Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з права

Правове регулювання паювання земель сільськогосподарського призначення

Контрольна робота

На главную
Реферати з права

План

Вступ

1. Пайовий фонд та його розподіл

2. Необхідність розпаювання майна

3. Особливості паювання землі

Висновки

Література

Вступ

Земельні питання і аграрні проблеми завжди були непростими у світовій практиці економічного розвитку. Нелегко вони вирішуються і в Україні. Сучасний етап розвитку аграрного законодавства України покликаний забезпечити реалізацію аграрної реформи, зумовив виникнення нових правових інститутів аграрного права України. Оскільки йдеться про формування якісно нових спільностей правових норм, що регулюють специфічні за своєю суттю та змістом суспільні відносини, важливою є проблема їх наукового дослідження, з'ясування їх суті, виявлення основних тенденцій та перспектив розвитку.

Незважаючи на декларування Законом України «Про форми власності на землю» приватної власності на землю, її фактична приватизація тривалий час просувалася дуже важко. Лише Указ Президента України від 8 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» став початком дійсних перетворень відносин земельної власності на селі.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей.

Важливою складовою формування в Україні засад ринкової економіки є приватизація земель. Вона спрямована на розширення сфери застосування інституту приватної власності на землю як важливого чинника формування приватного сектора в усіх галузях економіки держави.

В свою чергу паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані в колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, в тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) в колективній власності на землю кожного члена сільськогосподарського підприємства.

1. Пайовий фонд та його розподіл

У ході реформування аграрного сектора економіки провадилося паювання землі й майна. Саме слово "пай" тюркського походження і використовується на позначення частки в майні чи майнових правах. За вітчизняною правовою традицією пайові фонди існують у суб'єктів аграрного права кооперативного типу: колективному сільськогосподарському підприємстві чи сільськогосподарському кооперативі. Кожен член таких підприємств має певну частку в майні підприємства — це і є його майновий пай.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 14 лютого 1992 р. "Про колективне сільськогосподарське підприємство", до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених завдяки діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств провадиться за Методикою уточнення складу й вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. № 177.

Право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового внеску. Члену підприємства щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки в пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення частки в пайовому фонді. Ці відносини регулюються статутом підприємства. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.

Закон України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію" визначає пай як майновий внесок члена кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється передачею кооперативу певного майна. Розмір паю визначає розмір отримуваного членом кооперативу доходу від участі в діяльності кооперативу і розмір частки, яка виплачується йому при виході із кооперативу. Як показує аналіз законодавства, пай — не є індивідуально визначеним майном — це лише право на отримання доходу в певному розмірі й на отримання майна при виході з кооперативу. Часто селяни помилково вважають, що пай — індивідуально визначене майно чи земельна ділянка і при виході з кооперативу вимагають повернення "мого трактора" або "моєї землі". Але згідно із законом, трактор чи земля є власністю підприємства. У члена є лише пай — право на отримання певної частини доходу підприємства і певної частки майна при виході з нього. Селянинові при виході з підприємства може бути передане не те майно, що він вніс до кооперативу, а зовсім інше або земельна ділянка. Отже, пай — це не майно, а право, до того ж право, яке може бути й не реалізованим, тобто в разі збиткової роботи підприємства його член не отримує жодних доходів на свій пай.

2. Необхідність розпаювання майна

Найчастіше питання розпаювання майна виникали у ході реформування КСП, тому саме майнові аспекти цього процесу ми й розглянемо. Найбільш проблемним є уточнення майнових паїв членів КСП. Згідно з Порядком обов'язкових процедур при реформуванні колективних сільськогосподарських підприємств та врегулюванні майнових відносин в агроформуваннях, які працюють на умовах оренди землі і майна, затвердженого наказом Мінагрополітики України від 15 грудня 2000 р. № 252, процедура реформування КСП обов'язково передбачає затвердження загальними зборами Положення про паювання майна як внутрішньогосподарського локального акту підприємства. Процедура передбачає складання плану розподілу майна пайового фонду та іншого майна КСП, уточнення розміру індивідуальних майнових паїв членів КСП, їх перерахунок. Далі затверджується акт розрахунку пайового фонду, структура пайового фонду та план розподілу пайового фонду. Після цього членам, які забажали вийти з КСП, виплачується чи передається частина майна підприємства, яка припадає на їхні паї, а інші члени можуть створити нове агроформування на базі належних їм часток у майні колишнього КСП.

Істотні зміни у правовому режимі майнового паю сталися у зв'язку з прийняттям указів Президента України від 3 грудня 1999 р. № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" і від 29 січня 2001 р. № 62/2001 "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки". Останній передбачав уточнення розміру майнових паїв членів КСП, у тому числі колишніх членів, які під час виходу не отримали його в натурі чи грішми. Крім того, право на пай відтепер мало посвідчуватися спеціальними сертифікатами, які видавалися на руки селянам. Але найістотнішою зміною правового режиму майнового паю стало юридичне закріплення можливості укладення договорів оренди, купівлі-продажу, дарування майнових паїв. Оренда, як і купівля-продаж, згідно з цивільним законодавством, застосовувалися лише до індивідуально визначеного майна. А пай — не майно, а лише право на отримання майна в майбутньому. Тому зазначені укази кардинально змінили правовий режим майнового паю, який набув окремих рис правового режиму індивідуально визначеного майна. Згодом у ЦК було закріплено, що право оренди поширюється і на майнові права. Указ Президента від 29 січня 2001 р. № 62/2001 гарантував селянам можливість вільно вийти із КСП, обмінявши свій сертифікат на майновий пай, тобто на індивідуально визначене майно.

На виконання зазначеного Указу, Кабінет Міністрів України постановою від 28 лютого 2001 р. № 177/2001 затвердив Порядок визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення. Цей Порядок встановлює процедуру визначення розмірів майнових паїв членів КСП, у яких паювання не провадилося, а також затверджує форму Свідоцтва про право на майновий пай (майнового сертифікату). Порядок видачі та обліку свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), затверджений наказом Мінагрополітики України від 23 березня 2001 р. № 79. Після проведення процедури паювання майна і визначення часток кожного члена, майно КСП розподіляється при його реорганізації згідно з Порядком розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженим наказом Мінагрополітики України від 14 березня 2001 р. № 62. Оскільки Указом передбачалося оформлення договорів оренди майнових паїв, наказом Мінагрополітики від 25 травня 2001 р. № 142 було затверджено Методику визначення залишкового ресурсу використання пайового фонду реформованих сільськогосподарських підприємств і визначення оптимальних термінів оформлення договорів оренди майнових паїв по кожному підприємству.

Але хід аграрної реформи й паювання майна показали, що у селян ще не сформувалася ринкова свідомість, почуття власника, а тому Президент України 27 серпня 2002 р. видає Указ № 774/2002 "Про додаткові заходи щодо підвищення рівня захисту майнових прав сільського населення". Указ передбачає створення умов для викупу реформованими сільськогосподарськими підприємствами майнових паїв, які вони орендують у своїх членів, а також формування ринку майнових паїв, запровадження механізму їх продажу на конкурентних засадах. Крім того, передбачається стимулювання створення сільськогосподарських кооперативів та інших формувань аграрного ринку на основі об'єднання майнових паїв. На виконання цього Указу Мінагрополітики наказом від 28 січня 2003 р. № 14 затвердило Порядок продажу на публічних торгах майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств. Отже, можна сказати, що в аграрному праві сформувався інститут майнових паїв, який регулює права членів суб'єктів аграрного права кооперативного типу, зокрема, КСП на отримання певної частини індивідуально визначеного майна цих підприємств, а також встановлює порядок розпорядження цими правами.

3. Особливості паювання землі

Питання паювання землі у ході реформування аграрного сектору економіки є не менш складне. Право на земельний пай закріплювалося в ЗК 1992 р. Згідно зі ст. 5 цього Кодексу, кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства в разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості) в розмірі середньої земельної частки, яка обчислюється шляхом поділу земель підприємств, що підлягають приватизації на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали в сільському господарстві і проживають у селі, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі. ЗК 1992 р. передбачав, що право на земельну частку могло передаватися у спадщину і продаватися.

Важливе значення для визначення правового режиму земельного паю має Указ Президента України від 10 листопада 1994 р. № 666/94 "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва". Указ установив, що кожному члену КСП, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства видається сертифікат на право приватної власності на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах, а також у вартісному вираженні. Указ проголосив, що право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, обміну, успадкування, застави. У разі виходу із зазначених підприємств, їх члени мають право на отримання земельної ділянки в натурі.

Варто звернути увагу на те, що сільськогосподарські акціонерні товариства не мають майнового пайового фонду, а тільки акції, але оскільки правовий інститут паювання земель розвивався окремо від правового інституту паювання майна, члени сільськогосподарських акціонерних товариств отримали право на земельні частки. При аналізі правового режиму земельного паю слід усвідомлювати, що це не конкретна земельна ділянка, знову ж таки — це лише право на отримання земельної ділянки в натурі, яке може бути ніколи й не реалізоване. Сертифікат на земельну частку не посвідчує права власності на конкретну земельну ділянку — це лише цифри на папері, які підтверджують право отримання земельної ділянки у визначеному розмірі при виході з підприємства. Документом, що підтверджує право власності на земельну ділянку, є державний акт про право власності на землю.

Однак після прийняття цього Указу і паювання землі виникло багато питань, пов'язаних з процедурою паювання і визначення кола осіб, які мають право на земельний пай. Тому Президент України приймає Указ від 8 серпня 1995 р. № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям". Указ встановив, що право на земельну частку (пай) мають члени КСП, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства є рівними. Розміри земельної частки (паю) обчислюються комісіями, утвореними на підприємствах із числа їх працівників. Рішення щодо затвердження обчислених цими комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному підприємству приймається районною державною адміністрацією. Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. Форма сертифікату на право на земельну частку пай і зразок книги реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 р. Для недопущення скуповування земельних паїв не селянами приймається Указ Президента України від 21 квітня 1998 р. № 332/98 "Про захист прав власників земельних часток (паїв)", де встановлено, що в разі відчуження шляхом купівлі-продажу права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, переважне право на його придбання мають члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також фермерські господарства та громадяни, які мають право їх створити. Договору купівлі-продажу, дарування, обміну права на земельну частку (пай) посвідченого сертифікатом, після нотаріального посвідчення підлягають реєстрації районною державною адміністрацією за місцезнаходженням відповідного підприємства з внесенням відповідних змін до записів у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай).

Важливим кроком у захисті майнових прав селян-пенсіонерів було прийняття Указу Президента України від 15 грудня 1998 р. № 1353/88 "Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай)". Згідно з цим Указом, починаючи з 1 січня 1999 р. Колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські акціонерні товариства, фермерські господарства, інші підприємства, установи, організації, які використовують землю для сільськогосподарського виробництва, за бажанням селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай), укладають із ними договори оренди цих часток (паїв). Розмір плати за оренду земельної частки (паю), що вноситься орендарем орендодавцеві, не може бути меншим 0,5% вартості земельної частки (паю), яка передана в оренду. Указ передбачав можливість отримання орендної плати як грошима, так і в натуральній чи відробітковій формі.

Указ Президента України від 3 грудня 1999 р. № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", передбачив реформування колективних сільськогосподарських підприємств шляхом забезпечення всім членам КСП права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) й майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, фермерських господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності. Указ запровадив обов'язкове укладання підприємствами, установами, організаціями, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток (паїв) з виплатою орендної плати в натуральній або грошовій формі. При цьому розмір орендної плати не повинен бути меншим за 1% визначеної відповідно до законодавства вартості земельної частки (паю).

Указ запровадив реєстрацію договорів оренди земельної частки (паю). На виконання Указу Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 24 січня 2000 р. № 119/2000 "Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)", якою передбачено спрощений порядок реєстрації таких договорів. Реєстрація договорів оренди земельної частки (паю) провадиться виконавчим комітетом сільської, селищної міської ради за місцем розташування земельної ділянки, обтяженої правом на земельну частку (пай).

Правовий режим земельної частки (паю) врегульований також ЗК. Відповідно до ст. 25 цього Кодексу, під час приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Зазначеним особам гарантується право отримати на підставі свого земельного паю земельну ділянку в натурі (на місцевості). Обчислення розміру земельної частки (паю) здійснюється шляхом поділу сільськогосподарських угідь, які підлягають приватизації, на кількість осіб, які мають право на приватизацію. Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток зазначених осіб є однаковими.

Згідно з Перехідними положеннями ЗК, сільськогосподарські підприємства, які до набрання чинності цим Кодексом уклали з власниками земельних часток (паїв) договори оренди, можуть за бажанням власників цих часток (паїв) замовити землевпорядній організації виконання робіт, необхідних для виділення земельних часток у натурі, видачі їх власникам державних актів на право власності на землю та оплатити виконання таких робіт. Сільськогосподарське підприємство має переважне право на оренду земельних ділянок у таких громадян на строк, що був обумовлений у договорі оренди земельної частки (паю), або за погодженням сторін — на інший строк. Громадяни — власники земельних часток (паїв), можуть виділяти земельні ділянки в натурі (на місцевості) єдиним масивом.

До 1 січня 2005 р. заборонялося вносити земельну частку (пай) до статутних капіталів господарських товариств, відчужувати її у будь-який інший спосіб, крім обміну на інше майно чи передачі у спадщину. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної ділянки відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Висновки

До складу земель сільськогосподарського призначення входять сільськогосподарські та несільськогосподарські угіддя.

Приватизація земель являє собою сукупність здійснюваних суб'єктами приватизації дій та заходів, спрямованих на трансформацію форми власності земель, при якій відбувається перехід земельних ділянок з публічної (суспільної) власності, суб'єктами якої є держава та територіальні громади, у приватну власність фізичних та юридичних осіб. Приватизацію земель розглядають у широкому і вузькому аспектах.

З прийняттям 25 жовтня 2001 р. нового Земельного кодексу України державна політика у сфері приватизації земель істотно змінилася. Чинним Кодексом було визначено мінімально необхідний перелік земель, які мали залишатися у власності держави. Крім того, значно розширено перелік земель, які підлягають приватизації, та перелік суб'єктів права приватної власності на землю.

Приватизація земельних ділянок здійснюється за рахунок земель, які перебувають у державній або комунальній власності, тобто об'єктами приватизації земель є земельні ділянки державної та комунальної власності.

Приватизація земель може здійснюватися безоплатно і за плату. Приватизація земель здійснюється у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими актами земельного законодавства. Вона полягає в тому, що приватизація цих земель пов'язана з їх паюванням. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства є рівними. Розміри земельної частки (паю) обчислюються комісіями, утвореними на підприємствах із числа їх працівників. Рішення щодо затвердження обчислених цими комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному підприємству приймається районною державною адміністрацією.

Література

1. Аграрне право України: Підручник. / За ред. О. О. Погрібного. — К.: Істина, 2004. — 448 с.

2. Шеремет А. П. Земельне право України.: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2005. — 632 с.

3. Земельний кодекс України: Навч. посіб. // ВВР України. — 2001.

4. Закон України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10.07.96 р. // ВВР. — 1996. — № 41.

5. Декрет КМУ "Про приватизацію земельних ділянок" від 26.12.92 р. // ВВР. — 1993. — № 10.

6. Земельні відносини в Україні. Законодавчі акти і нормативні документи. // Держкомзем України. — К.: 1998.

7. Андрійцев В. І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні. Навч.-практ. посібник. — К.: 1999. — 395 с.

8. Земельне право України: Підручник / М. В. Шульга і ін. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 368 с.

9. Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям // Урядовий кур’єр. — 1995. — 8.12.07.

10. Земельное право. Учебник для вузов. / Под ред. С. А. Боголюбова. — М.: 1999. — 298 с.

11. Андрійцев В. І. Екологічне і земельне право України. Практикум для студентів вузів. — К.: 1998. — 317 с.

12. Гарланчук В. В. Розвиток землекористування в Україні. — К.: 1999. — 405 с.

13. Саблук П. Т. На шляху до нової аграрної політики. // Вісник аграрної науки. — К.: ІАЕ УААН. — 1999. — № 8.

14. Третяк А. М. Розвиток ринку землі в Україні. // Землевпорядний вісник. — 2000. — № 1.

15. Аграрне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / В. М. Гайворонський, В. П. Жушман, В. М. Корнієнко та ін.; За ред. В. М. Гайворонського та В. П. Жушмана. — X.: Право, 2003. — 240 с.

16. Янчук В. З. Аграрне право України. К.: Юрінком Інтер. 2000 — 681 с.

17. Єрмоленко В. М. Аграрні майнові правовідносини в Україні: Монографія. — К.: Магістр-ХХІ сторіччя, 2007. — 200 с.

18. Проценко В. О. Організація корпоративних форм господарювання як фактор зростання економічної ефективності сільськогосподарського виробництва // Економіка АПК. — 2003. — № 10.

19. Сташевський А. М. Аграрне право України. — К.: Знання, 2005. — 173 с.

20. Земельний кодекс України з постатейними матеріалами / уклад. Д. В. Ковальський, Л. О.Панькова — К.: Юрінком Інтер, 2007 — 416 ст.

21. Аграрне право України: Підручник / В. З. Янчук, В. І. Адрійцев, С. Ф. Василюк та інші. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 720 с.

22. Указ Президента України "Про захист прав власників земельних часток (паїв)" від 21 квітня 1998 р., № 332/98.

23. Указ Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 р., № 720/95.

24. Шульга М. В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях. — Харьков, 1998. — 220 с.

25. Проблеми права власності та господарювання у сільському господарстві. Монографія / Кол. авторів. Під ред. В. І. Семчика. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. 2000. — 216 с.

bigmir)net TOP 100