Реклама на сайте Связаться с нами
Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні

Острозький гурток та участь у ньому Івана Федорова

На главную
Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні

На початку 1575 р. Іван Федоров переїхав зі Львова на Волинь. Багато дослідників пояснюють це виключно його фінансовими труднощами, деякі навіть вважають можливим говорити про «фінансовий крах» чи банкрутство. Мовляв, тільки для поліпшення свого економічного становища друкар був змушений вступити на службу до К. К. Острозького.

Дійсно, покидаючи Львів, Іван Федоров не облишив намірів повернутися до самостійної видавничої діяльності. Саме тому, як побачимо далі, для сплати боргів він лише заставив, але не продав власне друкарське обладнання. Можливість певного заробітку, та ще й до того працюючи в улюбленому ним друкарському ремеслі, була дуже своєчасною: Іван Федоров переконався, що ведення друкарні на належному технічному рівні вимагає значних капіталовкладень. Але Іван Федоров увійшов до острозького науково-літературного гуртка і тому, що його як просвітителя не могла не захопити справа, за яку взялися волинські науковці. Співробітництво з ними відкривало нові можливості для його творчої діяльності. Є підстави вважати, що Іван Федоров домовився про співпрацю протягом певного часу з острозьким літературно-науковим об’єднанням не лише, щоб зібрати кошти для пізнішого відновлення власного видавництва, але й з метою допомогти однодумцям, можливо, також — дечого від них навчитися. Щоб конкретніше уявити собі умови і зміст праці Івана Федорова на Волині, слід хоча б коротко зупинитися на питанні, що стосується виникнення в Острозі культурно-освітнього осередка, значення якого вийшло поза вузько локальні, чи навіть національні, межі.

Місто Острог на Волині недарма називають інколи «українськими Афінами». Тут в останній чверті XVI ст. виникла українська школа значно вищого рівня від будь-якої іншої з шкіл, що раніше були у східнослов’янських народів.

Донедавна найстарішим надійним свідченням про Острозьку школу вважали звістку папського дипломата Антоніо Поссевіно з вересня 1581 p., що князі Слуцький і Острозький «мають друкарні і школи, через які розповсюджується схизма». Відкидаючи необґрунтовані погляди попередніх дослідників, начебто школа діяла з кінця XV чи з середини XVI ст., Костянтин Харлампович вважав найбільш ймовірним, що Острозьку школу засновано «у зв’язку з друкарнею, отже не раніше 1576—1580 pp.». На думку М. Возняка, «1578, найдалі 1579 р. був роком основания школи та друкарні». Забігаючи трохи вперед, слід вказати, що виявлений недавно Буквар Івана Федорова, випущений у світ 18 червня 1578 р., став головним джерелом для визначення часу відкриття Острозької школи. На титульному аркуші читаємо: «...умышленіем и промышленіем благочестиваго князя Констянтина Констянтиновича, княжати Острозскаго... Повелівшу ему устроити дом на діло книг печатных, к тому же еще дом и дітем к наученію, в своем отчизном и славном граде Острозі, еже есть лежащій в земли Волыньстей. И избравши мужей в божественном писаніи искусных, в греческом языці и в латиньском, паче же и в руском. И приставі их дітищиому училищу. И сея ради вины напечетана сїя книжка, по греческїи альфа-вита, а по рускїи аз-буки перваго ради наученїя детьскаго многогрішным Іоанном Феодоровичем». Передмова Букваря засвідчує, що організацію Острозької школи і друкарні завершено не пізніше першої половини 1578 p., а, ймовірно — вже в 1576—1577 pp. Як видно з тієї ж передмови, в Острозькій школі навчання починалося з оволодіння кириличною і грецькою грамотою: саме тому для потреб школи було опубліковано «азбуку», себто буквар, книжку для «первого наученія дітськаго», яка містила, крім церковнослов’янських, також і грецькі тексти. Але Острозька школа не зводилася до початкової, в ній навчали також грецької і латинської мов, «визволених мистецтв», тобто предметів тривіуму і квадривіуму. Бакалавр Краківського університету Симон Пекалід у своїй латинськомовній поемі «Про Острозьку війну» називав школу в Острозі «тримовною гімназією» і «тримовним ліцеєм». Саме тут було вироблено тип «слов’яно-греко-латинської школи», що дістав пізніше дальший розвиток у Києві та Москві. Недарма в Острозькій школі підготовлено першу друковану граматику старослов’янської мови, опубліковану у Вільнюсі 1586 р. Про роль Острога у розвитку традиційних форм музичної культури свідчить поява в ірмологіях XVII—XVIII ст. хорових творів «острозького напіву». Грецьку мову деякі з учнів опановували настільки, що добре перекладали з неї досить складні тексти на церковнослов’янську та українську мови. Пам’яткою культивування в Острозі також латинської освіченості може бути вірш-панегірик К. К. Острозькому, дописаний на форзаці грецько-латинського словника Калепіна (Базель, 1562), що, ймовірно, походить з бібіліотеки Острозької школи. Вихованцями школи були засновник Манявського скиту Йов Княгиницький, гетьман Петро Конашевич Сагайдачний.

Фундамент усіх досягнень школи було закладено в перші роки її існування, тоді, коли до науково-літературного гуртка при ній належав також Іван Федоров. У той час керівником літературних праць гуртка був перший острозький ректор Герасим Смотрицький, батько відомого Мелетія-Максима Смотрицького і незаслужено забутого літературного діяча Стефана Смотрицького. В діяльності острозького гуртка брали участь також Тимофій Михайлович і Василь Суразький. З ними та їх колегами став співпрацювати і Іван Федоров, якому було доручено організувати друкарню. Зв’язок цієї друкарні з Острозькою колегією був взаємокорисним: друкарня мала видавати навчальні посібники для школи, а школа гуртувала освічених діячів, які могли бути авторами, редакторами і коректорами книг. Створена завдяки зусиллям Івана Федорова друкарня відразу ж стала невід’ємною складовою частиною нового культурного осередку. Як відомо, у добу Відродження в багатьох країнах друкарні відігравали значну роль в активізації літературних і наукових сил. В одних випадках ініціаторами були друкарі-підприємці, які гуртували навколо себе науковців, в інших випадках науково-пропагандистські осередки підтримували діяльність створених для їх обслуговування друкарень. Очевидно, острозька друкарня належить до другого з цих типів: вона була підпорядкована програмі діяльності науково-літературного гуртка, першою великою працею якого мала бути підготовка повного церковнослов’янського православного видання Біблії.

У більшості острозьких видань, починаючи з цитованого вже Букваря, ініціатива заснування школи й друкарні приписується одноособово князеві Острозькому. «Служебником» князя протягом ряду років був Іван Федоров, якого деякі історики зображають звичайним виконавцем розпоряджень цього магната. Все це спонукає зупинитися на питанні про роль князя в культурно-освітній діяльності острозького осередка. Київський воєвода Костянтин-Василь Костянтинович Острозький (1527—1608) був найбільшим землевласником на Україні, а деякі історики вважають його навіть найбагатшим феодалом Європи. Керуючись класовими інтересами, К. К. Острозький брав активну участь у придушенні антифеодального руху народних мас. Водночас в окремих випадках він виступав проти експансії войовничого католицизму, намагався протидіяти здійсненню Люблінської унії. Князь Острозький був прибічником зміцнення політичних і культурних зв’язків з Росією, негативно ставився до планів польських магнатів продовжувати загарбницьку політику на Сході, приймав у Острозі посланців від російського уряду і сам посилав своїх представників до Москви. Борис Годунов у січні 1587 р. писав князеві Острозькому: «Ты пан крестьянской, истинное веры крестьянское, с нами крестьяны одное веры, да еще еси непоколебим в вере крестьянской». Острозький виступав тоді за обрання королем Польщі російського царя Федора. Він підтримував тісні зв’язки з А. М. Курбським (припускають, що саме Курбський познайомив Острозького з Іваном Федоровим) і з покровителем протестантів Криштофом-Миколою Радзивіллом.

Звичайно, політична програма К. К. Острозького була вкрай поміркованою і зводилася до розширення адміністративної і культурно-релігійної автономії України в складі Речі Посполитої, аристократичний устрій якої цілком відповідав класовим симпатіям українського князя.

Відсутність у К. К. Острозького «рішучості, витривалості і посвяти в народних ділах» історики пояснюють його особистим характером і до деякої міри браком активності «цілої тодішньої української суспільності». При цьому затушовується той безперечний факт, що індивідуальні особливості поведінки К. К. Острозького були типовими для класової позиції українського магнатства.

Однак ні в якому разі не можна ставити знак рівності між поглядами князя Острозького і тих осіб, які брали участь у літературно-науковій діяльності острозького гуртка. Склад гуртка не був однорідним, бо князю доводилось користуватися послугами фахівців, що дотримувалися різних суспільно-політичних поглядів. Крім діячів консервативних переконань, таких, як і переконання самого князя Острозького, до гуртка входили письменники, наукові та громадські діячі більш радикального напряму. К. К. Острозький залучав їх, прагнучи спрямувати їхню діяльність у вигідне для себе русло. Але на практиці нерідко виходило так, що праці передових культурно-освітніх діячів виявлялись визначальними, мали найбільший суспільний резонанс.

К. К. Острозький до певної міри прислухався до порад таких діячів культури, як Г. Смотрицький, Іван Федоров чи, пізніше, Д. Наливайко. Саме завдяки їм в культурній діяльності острозький гурток проявив далеко більше стійкості і послідовності, ніж у громадсько-політичних виступах.

Ставши на службу до К. К. Острозького, Іван Федоров спершу оселився у Дерманському монастирі. У березні 1575 р. князь Острозький як патрон цього монастиря усунув від управління ним шляхтича Михайла Джусу, натомість призначив «справцею» Івана Федорова. У цій ролі він був змушений займатися також і далекими від друкарства справами: брати участь у конфлікті монастирських селян з мешканцями сусіднього села, розглядати скарги про неправильне стягнення повинностей. 5 травня 1576 р. К. К. Острозький замінив підданим села Білашова, яке належало Дерманському монастиреві, тяглу повинність військовою, а 4 травня 1580 зобов’язав «острозького друкаря», щоб той «звільнив від робіт білашівських бояр і велів їм бути готовими до військової служби». Отже, у 1580 р. Іван Федоров поєднував обов’язки друкаря і управителя монастиря. Напрошується висновок, що і відразу ж після переїзду в Дермань Федоров не тільки займався монастирським маєтком, але й керував підготовкою до відкриття друкарні. Поєднання обов’язків «справці» і друкаря могло бути викликане тим, що прибутки від монастирських маєтків мали використовуватися для потреб друкарні. Можливо, також, що спершу Дермань було обрано для влаштування друкарні і лише згодом дійшли висновку, що у Острозі, поряд зі школою, вести видавничу діяльність буде зручніше.

Наприкінці 1576 або 1577 р. Іван Федоров переїхав з Дерманя до Острога. Не випадково, мабуть, близько 1576 р. переїхав з Кам’янця до Острога і Герасим Смотрицький. Очевидно, робота над приготуванням тексту Біблії вступала в завершальну стадію, необхідно було закінчувати і влаштування друкарні.

У зв’язку з підготовкою до відкриття друкарні, як і в інших справах (продаж попередніх видань, розрахунки з кредиторами), Федорову не раз доводилося приїжджати з Дерманя й Острога до Львова, можливо, й до інших міст. 14 травня 1577 р. краківський торговець папером Мартин Сєнник твердив, що Іван Федоров доручив Сенькові Сідляру і Блазієві замшовику передати 600 золотих Сєннику для вручення якимсь «гостям з Німеччини». Мартин Сєнник просив, щоб ці гроші були передані йому через Томаса з Любліна (ймовірно, йдеться про люблінського папірника Томаса Вальса). З цим листом пов’язаний, мабуть, і новознайдений документ — заява вроцлавського гравера Блазіуса Ебіша, що він згоден виготовити Іванові Федорову за 700 золотих кліше мідеритів. У заяві Ебіша, як і у листі Сєнника, було висунуто умови, які для Івана Федорова виявилися неприйнятними. Але з цих документів видно, що Іван Федоров дуже інтенсивно вів пошуки фахівців, яких можна було б залучити до співпраці з друкарнею. За час свого перебування в Острозі (приблизно (1577—1582) Іван Федоров керував друкуванням таких п’яти видань:

1. Буквар зі збіркою церковнослов’янських і грецьких текстів (вийшов у світ 18 червня 1578 p.).

2. «Книга Нового завіта» (Псалтир і Новий завіт) опублікована протягом 1580 р.

3. Складена Тимофієм Михайловичем «Книжка собраніє вещей нужнійших» — покажчик з поясненнями до Нового завіту. Вийшла у світ в останньому кварталі 1580 р.

4. Листівка шпальти з текстом, віршованої «Хронології Андрія Римші» (надруковано 5 травня 1581 p.).

5. Біблія, окремі примірники якої містять кінцеві аркуші з різними датами виходу у світ: 12 липня 1580 р. і 12 серпня 1581 р.

«Хронологія» і Буквар відомі лише в одному примірнику, причому Буквар впроваджено до наукового обігу зовсім недавно. Таких малих видань могло бути й більше, може, щось з них ще й буде знайдено. Однак більших видань в Острозі, без сумніву, було тільки три: малоформатна «Книга Нового завіта», такого ж формату покажчик до неї і фундаментальна Біблія — справжня лебедина пісня славетного друкаря.

Друкарня, яку влаштував Іван Федоров у Острозі, містилася в князівському замку. На той час у поняття замок нерідко включали і підзамче (пригородок, окольний город). Звістка про перенесення друкарні в 1582 р. до Троїцького монастиря не заслуговує довір’я. У 1603 p., як видно з акту поділу маєтків Острозьких, приміщення друкарні було на «пригородку» біля замку.

Найближчим помічником Івана Федорова в організації острозької друкарні був Гринь Іванович, юнак з Заблудова. Як згадувалося, він на кошти Івана Федорова вчився протягом двох років малярства від Лавріна Филиповича Пухали. Це навчання мало місце, мабуть, вже в 1575—1577 р. або й раніше. Крім малярства, Гринь Іванович, «будучи під опікою пана Івана Друкаря, навчився на його кошти і завдяки його пильним зусиллям... столярства, різьблення, вирізування на сталі літер і інших речей, а також друкарства». Іван Федоров вважав працю Гриня Івановича настільки кваліфікованою і важливою для себе, що після прибуття Гриня до Острога склав з ним у друкарні «перед людьми добрими» формальну угоду, за якою Гринь з вдячності своєму хазяїнові і навчителеві зобов’язався «без його волі і поради ніде, ніякому господареві і ніякій особі не робити літер для друку, ані не влаштовувати друкарні». В той же час Іван Федоров дозволив Гриневі самостійно займатися іншими ремеслами, яких юнак навчився при ньому, «а саме малярством, столярством, різьбленням і вирізуванням на сталі будь-чого, крім літер». Гринь Іванович, очевидно, був з Іваном Федоровим протягом підготовки друкарні до роботи і під час друкування всіх головних острозьких видань. Щойно незадовго перед 19 березня 1582 р. (цим числом датована скарга Івана Федорова на Гриня) Гринь Іванович виїхав до Вільна, де виготовив два види «руського» шрифту для Кузьми Мамонича. Повернувшись приблизно через рік до Івана Федорова, Гринь Іванович зобов’язався закінчити розпочатий ним для Федорова шрифт, а інший, закінчений раніше, поправляти у випадку потреби. Отже, можна зробити висновок, що й острозькі шрифти, або принаймні значна їх частина, були виготовлені Гринем Івановичем. З іншого боку, документ 1583 р. називає Гриня Івановича «паном Гриньком Малярем». Звідси видно, що малярство було одним з головних занять цього різнобічно обдарованого юнака. Тому, на нашу думку, є всі підстави вважати Гриня Івановича автором оздоб острозьких видань, які досить відмінні від попередніх друків Івана Федорова.

Свідками при угоді Івана Федорова з Гринем Івановичем, укладеній в друкарні в острозькому замку, були протопіп Терентій Іванівський, Василь — писар острозький, Антосько Сім’яшкович — острозький лимар. Все це, очевидно, близькі знайомі Федорова, що мали з ним ті чи інші спільні справи.

Спершу про протопопа острозького Терентія, настоятеля соборної Іванівської церкви. З інших документів відомо, що на посади настоятелів острозьких церков підбирали людей з літературним хистом. Керівником друкарні наприкінці XVI — на початку XVII ст. був священик однієї з острозьких церков Дем’ян Наливайко, літературною діяльністю займався і Стефан Смотрицький — острозький протопіп з 1607 р. Ймовірно, і Терентій Іванович брав участь у діяльності острозьких видавців, зокрема, не міг не цікавитися підготовкою до друку біблійних текстів.

Особливої уваги заслуговує присутній при тій же угоді в друкарні писар острозький Василь. Мабуть, це Василь Суразький (Василь Андрійович Малюшицький), який після Івана Федорова керував друкарнею в Острозі і 1588 р. опублікував власний полемічний твір — «Книжицю» чи збірник з шести розділів. Цей твір виявляє глибоку обізнаність Василя з теологічною літературою: у полеміці з католиками він подає численні поклики на Біблію і патристичну літературу. Тому, на наш погляд, в текстологічній підготовці Біблії Василь Суразький відіграв більшу роль, ніж Герасим Смотрицький, публіцистика якого позбавлена теологічного обґрунтування і науково-довідкового апарату.

Під час спільної праці з писарем Іван Федоров міг його ознайомити з літературною спадщиною Максима Грека. В усякому разі, один з розділів «Книжиці» Василя Суразького містить почасти дослівно, почасти в переробці текст з Максима Грека.

Визначним знавцем наукової теологічної літератури був Тимофій Михайлович, який певний час служив у Михайла Гарабурди, що можна пов’язувати з участю останнього у роздобуванні рукописів біблійних книг для публікації. Тимофія Михайловича, без сумніву, слід вважати не лише автором покажчика до Нового завіту, але й одним з керівників усієї справи підготовки до друку тексту Біблії. Іван Федоров був у близьких взаєминах з Тимофієм Михайловичем, останній, зокрема, погодився за дорученням Івана Федорова правити від віденського міщанина Якова Максимовича 262 гроші «за книги, коториє... для розпродання до рук своїх побрал». Доручення у цій справі було оформлене Іваном Федоровим 5 березня 1578 р.

Працювати у самій друкарні міг і Василь Лосятинський, який (принаймні 1575 р.) був слугою Івана Федорова. Висловлювалося припущення, що тут набували досвіду Дем’ян Наливайко, чернець Мина, Сацько Сенькович і Семен Корунка. Також Іван, Тишко і Федір, які були друкарями в Острозі 1603 р., могли навчитися свого ремесла від Івана Федорова або від його співробітників чи учнів. Є всі підстави вважати, що в острозькій друкарні Івана Федорова оволодів друкарською справою українець з Волині Онисим Михайлович Радишевський, який 1586 р. переїхав до Москви і став майстром-палітурником при Друкарському дворі, в 1605—1610 р. був провідним майстром Друкарського двора, а пізніше — Пушкарського приказу. Друкуючи у Москві Устав церковний (1610), він запозичив частину передмови до острозької Біблії, замінивши ім’я Острозького на царя Василя Шуйського. Радишевський став автором першої в Росії військово-технічної книги «Статуту ратних, гарматних і інших справ, що стосуються воєнної науки». Ймовірно, вже у Острозі Радишевський разом з Іваном Федоровичем займався не лише друкарством, але й військовою технікою. Іван Федоров пізніше писав, що він «чимало років багато займався військовою практикою», що дало змогу йому винайти новий тип розбірної гармати. Уже в 1583 р. зразок її був готовий; звідси ясно, що над розробкою свого винаходу Іван Федоров мусив працювати ще в Острозі. Те, що Радишевський, як і Федоров, поєднував фахи друкаря і гарматного майстра — знавця військової техніки, зміцнює припущення, що в обох галузях він розпочав працювати ще в Острозі.

Ставши керівником друкарні в Острозі, Іван Федоров і далі нерідко приїжджав до Львова для розпродажу власних книжок, розрахунків з кредиторами, для купівлі паперу та інших матеріалів, потрібних друкарні князя Острозького. Можливо, побував друкар і на Балканах.

Під час відсутності Івана Федорова у Львові фінансові справи вів за нього його син Іван Друкарович (Івап палітурник). 2 березня 1579 p., прибувши до магістрату, Іван Федоров дав синові повноваження стягнути борг на суму 11 золотих від Пилипа Остапковича. Книжки, очевидно, розпродавалися не дуже швидко; ті, хто взяв їх у кредит, не спішили з виплатою своїх боргів Іванові Федорову, а крім того на нього насідали кредитори. 1579 р. Іванові Федорову довелося, щоб позичити 411 золотих від Ізраїля Якубовича, віддати йому у заставу 140 «руських книг», а також «матеріали, літери, форми та всіляке інше устаткування для друкування книжок». Це все майно залишилося в руках Ізраїля Якубовича і за рік після смерті Івана Федорова було визнане власністю кредитора. В акті не сказано, чи серед заставленого обладнання був друкарський верстат. Історики, однак, вважають це само собою зрозумілим; висловлено навіть припущення, що верстат, який був у заставі, позичав Павло Щербич для видрукування 1581 р. у Львові своїх праць «Speculum Saxonum albo Prawo saskie» («Саксонське зерцало, тобто Саксонське право»), «Jus municipale to jest Prawo miejskie» («Муніципальне, тобто міське право»). Більш, однак, ймовірно, що для друку цих книжок, які утворюють один том, було використано не заставлене обладнання, а той верстат, який залишався власністю Івана Федорова аж до його смерті.

Дата застави відома лише приблизно: 4 грудня 1584 р. Ізраїль Якубович заявив, що книжки і друкарське обладнання віддано йому у заставу п’ять років перед тим. Можливо, позичені під заставу гроші були використані для сплати боргу Іванові Сербинові, який саме 23 жовтня 1579 р. відмовився від претензій до Івана Федорова.

29 жовтня Іван Федоров через возного Грицька зі Львова склав протест львівському гродському урядові, що містився у Низькому замку, у зв’язку зі стягненням з нього за виконання ремесла «варшавського податку» (шосу, ухваленого Варшавським сеймом) у сумі 2 золотих. Це, як вказував друкар, суперечило вільностям, що ними він мав користуватися як служебник князя Острозького.

Наприкінці 1579 і протягом 1580—1581 pp. Іван Федоров менше мав можливостей виїжджати з Острога: це був час найбільш напруженої праці над «Книгою Нового завіта» і, особливо, Біблією. Цікаво, що 22 серпня 1580 р. Федько Антипоркович з дружиною і його сестра Тетяна з чоловіком Іваном Друкаровичем продали успадковані від Вівді Антипоркової частину хати і городу на Широкій вулиці напроти церкви Юра. Перше подружжя отримало за свою частку 12 золотих, друге — 7 золотих. Це пояснюють виїздом Івана Друкаровича до Острога на допомогу батькові; справді, у вересні 1582 р. документи називають його «Іваном Друкаровичем з Острога».

Але на той час сам Іван Федоров, мабуть, вже виїхав з Острога. Останній раз мешканцем Острога його названо у акті від 5 березня 1582 p. М. Гембарович твердить, що друкар повернувся до Львова, оскільки 1582 р. Острозька академія і друкарня були ліквідовані: мовляв, князеві набридла його примха, і під впливом «бюрократів-адміністраторів» він розпорядився про «урізання бюджету», яке призвело до «катастрофи». Інші автори пишуть обережніше, що Іван Федоров залишив Острог внаслідок «непорозумінь з князем, можливо, матеріального характеру» і, в усякому разі, проти волі К. К. Острозького.

Навіть для другого припущення, не кажучи вже про цілком довільне перше, нема підстав. К. К. Острозький зовсім не збирався у цей час зменшувати витрати на освітні цілі. Наприклад, 1583 р. він намагався здобути для школи вчених греків з Італії, хоч реалізація такого плану вимагала значних коштів. Академія і друкарня діяли ще довго після 1582 p., а для потреб друкарні незабаром відкрито папірню (перед 1595 p.). Правда, книги виходили рідко, і це пояснюється підпорядкованим характером видавництва. Друкарня була заснована для потреб школи і літературно-наукового гуртка, які не мали змоги завантажити друкарів настільки, щоб забезпечити їх постійну інтенсивну працю. Біблія була видрукувана, публіцистичні твори острозьких письменників-полемістів не були ще написані, отож не виникало особливої потреби затримувати Івана Федорова при академії. Князь взяв до відома від’їзд друкаря, але не відмовляв йому й надалі у сприянні, не виключаючи можливості, що в дальшому ще доведеться скористатись з його послуг.

На яких засадах ґрунтувалися майнові розрахунки між князем і друкарем, не знаємо. Очевидно, основна частина тиражу видань стала власністю князя як компенсація за його капіталовкладення. Частину книжок і частину обладнання забрав Іван Федоров як компенсацію за свою працю, а можливо, і за свої капіталовкладення. Без сумніву, влаштовуючи друкарню в Острозі, Іван Федоров пустив у хід і частину свого власного устаткування, а ймовірно, вкладав власні грошові кошти і в друкування книжок в Острозі. Остаточний розрахунок між князем і друкарем не був проведений саме тому, що ділові взаємини між К. К. Острозьким та Іваном Федоровим не припинилися після від’їзду останнього з Острога. Можливо, навіть К. К. Острозький доручив Івану Федорову продаж тих книг, що становили власність князя. У зв’язку з відсутністю чітко оформленого розрахунку взаємних зобов’язань і послуг через рік після смерті Івана Федорова князь на друковане майно наклав арешт, але зняв його, коли князівська адміністрація упевнилася, що нема підстав для матеріальних претензій до спадкоємців колишнього «служебника».

bigmir)net TOP 100