Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з права

Правове виховання

Контрольна робота

На главную
Реферати з права

Зміст

Вступ
Правове виховання

1. Поняття та ознаки правового виховання

2. Система і механізм правового виховання. Правова вихованість

3. Правовий всеобуч та правовий нігілізм

Висновки
Використана література

Вступ

Сучасна Україна являє собою молоду незалежну державу з великим потенціалом у науці, промисловості, культурі. Вона має все необхідне для того, щоб стати однією із найрозвиненіших держав світу. Розуміння цього має якнайшвидше дійти до кожного жителя України. Але, на жаль, сьогодні лише невелика частка жителів розуміє важливість розвитку всіх сфер діяльності та всебічного розвитку кожної людини, яка проживає на території України.

Проведені дослідження свідчать, що правова культура українського суспільства, яка є частиною його загальної культури та одним з головних показників рівня розвитку суспільства, наразі перебуває лише на стадії формування й потребує цілеспрямованої діяльності з її становлення та активного розвитку. Таку діяльність називають правовим вихованням.

Метою роботи є ознайомлення з поняттями правової культури та правового виховання, висвітлення значення підвищення рівня правосвідомості громадян та встановлення шляхів розвитку теорії та практики правового виховання населення України.

Правова культура особистості — це знання та розуміння права, а також дії відповідно до нього. Правокультурною людиною можна вважати ту, яка не лише знає та розуміє юридичні норми, є правосвідомою людиною, а й слідує їх вимогам у своєму житті.

З правової культури особистості складається правова культура суспільства, яка показує рівень правосвідомості та правової активності суспільства, ступінь прогресивності юридичних норм і юридичної діяльності. Якість правової культури та правової освіти, зрештою, впливає на якість норм права, правил поведінки, за допомогою яких регулюються відносини у різних сферах діяльності. Нормативна база формує той фундамент, на якому має будуватися палац, під котрим розуміється держава. Чим міцнішим є фундамент, тим міцніший палац на ньому можна збудувати.

Актуальність теми в тому, що існуючих заходів з правового виховання виявляється замало для повноцінного та стабільного розвитку правової культури жителів України. Потрібно приділяти значно більше уваги правовому вихованню, створювати заходи, які поширюватимуться на всі вікові та соціальні категорії, допомагатимуть людям оволодівати правовими знаннями, вчитися розуміти право та діяти відповідно до його вимог.

1. Поняття та ознаки правового виховання

Правове виховання — це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки. Основна мета правового виховання — дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити її поважати закони і підзаконні акти та додержуватися їх, тобто сформувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень. Кожна людина, знаючи свої права і обов'язки, може грамотно захищати себе від незаконних дій з боку юридичних органів, що застосовують право.

Правове виховання тісно пов'язане з усіма видами соціального виховання — моральним, політичним, естетичним та ін. Їх можна назвати «субправовими», тобто такими, що «прилягають до правового», «пов'язані з правовим», оскільки всі вони втягуються в орбіту правового виховання.

Ознаки правового виховання:

1) будується на засадах системи норм права;

2) припускає впровадження в правосвідомість виховуваних складових елементів упорядкованих суспільних відносин — дозволянь, зобов'язувань, заборон.

Поєднуючись у процесі функціонування права із заходами державного забезпечення, дозволяння, зобов'язування, заборони перетворюються на первинні засоби правового регулювання, які створюють умови для здійснення правомірної поведінки;

3) спирається на можливість застосування примусової сили держави через покладання юридичної відповідальності на правопорушників;

4) охоплює суб'єктів права, які не тільки додержуються правових норм, а й є схильними до правопорушень та порушили ці норми;

5) здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів;

6) здійснюється вихователями, що, як правило, мають юридичну освіту або спеціальну юридичну підготовку.

Сутністю правового виховання є формування правової настанови на узгодження прагнень і сподівань особи з інтересами і сподіваннями суспільства, тобто процес вироблення непохитних правових ідей і принципів у правосвідомості виховуваних, формування правової культури.

Зміст правового виховання — це процес цілеспрямованого і систематичного впливу на правосвідомість особи (групи) за допомогою сукупності правовиховних заходів, певних способів і заходів, які має у своєму розпорядженні суспільство.

Функції правового виховання:

1) передача виховуваним (індивідам, громадським групам) певної суми правових знань, навичок, умінь;

2) формування правових ідей, почуттів, переконань у правосвідомості виховуваних, вироблення правової настанови на правомірну поведінку.

Правове виховання відбувається в правовому полі, у врегульованих правом сферах суспільних відносин.

Не слід плутати правове виховання і правове регулювання, хоча вони й є взаємозалежними. Об'єктом правового регулювання є головним чином відносини — вольові акти поведінки особи, а об'єктом правового виховання, виховною функцією права — її свідомість: думки, почуття, уявлення. Це не означає, що правосвідомість особи не зазнає впливу правового регулювання і його механізму. Але цей вплив є другорядним відносно поведінки особи, її вчинків.

2. Система і механізм правового виховання. Правова вихованість

Правове виховання має свою систему, механізм, стадії.

Система правового виховання — це сукупність основних частин (елементів) правовиховного процесу, яка забезпечує його певний порядок і організацію.

Систему правового виховання складають такі елементи:

1) суб'єкти — державні органи, організації, спеціально уповноважені державою особи, що здійснюють правовиховну діяльність;

2) об'єкти — виховувані громадяни або громадські групи;

3) сукупність правовиховних заходів, певних способів і засобів.

Суб'єкт правового виховання може мати правовиховну функцію як основну (Національна юридична академія України, Одеська юридична академія, Київська академія внутрішніх справ, Університет внутрішніх справ, юридичні факультети державних університетів та ін.) або як одну із багатьох (ради народних депутатів, прокуратура, адвокатура, органи юстиції, МВС та ін.).

Об'єкт правового виховання (громадяни) у ході правовиховного процесу зазнає впливу двох факторів, від яких залежить ефективність правового виховання:

1) об'єктивний фактор — позитивні зовнішні умови, що сприяють правовиховній діяльності (демократизація суспільства, захист прав особи, успіхи правотворчої діяльності, юридичної практики та ін.), або негативні умови, що ускладнюють правовиховну діяльність (недосконалість законодавства, невідпрацьованість способів і засобів правового виховання та ін.);

2) суб'єктивний фактор — позитивний внутрішній духовно-правовий стан особистості (її правова вихованість, настанова на правомірну поведінку) або негативний (правова настанова на неправомірну поведінку, однією з підстав якої є правовий нігілізм).

Правове виховання здійснюється в певних формах, яких налічується понад двадцять. Основні з них такі:

1. Правова освіта — найбільш ефективна і результативна форма, оскільки вона дає певну систему правових знань. Здійснюється в школах, ВНЗ І—IV рівнів акредитації, на курсах підвищення кваліфікації.

2. Правова пропаганда — поширення певних правових ідей, законодавства серед великої кількості населення — наприклад, правові програми по телебаченню ("Людина і закон", "Кримінал" тощо), трансляції по радіо, окремі лекції.

3. Правова агітація — поширення правових ідей, знань серед невеликої кількості населення — здійснюється, як правило, безпосередньо агітатором. Це можна спостерігати під час виборів, коли агітують не лише за кандидата, а й за прийняття певного закону тощо.

4. Правова просвіта — дуже тісно пов'язана з правовим навчанням і пропагандою, але має обмежені завдання — дати певні знання з тих чи інших питань права і законодавства, роз'яснити чинне законодавство.

5. Правомірна соціально-активна діяльність чи поведінка — форма правового виховання, яка здійснюється практично в процесі реалізації норм права: використання, дотримання, виконання і застосування. Наприклад участь в охороні громадського порядку, чергування.

Методи правового виховання — це сукупність прийомів або способів, за допомогою яких здійснюється формування правових знань, умінь і навичок, а також формуються почуття поваги до права. До закону і тих соціальних цінностей, які охороняються і регулюються правом. До методів правового виховання належать: метод переконання, покарання, позитивного прикладу, наочності, розв'язання юридичних казусів, заохочення, критика і самокритика, метод навіювання, наслідування тощо.

Заслуговує на увагу пропозиція про створення довідкової інформаційно-правової телефонної служби для оперативних відповідей на запитання індивідів, які відчувають потребу у виборі лінії своєї поведінки з погляду її відповідності нормам права, закону.

Механізм правового виховання — це порядок перенесення правових ідей і настанов, що містяться в суспільній правосвідомості, у свідомість виховуваних (особи, громадської групи).

Функціональними елементами механізму правового виховання є такі:

1) суспільна правосвідомість;

2) система норм права;

3) способи і засоби правового виховання;

4) правосвідомість виховуваних, яких необхідно збагатити правовими ідеями і настановами, що містяться в суспільній правосвідомості.

Стрижневою ниткою, яка пов'язує усі ланки механізму правового виховання, є правова інформація, яка на рівні перших трьох елементів виступає як оповіщувальна (дескриптивна), а на рівні четвертого елемента — як командна (прескриптивна) інформація.

Суспільна правосвідомість і правосвідомість виховуваних — це внутрішня, духовна частина механізму правового виховання, а система норм права, способи і засоби правового виховання — його зовнішня, інструментальна частина.

Механізм правового виховання особи в духовному внутрішньому зрізі (правовиховний процес особи) можна зобразити у вигляді таких стадій:

1) накопичення правових знань, правової інформації;

2) перетворення накопиченої інформації на правові переконання, звички правомірної поведінки;

3) готовність діяти, керуючись цими правовими переконаннями, тобто поводитися правомірно, відповідно до закону.

Результатом дії механізму правового виховання є рівень правової вихованості особи, її правова культура.

Правова вихованість — внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особа в момент прийняття рішення про те, як поводити себе у тих чи інших обставинах. Це стан правосвідомості особи, рівень її правової культури, готовність до правомірної або протиправної поведінки. Рівень правової вихованості — це не тільки знання права і розуміння необхідності виконувати правові розпорядження. Він визначається ступенем сформованості ставлення до права і правового закону як до цінностей, що існують в демократичному суспільстві поза конкуренцією.

3. Правовий всеобуч та правовий нігілізм

Правовий всеобуч — це єдина загальнодержавна система вивчення законодавства, яка охоплює усі верстви населення, усіх державних службовців. Правовий всеобуч і правова освіта — по суті одно й те ж. Правова освіта, як і правове виховання, являє собою процес засвоєння знань про основи держави і права, виховання у громадян поваги до закону, прав людини, небайдужого ставлення до порушень законності і правопорядку. Правова освіта — необхідний елемент правової культури, умова правової вихованості особи. На всіх рівнях освіти повинно проводитися правове навчання.

Структура освіти складається із освіти: дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої, післядипломної, аспірантури, докторантури, самоосвіти.

В Україні розроблена «Програма правової освіти населення», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 p., де, зокрема, підкреслюється, що правова освіта є обов'язковою для всіх дошкільних виховних, середніх освітніх, і вищих навчальних закладів, установ підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, тобто увага акцентується на наступності у справі правової освіти.

Перехід до ринкових відносин викликав необхідність у правовій освіті керівників, фахівців, посадових осіб комерційних корпорацій. Правова освіта посадових осіб має на меті не тільки оволодіння мінімумом правових знань, а й ставлення до їх використання: всі управлінські рішення мають відповідати «літері» і «духу» закону.

Функції правового всеобучу:

— правова освіта і виховання молоді;

— правова освіта депутатського корпусу всіх рівнів;

— правова освіта працівників органів виконавчої влади на місцях;

— правова освіта працівників органів управління громадських організацій;

— правова освіта посадових осіб комерційних корпорацій — асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних та інших об'єднань;

— правова освіта правопорушників у місцях позбавлення волі та ін.;

— методичне забезпечення правового всеобучу (підтримання сукупності сучасних принципів, форм, методів і способів правової освіти та інформації, активна участь в їх здійсненні).

З метою ефективного вирішення завдань правового навчання громадян необхідним є об'єднання зусиль державних органів і громадських організацій.

Юридичні установи (органи внутрішніх справ, прокуратура, суд, нотаріальна контора, юридична фірма) покликані організувати конкретну участь юристів-практиків і вчених у роз'ясненні населенню актів законодавства, інформуванні громадян про стан охорони правопорядку.

Поряд з навчанням громадян конкретним правовим нормам важливо впровадити в громадську свідомість випробувані часом і перевірені практикою правові аксіоми.

Правові аксіоми повинні містити знання про:

1) правові стимули — правові спонукання до законослухняної поведінки, які створюють умови для задоволення власних інтересів суб'єкта (наприклад, пільга, право на власність та ін.);

2) правові обмеження — правові стримування протиправної поведінки, які створюють умови для задоволення інтересів контр-суб'єкта, охорони і захисту суспільства (наприклад, обмеження дієздатності дітей; встановлені законом виборчі обмеження та ін.).

Завдання юридичної науки — здійснити добір таких юридичних аксіом, додержання яких виключало б розузгодженість поведінки людини з законом. Завдання юридичної практики — впровадити їх у правосвідомість громадян через ефективну професійну діяльність юриста-фахівця.

Однією із цілей правової освіти є подолання правового нігілізму — антипода правової культури.

Правовий нігілізм — це деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір.

Ігнорування закону зі злочинною метою — самостійна форма деформації правосвідомості. Разом з тим правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини.

Правовий нігілізм українського суспільства радянського періоду виник не на голому місці: він мав глибокі історичні корені. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, попрання національної самобутності народу — все це вбило всяку повагу до законності у Російській імперії, до складу якої протягом декількох століть входила значна частина України.

Явища правового нігілізму (невизнання законів, негативне ставлення до права) — найбільш поширена і укорінена форма деформації правосвідомості населення в державах з авторитарним і тоталітарним режимами.

На цей час причинами прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:

— невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість;

— низьку правову культуру;

— слабість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін.

Спеціальними засобами, що сприяють зведенню до мінімуму правового нігілізму, слід назвати:

1) якість законів та інших нормативно-правових актів. Забезпечення належної ролі закону в системі правових актів. Наявність стабільності та однаковості в регулюванні суспільних відносин;

2) авторитет державної влади і налагодженість механізму її дії. Наявність розвинутої державної структури, здатної забезпечити виконання права. Вдосконалення системи правоохоронних органів і правозастосовної діяльності. Зміцнення законності. Підвищення ролі суду;

3) високий рівень правосвідомості, який дозволив би закону працювати. Збереження самобутності правової культури. Поліпшення системи правової інформації, професійного навчання і виховання юристів, інших посадових осіб.

Необхідна систематична робота з підвищення професійної культури всіх суб'єктів правоохоронної системи, що сприятиме подоланню недовіри населення до правоохоронних органів. Додержання закону стане вигіднішим, ніж його порушення, коли зміцниться надійність права, що означає, з одного боку захист набутих прав, а з іншого — можливість будь-якого громадянина, який не має юридичної освіти, знати свої права. Надійність права припускає також стабільність правопорядку і можливість передбачати зміст конкретних юридичних рішень.

Висновки

Правова свідомість (правосвідомість) — це особливий вид суспільної свідомості, сукупність різних форм відображення правової дійсності у правових теоріях та концепціях, поглядах, почуттях, уявленнях людей про право, його справедливість, цінність, місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.

Призначення правосвідомості, її місце та роль в правовій сфері суспільного життя конкретизуються в функціях — головних напрямках її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Структуру правової свідомості особи становлять три складові: правові знання, правові оцінки та правові установки.

Правосвідомість, як і правова культура, виникає не сама по собі, а як результат процесу правової соціалізації особи, під яким розуміється входження індивіда в правове середовище, послідовне набуття ним правових знань, його залучення до правових цінностей і культурних надбань суспільства, процеси їх втілення у правомірній поведінці суб'єкта, його правовій активності. Правова культура — це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу й відображають у правовій формі стан свободи особи, інші соціальні цінності.

Правова культура особи включає як правосвідомість, розуміння принципів права, повагу до нього, упевненість у справедливості законів, юридичних прав і обов'язків та інших правових явищ, так і правову активність, передову юридичну практику. Одним з найважливіших шляхів становлення й розвитку індивідуальної і загальносуспільної правової свідомості та правової культури є правове виховання населення, зокрема правова освіта, правова пропаганда й агітація, самовиховання, тобто правова діяльність, спрямована на формування у людей високого рівня правової свідомості та правової культури.

Досвід формування громадянського суспільства та правової держави в Україні засвідчив нагальну потребу підвищення рівня правової культури і правосвідомості громадян. Правове виховання — це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки. Правове виховання тісно пов'язане з усіма видами соціального виховання — моральним, політичним, естетичним та ін. Зміст правового виховання — це процес цілеспрямованого і систематичного впливу на правосвідомість особи за допомогою сукупності правовиховних заходів, певних способів і заходів, які має у своєму розпорядженні суспільство.

Система правового виховання — це сукупність основних частин (елементів) правовиховного процесу, яка забезпечує його певний порядок і організацію.

Правове виховання здійснюється в певних формах. Методи правового виховання — це сукупність прийомів або способів, за допомогою яких здійснюється формування правових знань, умінь і навичок, а також формуються почуття поваги до права. Правова освіта — необхідний елемент правової культури, умова правової вихованості особи. Система освіти і виховання має бути безперервною, починаючи з дошкільного закладу, продовжуючи у школі, у вузі. Правове навчання як форма правового виховання полягає у передачі, накопиченні та засвоєнні правових знань у школі, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах. Високий рівень правової культури людини й суспільства, в якому функціонують ефективні механізми відтворення її цінностей, є умовою формування в Україні демократичних засад життєдіяльності. Проблеми правової культури ще тривалий час будуть актуальні. Це зумовлює необхідність неухильного зростання й досягнення високого рівня правової культури кожного громадянина, кожної посадової особи, кожного державного службовця й особливо професійних юристів, які виконують головну роботу із законотворення та застосування права.

Використана література

1. В. Лисогор. Правова культура як елемент механізму реалізації прав і свобод громадян. // Підприємництво, господарство і право. — 2009. - № 5. ст. 19—21.

2. А. Кутиркін. Шляхи розвитку теорії та практики правового виховання населення України. // Право України. — 2008. — № 3. — ст. 122—125.

3. І. Голосніченко. Правосвідомість і правова культура у розбудові української держави. // Право України. — 2005. — № 4. — ст. 24—25.

4. Теорія держави і права: Підручник. / С. Л. Лисенков і ін. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 448 с.

5. Теорія держави і права: Навч. посіб. / В. М. Суботін і ін. — К.: Знання, 2005. — 327 с.

6. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. — Харків: Консул. — 2001. — 656 с.

7. Макаренко Л. О. До проблеми формування правової культури в Україні. // Віче. — 2007. — № 18. — ст. 52—53.

8. Макушев В. П. Правова та громадянська культури як різновид соціокультурних факторів з формування системи стримувань і противаг побудови громадянського суспільства. // Право і суспільство. — 2009. — № 3. — ст. 8—16.

9. Кельман М. С. Загальна теорія права: Підручник. — К.: Кондор, 2002. — 353 с.

10. Соціологія: Підручник для студ. вузів. / За ред. В. Г. Городяненка. — К.: ВД "Академія", 2003. — 560 с.

11. Фібула М. М. Педагогіка: Навч. посіб. для студ. вузів. — К.: ВД "Академія", 2000. — 544 с.

12. Примуш М. В. Загальна соціологія: Навч. посіб. — К.: ВД "Професіонал", 2004. — 592 с.

13. Шпиталенко Г. А. Основи правознавства: Навч. посіб., 5-те вид. — К.: Каравела, 2008. — 376 с.

14. Загальна теорія держави і права. За ред. В. В. Копєйчикова. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 485 с.

15. Підопригора О. А. Римське приватне право. — К.: 2001. — 440 с.

16. Снігур І. Й. Правова культура в контексті реалізації прав громадян на участь у здійсненні державної влади. // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2005. — № 3. — с. 55—65.

17. Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні. — К.: 2003. — 336 с.

18. Історія держави і права України. Захарченко П. П. — К.: Знання, 2004. — 368 с.

19. Горбунова Л. Роль правової освіти в утвердженні верховенства права. // Право України. — 2006. — № 4.

20. Малько А. В. Теория государства и права в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие. М., 2004. — 300 с.

21. Головченко В. Правові механізми формування правосвідомості студентів. // Право України. — 2006. — № 4.

22. Скакун О. Ф. Юридическая деонтология. Учебник. — Х.: 2002. — 504 с.

bigmir)net TOP 100