Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з права

Шляхи розвитку теорії та практики правового виховання населення України

Реферат

На главную
Реферати з права

Побудова правової держави без поліпшення правової культури та підвищення рівня правосвідомості громадян України є неможливою. В цій справі, безумовно, відіграє надзвичайну роль правляча політична еліта, адже саме на прикладі її представників формується якоюсь мірою правосвідомість і правова культура наших людей [3, с. 25].

Крім політичної еліти, до складного процесу правового виховання населення України мають долучитися також найкращі представники наукової, педагогічної та творчої інтелігенції. Саме вони, носії та хранителі культури України, мають відіграти одну з головних ролей у збереженні та розвитку культури в цілому і правової культури, зокрема.

Чималу роль можуть відіграти також жителі України, які мають вищу юридичну освіту. Юристи-теоретики і юристи-практики як знавці та безпосередні учасники процесу розвитку права в Україні мають можливість своєю науковою діяльністю та конкретними вчинками вплинути на правове виховання населення України. Від якісної роботи юриста залежить визнання громадянином цінності права у сфері суспільних відносин: знання права, розуміння його принципів, уміння трактувати ті чи інші положення закону [22, с. 197—198]. Все частіше на питання розвитку правової культури жителів нашої країни звертають увагу молоді люди, які в майбутньому впливатимуть на долю України.

Система освіти і виховання має бути безперервною, починаючи з дошкільного закладу, продовжуючи у школі, у вузі. Молода людина часто припускається помилок в поведінці, здійснює невиправдані вчинки тільки тому, що не знає, як правильно поводитись в тій чи іншій ситуації [19, с. 154]. Подібну думку висунув ще давньогрецький філософ Сократ: людина вчиняє погано тому, що не знає, як саме вона має вчиняти.

Тоді ж, в античних Греції та Римі склалася система правового виховання, яка може бути прикладом навіть для сучасних держав.

Що стосується сучасної України, то правове виховання дитини не тільки має здійснюватися починаючи з дошкільного закладу, а й бути частиною виховання у сім'ї. Для реалізації цієї мети доцільним є створення серії підручників з правового виховання для дітей дошкільного віку, розроблених під контролем Міністерства освіти і науки України та провідних дитячих психологів. Ці підручники можуть складатися з наглядних картинок, коміксів, повчальних історій, які підводять дитину до висновку про необхідність виконання норм права і моралі, поваги до інших людей, бережного ставлення до природи тощо.

Внесення змін потребують також програми загальноосвітніх шкіл у тих пунктах, що стосуються вивчення учнями правознавства. Вивчення правознавства має починатися з ранніх класів та викладатися протягом усього періоду навчання у школі. Такий підхід дозволить створити систему безперервного правового виховання і, певною мірою, контролювати процеси психологічного розвитку та дорослішання школярів.

Значної уваги потребує правове виховання студентів як тієї частини молоді, що стоїть на порозі дорослого життя, готується до несення повної відповідальності за всі свої рішення та сторони життя.

Правове виховання студентів у вищих навчальних закладах має бути організовано на високому рівні і бути продовженням виховання, розпочатого у сім'ях, дошкільних закладах і школах. Відмінність цього етапу правового виховання від попередніх вбачається в орієнтації його на надання більшою мірою практичних знань, ніж теоретичних. Це пояснюється тим, що для людей віком від 17 до 23—25 років важливішим є знання конкретних механізмів поводження у конкретних ситуаціях, в яких вони з великою ймовірністю можуть опинитися в майбутньому, і труднощів, з котрими вони можуть зустрітися. Серед цих ситуацій: влаштування на роботу і захист своїх трудових прав, купівля-продаж і оренда нерухомості та земельних ділянок, відносини із правоохоронними органами та судом (виступ у ролі затриманого, підозрюваного, свідка, позивача, відповідача тощо). Молодь, як і представники інших вікових категорій, має знати, як себе поводити у тих чи інших ситуаціях, знати, як не припуститися помилок.

Зважаючи на необхідність поширення правового виховання населення на всі вікові та соціальні категорії, важливим є формування та розвиток правової культури працюючої частини населення. Потрібною ця діяльність є не лише тому, що вказана частина населення забезпечує стабільність функціонування і розвиток окремих галузей та країни в цілому, а й тому, що велика кількість працюючих жителів України має дітей і від якості їх виховання значною мірою залежить розвиток підростаючого покоління.

На місцях роботи людей мають бути особи, які проводили б курс підвищення правових знань працівників (юрисконсульти або інші особи, котрі можуть виконувати такі функції).

Альтернативою таким заняттям можуть бути лекції у спеціальних консультативно-правових центрах, при проведенні яких працівники цих центрів або запрошені лектори (викладачі вищих навчальних закладів, юристи-практики тощо) висвітлювали б певні юридичні теми, відповідали на питання, що цікавлять окремих осіб або підприємства, які ці особи представляють.

На телебаченні та у пресі мають бути створені спеціальні передачі й рубрики, в яких кваліфіковані юристи роз'яснювали б певні принципи права та положення нормативно-правових актів, роблячи їх зрозумілими для пересічних громадян, роз'яснювали б, як саме люди мають поводитися у тих чи інших ситуаціях. Такі передачі та рубрики аж ніяк не замінюватимуть приватні консультації юристів, які мають повне право на отримання грошової або іншої винагороди за свою роботу. Вони спрямовуватимуться на підняття загальної правової культури кожного жителя та всього населення України шляхом роз'яснення механізмів поводження у типових ситуаціях, з якими зустрічаються люди, і ознайомлення з найбільш поширеними нормативними актами. Вказані передачі та рубрики мають бути окремими для різних вікових категорій глядачів (читачів, слухачів): для дітей, молоді, дорослих. Передачі для дітей можуть бути у вигляді показу мультфільмів, розповіді повчальних історій.

Враховуючи названі вище пропозиції, можна внести доповнення до деяких питань теорії правового виховання. Так, вбачається можливим поділ правового виховання на такі п'ять етапів:

1) виховання дітей дошкільного віку;

2) виховання дітей шкільного віку;

3) виховання молоді;

4) виховання дорослих осіб;

5) виховання працюючої частини населення (цей етап включає роботу з особами різних вікових категорій).

Конкретними групами осіб, які можуть вважатися об'єктами правового виховання, є діти дошкільного віку, діти шкільного віку, молодь, дорослі особи, працююча частина населення.

Суб'єктами правового виховання є органи держави, державні службовці, політики, юристи, викладачі, журналісти [20, с. 142]. Доцільним є віднесення до основних суб'єктів правового виховання також батьків (для цих осіб безпосереднім об'єктом виховання є їх власні діти) та активних студентів, головним чином, юридичних навчальних закладів і юридичних факультетів.

Правове навчання як форма правового виховання полягає у передачі, накопиченні та засвоєнні правових знань у школі, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах [20, с. 143]. У перспективі правові знання мають надаватися також у сім'ях, дошкільних закладах, місцях роботи людей і за допомогою засобів масової інформації.

Виходячи з викладеного вище, слід зазначити, що правове виховання населення України є недостатньо розвинутим як на теоретичному, так і на практичному рівнях. Якщо у найближчий час ставлення до правового виховання населення України докорінно не зміниться, проблема формування та розвитку правової культури жителів нашої країни залишиться невирішеною ще багато років.

Високий рівень правової культури людини й суспільства, в якому функціонують ефективні механізми відтворення її цінностей, є умовою формування в Україні демократичних засад життєдіяльності. Правова культура є основою відтворення в суспільстві правового досвіду, розвитку інтелектуального, духовного потенціалу народу, утвердження цілісної системи світоглядно-ціннісних орієнтацій.

Вважаємо, що високий рівень правової культури формується лише в результаті усвідомленого прийняття системи загальнолюдських, суспільно-правових цінностей. Тож особливо важливе місце в системі духовних цінностей, правових утворень взагалі, що становлять правову культуру людини й суспільства, належить такому складному феномену, як правова свідомість. Правосвідомість є результатом і процесом відображення права у свідомості людей. Вона втілюється в сукупності знань та оцінок як самого права, так і в реальній практиці правових відносин, що існують у конкретному суспільстві.

Найважливішим ціннісним критерієм права, правової культури є мораль. Закономірності розвитку всіх внутрішніх суспільних сил людини виявляються насамперед через мораль, її норми, принципи, правила. Але це не означає, що мораль — суто духовне утворення, що відбиває тільки суспільне буття, як вважалося раніше. Мораль відбиває передовсім внутрішній світ людини, її занепад неминуче викликає деформацію правосвідомості, позначається на всій структурі особистості. Криза духовності, традиційної моралі — це насамперед криза самої людини, її внутрішніх, сутнісних сил, здібностей, потенціалу.

Право та мораль є важливим надбанням суспільства. Вони існують об'єктивно, виконуючи важливі соціальні функції. З плином часу залежно від змін у суспільному житті змістовно збагачуватимуться й деякі, соціально значущі життєві цінності, що безпосередньо впливають на формування визначення права та моралі. Поєднання сутності права й моралі, як найважливіших соціальних регуляторів суспільства, матиме позитивне значення для держав, що прагнуть до правових, соціальних і демократичних стосунків, а саме загальної доброї волі, що є синтезом співіснування, взаємодії, взаємовпливу права та моралі.

Безперечно, процес національного державотворення, який є найчуттєвішим проявом національної свідомості, багато в чому залежить від правової культури суспільства загалом та особистості зокрема. Тому її формування, виховання в цьому дусі народу, й насамперед молоді, є надзвичайно важливим і актуальним завданням, одним із головних напрямів правовиховної роботи. Уся система правового виховання нині має бути спрямована на формування в людині почуття власної гідності, самоповаги, розуміння своєї значущості та місця в суспільстві, усвідомлення своїх прав, свобод і обов'язків, а також (що є не менш важливим) поваги до гідності, прав і свобод інших людей. Адже прийти до розуміння неповторності всіх інших людей, а отже, й до поваги кожної особистості, може лише вільна людина, яка усвідомила власну неповторність.

Дані науки сьогодні підтверджують, що формування правової культури в нашому суспільстві не відбувалося й не може в майбутньому відбуватися стихійно, само по собі. Воно має бути результатом активної діяльності суспільства, усіх його громадян.

Останні події, які відбуваються в Україні, свідчать, що:

— у центр усієї політики ставиться громадянин як духовно вільна, творча особистість, що потребує від держави допомоги й захисту;

— формування державної правосвідомості посадових осіб передусім має бути пов'язане з подоланням вузьковідомчих, суто національних і регіональних інтересів;

— робота органів державної влади та місцевого самоврядування повинна бути спрямована на утвердження прав і свобод людини та громадянина, що й визначає вимоги до правової культури посадових осіб;

— важливим напрямом діяльності нової влади є насамперед захист інтересів державних, а не лише індивідуальних, групових, партійних.

Правова культура громадян є основою, фундаментом нового суспільства в Україні. Адже саме громадяни здатні утворювати державу й правопорядок, приводячи в дію Конституцію України та законодавство. Успішне вирішення цих завдань залежить від багатьох чинників, але здебільшого від рівня організації правової освіти й виховання населення країни.

Проблеми правової культури ще тривалий час будуть актуальні. Це зумовлює необхідність неухильного зростання й досягнення високого рівня правової культури кожного громадянина, кожної посадової особи, кожного державного службовця й особливо професійних юристів, які виконують головну роботу із законотворення та застосування права. Лише тоді правова культура населення сягне найвищого рівня, кожен громадянин держави буде адекватним учасником правового процесу й матиме змогу самостійно аналізувати чинне законодавство, відзначаючи його здобутки та недоліки.

Слід підкреслити, що основним завданням держави, яка має організувати свою внутрішню та зовнішню діяльність на справді правових засадах, є створення такого юридичного механізму й морально-правового клімату в суспільстві, які гарантували б людині реальну свободу поведінки в поєднанні з відповідальністю перед суспільством, забезпечили її права, соціальну захищеність, повагу до її гідності, поставили в центр економічних, соціальних, політичних і культурних процесів.

Використана література

1. В. Лисогор. Правова культура як елемент механізму реалізації прав і свобод громадян. // Підприємництво, господарство і право. — 2009. - № 5. ст. 19—21.

2. А. Кутиркін. Шляхи розвитку теорії та практики правового виховання населення України. // Право України. — 2008. — № 3. — ст. 122—125.

3. І. Голосніченко. Правосвідомість і правова культура у розбудові української держави. // Право України. — 2005. — № 4. — ст. 24—25.

4. Теорія держави і права: Підручник. / С. Л. Лисенков і ін. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 448 с.

5. Теорія держави і права: Навч. посіб. / В. М. Суботін і ін. — К.: Знання, 2005. — 327 с.

6. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. — Харків: Консул. — 2001. — 656 с.

7. Макаренко Л. О. До проблеми формування правової культури в Україні. // Віче. — 2007. — № 18. — ст. 52—53.

8. Макушев В. П. Правова та громадянська культури як різновид соціокультурних факторів з формування системи стримувань і противаг побудови громадянського суспільства. // Право і суспільство. — 2009. — № 3. — ст. 8—16.

9. Кельман М. С. Загальна теорія права: Підручник. — К.: Кондор, 2002. — 353 с.

10. Соціологія: Підручник для студ. вузів. / За ред. В. Г. Городяненка. — К.: ВД "Академія", 2003. — 560 с.

11. Фібула М. М. Педагогіка: Навч. посіб. для студ. вузів. — К.: ВД "Академія", 2000. — 544 с.

12. Примуш М. В. Загальна соціологія: Навч. посіб. — К.: ВД "Професіонал", 2004. — 592 с.

13. Шпиталенко Г. А. Основи правознавства: Навч. посіб., 5-те вид. — К.: Каравела, 2008. — 376 с.

14. Загальна теорія держави і права. За ред. В. В. Копєйчикова. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 485 с.

15. Підопригора О. А. Римське приватне право. — К.: 2001. — 440 с.

16. Снігур І. Й. Правова культура в контексті реалізації прав громадян на участь у здійсненні державної влади. // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2005. — № 3. — с. 55—65.

17. Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні. — К.: 2003. — 336 с.

18. Історія держави і права України. Захарченко П. П. — К.: Знання, 2004. — 368 с.

19. Горбунова Л. Роль правової освіти в утвердженні верховенства права. // Право України. — 2006. — № 4.

20. Малько А. В. Теория государства и права в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие. М., 2004. — 300 с.

21. Головченко В. Правові механізми формування правосвідомості студентів. // Право України. — 2006. — № 4.

22. Скакун О. Ф. Юридическая деонтология. Учебник. — Х.: 2002. — 504 с.

bigmir)net TOP 100