,
Заплакала дівчинонька —
Дружини немає.

Розгляду взаємин чоловік — жінка народна педагогіка приділила дуже велику увагу. І не випадково. Подружня пара — це вісь сім'ї. Кохання двох — чоловіка й жінки веде до виникнення третього, нового життя. Тому народна педагогіка бере під розгляд шлюбні відносини насамперед заради блага дітей. У належних стосунках між чоловіком і жінкою бачить великий педагогічний сенс. Добрі подружні взаємини, по-перше, служать надійним фундаментом для створення міцної сім'ї із здоровим мікрокліматом. По-друге, вони допомагають сім'ї успішно розв'язувати виховні проблеми. По-третє, є тим взірцем для молоді, який найуспішніше формує майбутніх чоловіків і жінок, тобто кує потенціальний резерв майбутніх подружніх пар для створення нових сімей. Адже загальновизнаним є той факт, що діти, одружившись, як правило, будують свої шлюбні взаємини значною мірою за прикладом своїх батьків.

Взаємно щире й світле подружнє кохання народжує велику любов до дітей, запалює в їхніх серцях добрі, чисті сердечні почуття і чуйність. Тому, якщо чоловік з жінкою живуть у любові й злагоді, в народі це відзначають. Про них кажуть: «Живуть між собою, як голубів пара», «Вони між собою — нерозлита вода». Ідеалом української народної педагогіки здавна стала така сім'я, де взаємини складаються на основі рівноправності чоловіка й жінки, на засадах взаємного кохання і поваги, духовної спільності, трудового співробітництва та взаємодопомоги у вихованні дітей.

Погляди народної педагогіки на шлюбні взаємини в своїй здоровій основі пройняті ідеями гуманізму і в теоретичному плані не завжди збігаються, а то і йдуть врозріз з практикою одруження і подружніми взаєминами за умов несправедливого експлуататорського суспільства. І. Я. Франко в дослідженні «Жіноча неволя в руських піснях народних» писав: «Ми вже не раз в протягу свого досліду мали нагоду переконатись, що неволя тота основана не на грубих та варварських обичаях народних, що щастя і здоровий розум народу супротивляється їй, що особливо жіноцтво дуже живо і виразно почуває всю ненормальність свого положення, але її викликує не що друге, як тиск поганих обставин на життя родинне»...

Питання «чоловік — жінка» в народній педагогіці не тільки актуальне, а й найскладніше і найважче як у соціальному, так і в психолого-педагогічному аспектах. Мабуть, жодна раціональна педагогічна думка в історії людства не народжувалася в таких довгих пекельних муках, як та, що стосується справедливого розв'язання проблеми взаємин між чоловіком і жінкою. Мабуть, у висвітленні жодного питання в педагогіці, а тим більше у філософії чи соціології, немає так багато різних тлумачень і нашарувань, як має питання «чоловік — жінка».

Серед трудящих народився демократичний погляд на подружні взаємини. Протягом віків життя щоденно переконувало, що повнокровна виховна функція сім'ї забезпечується спільною діяльністю як чоловіка, так і жінки. У народній педагогіці знаходимо немало похвальних слів, сказаних як в адресу чоловіка, так і жінки («Нема вірнішого приятеля, як добра жінка», «Чоловік у домі голова, а жінка — душа», «Без хазяїна двір, а без хазяйки хата плаче», «Хазяйка в дому — покрова всьому», «Жінка за три угли хату держить, а чоловік — за один»).

Навіть такі на перший погляд негативні афоризми, як «Муж і жона — одна сатана», «З бабою і дідько справу програв», «Де чорт не зможе, там баба поможе», по суті виражають захоплення жінкою. Адже такий мовний прийом у практиці живого спілкування досить поширений.

Побудувати справжню сім'ю з добрим педагогічним мікрокліматом — це мистецтво жінки і чоловіка. Виконувати цю місію не просто, тому що вона багатогранна й копітка. Вступ у роль подружжя знаменує собою новий етап у житті людини («Чоловік тричі дивний буває: як родиться, жениться і вмирає»). Причому цей етап для чоловіка і жінки дуже відповідальний. На цьому не раз наголошується у весільних піснях. А весільний обряд знімання вінка з молодої і пов'язування її хусткою яскраво символізує перехід молодої у жінку, а молодого — у чоловіка. У народі так і кажуть: «Женись — перемінись», «Ожениться — переміниться». Це означає нагальну потребу організувати своє життя і поведінку по-новому: юнакові назавжди відмовитись від статусу парубка і підпорядкуватися статусу чоловіка, а дівчині — забути про статус дівчини й прийняти статус жінки. Порушення статусу чоловіка і жінки народна педагогіка розглядає як зло, яке шкодить сім'ї, дітям і суперечить загальноприйнятим нормам. Традиційно прийнято, що після весілля ні чоловікові, ні жінці піти гуляти до молоді вже не личить. Та й молодь їх до себе вже не приймає.

Одружені гуртуються між собою окремо, бо в них є свої спільні інтереси й сімейні обов'язки. І серед них найголовніший — виховання дітей.

Коли поберуться двоє, відразу ж постає проблема взаємин між ними. Розраховувати, що все буде добре, особливо в перші роки, не доводиться. Ламається усталений до оруження спосіб життя. Йде шліфування характерів. Народжуються діти. На плечі лягають нові сімейні обов'язки. Все це може викликати певні тертя і непорозуміння. Треба вміти витримати цей вступний іспит, який може тривати протягом кількох років. Тому й кажуть: «Не хвались жінкою в сім день, а в сім літ». Труднощі долаються спільними зусиллями чоловіка й жінки, коли вони вміють, де треба, йти на взаємні поступки одне одному. До речі, народна педагогіка не схильна вважати, що чоловік і жінка повинні мати однакові характери («Різні по вдачі — міцні на любов»).

Народна педагогіка висунула той ідеал чоловіка й жінки, який заслуговує найвищої оцінки. Причому ідеал чоловіка найчастіше підноситься крізь призму мрій жінки, а ідеал жінки — з погляду чоловіка. Жінка мріє, щоб чоловік її шанував, захищав і поважав, був сильний, гарний, розумний, добрий, щирий, працьовитий, добрий господар, дбав про сім'ю, любив і виховував дітей, не пив і не гуляв («На красивого чоловіка дивитись гарно, а з розумним жити легко», «Хто п'яницю полюбить, той вік собі загубить», «За ледачим чоловіком жінка марніє, за хорошим — молодіє», «Коли ти мені муж, то будь мені дуж», «Чоловік як ворона, а все жінці оборона», «Я за мужа затулюсь та нікого не боюсь»). Чоловік хоче, щоб його дружина була гарною, ніжною, чепурною, роботящою, веселою, розумною господинею і ласкавою матір'ю для дітей («Як з красною жінкою оженитися, то є на кого дивитися», «Жона ладна всюди зарадна», «Краще чорта тримати, ніж ледачу жінку мати», «Краще жінка сварлива, ніж дурна», «Жінка-ледащо в хаті нінащо». «Добра жінка — мужеві своєму вінець, а зла — кінець»).

Спільним ідеалом чоловіка й жінки є взаємне кохання і подружня вірність, гарне виховання дітей. Кохання і взаємоповага надають подружнім взаєминам оптимістичної тональності («Як чоловік жінку любить, то й лиха жінка доброю буде»).

Народна педагогіка робить усе, щоб взаємини між чоловіком і жінкою, а отже, і педагогічна атмосфера для виховання дітей були найкращими. Побутує чимало педагогічних висловів, які спонукають до зміцнення шлюбного союзу, до сумлінного виконання батьківського обов'язку («Як сорочка біла, то й жінка мила», «Батьки берегли дочку до вінця, а чоловіку берегти її до кінця», «Люльки та жінки нікому не позичай», «Гарна пава пером, а жінка норовом», «З ким жити, того не гнівити». «Покинь норови батькові та материні, а бери чоловікові»). Висунуто навіть альтернативу: хто для жінки наймиліший — мати, батько чи чоловік? І всупереч величезному авторитету матері та батька жінка називає чоловіка. Така ж відповідь дається і чоловіком:

Голуб сизий, голуб сизий —
Голубка сивіша;
Батько милий, мати мила —
Дружина миліша.

«Боже, боже, що та жінка зможе: як її взяти, то лучше, як мати», — кажуть у народі. У цьому ж руслі сприймається і такий народний вислів: «Мені батько не рідня, мені мати не рідня, мені теща родина — мені жінку родила». Звідси бачимо, що доля новоствореної сім'ї, а отже і доля дітей, для народної педагогіки є найважливішою.

Щоправда, в умовах експлуататорського ладу побудувати гарні взаємини між чоловіком і жінкою не завжди вдавалось. Злидні, темрява й затурканість спотворювали ці взаємини, штовхали чоловіка на несправедливі вчинки в ставленні до жінки. «Чоловік на кобилу розсердився, а жінку б'є», — говорить народна приказка. І як виправдання: «Не вір жінці вдома, кобилі в дорозі», «Як чоловік жінку не б'є, то в ній утроба гниє», «Коса неклепана, жінка не бита — все одно», «Жінку люби, як душу, а тряси, як грушу».

Патріархальщина всіляко обмежувала права жінки: «Жінці дорога — від печі до порога». А в багатьох випадках становище її було справді нестерпним. Невільницьке життя жінки широко представлено в українському фольклорі дожовтневого періоду.

Праця й визвольна боротьба з визискувачами в ім'я кращого майбутнього народжували й гартували як протиставлення панівним офіційним нормам прогресивне ядро родинної педагогіки, яка бореться за рівноправне становище жінки («Жінка чоловікові подруга, а не прислуга»). «Не по правді жиє чоловік з жоною», там, де він її б'є і зневажає (пісня «Ой там за горою та за кам'яною»). Своїм ідеалом у родині народна педагогіка пропонує такі взаємини між подружжям, коли панують любов і злагода, піклування одне про одного і про дітей. Тоді в сім'ї створюється сприятлива атмосфера як для подружнього життя, так і для виховання дітей. Дітям подобається дружна сім'я. Їм хочеться жити в щасливій сім'ї, бути сином чи дочкою гарних батьків, радувати їх своїми вчинками («Як батьки дружненькі, то й діти чемненькі»). Слід зазначити, що життєва організація взаємин між членами родини трудящих була завжди вища, ніж у панівних верств. Природність, глибина й сердечність стосунків між чоловіком і дружиною швидко прокладали собі дорогу саме в трудових родинах. «У простій селянській родині, — писав К. Д. Ушинський, — де чоловік вибирав у дружині тільки робітницю, а вона шукала в ньому годувальника і хазяїна, ви знайдете часто далеко більше й почуття, і спільної подружньої прихильності... їх об'єднує праця, яка виникає щодня, і саме вона свято підтримує слабу іскру взаємного співчуття та проводить її безпечно крізь усі сварки й навіть пороки та злочини, які можуть бути зроблені подружжям одно проти одного, — проводить від вівтаря до труни...»

Ті чоловік і жінка, які вміють творити велике, безцінне духовне багатство подружнього життя — взаємну повагу й любов, мають у своєму домі найсприятливіший для виховання дітей мікроклімат — незмінне кредо народної педагогіки.

В українському фольклорі дожовтневої доби немало складено пісень про тяжке становище невістки й зятя, про конфлікти й чвари між невісткою і свекрухою чи свекром, між зятем і тестем чи тещею, зумовлені не просто побутовими суперечками і непорозуміннями, пов'язаними з процесом дроблення родинного гнізда і формуванням нової сім'ї, а й гострими соціальними суперечностями, які супроводжують родину в експлуататорському суспільстві. Про невістку, свекруху, свекра, зятя, приймака, тестя, тещу різних висловів створено чимало.

З поєднанням сватів, з появою зятів, невісток, приймаків створюється великий колектив людей різного віку, неоднакових характерів, інтересів, смаків, уподобань. В умовах експлуататорського суспільства приватна власність нерідко роз'єднувала свояків, робила їх ворогами. Типову картину саме таких взаємин у селянській родині на Україні за капіталізму реалістично описав І. С. Нечуй-Левицький у відомій повісті «Кайдашева сім'я». Взаємини у старій сім'ї, де були невістка, свекруха, свекор, зять, приймак, тесть, теща, нерідко ставали нестерпними і доводили до відчаю. З'являлися такі вислови: «Ані на селі, ані в місті не вір невістці», «Свекруха-воркотуха», «Свекруха — уїдлива муха», «Свекруха лихая на піч лізе — бурчить і на печі гарчить», «Хочеш зятечка придбати — мусиш з хати утікати», «Як єсть, то й єсть — лучше собака як тесть», «Тещиного язика аршином не зміряєш», «Хліб приймацький — собацький». Переадресовувати такі та до них подібні висновки нашій сучасній сім'ї було б безпідставно й несправедливо.

Усе, що шкодить добрим взаєминам між чоловіком і жінкою та псує атмосферу сім'ї, народна педагогіка засуджує. Це стосується насамперед пияцтва і ледарства, образ, брехні і лицемірства, сварок, бійок і чвар, несправедливості й грубості, ревнощів, подружньої зради і статевої розпусти («І в лиху годину не кидай дружину», «Жінка не черевичок, з ноги не скинеш», «Не заглядай на чужих жінок, бо свою загубиш», «Коли п'яниця в шинку скаче, то жінка вдома плаче», «Пий пиво, та не лий, люби жінку, та не бий», «Ревнивий чоловік, що полохливий злодій», «Не дай бог коня лінивого, а чоловіка ревнивого»).

Украй негативно народна педагогіка ставиться до розлучення, яке особливо болюче травмує дітей. Вона вчить чоловіка шанувати жінку, а жінку — шанувати чоловіка. Перші жінки й чоловіки — найкращі («Хто перший, той ліпший», «Жінка перша від бога, друга — від людей, а третя — від чорта»). А звідси й застереження: «Жінка — не рукавиця, мінять жінку не годиться», «Той сім'ю губить, хто чужу жінку любить», «Драний кожух — не одежа, чужий чоловік — не надежа». Смерть чоловіка чи жінки — велика втрата в подружньому житті («Вдовіти — горе терпіти», «У вдови плакана доля», «Краще сім раз горіти, ніж один раз вдовіти», «Без мужа жона — сирота», «Горе старому вдома самому», «В кого жінка не вмерла, в того горя не бувало»). Овдовілі люди заслуговують щонайщирішого співчуття і допомоги.

Добровільне об'єднання в шлюбі чоловіка й жінки — це лише початок сім'ї, а не сім'я в повному розумінні цього слова. Повноцінною сім'я стає лише тоді, коли в подружжя з'являються діти. Отже, справжній сенс спільного життя чоловіка й жінки — мати дітей.

bigmir)net TOP 100