Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з права

Порядок проходження державної служби на підставі положень Закону України "Про державну службу"

Контрольна робота

На главную
Реферати з права

У процесі проходження служби в державних органах можна виділити низку ключових моментів, які в сукупності відображають зміст процесу перебування на посаді. Інститут проходження державної служби складається з: організації підбору кадрів в управлінський апарат; здійснення переміщень працівників по службі; встановлення і реалізації засобів звільнення з державної служби.

Кожний державний службовець проходить свій службовий шлях, тобто має індивідуальну кар'єру, яка включає:

• прийняття на державну службу;

• проходження випробувального терміну; проведення атестації та щорічної оцінки;

• просування по службі через заміщення державних посад, присудження категорій і рангів;

• перепідготовку та підвищення кваліфікації;

• стажування;

• припинення державно-службових відносин.

Службова кар'єра починається з вступу на державну службу. Порядок вступу на посаду буде залежати від особливостей статусу державного органу; категорії державної посади; шляхів заміщення цих посад. Поняття «службова кар'єра» — нове для офіційної державної термінології і може розглядатися як позитивний фактор, дія якого спрямована на встановлення професіоналізму державних службовців.

Відповідно до статті 38 Конституції України «громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування». Проте статтею 12 Закону України «Про державну службу» [3] передбачаються обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу. Зокрема, в ній говориться, що не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із займанням посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками.

Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають присягу, текст якої підписується державним службовцем і зберігається за місцем роботи. При прийнятті присяги робиться запис у трудовій книжці [ст. 17, 3].

Особа, яку прийнято на державну службу, набуває статусу державного службовця і суб'єкта державно-службових відносин. Їх особливість полягає в тому, що вони складаються між державою в особі її органів та державним службовцем.

Державно-службові відносини виникають у результаті одностороннього рішення державного органу (посадової особи), яке, по-перше, юридично закріплює вступ громадянина на державну службу; по-друге, є основою для виконання ним службових обов'язків на даній посаді; по-третє, визначає момент виникнення його обов'язків перед державою, а також службових і особистих прав.

Державно-службові відносини діляться на внутрішні і зовнішні. Цей поділ є важливим ще й тому, що дозволяє проводити різницю між посадовими особами, які наділені державно-владними повноваженнями, і державними службовцями, які їх не мають.

Внутрішньоорганізаційні правовідносини виникають у всіх державних службовців на засадах законодавства про працю в зв'язку з посадою державної служби, яку вони обіймають.

Зовнішніми вважаються ті державно-службові відносини, які на засадах законодавства виникають між державним службовцем та іншими суб'єктами (громадянами, державними і недержавними організаціями) у зв'язку з реалізацією ними своїх посадових повноважень.

Найважливішим правоутворювальним документом при вступі особи на державну посаду є наказ по державному органу про призначення на посаду державного службовця.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про державну службу» [3] особа, яка претендує на те, щоб обійняти посаду державного службовця, повинна подавати декларацію про доходи, зобов'язання фінансового характеру та майновий стан щодо себе та членів своєї сім'ї за формою № 001-ДС.

Особа, яка претендує на посади третьої — сьомої категорій, передбачених статтею 25 Закону «Про державну службу» [3], подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, в тому числі за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї.

Особа, яка претендує на посаду державного службовця першої і другої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, повинна подати також відомості про належні їй та членам її сім'ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери.

Зазначені відомості подаються державними службовцями щорічно. Неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 Закону України «Про державну службу», є підставою для припинення державної служби [ст. 30, 3].

При вступі на державну службу претендент на посаду державного службовця може проходити випробувальний термін.

Випробування — це один із способів перевірки відповідності знань та вмінь особи, яка претендує на посаду в державних установах. Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну службу» випробування проводиться терміном до шести місяців. Рішення про проходження випробувального терміну приймає керівник за наслідками конкурсу, стажування, просування по службі державного службовця, зарахованого до кадрового резерву. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

Службова кар'єра реалізується в процесі просування державного службовця по службі, яке може здійснюватися:

— на вищу посаду для просування працівника по службі;

— на рівнозначну посаду для більш доцільного використання ділових якостей службовця;

— на нижчу посаду — у випадках скорочення штатів, за станом здоров'я, за власним бажанням, за результатами проведення атестації.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про державну службу» просування по службі державного службовця здійснюється шляхом обіймання більш високої посади на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України та Кабінетом Міністрів України, або шляхом присвоєння державному службовцю більш високого рангу. Таким чином, просування по службі відбувається в межах державних посад, категорій і рангів. Усе це в сукупності становить службову кар'єру.

Законом України «Про державну службу» [ст. 25 — ст. 26] встановлено класифікацію посад і рангів державних службовців. Усього існує сім категорій і п'ятнадцять рангів. Кожній категорії посад відповідають певні ранги, які присвоюються залежно від їх рівня Президентом України, Кабінетом Міністрів України, керівником державного органу.

За загальним правилом службовцю при прийнятті на роботу присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад.

Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посад:

• державний службовець повинен успішно відпрацювати на посаді, яку він обіймає, два роки;

• успішно виконувати особливо відповідальні завдання, за які державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах відповідної категорії посад;

• при виході на пенсію за сумлінну працю державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад.

Присвоєний ранг зберігається за службовцем і в тому випадку, коли він перейшов на посаду нижчої категорії або залишив державну службу, на яку потім повернувся. Позбавлення державного службовця присвоєного йому рангу допускається лише за вироком суду.

У Законі зазначається, що переважним правом на просування по службі користуються державні службовці, які досягли найкращих результатів у роботі, виявляють ініціативність, постійно підвищують свій професійний рівень та зараховані до кадрового резерву.

Засобами просування по службі є:

• проходження державним службовцем атестації;

• навчання і підвищення кваліфікації;

• стажування у вищестоящих структурах чи за кордоном.

Посади заміщуються шляхом: призначення, за конкурсом, поза конкурсом, шляхом обрання в органах місцевого самоврядування.

Переведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному державному органі, а також просування по службі державних службовців, які зараховані до кадрового резерву чи успішно пройшли стажування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, може здійснюватися без конкурсного відбору.

Прийняття на патронатну службу здійснюється без проведення конкурсу. Законом України «Про державну службу» не передбачено прийняття на патронатну службу осіб, які досягли пенсійного віку, однак в окремих випадах на посаду радників та консультантів такий прийом проводиться.

Стажування — це спосіб набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей особи, яка претендує на посаду державного службовця у відповідному державному органі, яке триває до двох місяців зі збереженням заробітної плати за основним місцем роботи.

Механізм проведення стажування регламентується статтею 19 Закону України «Про державну службу» та Положенням про порядок стажування у державних органах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 грудня 1994 р. № 804.

Стажування можуть проходити як особи, котрі вперше претендують на посаду державного службовця, так і державні службовці, які бажають зайняти більш високу посаду.

Відбір кандидата на стажування проводиться з ініціативи органу, де має відбуватись стажування. При цьому необхідна письмова заява самого стажиста та згода відповідних керівників за місцями його стажування та основної роботи.

Працівники, які досягли пенсійного віку, до стажування не залучаються.

Державний службовець після успішного закінчення стажування може бути переведений на посаду за рішенням керівника відповідного державного органу без конкурсного відбору.

Державний службовець, який пройшов стажування, може бути зарахований до кадрового резерву державного органу.

У виконавчих структурах органів місцевого самоврядування службовців обирають, за конкурсом, за призначенням, шляхом обрання, за контрактом.

При прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування може встановлюватися випробування терміном до шести місяців.

Коли термін випробування закінчився, а посадова особа продовжує працювати, то вона вважається такою, що витримала випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах, згідно з чинним законодавством.

Якщо протягом терміну випробування встановлено невідповідність посадової особи посаді, на яку її прийнято, сільський, селищний, міський голова, голова районної, районної у місті, обласної ради протягом цього терміну має право розірвати трудовий договір. Його розірвання на цій підставі може бути оскаржене посадовою особою в порядку встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення. Інші питання щодо встановлення випробування при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування мають вирішуватися відповідно до Кодексу законів про працю України.

Досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування є підставою для припинення служби. У разі необхідності термін перебування на службі в органах місцевого самоврядування може бути подовжено, але не більш як на п'ять років за рішенням сільського, селищного, міського голови, голови районної, районної у місті та обласної ради.

Посадова особа, термін перебування якої подовжено на службі в органах місцевого самоврядування, не може бути також переведена до іншого органу, оскільки такий перехід тягне за собою звільнення з попереднього місця роботи, а прийняття на службу в органи місцевого самоврядування після досягнення граничного віку не допускається.

Оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з:

• посадових окладів;

• доплати за ранги, яка виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу;

• надбавки за вислугу років на державній службі у таких розмірах: понад 3 роки — 10 % посадового окладу, понад 5 років — 15, понад 10 років — 20, понад 15 років — 25, понад 20 років — 30, понад 25 років — 40 %;

• премій, які виплачуються відповідно до внеску державного службовця у загальні результати роботи в межах фонду преміювання, утвореного у розмірі тримісячного фонду оплати праці та економії фонду оплати праці;

• інших надбавок.

Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети.

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших передбачених цим Законом гарантій, пільг і компенсацій.

За сумлінну безперервну працю в державних органах (не менш ніж 10 років), зразкове виконання трудових обов'язків державним службовцям з 2003 року видається грошова винагорода раз на 5 років.

За особливі трудові заслуги державні службовці представляються до державних нагород та присвоєння почесних звань.

Державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Державним службовцям, що мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок та умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Державні службовці мають також право на творчі відпустки при умові успішного поєднання основної роботи із творчою діяльністю.

Державні службовці забезпечуються житлом у встановленому порядку із державного фонду.

Державні службовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, користуються у встановленому порядку безкоштовним медичним обслуговуванням у державних закладах охорони здоров'я. Цими ж закладами вони обслуговуються після виходу на пенсію.

Пенсія державним службовцям виплачується за рахунок держави. На одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством України пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків — не менше 25 років, для жінок — не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби — не менше 10 років, які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державної служби. А також на пенсійне забезпечення державного службовця мають права особи, які мають стаж роботи на державних посадах не менше 20 років, незалежно від того, де вони працюватимуть на момент досягнення ними пенсійного віку.

Зазначеним особам призначаються пенсії в розмірі 80 % від суми їх посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок, передбачених цим Законом, без обмеження граничного розміру пенсій.

Посадові особи місцевого самоврядування мають право на пенсію:

• у випадках, якщо вони працювали на виборних посадах в органах місцевого самоврядування 8 років і більше, за наявності трудового стажу для чоловіків — не менше 25 років, для жінок — не менше 20 років;

• якщо вони мають стаж державної служби в органах місцевого самоврядування не менше 10 років, за наявності трудового стажу для чоловіків — не менше 25 років, для жінок — не менше 20 років.

Пенсія посадовим особам місцевого самоврядування призначається у розмірі 80 % від суми їх посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг, за вислугу років, але не більше 90 % посадового окладу з урахуваннями надбавок.

Пенсія державному службовцю виплачується у повному розмірі, незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на 1 % заробітку, але не більше 90 % посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок, передбачених Законом «Про державну службу». [3]

Державний службовець, звільнений з державної служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння позбавляється права на отримання пенсій, передбаченою цією статтею.

Державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Порядок визначення стажу державної служби визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2000 р. № 1113.

Документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Сумісництвом називається робота, відмінна від основної, на умовах трудового договору у вільний від основного місця роботи час.

Робота за сумісництвом регламентується Постановою КМУ від 3 квітня 1993 р. № 245, зі змінами і доповненнями, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1996 року № 1033.

Для роботи за сумісництвом згоди адміністрації за місцем основної роботи не потрібно.

Обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися керівниками державних підприємств, установ та організацій разом з профспілковими комітетами лише щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров'я та безпеці виробництва. Обмеження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок.

Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Оплата праці сумісників проводиться за фактично виконану роботу.

Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

До робіт, які не є роботою за сумісництвом, належать:

• літературна робота;

• технічна, медична, бухгалтерська експертиза з разовою оплатою праці;

• педагогічна діяльність у розмірі, що не перевищує 240 годин на рік;

• медичні консультації — 12 годин на місяць із разовою оплатою;

• керівництво аспірантами з розрахунку 50 годин на рік на кожного аспіранта;

• завідування кафедрою з оплатою 100 годин на рік; робота за угодами з науково-дослідними організаціями; проведення екскурсій.

Основними підставами припинення державної служби є:

1) порушення умов реалізації права на державну службу [ст. 4, 3];

2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 Закону;

3) досягнення державним службовцем граничного віку перебування на державній службі [ст. 23, 3];

4) відставки державних службовців, які обіймають посади першої або другої категорії [ст. 31, 3];

5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі [ст. 12, 3];

6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 Закону;

7) неподання державним службовцем або подання неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 Закону;

8) введення в дію звинувачувального вироку, який стосується державного службовця.

Основними формами припинення державно-службових відносин є відставка та звільнення.

Відставка — це припинення державної служби службовцем, який обіймає посаду першої або другої категорії, за його письмовою заявою.

Підставами для відставки є:

• принципова незгода з рішеннями державного органу чи посадової особи;

• етичні перешкоди для перебування на державній службі;

• примушування державного службовця до виконання рішення державного органу чи посадової особи, яке суперечить чинному законодавству, що може заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди державі, підприємствам, установам, організаціям або об'єднанням громадян, громадянину;

• стан здоров'я, що перешкоджає виконанню службових повноважень (за наявності медичного висновку).

Звільнення — це припинення державно-службових відносин за ініціативи державного службовця, ініціативи керівника або за спільним бажанням обох сторін. Такий вид звільнення регулюється відносинами трудового права.

Продовження перебування на державній службі у випадку досягнення державним службовцем граничного віку здійснюється за погодженням з Головним управлінням державної служби щорічно упродовж 5 років. Ці службовці після закінчення вказаного терміну можуть в окремих випадках працювати на посадах радників або консультантів.

Державно-правові відносини припиняються виданням правомочним органом чи посадовою особою адміністративного акта про звільнення державного службовця від посади чи його відставку.

Використана література

1. Кодекс України "Про адміністративні правопорушення": Офіційне видання. — К.: Концерн ВД "Ін юре", 2004. — 504 с.

2. Кодекс Законів "Про працю в Україні": Наук.-практ. коментар. / П. В. Арістов і ін. — К.: Правова єдність, 2009. — 456 с.

3. Закон України "Про державну службу" // Голос України. 1994. — № 14.

4. Положення про Міністерство закордонних справ України від 3.04.1999 р. / Офіційний вісник України. — 1999. — № 14. Ст. 16.

5. Колпаков В. К. Адміністративне право України.: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 544 с.

6. Адміністративне право України. Підручник. / Ю. П. Битяк і ін. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 554 с.

7. Бойко М. Д. Трудове право України: Навч. посіб. — К.: Атіка, 2008. — 316 с.

8. Зразки процесуальних документів. / Укладачі: Лядецький М. М. і ін. — К.: Атіка, 2005. — 352 с.

9. Желюк Т. Л. Державна служба: Навч. посіб. — К.: ВД "Професіонал", 2005. — 576 с.

10. Гладун З. С. Адміністративне право України: Навч. посіб. — Тернопіль: Карт-бланк, 2004. — 579 с.

11. Дмитренко Ю. П. Трудове право України. — К.: Юрінком Інтер, 2009. — 624 с.

bigmir)net TOP 100