Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з народної педагогіки

Діти як основний об'єкт виховання

Реферат

На главную
Реферати з народної педагогіки

Ідеал народної педагогіки — повна сім'я: чоловік, жінка, діти. Ця ідеальна гармонія повної сім'ї знайшла поетичне вираження у таких словах народної колядки:

Ясен місяць — пан господар,
Красне сонце — жона його,
Дрібні зірки — його дітки!

Великий дар природи — продовжити себе і повторити в своїх дітях. Про щастя мати дітей йдеться у цілому ряді українських народних прислів'їв і приказок, де діти порівнюються з ясними зірочками («Малі діточки, що ясні зірочки: і світять, і радують у темну ніченьку»), з квітами («Діти як рожеві квіти»). Якщо хтось комусь бажає добра, то насамперед спрямовує свої погляди до дітей: «Година вам щаслива! Щоб ви бачили сонце, світ і дітей перед собою». Думка ця червоною ниткою проходить і через етнопедагогіку інших народів: «Без гілок — не дерево, без дітей — не сім'я», «Бездітний, як дуплисте дерево: ні лика, ні дров», «Де діти, там і радість», «Діти — основа щастя», «З дітьми багато клопоту, та без них — і світ немилий», «Діти — окраса дому».

Народ послідовно обстоює думку, що кожна сім'я повинна мати дітей («А як не росте й одна дитина, то на старості трудна година»). Не випадково у весільних піснях та новорічних щедрівках часто висловлюються побажання господарям «мати дітей повну хату», мати «в кошарі барана й ягницю, а у запічку дітей копицю». Побутувало й багато інших доброзичливих народних побажань: «Бодай на вас добра година та грошей торбина, а до того дітвори сотні півтори», «Скільки в стелі дощок, щоб у тебе було стільки дочок!», «Скільки в лісі пеньків, щоб у тебе було стільки синків!» та ін. Прихильне ставлення до багатодітності підтверджують такі досить поширені вислови: «Подумай жениться, то й діток копиця», «Обложився дітьми, як дід онучами», «Що рік, то й прорік» (що рік, то й народжується дитина), «Як жнива, так і дитина нова», «Вони збилися з пуття: як кутя, то й дитя», «За роботою і від дітей одстав — за сім літ тільки дев'ятеро». Сім'ї переважно були великі, багатодітні. «Ой маю бо я три дев'ять братів, — відзначається в одній з колядок, — три дев'ять братів, дванадцять вуйків».

Рядки подібного змісту зустрічаються і в багатьох народних піснях:

Ой є вдова близько двора,
Дев'ять синів породила,
А десяту дочку Настусеньку.

На питання:

Скажи, удово, скажи, небого,
Скільки собі діток маєш?

Вдова відповідає:

Ой де куточок, то там синочок,
А на печі то дев'ять дочок,
А ще ж бо не всі — половина в овсі,
Чотирнадцять ячмінь в'яжуть.

Народні казки теж констатують, що в сім'ях багато дітей: «Був один бідний чоловік. Той чоловік мав багато дітей». («Казка про бідного чоловіка, й лисицю»), «Був один бідний чоловік. А той чоловік мав дванадцять дітей»(«Про Мар'ю-царівну та Івана-царя»), «Жив в одному селі бідний чоловік. І було в нього не багато, не мало — дванадцятеро дітей, ще й тринадцята народилася» («Казка про німу царівну»), «Жила одна жона і мала стільки діточок, як на решеті дірочок. Не знала їм числа» («Стільки діточок, як на решеті дірочок»).

Схвальне ставлення до багатодітності висловлено також у ряді українських народних прислів'їв і приказок: «Як грибочки, ростіть, діточки!», «Сім синів годую, всім щастя готую», «Один син — не син, два сина — півсина, три сини — ото тільки син», «Сім дочок — свій таночок», «У кого дочок сім, то й щастя всім». А мордовці кажуть: «Багатодітні батьки рід людський тримають». Схильність до багатодітності відображена й у багатьох народних повір'ях.

Про майбутніх дітей намагаються вгадати по кількості кілець на пучках пальців правої і лівої руки. Побудувавши нову хату, молодий господар на новому обійсті саджає кущ калини як символ краси, достатку й радості, «щоб діти велися», «щоб калина малих дітей колисала». Радіють господарі, якщо під дахом нової оселі ліплять гнізда ластівки, виводять ластів'ят. Ластівки вселяють надію на сімейний добробут, а гніздо, повне маленьких ластів'ят — на багатодітність. Особливо поширилися в народі повір'я про «добрих лелек», які «носять дітей». Поселення лелек у гнізді на хаті чи на клуні теж є добрим знаком. Гніздо з лелеками — символ щасливої сім'ї, родинної згоди й подружнього щастя. Казкою про гарного, доброго лелеку, який приносить дітей, у народі мудро відповідають на традиційне дитяче запитання «А звідки я взявся?» А діти ще дужче люблять цього прекрасного і благородного птаха, сподіваючись, що він незабаром принесе їм ще братика чи сестричку, щоб було з ким бавитися.

Свідченням величезної любові до дітей є також та багатюща за змістом, духовним і емоційним вираженням родинна обрядовість, яку створив народ, пов'язану з народженням дитини, вибором кумів, влаштуванням обіду на честь новонародженого, першим купанням і постриганням тощо.

Мірилом гідності людини та її морального обличчя є ставлення до дітей. Бездітна сім'я вважається нещасливою («Бездітна людина — що безплідне дерево»). Про це свідчать такі слова з української народної пісні «Прилетіла зозуленька в вишняк молоденький»:

Чом я така нещаслива уродилась в світі?
Усі пташки мають діток, а я їх не бачу;
Усі пташки, мають втіху, а я тільки плачу.

Бездітні люди, які з тих чи інших причин не мають дітей, не перестають думати про них до глибокої старості. Не випадково в народних казках на численні прохання бездітного подружжя завдяки чарівній силі з'являється дитина, яка стає їхньою єдиною втіхою і розрадою («Солом'яний бичок», «Кривенька качечка», «Івасик-Телесик», «Сніжниця» та ін.).

Цим народ підкреслює, що повноцінною є тільки та сім'я, яка має дітей та виховує їх, а отже, підводить до логічного висновку: якщо немає власних дітей, треба брати на виховання чужих, які втратили батьків. І горе тим, хто цурається своїх дітей («Казка про пташку, що несла золоті яйця»). Кривдник дітей наскрізь аморальний. Страта дитини — страшний злочин. Дітовбивця заслуговує смертної кари і вічного прокляття.

Діти зміцнюють сім'ю. Вони прикрашають життя і дарують радість, продовжують людський рід і несуть естафету від покоління до покоління. Діти — це опора сім'ї, це майбутні трудівники й захисники рідної землі. На спокійну старість може розраховувати лише той, хто має дітей. Коли на схилі літ бачиш онуків і правнуків перед собою, то вже й не так страшно вмирати, бо знаєш, що в них продовжується твоє життя. Ця думка виражена в українських народних піснях «Та коли б мені доля», «Як я була молодою».

Якщо мати дітей, то не одно-двоє, а принаймні троє. Одну дитину виховати важко («Одно, та й те не людно», «Одинак як не злодій, то пияк», «Де одинець — хазяйству кінець, а де сім — щастя всім», «Як одна, то й нема талану», «З одинака як не пес, то собака», «Одинак рідко добрий буває»). Ще важче дитину перевиховувати. В українській народній казці «Ох» розповідається про батька, який мав одного сина. Росло «таке ледащо той одинчик, що господи». Безпорадний батько вирішив виправити становище — оддати сина у найми. Батько вибив сина добре, вилаяв та й оддав до шевця шевству вчитися. Але він і звідтіля утік. Тільки чари допомогли викоренити у хлопця плоди неправильного виховання.

Виховуючи одинаків, батьки припускають найбільше помилок. Народна педагогічна мудрість твердить, що в дружній багатодітній трудовій сім'ї діти, як правило, добре виховані. Так, у казці «Котигорошко» шестеро братів, які пішли визволяти сестру Оленку від змія, загинули. Солідарний з ними найменший брат Котигорошко. Він вирішив визволити сестричку. На умовлення батьків не йти на вірну смерть Котигорошко відповідає: «Ні таки піду! Як же свою кров та не визволяти?»

Народна педагогіка пропагує багатодітність. Вона бачить у багатодітності великий педагогічний сенс. Це положення народної педагогіки знайшло своє наукове обгрунтування в творах А. С. Макаренка, який писав, що навіть у найкращих, найщасливіших випадках, навіть у руках талановитих і уважних батьків виховання єдиної дитини є надзвичайно складним завданням. Сім'ю з однією дитиною Макаренко називав «кособокою».

Народ викриває підступність й ворожнечу між братами й сестрами (низка українських народних казок про бідного брата й багатого, про убогу й заможну сестру та ін.). Хвилює нас і донині своєю глибокою щирістю й безмежною людяністю одна з відомих народних дум «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі», в якій засуджуються жорстокість, підлість, егоїзм, розбрат, жадоба до наживи у взаєминах між братами. І те, що турки-яничари старших братів «постріляли, порубали, коні із здобиччю назад у город, у Туреччину позавертали», сприймається як заслужена кара за підлість, безсердечність і зраду.

Між іншим, крім наведеного закінчення думи, є ще й інші варіанти. В одному з них гине лише менший брат, а старші повертаються додому. Середульший брат у всьому зізнається батькам, і ті виганяють старшого з дому. В іншому варіанті найстаршого брата громада засуджує до страти. З цього неважко зробити висновок, що народ дбає, щоб у родині була щира співдружність, заснована на взаєморозумінні між батьком і матір'ю, дружбі і повазі між старшими й молодшими, справжнього братства між дітьми. Не випадково вислів «Любіться, як браття і сестри» став крилатим. А чудовими словами «брат», «сестра», «побратим», «посестра» в народі називають щирих, добросердних людей не тільки різних по крові, а й скріплених узами дружби, які разом долають труднощі в боротьбі за спільну справу, а також людей, готових завжди прийти один одному на допомогу, як і кревні.

Узи побратимства в педагогіці вважаються непорушними. Вихованню саме цих рис у молодого покоління трудова сім'я приділяє значну увагу («Нема рідного брата, так шукай названого», — говорили колись або: «От побратаються да й живуть довіку укупі, як риба з водою»).

Народна педагогіка підтримує любов і гуманне ставлення до дітей. Дитину треба пестити, приділяти їй велику увагу, віддавати тепло і ласку. Дітям народ присвятив свої найкращі твори. Поза увагою не залишилась і доля позашлюбних дітей. До таких дітей, які не зазнали ласки батьків, народна педагогіка ставиться з глибоким співчуттям. Вона виступає категорично проти того, щоб ставити позашлюбній дитині у вину те, за що повинні відповідати її батьки. «Не байстрюкові гріх, а батькові», — кажуть у народі. Та в несправедливому експлуататорському суспільстві ця гуманна ідея народної педагогіки не знайшла підтримки. Поставивши позашлюбних дітей до категорії «незаконнонароджених», офіційні власті спільно з церквою забороняли називати таких дітей по батькові, насаджували зневажливе ставлення до них, навішували їм різні образливі ярлики — «безбатченко», «коплак», «байстрюк», «безкоровайник», «самосійка», «бенькарт». Таке ставлення до незаконнонароджених поширювалось не тільки серед верств дорослого населення, а й проникало в дитяче середовище. Згадаємо, як цькували маленького бідного хлопчика Чіпку в умовах старого, забитого темрявою і злиднями, українського села (роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»).

Вихованню дітей слід приділяти велику увагу. І тут місія батька і матері як вихователів дуже відповідальна. На батьків постійно спрямовані довірливі погляди дітей. І тому для дорослих є справою честі гідно виконувати свій виховний обов'язок.

Вище ми говорили про значення взаємин між чоловіком і жінкою як засновників сім'ї і творців домашнього мікроклімату. Та ще ширшими й вагомішими в педагогічному потенціалі сім'і є взаємини між батьком і матір'ю, на плечі яких повністю лягає не тільки створення виховної атмосфери в домі, а й усієї системи сімейного виховання. Справедливо кажуть у народі, що дітей виховує вся сім'я, але долю виховання вирішують батьки.

Добре виховати своїх дітей — не тільки найголовніший моральний, а й конституційний обов'язок кожного батька і кожної матері. За виховання своїх синів і дочок вони відповідають перед суспільством. Суть цього кредо народної педагогіки прекрасно передав А. С. Макаренко, який писав: «Виховання дітей — найважливіша галузь нашого життя. Наші діти — це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти — це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це — не все: наші діти — це наша старість. Правильне виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, це — наші сльози, це — наша провина перед іншими людьми, перед усією країною».

bigmir)net TOP 100