Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з права

Правова свідомість і правова культура

Контрольна робота

На главную
Реферати з права

Зміст

Вступ
Правова свідомість і правова культура

1. Правова свідомість

2. Правова культура

3. Правова культура як елемент механізму реалізації прав і свобод громадян

Висновки
Використана література

Вступ

Сучасна Україна являє собою молоду незалежну державу з великим потенціалом у науці, промисловості, культурі. Вона має все необхідне для того, щоб стати однією із найрозвиненіших держав світу. Розуміння цього має якнайшвидше дійти до кожного жителя України. Але, на жаль, сьогодні лише невелика частка жителів розуміє важливість розвитку всіх сфер діяльності та всебічного розвитку кожної людини, яка проживає на території України.

Проведені дослідження свідчать, що правова культура українського суспільства, яка є частиною його загальної культури та одним з головних показників рівня розвитку суспільства, наразі перебуває лише на стадії формування й потребує цілеспрямованої діяльності з її становлення та активного розвитку. Таку діяльність називають правовим вихованням.

Метою роботи є ознайомлення з поняттями правової культури та правового виховання, висвітлення значення підвищення рівня правосвідомості громадян та встановлення шляхів розвитку теорії та практики правового виховання населення України.

Правова культура особистості — це знання та розуміння права, а також дії відповідно до нього. Правокультурною людиною можна вважати ту, яка не лише знає та розуміє юридичні норми, є правосвідомою людиною, а й слідує їх вимогам у своєму житті.

З правової культури особистості складається правова культура суспільства, яка показує рівень правосвідомості та правової активності суспільства, ступінь прогресивності юридичних норм і юридичної діяльності. Якість правової культури та правової освіти, зрештою, впливає на якість норм права, правил поведінки, за допомогою яких регулюються відносини у різних сферах діяльності. Нормативна база формує той фундамент, на якому має будуватися палац, під котрим розуміється держава. Чим міцнішим є фундамент, тим міцніший палац на ньому можна збудувати.

Актуальність теми в тому, що існуючих заходів з правового виховання виявляється замало для повноцінного та стабільного розвитку правової культури жителів України. Потрібно приділяти значно більше уваги правовому вихованню, створювати заходи, які поширюватимуться на всі вікові та соціальні категорії, допомагатимуть людям оволодівати правовими знаннями, вчитися розуміти право та діяти відповідно до його вимог.

1. Правова свідомість

Правова свідомість (правосвідомість) — це особливий вид суспільної свідомості, сукупність різних форм відображення правової дійсності у правових теоріях та концепціях, поглядах, почуттях, уявленнях людей про право, його справедливість, цінність, місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.

Правосвідомості притаманні як ті властивості, що є загальними для всіх видів суспільної свідомості, так і ті, що відрізняють її від них. Своєрідність правосвідомості обумовлена, в першу чергу, тим, що вона має свій особливий предмет відображення і впливу — правову дійсність, зокрема, право як систему правових норм, правовідносини, законодавство, правову поведінку та інші правові явища, правову систему в цілому. Причому правосвідомість не тільки відбиває їх у правових принципах, категоріях, концепціях, теоріях, почуттях, поглядах, а й спрямовує суб'єктів права на здійснення певних змін в правовому середовищі, прогнозує і моделює правові діяння.

Призначення, місце та роль правосвідомості в правовій сфері суспільного життя, визначається тим, що вона пов'язана з різними правовими явищами, є однією з причин, факторів їх виникнення, формою існування, елементом (складовою) чи результатом. Будь-яка правова діяльність неможлива без того, що її суб'єкти усвідомлюють і керують своїми діяннями. Це стосується референдумів, законотворчості, відомчої та інших видів правотворчості, правозастосування, правоохоронної діяльності, правомірної та протиправної поведінки, юридичної науки та освіти, правового виховання і т. ін. Законодавство є результатом правосвідомості суб'єктів правотворчості, рішення судів, юридичні консультації, постанови слідчих та прокурорів, виступи адвокатів — відповідно результатами професійної правосвідомості юристів.

Юридична наука — це теоретична форма існування правосвідомості, а юридична освіта і правове виховання спрямовані на формування правосвідомості.

Правосвідомість складається з трьох основних блоків: когнітивного (раціонального, ідеологічного), психологічного (емотивного) і поведінкового.

Когнітивна складова правосвідомості представляє, в першу чергу, сукупність правових знань, принципів, ідей, теорій, концепцій, які відбивають теоретичне (наукове) осмислення суб'єктами права, правового розвитку, правових режимів, механізму та процесу правового регулювання суспільних відносин.

Сучасна правова доктрина (ідеологія) включає в себе, зокрема, концепцію поділу влад, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над інтересами окремих верств суспільства і, відповідно, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права, теорії правової держави і громадянського суспільства, принципи демократизму, гуманізму, невідчуження природних прав людини тощо. Правова доктрина формується цілеспрямовано, в результаті переважно наукового відображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих правових теорій минулого і сучасності, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку та функціонування права. Тому вона відбиває глибинні, сутнісні властивості правових явищ. Особливістю правових ідеологічних компонентів правосвідомості є те, що вони розробляються і впроваджуються в суспільну свідомість певними структурами — державою, науковими установами, політичними партіями або іншими об'єднаннями громадян.

Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки, правові установки. Це ті елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають поведінку суб'єктів права, її напрямок, природу. Поведінкові елементи утворюють вольову сторону правосвідомості, синтезують раціональні та емоційні компоненти, є однією із складових частин правової поведінки. Поведінкові елементи правосвідомості безпосередньо виступають об'єктом і засобом правового регулювання, тому що впливати на поведінку людей можна через їх правосвідомість, формування відповідних мотивів і правових установок.

Призначення правосвідомості, її місце та роль в правовій сфері суспільного життя конкретизуються в функціях — головних напрямках її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Основними функціями правосвідомості є:

1) когнітивна — пізнання правової дійсності, в результаті чого створюються правові теорії, концепції, принципи, суб'єкти набувають правових знань;

2) правоутворююча — формування права на різних рівнях його існування, зокрема правосвідомість є джерелом права, правові нормативні акти виступають як форма зовнішнього виразу правосвідомості суспільства і законотворчих органів держави. Правові принципи, що є елементом правосвідомості, визначають основні якості норм права, форм і засобів правового регулювання;

3) регулююча — упорядкування суспільних відносин, тому що право впливає на поведінку суб'єктів суспільних відносин через усвідомлення ними правових приписів, формування на цій основі мотивів правомірної поведінки, правових установок, звичок тощо. Ефективність правового регулювання багато в чому залежить від рівня правосвідомості суб'єктів, їх правових знань, характеру оцінок правових приписів, почуттів, поведінкових мотивів і установок.

Структуру правової свідомості особи становлять три складові: правові знання, правові оцінки та правові установки.

Особа набуває правових знань у процесі відображення і осмислення у своїй свідомості різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення права, правового регулювання, роль тих чи інших правотворчих, правозастосовчих і правоохоронних органів та посадових осіб держави. Набуття, осмислення та засвоєння правових знань здійснюються за допомогою соціального і правового досвіду особи. Профільтровані крізь нього правові явища набувають певного оцінного відношення, яке відображується в значущості, цінності як здобутих знань, так і правової дійсності з точки зору особи.

Роль правових оцінних уявлень виявляється в тому, що особа не просто відтворює у своїх діяннях те, що моделюється у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює їх у своїй свідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов'язкове, необхідне.

Одним з найбільш складних компонентів правосвідомості є блок правових установок, що відображують не тільки готовність до певної правової поведінки, але й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і на пізнавальну та оцінну функції правосвідомості.

Правосвідомість, як і правова культура, виникає не сама по собі, а як результат процесу правової соціалізації особи, під яким розуміється входження індивіда в правове середовище, послідовне набуття ним правових знань, його залучення до правових цінностей і культурних надбань суспільства, процеси їх втілення у правомірній поведінці суб'єкта, його правовій активності. Правова соціалізація може здійснюватися в різних формах — стихійного сприйняття права, правового виховання і самовиховання, регулятивного впливу права, здійснення правової діяльності тощо. Правосвідомість поділяється на види за різними критеріями:

а) за суб'єктами (носіями) — на правосвідомість суспільства, правосвідомість соціальної групи чи колективу, правосвідомість особи;

б) за джерелами формування — на буденну, наукову, професійну;

в) за природою відбиття правової дійсності — на емпіричну та теоретичну.

2. Правова культура

Правова культура — це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу й відображають у правовій формі стан свободи особи, інші соціальні цінності.

Складовими правової культури є рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права і т. ін.), ступінь оволодіння ними і практичного їх запровадження у життя.

Загальними рисами правової культури є властивості, притаманні всім видам культури як умови, способу й результату діяльності особи та суспільства, в процесі якої відбувається розвиток людських сил і відносин, самої особи в усій різноманітності її виявлень. Особливі риси правової культури пов'язані з правом, правовою системою та іншими правовими явищами. Правова культура є ознакою активної участі членів суспільства в правовому житті, здійснення правової діяльності, відображує стан законності та правопорядку, рівень правосвідомості. Правова культура є показником активності суб'єкта права у правовій сфері, добровільності виконання вимог правових норм, реальності прав і свобод громадян. Рівень досягнутої в суспільстві правової культури значною мірою впливає на ефективність правового регулювання, характер законодавства, форми й засоби забезпечення прав громадян, ступінь визнання загальнолюдських цінностей, норм міжнародного права.

В юридичній науці склалося кілька методичних підходів до вивчення правової культури, найважливішими серед яких є структурно-функціональний і аксіологічний.

Структурно-функціональний підхід базується на розумінні правової культури як сукупності елементів правової дійсності (правової надбудови, правової системи) в єдності з їх реальним функціонуванням, тобто основна увага тут зосереджується на статиці та динаміці правової культури. Якщо статичний (структурний) аспект правової культури — це її склад, внутрішня форма, то динамічний (функціональний) — це виникнення, розвиток і взаємодія елементів правової культури між собою та з іншими соціальними явищами.

Структура правової культури має складний характер. Залежно від носія (суб'єкта) правової культури її поділяють на правову культуру суспільства, правову культуру соціальної групи і правову культуру особи. Кожному з цих суб'єктів притаманні свої цінності, характерні риси, функції і т. ін.

Динамічна сторона правової культури може розглядатись як позитивний аспект правових процесів: правоутворення, правового мислення, правового регулювання, у тому числі правотворчості, реалізації норм права, правозастосування, правомірної поведінки.

Якщо структурно-функціональний підхід до правової культури охоплює її склад — елементи та їх взаємодію, то аксіологічний — якісні властивості. Тут правова культура розуміється як система правових цінностей, що утворюються в ході розвитку суспільства й відображують прогресивні досягнення минулого й сьогодення. Плідність такого розуміння правової культури випливає з того, що визначення ціннісних характеристик дозволяє досить чітко відмежувати правову культуру від правових явищ регресивного та протиправного характеру. Тому якісна відмінність правової культури полягає в її відповідності правовому прогресу. Якщо суттю соціального прогресу є становлення і утвердження свободи, то правовий прогрес — це правова форма свободи, таке правове становище особи в суспільстві, правовий статус громадянина в державі, що відповідають загальнолюдським цінностям.

Відтак правова культура відображує ціннісний аспект правової сфери суспільного життя, правову систему, правову дійсність з точки зору їх функціонування, спрямування на забезпечення прогресивного розвитку суспільства. Правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його суб'єктів (соціальних спільностей, груп, особи), вона є умовою, формою та результатом культурної правової діяльності членів суспільства, в процесі якої закріплюються існуючі та утворюються нові правові цінності.

Правова культура особи включає як правосвідомість, розуміння принципів права, повагу до нього, упевненість у справедливості законів, юридичних прав і обов'язків та інших правових явищ, так і правову активність, передову юридичну практику. За змістом правову культуру доцільно поділяти на такі блоки: а) правосвідомість як система відображення суб'єктом правової дійсності; б) правомірну поведінку і правове мислення; в) результати правомірної поведінки та правового мислення. За характером правової діяльності (правомірної поведінки) — на теоретичну і практичну, в тому числі професійну, продуктивну та репродуктивну.

Важливою складовою правової культури є правомірна поведінка, в процесі здійснення якої виробляються правові цінності, матеріальні та духовні блага. Суб'єкти права реалізують правові норми і відтак відтворюють певні зміни у правовому середовищі, які у відповідних умовах виступають як правові цінності. Єдність індивідуальної правової культури і правомірної поведінки конкретизується через поняття її культурного стилю.

Індивідуальний культурний стиль правомірної поведінки особи характеризується сталістю у вирішенні життєвих проблем і завдань і в цьому аспекті є важливим показником її правової підготовки, досвіду, виявляє особливості вибору варіанта правомірної поведінки в межах, що визначені правовими нормами.

Одним з найважливіших шляхів становлення й розвитку індивідуальної і загальносуспільної правової свідомості та правової культури є правове виховання населення, зокрема правова освіта, правова пропаганда й агітація, самовиховання, тобто правова діяльність, спрямована на формування у людей високого рівня правової свідомості та правової культури.

На сучасному етапі розвитку нашої країни основними завданнями правового виховання населення є забезпечення формування:

— правильного розуміння змісту основних правових понять;

— знання основних положень Конституції України та інших найважливіших нормативно-правових актів нашої держави;

— переконання у доцільності та необхідності неухильного додержання вимог правових норм, що викладені у законах, інших нормативно-правових актах;

— негативної реакції на кожне правопорушення, незалежно від того, хто його вчинив;

— поваги до правоохоронних органів і готовності надавати їм допомогу в розкритті й попередженні правопорушень.

3. Правова культура як елемент механізму реалізації прав і свобод громадян

Одним із найдієвіших чинників, від якого залежить розвиток України як правової, демократичної та соціальної держави, є правова культура її громадян. Правова культура охоплює правові цінності, визначає рівень демократії та законності, регулює суспільні відносини. Крім того, правова культура є невід'ємним елементом механізму реалізації конституційних прав громадян нарівні з нормами, які закріплюють ці права, їх гарантіями, юридичними обов'язками та правосвідомістю.

Актуальність проблеми визначається гострою необхідністю всебічного розвитку громадянської правосвідомості, задоволенням потреби у правовій інформації, заохоченням громадськості до участі в будівництві демократичної, соціальної держави.

Ще у II ст. н. е. римський юрист Гай визначав, що закон — це те, що народ повелів і постановив [15, с. 48].

Виняткове значення в історії становлення та розвитку правових систем світу має право Стародавнього Риму. У свою класичну епоху воно сягнуло апогею, ставши найдосконалішою, найуніверсальнішою для античності системою права. Тут набуло завершеного формулювання чимало основоположних принципів, які використовуються і зараз.

Шарль-Луї де Монтеск'є свого часу писав: «Коли я приїжджаю в іншу країну, то не питаю, чи хороші там закони. Я цікавлюся, чи виконуються ті, що є» [16, с. 63].

Вважаю за необхідне зупинитися також на питанні євроінтеграції. Зазвичай, під євроінтеграцією розуміють зовнішньополітичний курс держави, спрямований на входження у загальноєвропейські, політичні й економічні структури, на розвиток співпраці з європейськими країнами у різноманітних галузях і, зрештою, отримання гідного становища у європейській спільноті. Разом із тим існує ще один, не менш важливий, напрям цього процесу. Він полягає не тільки у розвитку співпраці з європейськими структурами та державами, а й у перетворенні всіх сфер життя українського суспільства відповідно до системи цінностей, напрацьованих європейською цивілізацією [1, с. 19].

Таким чином, можна стверджувати, що проблема правової культури є важливим загальнонаціональним завданням, яке чекає свого вирішення. Безумовно, актуальність теми зумовлюється невисоким рівнем розуміння проблеми широким загалом, що відображається в повсякденних вчинках людей, стилі їх співіснування, та невеликою кількістю публікацій з цього напряму.

Досвід формування громадянського суспільства та правової держави в Україні засвідчив нагальну потребу підвищення рівня правової культури і правосвідомості громадян. Активного обговорення та негайного впровадження вимагають такі аспекти проблеми, як правова просвіта і виховання молоді, майбутніх фахівців різних сфер життєдіяльності на засадах людяності, моральності, честі [1].

Морально-етичні підвалини поведінки мешканця нашої держави закладені Великим князем Київської Русі В. Мономахом [1]. Ефективність правової культури залежить від етичного й інтелектуального розвитку людей, які становлять суспільство, оскільки діяльність державної влади полягає в діях, які вчиняються народом. Механізм державної влади діятиме ефективно, якщо посадові та службові особи, а також народ, громадська думка якого має приборкувати перших, будуть освіченими.

Справжня правова культура особи невід'ємна від її правомірної поведінки. А правомірна поведінка є результатом реалізації її позитивної правосвідомості. Слід визнати, що сьогодні з фінансово-економічних, організаційних, політичних причин рівень правосвідомості низький. Тому для підвищення правової свідомості та культури, тобто правової просвіти громадян, необхідно:

• поширення юридичної літератури, доступної за ціною та способом викладення матеріалу;

• роз'яснення чинного законодавства в засобах масової інформації;

• удосконалення системи викладання правових дисциплін і правового виховання;

• широке залучення молоді та досвідчених науковців до науково-практичних конференцій з правової тематики.

Передумовою для функціонування громадянського суспільства є свідомий громадянин — громадянин не «за паспортом», а свідомий своїх прав, свобод і добровільно взятої на себе відповідальності за власні дії. Таке усвідомлення свого громадянства (підтвердженого державою) передбачає розвинуту правосвідомість члена суспільства. Саме правова свідомість дозволяє людині орієнтуватися в існуючій цивілізаційній системі цінностей, визнавати її як свої та керуватися ними у практичній діяльності.

Слід усвідомити, що ніхто не збудує за нас і для нас громадянське суспільство, що це не дешевий секонд-хенд і навіть не ті інвестиції, якими нас обіцяють ощасливити; це не матеріальне, хоч воно найчастіше асоціюється з розвинутими країнами, а духовне начало — мораль, культура, свідомість, законослухняність, людяність. Адже ніяка європейська держава не винна в тому, що наші родючі землі заросли бур'янами. Ми не використовуємо перспективного молодого потенціалу, він виїжджає за кордон або ж просто не реалізовується в Україні. Ми не бережемо природу, ми розкидаємо сміття, ми йдемо на червоне світло. Потрібно починати з себе [1].

У роботі «Повчання Володимира Мономаха дітям» [1], де кожний рядок дихає повагою до людини, були сформульовані заповіді, що вказують на етичні норми поведінки:

• стався до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе;

• зміцнюй тіло й душу, просвітлюй розум;

• працюй так, щоб після тебе нічого не переробляли;

• будь завтра кращим, ніж сьогодні;

• не давай сильним принижувати слабких;

• не залишай хворих, не забувай про бідних;

• не май гордині ані в розумі, ані в серці;

• пізнавши все добре, пам'ятай, а чого не знаєш — тому навчайся;

• живи для Батьківщини та люби людство.

На мою думку, «Повчання Володимира Мономаха дітям» має висіти в кабінетах службовців публічної адміністрації на видному місці. Громадянину при відвідуванні цього кабінету буде тепліше. Єдність інтересів і прагнень представника народу та держави буде яскравою.

Аналіз проблем, що стосуються правової культури громадян та захисту їх прав і свобод, сприятиме вихованню у них глибокого розуміння їх юридичних та моральних прав і обов’язків, особистої відповідальності за власні дії, внутрішньої потреби підвищення рівня своєї та загальносуспільної правової культури.

Висновки

Правова свідомість (правосвідомість) — це особливий вид суспільної свідомості, сукупність різних форм відображення правової дійсності у правових теоріях та концепціях, поглядах, почуттях, уявленнях людей про право, його справедливість, цінність, місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.

Призначення правосвідомості, її місце та роль в правовій сфері суспільного життя конкретизуються в функціях — головних напрямках її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Структуру правової свідомості особи становлять три складові: правові знання, правові оцінки та правові установки.

Правосвідомість, як і правова культура, виникає не сама по собі, а як результат процесу правової соціалізації особи, під яким розуміється входження індивіда в правове середовище, послідовне набуття ним правових знань, його залучення до правових цінностей і культурних надбань суспільства, процеси їх втілення у правомірній поведінці суб'єкта, його правовій активності. Правова культура — це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу й відображають у правовій формі стан свободи особи, інші соціальні цінності.

Правова культура особи включає як правосвідомість, розуміння принципів права, повагу до нього, упевненість у справедливості законів, юридичних прав і обов'язків та інших правових явищ, так і правову активність, передову юридичну практику. Одним з найважливіших шляхів становлення й розвитку індивідуальної і загальносуспільної правової свідомості та правової культури є правове виховання населення, зокрема правова освіта, правова пропаганда й агітація, самовиховання, тобто правова діяльність, спрямована на формування у людей високого рівня правової свідомості та правової культури.

Досвід формування громадянського суспільства та правової держави в Україні засвідчив нагальну потребу підвищення рівня правової культури і правосвідомості громадян. Правове виховання — це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки. Правове виховання тісно пов'язане з усіма видами соціального виховання — моральним, політичним, естетичним та ін. Зміст правового виховання — це процес цілеспрямованого і систематичного впливу на правосвідомість особи за допомогою сукупності правовиховних заходів, певних способів і заходів, які має у своєму розпорядженні суспільство.

Система правового виховання — це сукупність основних частин (елементів) правовиховного процесу, яка забезпечує його певний порядок і організацію.

Правове виховання здійснюється в певних формах. Методи правового виховання — це сукупність прийомів або способів, за допомогою яких здійснюється формування правових знань, умінь і навичок, а також формуються почуття поваги до права. Правова освіта — необхідний елемент правової культури, умова правової вихованості особи. Система освіти і виховання має бути безперервною, починаючи з дошкільного закладу, продовжуючи у школі, у вузі. Правове навчання як форма правового виховання полягає у передачі, накопиченні та засвоєнні правових знань у школі, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах. Високий рівень правової культури людини й суспільства, в якому функціонують ефективні механізми відтворення її цінностей, є умовою формування в Україні демократичних засад життєдіяльності. Проблеми правової культури ще тривалий час будуть актуальні. Це зумовлює необхідність неухильного зростання й досягнення високого рівня правової культури кожного громадянина, кожної посадової особи, кожного державного службовця й особливо професійних юристів, які виконують головну роботу із законотворення та застосування права.

Використана література

1. В. Лисогор. Правова культура як елемент механізму реалізації прав і свобод громадян. // Підприємництво, господарство і право. — 2009. - № 5. ст. 19—21.

2. А. Кутиркін. Шляхи розвитку теорії та практики правового виховання населення України. // Право України. — 2008. — № 3. — ст. 122—125.

3. І. Голосніченко. Правосвідомість і правова культура у розбудові української держави. // Право України. — 2005. — № 4. — ст. 24—25.

4. Теорія держави і права: Підручник. / С. Л. Лисенков і ін. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 448 с.

5. Теорія держави і права: Навч. посіб. / В. М. Суботін і ін. — К.: Знання, 2005. — 327 с.

6. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. — Харків: Консул. — 2001. — 656 с.

7. Макаренко Л. О. До проблеми формування правової культури в Україні. // Віче. — 2007. — № 18. — ст. 52—53.

8. Макушев В. П. Правова та громадянська культури як різновид соціокультурних факторів з формування системи стримувань і противаг побудови громадянського суспільства. // Право і суспільство. — 2009. — № 3. — ст. 8—16.

9. Кельман М. С. Загальна теорія права: Підручник. — К.: Кондор, 2002. — 353 с.

10. Соціологія: Підручник для студ. вузів. / За ред. В. Г. Городяненка. — К.: ВД "Академія", 2003. — 560 с.

11. Фібула М. М. Педагогіка: Навч. посіб. для студ. вузів. — К.: ВД "Академія", 2000. — 544 с.

12. Примуш М. В. Загальна соціологія: Навч. посіб. — К.: ВД "Професіонал", 2004. — 592 с.

13. Шпиталенко Г. А. Основи правознавства: Навч. посіб., 5-те вид. — К.: Каравела, 2008. — 376 с.

14. Загальна теорія держави і права. За ред. В. В. Копєйчикова. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 485 с.

15. Підопригора О. А. Римське приватне право. — К.: 2001. — 440 с.

16. Снігур І. Й. Правова культура в контексті реалізації прав громадян на участь у здійсненні державної влади. // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2005. — № 3. — с. 55—65.

17. Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні. — К.: 2003. — 336 с.

18. Історія держави і права України. Захарченко П. П. — К.: Знання, 2004. — 368 с.

19. Горбунова Л. Роль правової освіти в утвердженні верховенства права. // Право України. — 2006. — № 4.

20. Малько А. В. Теория государства и права в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие. М., 2004. — 300 с.

21. Головченко В. Правові механізми формування правосвідомості студентів. // Право України. — 2006. — № 4.

22. Скакун О. Ф. Юридическая деонтология. Учебник. — Х.: 2002. — 504 с.

bigmir)net TOP 100