Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з народної педагогіки

Використання народної дидактики в сучасній школі

Реферат

На главную
Реферати з народної педагогіки

За сферою дії народна дидактика охоплює не тільки сім'ю, громадськість, трудовий колектив, масову інформацію, а й має чітке спрямування на школу. Трудова людина добре розуміла, що тільки школа як спеціальний навчально-виховний заклад з кваліфікованими педагогами може по-справжньому забезпечити цілеспрямоване навчання, розумове, моральне, фізичне, трудове й естетичне виховання дітей, молоді і навіть дорослих. Народна дидактика надзвичайно високо оцінює школу, яка відіграє дуже велику роль у розвитку суспільства і житті кожної людини зокрема, прилучаючи нові покоління до духовної культури, озброюючи учнів знаннями, вміннями і навичками. Саме ця висока оцінка знайшла чи не найкраще втілення в такій народній характеристиці школи: «Входять у неї сліпими, а виходять зрячими». Народна дидактика не раз висловлювала віковічну мрію народу мати таку школу, яка служила б інтересам трудящих.

Народна дидактика шліфувалася в повсякденній педагогічній практиці трудящих і дала неперевершені засоби навчального впливу на особистість, стала вінцем не тільки домашньої, а й шкільної дидактики. Справжня школа без народної дидактики обійтися не може.

Народна дидактика ніколи не старіє. Вона повністю співзвучна з навчально-виховною діяльністю і метою сучасної школи. Необхідність її використання зумовлюється багатьма причинами. Поставши з життєвої педагогічної практики трудящих, народна дидактика, по-перше, сприяє реалізації принципу зв'язку школи з життям народу. По-друге, доцільне використання народної дидактики забезпечує наступність між дошкільним і шкільним навчанням, полегшує перехід із сімейної обстановки в шкільну. Інакше кажучи, народна дидактика є тим надійним містком, який поєднує домашнє навчання з шкільним, школу з сім'єю. І чим більше в шкільному навчанні елементів домашньої народної дидактики, тим краще. Особливо це стосується навчання молодших школярів, бо, за словами К. Д. Ушинського, сама школа для малолітніх дітей тоді тільки добра, коли вона цілком перейнята сімейним характером і більше схожа на сім'ю, ніж на школу. По-третє, мудре застосування народної дидактики на уроках чи в позакласній роботі збагачує, урізноманітнює й оптимізує працю вчителя. Зустріч дитини в школі із звичним і добре відомим для неї засобом народної дидактики завжди радісна, цікава й приємна. Вона будить позитивні емоційні почуття і переживання, викликає інтерес до школи й потяг до шкільного навчання, робить малодоступне простим, близьким і зрозумілим, активізує творче мислення учнів. Нарешті, народна дидактика прикрашає педагогічне дійство вчителя, є важливим показником вираження його педагогічної майстерності.

Форми використання народної дидактики в школі багаті й різноманітні. І серед них насамперед відзначимо гарантоване Конституцією право навчання дітей рідною мовою.

Мова народу — найперший, найголовніший, найсильніший і, по суті, неперевершений представник народної дидактики. За влучним висловом К. Д. Ушинського, цей незвичайний педагог — рідна мова — не тільки навчає багато чого, але й навчає напрочуд легко, за якимсь недосяжно полегшеним методом... Засвоюючи рідну мову, дитина засвоює не самі тільки слова, їх сполучення та видозміни, а й безліч понять, поглядів на речі, велику кількість думок, почуттів, художніх образів, логіку й філософію мови, — і засвоює легко й швидко, за два-три роки стільки, що й половини того не може засвоїти за двадцять років старанного й методичного навчання. Такий є цей великий народний педагог — рідне слово! Навчання, як і розумовий розвиток особистості, без мови немислиме. Вправне опанування мовою народу забезпечує успіх у навчанні.

Нині діючі навчальний план і програма загальноосвітньої середньої школи складаються з системи навчальних дисциплін, які дають змогу учителеві залучити в повсякденний навчальний обіг народну дидактику у всій її різноманітності. Так, наприклад, уроки з української, іноземної мов прилучають учнів до мовних скарбів українського та інших народів. Вивчення літератури в школі не тільки розкриває ідейний зміст і суть мовно-естетичної довершеності красного письменства, а й підводить до поглибленого розуміння дидактичної основи цієї довершеності — фольклору. Певну інформацію з народної дидактики учні дістають під час вивчення шкільних навчальних дисциплін: математики — з народної математики, історії — про фольклор як історичне джерело, суспільствознавства — про погляд трудящих на суспільний устрій держави, природознавства, географії, біології — з народних природознавства, географії та біології, фізики, астрономії, креслення — з народних фізики, астрономії та креслення, іноземної мови — про ставлення трудящих мас до інших народів та знання іноземних мов, значення мовного етикету, образотворчого мистецтва — з народним образотворчим мистецтвом, музики — з народною музикою, музичним фольклором, народними танцями, фізичної культури — з елементами народної фізичної культури, народними спортивними традиціями, народною медициною і гігієною, трудового навчання — з народним досвідом трудового навчання і професійної підготовки.

Народною дидактикою, особливо фольклором, щедро насичені шкільні підручники, методичні посібники для вчителів та учнів — методичні розробки, дидактичний матеріал, збірники задач, вправ і завдань. Багато чого, звичайно, залежить і від винахідливості й творчої ініціативи самого вчителя, який завжди може й повинен мудро й доречно вплести той чи інший елемент народної дидактики в свою роботу, як під час уроків, так і на позакласних заняттях. І від цього навчальний процес у школі тільки виграє.

Уже під час роботи з дітьми-шестилітками в підготовчому класі, щоб прилучити їх до шкільного навчання, вчителі пропонують відгадати дітям народні загадки, які націлюють на знання шкільної атрибутики і свідчать про велику увагу трудящих до школи («Грамоти не знаю, а весь вік пишу» (Олівець), «Утрьох їдуть братці верхом на конячці» (Пальці й олівець), «Біле поле, чорне насіння, хто його сіє, той розуміє» (Письмо на папері). В міру просування дітей у шкільному навчанні їх знайомлять з народною характеристикою іншої учнівської атрибутики на основі загадок.

Загадки входять також у вправи і завдання для учнів. Наприклад, першокласникам на уроці читання пропонують вгадати, про які явища природи і якої пори року йдеться в загадках: «Текло, текло і лягло під скло» (вода і лід), «Що без леза, та без зуба розтина міцного дуба?» (блискавка), «Піднялися ворота — всьому світу красота» (веселка). Учні II—III класів можуть відгадувати загадки й визначати в них певні частини мови, запам'ятовувати загадки, які складаються тільки з дієслів: «Живе — лежить, помре — біжить» (сніг), «Летить — виє, сяде — риє» (жук), «Бери — кричить, клади — кричить» (ланцюг).

Високу ефективність у навчанні молодших школярів та й учнів наступних класів дає застосування таких засобів народної дидактики, як загадки типу шарад, анограм, запитань. Наприклад, до теми «Звук і буква» у І класі:

У воді я проживаю,
Хто турбує — тих шукаю;
А коли з кінця читати,
Буду птахом я кричати (Рак — кар).

У наступних класах учням можна запропонувати загадки за темами.

До теми «Омоніми» (IV клас):

«Що за комаха на рушниці сидить? Скільки не стріляй — вона не злетить» (мушка).

До теми «Іменник» (V клас):

«Як написати в чотирьох клітках «суха трава», «м'ясо без кісток»? (Сіно, філе).

«Яке місто має назву зі ста жіночих і одного чоло вічого імен?» (Сева-сто-Поль).

«Чи можна взяти буряк і зробити з нього бурю?» (Можна, відкинувши «к»).

До теми «Числівник» (V клас):

Пригадайте загадки з числівниками.

Зразок виконання: 1. Високо стоїть, одне око має, всюди заглядає (сонце). 2. Крикнув віл на сто гір, на сто річок, на сто сіл (грім). 3. П'ять, п'ятнадцять, без двох двадцять, семеро, троє ще й малих двоє (п'ятдесят).

Навчання мови в школі проходить успішно тоді, коли на чільному місці стоїть система вправ, побудованих на фольклорному матеріалі. Прикладів таких вправ можемо навести багато.

Народна дидактика створила й дала в руки шкільному вчителеві такий могутній засіб впливу на особистість, як народний гумор, який відображає велику мудрість і дотепність народу, кмітливість і гострий розум. «Розвивати в дитини здатність сміятися, утверджувати почуття гумору, — писав В. О. Сухомлинський, — означає разом з тим зміцнювати її розумові сили й здібності, вчити тонко думати й мудро бачити світ».

Нині вже стало звичним, завдяки досвіду В. О. Сухомлинського, що учні в школі не тільки слухають і переказують народні казки, а й самі активно прилучаються до казкової творчості. У багатьох школах старшокласники роблять своєрідний підсумок ознайомленню з фольклором, складаючи твір-роздум на тему «Казка в моєму житті».

Потрібну й повчальну для учнів життєву інформацію несуть на своїх крилах народні афоризми. Про доцільність і способи використання народних прислів'їв і приказок у шкільному навчанні сказано чимало. Кожний школяр знає, що навчитися говорити лаконічно й мудро можна найкраще на прикладі народних афоризмів. І це справді так. Невеличкий народний вислів: «Не копай іншому яму, бо сам у неї впадеш». Але скільки життєвої мудрості й щирого хвилювання за те, щоб були добрими людські взаємини, вкладено в ньому. Доречно вплетений у канву уроку яскравий штрих народної дидактики багато часу не потребує. Та й він відплачується сторицею, тому що кожна грань народної дидактики, як мазок пензля видатного художника, філігранно увиразнює дидактичну дію уроку. Не кажучи вже про те, що народна дидактика надає уроку привабливої окраси. А в ряді випадків на уроці без народної дидактики взагалі обійтися не можна. Так, під час читання повісті Г. Ф. Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма» у VIII класі учні зустрічаються з описаним епізодом, як конотопський сотенний писар лічив парубків по зарубках на хворостині і ніяк не міг долічитися одного козака, бо хворостина «якраз на козакові ( на зарубці) хруснула». Подібний опис є в повісті І. Я. Франка «Борислав сміється», де йдеться про те, як робітник позначками на палиці фіксує всі кривди, заподіяні йому паном. Пояснити учням ці епізоди нам допоможе народна дидактика через народну математику. У давні часи на Україні неписьменні люди, щоб не тримати в пам'яті потрібних чисел і не витрачати часу на повторний перелік, фіксували лічбу здебільшого квасолинками, картоплинами, паличками або колосками. Пастухи зарубками на своїх ціпках чи кийках зазначали кількість худоби в череді чи овець в отарі. Писарі Запорізької Січі вели облік козаків теж зарубками на бирках.

У минулому на Україні при вимірах довжини користувалися п'ядями. П'ядь — відстань від великого пальця до вказівного (19 см). Походить від старослов'янського «пьять» — гнути, натягнути, розтягнути. Згадавши це, нам легко пояснити зміст рядка з вірша І. Я. Франка «Каменярі» «І п'ядь за п'ядею ми місця здобували».

Народна дидактика завжди готова дати обгрунтовані відповіді й на ряд інших питань. Наприклад: Чому в українських народних прислів'ях та приказках часто вживається число сім («Семеро одного не ждуть», «Сім раз відміряй, а раз відріж»)? Чому числу тринадцять дехто приписує якісь містичні властивості? Виявляється, колись українці число сім вживали в розумінні багато. Минуло багато часу і таким символом повноти (багато) стало число дванадцять. Освоївши цей числовий ряд, людина вважала наступне «13» зайвим і через те «нечестивим» чи «нещасливим». Як пережиток це дійшло й до наших днів. Правда, стосується воно більше західноєвропейських народів. У нас ще з часів Київської Русі число «13» було поширене поряд з іншими числами і ніяких містичних властивостей йому не приписувалося. Таких прикладів можна було б навести чимало.

Ще більший простір для використання народної дидактики маємо в позакласній роботі. Наведемо далеко неповний перелік способів використання народної дидактики в позакласній роботі: самостійне читання учнями й обговорення фольклорних збірок, проведення ранків «Казка за казкою», «Уявні подорожі в чарівному світі народних казок», участь учнів у збиранні фольклору з уст знавців усної народної творчості, упорядкування школярами рукописних фольклорних збірок, фіксування в альбомах влучних висловів народу, складання казок, зустрічі із знавцями фольклору, запис народних пісень, коломийок, частівок, жартів, байок, оповідань, музичних творів, участь школярів у внутрішкільних конкурсах читців-декламаторів народних творів, конкурсів «Мудрий народний оповідач», «Дотепний оповідач», участь у гуртках художньої самодіяльності (народної пісні, танцю, музики), народного вишивання, рукоділля, народного прикладного мистецтва, залучення до народних художніх промислів, тематичні добори народних прислів'їв і приказок, твори, бесіди, диспути за народними афоризмами, поєдинки кмітливих на відгадування народних загадок, участь дітей у народних іграх, розвагах, святах, різних трудових об'єднаннях.

Без народної дидактики, як і народної педагогіки в цілому, не може обійтися і сучасна педагогічна пропаганда серед батьків.

Досвід показує, що надбання народної педагогіки в педагогічній пропаганді можуть використовуватися в двох формах: принагідному наведенні висловів з фольклору педагогічного змісту чи яскравих прикладів з народної педагогічної практики та в лекціях про народну педагогіку.

Лекції про народну педагогіку завжди сприймаються слухачами з великою увагою та інтересом. На жаль, є певні труднощі, зумовлені браком відповідної літератури. Що ж стосується принагідного використання надбань народної педагогіки в педагогічній пропаганді, то можливості тут, по суті, безмежні. Та й прикладів щодо цього чимало в спадщині видатних педагогів. Живі, конкретні приклади з педагогіки життя — народної педагогіки — завжди приваблюють своєю змістовністю, свіжістю, оригінальністю, цілеспрямованістю, емоційністю. Вони завжди хвилюють і кличуть до роздумів.

Ми говорили про використання народної дидактики в сучасній масовій загальноосвітній школі. Але ж не менш важливого значення надається їй в середній спеціальній і вищій школі. Звичайно, що це насамперед стосується педагогічних навчальних закладів. Вивчення педагогіки, історії педагогіки, предметних шкільних методик у педагогічних училищах, педагогічних інститутах та університетах було б неповним, якби викладачі цих навчальних дисциплін не привернули уваги майбутніх учителів до здобутків народної педагогіки та можливостей використання народної педагогічної мудрості в навчально-виховній роботі сучасної школи, в вихованні підростаючого покоління.

bigmir)net TOP 100