Реклама на сайте Связаться с нами
Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні

Повернення Івана Федорова до Львова і його подорож за кордон

На главную
Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні

Хоч 12 серпня 1581 р. було визначено як остаточну дату завершення друкування Біблії і ця дата вказана у другому варіанті післямови, ймовірно, ще деякий час після того тривало додруковування тих частин, тираж яких був меншим. Адже відомо, що й після смерті Івана Федорова залишалося досить багато неповних примірників. До Львова друкар переїхав, як згадувалося, мабуть, між 5 і 19 березня 1582 року. Але вже перед тим майстер готувався до відновлення самостійної видавничої діяльності, і в цьому йому допомагав колишній співробітник і учень Гринь Іванович. Гринь повернувся з Вільна «і просив пана Івана перед добрими людьми, щоб йому пробачив його провину. І на прохання його і добрих людей пан Іван вибачив йому як молодій людині, а документи, які мав щодо нього, подер при них». Так описано це в акті нової угоди між Іваном Федоровим і «малярем Гриньком», укладеної 26 лютого 1583 р. у Львові.

Гринь знову зобов’язався, що без згоди Івана Федорова ніколи не робитиме «жодних літер для друку і друкарні ні собі, ні іншим стороннім людям». Крім того, Гринь повинен був закінчити шрифт, який розпочав уже в той час робити, а інший, вже зроблений ним, поправляти, коли буде треба. Навіть якщо б Іван Федоров доручив обидві ці роботи комусь іншому, він все одно зобов’язувався сплатити Гриневі 200 золотих. І якщо б Іван Федоров надалі «хотів би відновити якісь давні записи і зобов’язання і вимагав би чогось неслушного від Гринька Маляра», то мав би виплатити 500 золотих судові, у якому буде порушена та справа, а інші 500 золотих — самому Гриневі (стільки, скільки мусив би дати Гринь, коли б порушив угоду). Те, що Іван Федоров погодився сплачувати значний штраф у випадку невиконання своїх зобов’язань щодо Гриня, показує, наскільки високо він цінував працю свого учня.

Івану Федорову в організації другої львівської друкарні допомагали син Іван Друкарович, ймовірно, також родичі сина через жінку: палітурник Мартин Голубникович, купець Іван Білдага. Напередодні смерті Іван Федоров жив у хаті Антоха під горою Льва, поблизу Високого замку. Як видно з інших документів, це швець Антон Аврамович (Абрагамович), парафіянин Миколаївської церкви. Пізніше Антох діяв спільно з прибічниками Балабана, які тільки в січні 1591 р. помирилися з Успенським братством (хоч він був одружений з Марухною — дочкою Федора Грека — засновника братства у Рогатині і одного з найактивніших супротивників єпископа Балабана). Слід гадати, Антох був одним з тих, хто сприяв Івану Федорову у його видавничих планах.

Не вдалося встановити, що саме збирався видати Іван Федоров під час другого перебування у Львові. З книжок, що залишилися після його смерті, відомі «Псалтир тилкований» (тобто «толкований», тлумачний) і «Псалтир тилкований влоського ізводу». Йдеться не про італійську («влоську») книгу, а про текст «волоського зводу» — церковнослов’янську у південнослов’янській редакції, що була поширена в Молдавії та Волощині. Можливо, Іван Федоров збирався видрукувати саме «толкований» Псалтир або користувався ним при підготовці до друку нового видання звичайного Псалтиря.

І після виїзду з Острога Івана Федорова називали «друкарем князя Острозького». Останній теж іменував Івана Федорова «своїм друкарем». У всякому разі, не знаємо, до кого іншого можна б віднести це визначення, вжите К. К. Острозьким у розмові з ватіканським нунцієм у Речі Посполитій А. Болоньєтто. Про розмову Острозького відомо з посланого нунцієм 20 липня 1583 р. звіту комському кардиналові Птоломею Галлі. Болоньєтто повідомляв, що князь Острозький подарував йому острозьку Біблію. Відзначивши при цьому, «що літери руської друкарні в Римі дещо відмінні від загальновживаних», Острозький, мовляв, пропонував, що може послати до Риму «свого друкаря, дуже здібного».

Як оцінювати це твердження? Вже згадувалося, що острозькі православні видання викликали велике занепокоєння серед католицької верхівки. В передмові до Біблії гостро викривалася експансія католицької церкви, а російського царя названо «православним і благочестивим государем», — незважаючи на те, що книжка друкувалася в розпалі війни Речі Посполитої з Росією. Щоб уникнути репресій за видання такої книги, князь Острозький вважав за необхідне повести складну дипломатичну гру і не скупитися на обіцянки, що їх він, як показали дальші події, не збирався виконувати.

У справі відрядження друкаря до Італії також нема жодних даних, що обіцянка князя вийшла поза стадію вступних переговорів, які ні до чого не зобов’язували.

Статус «друкаря князя Острозького» міг бути корисним Іванові Федорову для увільнення від податків, він допомагав йому здобувати довір’я кредиторів. Якщо ж вважати, що головним мотивом праці в Острозі було бажання здобути кошти, достатні для дальшої самостійної видавничої діяльності, то ці надії не збулися. Як і раніше, друкареві доводилося позичати гроші під заставу свого майна, шукати і сторонніх джерел заробітку. Зокрема, у січні 1583 р. Іванові Федорову вдалося отримати королівське замовлення на виготовлення гармати. Зберігся запис у підскарбинських книгах про виплату йому 9 і 12 січня 45 золотих на оплату поїздки до Львова і 70 золотих на мідь та інші видатки для відлиття малої гармати за зразком, що був у львівського старости. Виконуючи це замовлення, Іван Федоров міг користуватися допомогою львівського міського пушкаря Данила Кеніга, який у 1583 р. відвідав Краків разом з першодрукарем. Як недавно виявилося, сам Іван Федоров не лише добре розумівся на пушкарстві, але й мав власні винаходи у цьому ремеслі.

Ще у 1964 р. польський дослідник В. Губицький знайшов у Саксонському крайовому архіві у Дрездені лист Івана Федорова від 23 липня 1583 p., посланий друкарем з Відня до саксонського курфюрста Августа. Виявляється, навесні або влітку 1583 р. невтомний друкар виїхав до Відня, на двір імператора «Священної Римської імперії німецької нації» Рудольфа II. Яка була мета цієї мандрівки? У згаданому листі до курфюрста Іван Федоров пише, що він протягом тривалого часу займався практичною діяльністю у галузі військової техніки. В результаті йому вдалося винайти, «як складати з окремих частин гармати, що руйнують і знищують найсильніші замки і укріплення, а менші об’єкти висаджують у повітря...» Такі гармати, за словами Івана Федорова, можна розбирати на 50, 100 і навіть на 200 частин, залежно від розміру і калібру. Їх дуже зручно було перевозити розібраними, а змонтувати гармату можна було за три дні і три ночі. Крім того, Іван Федоров повідомляв, що винайшов «ручну бомбарду» (Новий тип мушкету), що сто їх могли принести ворогові стільки шкоди, як 400 «бомбард» (старої конструкції).

Іван Федоров виготовив на власні кошти зразок розбірної гармати вагою три центнери. Цю гармату оглядали і схвалили імператор Рудольф II та ерцгерцоги. «Коли вони, — пише далі Іван Федоров, — хотіли довідатися суть секрету, я готовий був їм це відкрити і продемонструвати під певними умовами, які вони відмовилися прийняти».

То була вже не перша невдача, бо і раніше деякі люди, які «хотіли підглянути і розкрити суть справи», лише спокушали винахідника обіцянками, але не забезпечували йому реальної вигоди.

Після чергової невдачі у Відні Іван Федоров спробував зацікавити своїм винаходом саксонського курфюрста Августа, з двором якого він міг мати вже раніше зв’язки через Е. Гуттера. Август був колекціонером зброї. У Дрездені працювали визначні майстри-зброярі. Невідомо, чи друкар відвідав Дрезден, чи виїхав з Відня до Львова.

Ще по дорозі з Львова до Відня або під час зворотної подорожі додому Іван Федоров зупинявся у Кракові. З пізнішого акту відомо, що 1583 р. (місяць у цьому документі не вказаний) Іван Федоров позичив у Кракові (у будинку страдомського війта Андрія Слівки) 136 золотих від свого львівського знайомого пушкаря Данила Кеніга. Ймовірно, до тих же відвідин Кракова відноситься позика ним грошей від краківського міщанина Фольтина Бертольдо під заставу свого майна — 200 біблій без початків і «двох друкарень», однієї з шрифтом, другої без шрифту. Таким чином, плануючи власну видавничу діяльність, Іван Федоров водночас був змушений віддати у заставу потрібне для цього обладнання. Очевидно, друкар надіявся викупити його найближчим часом, тому і кредитор погодився, щоб заставлене майно залишалося у Львові.

Є. Л. Немировський звернув увагу на два акти, які, на його думку, проливають світло на останні видавничі задуми Федорова. В цих документах йдеться про те, що 1579 р. при ревізії міщанами-опікунами Онуфріївського монастиря його настоятель Леонтій показав 80 золотих церковних грошей, а пізніше, в серпні 1586 p., він заявив, що ті гроші без відома опікунів дав «небожчикові Іванові Друкареві... на Апостоли», а «по смерті Івана Друкаря узял... 40 апостолов за тії осмдесят золотих церковних». Слід гадати, Леонтій закупив 40 примірників видання 1574 року. Мабуть, решта тиражу лишилася в незброшурованому вигляді і тому Леонтій заплатив за книги авансом і замовив, щоб йому оправили відповідну кількість примірників. Склалось так, що замовлення могло бути реалізоване лише після смерті першодрукаря. Отже, згадані документи не вирішують питання, яка книга готувалася в останній друкарні Івана Федорова.

bigmir)net TOP 100