Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з народної педагогіки

Шляхи і засоби розумового виховання

Реферат

На главную
Реферати з народної педагогіки

Невід'ємним компонентом народної педагогіки є розумове виховання — цілеспрямований вплив дорослих на розвиток активної розумової діяльності дітей. У масовій практиці сімейного виховання воно охоплює ознайомлення дітей з навколишнім світом, формування їхніх пізнавальних інтересів, інтелектуальних навичок і вмінь, розвиток пізнавальних здібностей.

Пильна увага народної педагогіки до розумового виховання випливає з високої оцінки, яку дає народна мудрість розумовому розвитку та його ролі й значенню в житті й діяльності кожної людини: «Знання та розум — скарб людини». За її твердженням, розум — одна з найкращих людських якостей («Не краса красить, а розум»). Від розумового виховання залежить успіх підготовки людини до життя («Розумний всякому дає лад»), її трудові успіхи («Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в'язати»), особисті доля й щастя («Щастя без розуму — торбина дірява»). Різні складні перипетії і тяготи життя найчастіше долаються не силою, а розумом («сила уму уступає», «і сила перед розумом никне», «треба розумом надточити, де сила не візьме»). Людина з неповноцінним розумом — каліка («Нема ума: вважай — каліка», «Людина без розуму, що сніп без перевесла»). Широка життєва функція розуму зафіксована в численних народних висловах: «до розуму дійти» (порозумнішати), «навчатися розуму» (наставляти на добрий розум), «до розуму приймати» (уважно слухати), «до розуму довести» (виховати, вигодувати), «на розум навести» (порадити, роз'яснити), «брати на розум» (брати до уваги), «держати розум у голові» (бути розсудливим), «дібрати розуму» (розміркувати, придумати), «в розум прийти» (опам'ятатися, схаменутися), «спасти на розум» (прийти на думку), «піти до голови по розум» (обдумати, обміркувати), «розумом не збагнути» (не зрозуміти), «розуму не забракне» (глузду вистачить), «дурний розум» (глупота), «з дурного розуму» (здуру), «з розуму звести» (обманути) та ін. А якщо додати сюди стійкі словосполучення із синонімами до слова «розум» — «ум», «глузд», «толк», «розсудок», «смисл», «мудрість», «тямучість», то таких афоризмів набереться дуже багато. Щоб підкреслити життєве значення розуму, народна дидактика дуже часто протиставляє його глупоті («Краще з розумним у біді, ніж з дурним у добрі», «Краще один мудрий, ніж десять дурних», «З розумним розуму наберешся, а з дурнем і останній згубиш», «Краще з розумним два рази згубити, як з дурнем раз найти», «Розумний розсудить, а дурень осудить», «Більше в розумного розуму в п'яті, як у дурня в голові»).

Слід зазначити, що народна дидактика дає матеріалістичне тлумачення розуму, розглядаючи його як найвищий ступінь виявлення пізнавальної діяльності людини, здатності мислити, порівнюючи явища і роблячи обмірковані висновки. У щоденний обіг нашого народу слово «розум» увійшло з давньоруської мови (за допомогою префікса роз- і праслов'янського «ум» (роз+ум). Звідси в українській мові утворилися споріднені слова: уміти, умілий, умілець, умілість, уміння, розуміти, розуміння, розумітися, розумний, розумник, розумниця, розумність, розумовий, розумування, розумувати. Людину, наділену великим розумом, яка має значний життєвий досвід, у народі називають мудрою. Слово «мудрий» своїм походженням теж сягає до того самого ж кореня «ум» праслов'янської мови. І в сучасному живому обігу має таке гніздо слів: мудрець (мудрак, мудрій), мудрість, мудріти, мудро, мудрований, мудрощі, мудрування, мудрувати, мудруватий.

У поняттях розум, ум, мудрість дуже часто уособлюються й такі позитивні риси людини, як статечність, стриманість, серйозність, спостережливість, кмітливість, передбачливість, обачність, розсудливість, скромність. Розумна людина скромна, а дурна — бундючна («Повний колос униз гнеться, а порожній вгору дереться», «Повна бочка мовчить, а порожня гудить»). Мудрість зовні непоказна. Зарозумілість чванькувата, обвішана різними блискітками й брязкальцями. Саме на такому зіставленні побудовано ряд народних казок про братів, які вважають себе дуже мудрими, і найменшого брата, якому старші вішають ярлик дурного. «Було собі три брати», — починається українська народна казка «Три брати». — От найменший усе робить не так, як люди. То ті брати на нього все кажуть: дурень! Дурень та й дурень — так уже всі його звуть. Розумні брати в хазяйстві порядок дають, а дурня посилають свиню пасти». Подібну фабулу має також казка «Як Іван царя перебрехав»: «В одного ґазди було три сини. Старший, що вважав себе дуже мудрим», «середущий син» і «наймолодший, Іван, котрого брати вважали придуркуватим». Але різні життєві випробування витримали саме ті, кого мали за найдурніших. Наймолодшого брата звінчали із самою королівною «та такий банкет учинили! А старші брати сидять на тому банкеті та тільки дивуються: був дурень, а тепер короленко» («Три брати»). У другому випадку (казка «Як Іван царя перебрехав») наймолодший Іван виявився настільки кмітливим, що сам цар зганьбився, бо простак його переміг у словесному поєдинку. «Не хотілося цареві віддавати дочку за Івана. Та не міг він відмовитися від свого слова і наказав весілля гуляти. Став Іван царем у тій державі. І тепер царює, коли не вмер». Ці казки застерігають від зарозумілості, вчать шанувати людську гідність, розпізнавати й цінити справжню мудрість, якою найчастіше наділена скромна, проста людина («Кого насмішкою зневажають, з того люди бувають»).

Народна педагогіка вчить, що кожна людина повинна бути розумною («На те й голова, щоб у ній розум був», «Голова не на те, щоб тільки кашкет носить», «Голова без розуму, як ліхтарня без свічки»), бо розумова обмеженість і тупість заважають жити й працювати («З дурнем пива не звариш», «Один дурень зіпсує, що й десять розумних не поправлять», «Нема гіршого ворога, як дурний розум», «Умного пошли — одне слово скажи, дурного пошли — три слова скажи та й сам за ним піди»). Про того, хто виявляє низький рівень розумового розвитку, кажуть: «Немає третьої клепки в голові», «Не всі дома — пішли по дрова», «З-за кутка мішком прибитий». Нестачу розуму нічим не надолужиш: ні вродою («Шкода краси, де розуму нема»), ні статурою («Високий — як дуб, а дурний — як пень», «Високий — як тополя, а дурний — як квасоля»), ні показною солідністю і блиском («Живіт товстий, та лоб пустий», «Голова велика, та дуже дика», «Зверху блистить, а в голові свистить», «Шовкова борідка, та розуму рідко»), ні грішми («Що ті й гроші, як чортма в голові», «Не купити ума, як нема»), ні багатством («Дурному синові й батьківське багатство не в поміч»). Розум кожному дістається не так то й просто («Дурному свого розуму не вставиш»), його на ковадлі не викуєш («Хто розуму не має, тому й коваль не вкує»), та й в нікого не позичиш («У сусіда ума не позичиш»). Процес розумового розвитку відображає сукупність кількісних і якісних змін, що відбуваються в розумовій діяльності людини в зв'язку з віком («Які літа — такий розум», «Усякому на старість розуму прибавиться»), збагаченням досвіду («Кожна пригода до мудрості дорога») і в результаті навчання («Чоловік розуму вчиться весь вік»). Однак народна педагогіка вважає, що «Із сивою бородою не все розум приходить». Адже рівень розумової підготовки кожної людини залежить насамперед від розумового виховання: «Мудрою людину треба виховати». Тому народна педагогіка закликає дбати про формування розуму в дітей («Не бажай синові багатства, а бажай розуму»). Народна виховна практика виробила чітку систему цілеспрямованого впливу дорослих на розвиток активної розумової діяльності дітей. Вона бере під опіку кожну дитину, по суті, з моменту її народження. Вже над колискою немовляти мати висловлює побажання, щоб її дитяті йшов «розум добрий в головоньку», щоб воно було «розуму мудрого».

Пізнання навколишнього починається з відчуттів, сприймання. Тому головне завдання розумового виховання на першому році життя дитини зводиться до піклування про нормальний розвиток відчуттів і сприймань дитини — зору, слуху, смаку, нюху й дотику. З перших місяців життя немовляти дорослі прагнуть викликати в нього різні зорові, слухові й дотикові враження, привертаючи увагу до яскравих іграшок, брязкалець, предметів, що рухаються. Батьки дуже радіють, якщо вже до чотирьох місяців їхня дитина вміє розрізняти деякі предмети (пляшечку з молоком і брязкальце) і по-різному на них реагувати, може відрізнити «чужих» від «своїх», повертає голівку і знаходить поглядом маму, яка стає збоку й кличе дитину. «Розумненьке росте», — кажуть у такому випадку.

Розумове виховання — процес тривалий і складний. Успіх його забезпечується багатьма чинниками. Провідне місце серед них займає живе спілкування з розумними людьми («З розумним поговори, то й розуму наберешся, а з дурним — то й свій загубиш»). А звідси й порада: «Мудрого шукай, дурного обходь». Саме такий обмін думками дуже потрібний в спілкуванні з малими дітьми, коли в них формуються уявлення про навколишнє життя. Діти люблять, коли з ними багато говорять. Розмова з дитиною викликає і розвиває голосові реакції, підтримує вимовляння нею спочатку окремих звуків, згодом, з п'яти-шести місяців, — складів: ма, ба, па. Дитяче лепетання завжди викликає приємні переживання, як у дітей, так і дорослих. З розвитком мовлення батьки справедливо пов'язують свої надії на добрий розвиток розуму дитини, бо вона і мислення нерозривні: мовлення людини свідчить про її розум, і навпаки («Який розум, така й балачка», «Що з голови, то й з мислі»). З мовою приходить свідоме осягнення дійсності. Народ високо цінить мову як основний засіб вираження самої сутності людини.

Збагнувши силу і значення емоційного і мовного розвитку дитини у розумовому вихованні, народна педагогіка завжди тримає його під постійним контролем. Оволодіння мовою дає можливість дитині здобути знання про дійсність опосередковано, а не тільки шляхом безпосереднього сприймання предметів або явищ. По-справжньому піклуються про розумове виховання своїх дітей ті батьки, які з ними багато говорять, чітко й у доступній формі відповідають на численні запитання малят, всіляко підтримують їхню природну допитливість, будять увагу. У дітей змалку пам'ять особливо загострена. Вони охоче запам'ятовують усе те цікаве, що кажуть дорослі, — нові слова, назви, вирази, зв'язні розповіді тощо. Крім живого, безпосереднього ситуаційного спілкування з дітьми, у практиці розумового виховання дітей багато важить використання фольклору. Ніколи не треба забувати й щедро використовувати такі чудові, перевірені багаторічним досвідом поколінь засоби розумового виховання, як пісні, потішки, пестушки, примовки, каламбури, загадки, перекази, легенди, оповідання, думи, байки, коломийки, частівки, прислів'я, приказки, сміховинки.

Залучення дитини до світу мови через пісню, спочатку колискову, має велике педагогічне значення. Для українських народних пісень характерні висока художня досконалість, влучність епітетів і метафор, милозвучність, вони закладають надійний фндамент для вироблення мовного слуху дитини, тонко розкривають поняття про явища навколишнього світу, всіляко заохочують її до самостійної розумової діяльності.

Чільне місце в розумовому вихованні посідає казка, яка широко відкриває двері в навколишній світ, примушуючи нуртувати мислення дитини. Казка вчить логічно послідовно викладати думки («Гарна пісня ладом, а казка — складом», «Казка від початку починається, до кінця читається, в середині не перебивається»). Казки цікаві за змістом, привабливі своєю образною мовою, високим емоційним зарядом. «Казка, гра, фантазія, — пише В. О. Сухомлинський, — животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень... Через казкові образи в свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками... Під впливом почуттів, що пробуджуються казковими образами, дитина вчиться мислити словами. Без казки — живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини, — неможливо уявити дитячого мислення і дитячої мови як певного ступеня людського мислення і мови. Діти знаходять глибоке задоволення в тому, що їхня думка живе в світі казкових образів. П'ять, десять разів дитина може переказувати одну й ту саму казку і щоразу відкриває в ній щось нове. В казкових образах — перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного».

Механізм психолого-педагогічної дії казки на розумовий розвиток дитини яскраво, глибоко й переконливо розкрив ще Панас Мирний. Щоб забавити дитину, почне їй «баба казочку про рябеньку курочку або про горобця — доброго молодця, — читаємо в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — Чіпка слухає і дума: «І чого отой дід з бабою плаче? чого тая курочка кудкудаче?.. І чому тій билині не поколихати горобця — доброго молодця?!»

Дуже любив Чіпка казки слухати. В казках його з роду розумна голова знаходила немалу роботу. Казка була йому не вигадкою, а билицею. Не раз хлоп'я рівняло казку до життя, а життя до казки — і само собі міркувало, дивувалося... В казці звірі та птиці те саме і так само говорять, як і люди... А так — птиці щебечуть, воли ревуть, собаки гавкають... І ніхто не знає, що вони кажуть...» А добре б — дознатись: що то каже скотина, як іде ревучи з поля додому? Яку пісню співає пташка у лузі?.. І чого одні пташки так гарно щебечуть, а от горобці тільки цвірінькають?! І про що то розмовляє травиця між собою, коли, мов жива, шелестить малими листочками?..»

Такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою... Глибоко западали вони у його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою — з самого споду до верху... Як рій той, гули в дитячій головоньці, як завірюха, крутились, вихрились... Од билинки перелітали до птиці; од птиці до скотини; од скотини до чоловіка — поки не засягали усього світа!»

Дійовим засобом навчання у народній педагогіці виступають народні прислів'я. Прислів'я і приказки діти чують від дорослих і легко їх запам'ятовують. Народні афоризми випромінюють світлий розум і життєвий досвід трудящих, високий злет людської думки. Безпосереднє засвоєння прислів'їв і приказок має велике виховне значення, бо допомагає дитині подивитися на предмети зіркими очима народу та висловити своїм влучним словом, вірним духу народної мови. Звичайно, не всі прислів'я і приказки зрозумілі дітям. Та головне, щоб золота перлина народної думки міцно закарбувалась у дитячій голівці, а повне її розуміння неодмінно прийде трохи пізніше. «Прислів'я тим саме й добре, — резюмує К. Д. Ушинський, — що в ньому майже завжди, незважаючи на те, що воно «коротше від пташиного носа», є дещо, що дитині слід зрозуміти, являє собою маленьку розумову задачу, яка цілком дитині під силу».

Головне призначення розумового виховання народна педагогіка вбачає в тому, щоб розвивати в дітей цікавість, допитливість розуму й формувати на їх основі пізнавальні інтереси.

bigmir)net TOP 100