Психологія правознавчої діяльності

Реферат

План

Вступ

Правова психологія — розділ юридичної психології, який вивчає правосвідомість, принципи її формування і розвитку, причини її реформації.

Основними проблемами правової психології є:

— психологія правової соціалізації особистості;

— психологічні умови ефективності правових норм;

— асоціальні стереотипи поведінки;

— психологічні аспекти ефективної правотворчості.

В даній роботі висвітлюються вказані вище проблеми, дається поняття правової соціалізації та основні її завдання.

Особливо велика роль в правовій соціалізації відводиться сімї.

Вивчення ефективності правових норм — одне з серйозних завдань правової науки, тому що соціальні норми є важливим засобом впливу на людину. Розуміння законів соціального розвитку, ролі права у формуванні особистості, знання тих шляхів і способів, якими право виконує завдання розвитку правосвідомості громадян, дозволяє краще виявити соціально-психологічні і психологічні причини, які приводять особистість до здійснення правопорушень. Оскільки правознавча робота направлена на недопущення правопорушень, то очевидним стає актуальність вивчення теми психології правознавчої діяльності.

1. Правова соціалізація

Процес формування основних параметрів людської особистості (свідомості, почуттів, здібностей та ін.) відбувається в певних соціальних умовах шляхом засвоєння і перетворення індивідами соціального досвіду, накопичення людством досягнень культури.

Соціалізація особистості — це процес і результат засвоєння і відтворення людиною соціального досвіду, який здійснюється в процесі діяльності і спілкування.

З даного визначення випливає, що соціалізація — це двосторонній процес, який включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду (як соціальне середовище впливає на людину за рахунок її входження в систему соціальних зв'язків), а з іншого боку, — відтворення соціального досвіду (як сама людина впливає на середовище за рахунок власної діяльності). Важливо підкреслити, що людина не просто засвоює соціальний досвід, але й перетворює його у власні цінності, установки, орієнтації.

Соціалізація особистості — процес багатогранний. Одним з основних його напрямків є правова соціалізація, під якою розуміється вироблення в ході освоєння соціального досвіду ціннісно-нормативної орієнтації особистості, при якій приписи суспільних норм сприймаються нею як власні життєві установки.

Кожен громадянин повинен не лише уяснити, що в суспільстві діють конкретні закони і правила, але ще й віднести їх до самого себе, тобто усвідомити, що вони означають для нього, що йому дозволяють, а що забороняють (в тому числі усвідомити і ті покарання, які він може понести за порушення законів).

Існують різні способи засвоєння норм права і правових цінностей в ході соціалізації особистості.

Все людське життя проходить в межах певних соціальних груп. І в школі, і на роботі, і на відпочинку людина весь час вступає у взаємодію з оточуючими. Тому значний арсенал навиків соціальної поведінки формується завдяки стійким емоційним реакціям оточуючих на ті чи інші способи поведінки.

Процес засвоєння правових норм, оволодіння стандартами правової поведінки відбувається послідовно.

Перші елементи правової культури дитина набуває вже в самому ранньому віці. Вона включається в правоподібну діяльність, набуває навиків і засвоює стандарти нормативно-оціночної поведінки, отримує перші юридичні уявлення з казок, набуває в рольових іграх поняття про функції права і його представників і поступово формує, хоч і примітивну, дитячу, але власну картину правового життя. З віком, по мірі розширення кола спілкування, ускладнення діяльності, відбувається інтенсивне збагачення і розвиток цієї та інших сфер свідомості.

Провідне завдання правової соціалізації — забезпечення правомірної поведінки особистості, що передбачає формування і розвиток у неї правосвідомості. Правосвідомість виступає як одна з форм суспільної свідомості, зміст і розвиток якої обумовлено матеріальними і духовними умовами існування суспільства. Являючись орієнтовною основою правозначних дій, правосвідомість визначає поведінку людини в сфері найбільш суттєвих соціальних відносин. Її основа — не стільки знання багаточисельних правових норм, скільки усвідомлення і прийняття соціальних цінностей, які знаходять своє відображення в праві. У широкому розумінні слова під правосвідомістю розуміється весь правовий досвід поведінки особистості чи групи людей.

Правова інформованість і мотивація правомірної поведінки залежить від соціальних зв'язків людини, від ступеня її залучення в правову культуру суспільства, а також від залучення в соціальні групи, які істотно впливають на розвиток правосвідомості.

Щоб стати справжнім регулятором правослухняної поведінки, правові знання повинні отримати позитивне емоційне забарвлення і перейти в ціннісні установки особистості, перетворитися в її внутрішні переконання, у звичну форму поведінки.

Дуже важливими інститутами правової соціалізації є сім'я і школа. При цьому основними психологічними механізмами формування правосвідомості у дітей і підлітків є наслідування (усвідомлене чи неусвідомлене наслідування будь-якого прикладу чи зразку) і навіювання (неусвідомлене відтворення індивідом досвіду тих людей, з якими він спілкується). Морально-правові ціннісні орієнтації для дитини персоніфіковані у фігурах її батьків, родичів. Саме від них вона дізнається, як необхідно себе поводити в різних ситуаціях, копіює з них моделі соціальної поведінки. При цьому ступінь засвоєння правових норм і установок, зразків поведінки суттєво залежить від ставлення дитини до батьків чи родичів, які виступають носіями певних соціальних цінностей і норм права.

Правова соціалізація продовжується на спеціальних уроках в школі і на навчальних заняттях у вузах. Вона здійснюється не лише у вигляді розповідей-бесід, але й у формі зустрічей школярів і студентів з представниками правоохоронних органів.

Розвиток правосвідомості відбувається також під час трудової стадії процесу соціалізації. Тут основним інститутом правової соціалізації виступає трудовий колектив.

Сфера морально-правових відносин у людини безпосередньо пов'язана з поняттям соціальної справедливості, яке характеризує міру можливостей для самореалізації особистості в даних суспільних умовах. Кожна людина звертається до даного поняття в ситуації зіткнення належного і бажаного. Соціальна несправедливість приводить до неможливості самореалізації особистості (а це вищий рівень її соціалізації), що призводить до появи соціальної напруги у вигляді агресивності, заздрості та ін.

Справедливість — категорія морально-правової свідомості, поняття про належне, пов'язане з історично мінливими уявленнями про необ'ємні права людини.

Соціальна справедливість — категорія, яка має відношення не лише до права взагалі, але й до окремих його галузей і правових інститутів. Одним з прикладів дії принципу соціальної справедливості при правовому регулюванні майнової відповідальності працівників за шкоду, нанесену підприємству (організації), є звільнення від обов'язку відшкодовувати збитки, які можуть бути віднесені до категорії нормального виробничо-господарського ризику.

Таким чином, правова соціалізація включає в себе засвоєння правових норм і вимог, формування навиків правослухняної поведінки, усвідомлення особистістю обов'язку перед суспільством і розуміння необхідності дотримання соціальних норм, що в кінцевому рахунку повинно забезпечувати високий ступінь правової вихованості людини і її нормативну поведінку.

2. Правова соціалізація і правослухняна поведінка особистості

Кожна особистість включена в залежності від видів діяльності і спілкування в різноманітні соціальні групи, в яких вона виконує певні соціальні ролі. Соціальна роль не зводиться лише до правового статусу індивіда, вона характеризується як його певними правами і обов'язками, так і комплексом нормативних вимог до поведінки.

У навчальному, трудовому, спортивному, військовому та іншому колективі, а також в дворовій компанії чи іншій неформальній групі людей, окрім вказаних вище спрацьовує такий соціально-психологічний механізм соціалізації як конформність.

За своєю суттю конформність — це прагнення пристосувати свою поведінку до вимог решти членів колективу чи групи людей. Від інших механізмів правової соціалізації конформність відрізняється тим, що виникає конфлікт між тим, що думає людина, і тим, як поводить себе насправді, між тим, що вона говорить, і тим, як діє реально. Іншими словами, конформність фіксується там, де є конфлікт між власною думкою індивіда і думкою групи, до якої він належить, якщо подолання цього конфлікту здійснюється шляхом згоди з думкою групи.

Розглядаючи співвідношення конформності і дотримання норм права, спеціалісти виділяють наступні ситуації:

— особистість схвалює правові норми і підкоряється їм тому, що внутрішньо приймає їх зміст;

— людина не схвалює ті чи інші правові норми, але підкоряється їм;

— індивід не схвалює правові норми і не підкоряється їм;

— людина погоджується зі змістом правових норм, але не підкоряється їм.

Якщо особистість свідомо дотримується соціальних норм, враховує їх у своїй взаємодії з іншими людьми, — наявний свідомий конформізм, який характеризує морально-правову зрілість особистості, її здатність оцінити норми права і на цій основі будувати власну поведінку.

Якщо ж особистість дотримується соціальних норм, в тому числі і норм права, під впливом групового тиску і факторів зовнішнього порядку, — це підпорядкований конформізм, який має в собі можливість стати на шлях протиправного типу.

Сім'ї належить особлива роль в правовій соціалізації. Тому дефекти соціалізації в сім'ї найбільш небезпечні. Порушення в засвоєнні морально-правових норм, прийнятих в суспільстві, спостерігається "з вини" сім'ї в наступних випадках:

— батьки словесно і своїми вчинками затверджують аморальні і навіть антисоціальні способи поведінки;

— батьки словесно дотримуються загальноприйнятих моральних норм поведінки, але здійснюють дії і вчинки, які їм суперечать;

— батьки словесно і на ділі дотримуються загальноприйнятих поведінкових норм, але при цьому не задовольняють емоційних потреб дитини, що значно ускладнює нормальний процес соціалізації;

— батьки застосовують в якості основних такі методи виховання, як насилля, примушування, приниження особистості дитини.

Сім'ї, для яких характерні дефекти правової соціалізації, які провокують дитину на здійснення правопорушень і злочинів, кримінологи називають неблагополучними. До таких сімей належать криміногенні сімї, неповні, аморальні, проблемні, псевдо благополучні.

Криміногенна сім'я відрізняється тим, що її дорослі члени здійснюють злочини. Злочинна поведінка батька чи старшого брата демонструє дітям (підліткам) зразки антисуспільної поведінки, породжує внутрісімейні конфлікти і суттєво збільшує ймовірність здійснення злочину неповнолітніми.

Для аморальної сім'ї характерні пияцтво і алкоголізм її дорослих членів, систематичні конфлікти (скандали і бійки), розпусні дії батьків. Виховання в таких умовах дітей, як правило, закинуте чи деформоване (батьки залучають своїх дітей до випивки, використовують стосовно них тілесні покарання, часом навіть в жорстокій формі та ін.). Такі сім'ї калічать дітей, формують психопатичні риси характеру, розвивають у них озлобленість і агресивність. Так формується потенційний правопорушник.

Проблемна сім'я характеризується суперництвом між батьками за головуюче становище в сім'ї, роз'єднаністю, ізоляцією між батьками і дітьми. Постійна атмосфера напруженості між батьками приводить до того, що дитина прагне як можна менше знаходитися вдома, вона втрачає емоційний контакт з батьками, виходить з-під соціального контролю дорослих. І в даному випадку створюються умови для криміногенного формування дітей.

Неповна сім'я з дефектами в структурі часто створює певну складність у правовій соціалізації дітей і підлітків. Це пов'язано насамперед з тим, що дитина (підліток) відчуває емоційний дискомфорт, який виявляється в емоційному голоді, почутті власної неповноцінності, "ущербності".

Псевдоблагополучна сім'я відрізняється безперечним домінуванням одного з батьків, наявністю жорстких взаємостосунків між членами сім'ї, застосуванням насильства, фізичного покарання як основних методів виховання. Часом зустрічаються сім'ї, в яких виховання дітей можна назвати варварським. Часті фізичні покарання призводять, по-перше, до появи у дитини дратівливості, злобності, агресивності, по-друге, до заниженої самооцінки особистості дитини, по-третє, до втрати чуйності і здатності співпереживати іншим людям, по-четверте, до появи ворожості по відношенню до батьків. У подібних сім'ях діти часто тікають з дому, вступають у якусь злочинну групу молоді і здійснюють правопорушення аж до злочину.

Таким чином, дефекти сімейної правової соціалізації призводять до формування у особистості викривленої структури потреб і до соціально-негативних відхилень у поведінці.

Нерідко стають правопорушниками, а потім і злочинцями, так звані "важкі" учні через те, що для них школа перестає бути місцем, де вони задовольняють потреби в пізнанні, спілкуванні, належності до групи. Справа в тому, що в більшості випадків шкільні педагоги відносяться до "важких" учнів негативно, в роботі з ними використовують лише методи покарання, повчальних бесід, причому не жаліють самолюбства дітей, виставляючи перед класом напоказ всі негативні риси цих учнів. Конфліктні відносини з педагогами і адміністрацією школи, розрив відносин з однокласниками, становище відкинутого штовхає дітей на розваги і викликає у них потреби в алкоголі, наркотиках і т.п. Рано чи пізно вони поповнюють ряди правопорушників, для яких характерні зв'язки з тими особами, які мають аналогічні погляди на життя, близькі ціннісні орієнтації і звички поведінки.

Важливо мати на увазі, що в таких підліткових (а часом і дитячих) групах різко послаблюється соціальний контроль, процес правової соціалізації — пониження спадкоємності між поколіннями.

Законослухняна поведінка індивіда формується соціальними устоями конкретного суспільства. Саме соціальне середовище створює передумови для реалізації тих чи інших правових норм.

При формуванні особистості в нормальних умовах соціалізації правові заборони приймаються людиною і стають звичними рамками її поведінки. У неї розвивається механізм соціального саморегулювання, під яким розуміється звична готовність чинити і діяти в конкретній обстановці певним чином.

Правове регулювання базується на співвідношенні прав і обов'язків особистості і суспільства. Повнота і ступінь реалізації прав багато в чому залежить від соціальних установок особистості, її ціннісних орієнтацій та інших психологічних явищ.

На формування правосвідомості впливають численні фактори макросередовища (політика, економіка, ідеологія, культура та ін.) і мікросередовища, які переламуються через конкретні умови життєдіяльності особистості.

3. Психологічні умови дієвості правових норм

Оскільки правова норма завжди пов'язана з людськими відносинами, оцінити дієвість правової норми можна лише на основі аналізу соціальних факторів, у тому числі тих, які мають психологічне забарвлення.

Спеціалісти в галузі юридичної психології виділяють наступні групи умов дієвості правових норм:

— макросоціальні умови (рівень соціально-економічного розвитку суспільства, правова система і культура, соціальні інститути, ідеологія і т.д.);

— мікросоціальні умови (найближче оточення людини у вигляді формальних і неформальних малих груп);

— особистісні умови суб'єкта, який реалізує право.

Право, як сукупність правил поведінки (норм), санкціонованих владою, буде ефективним на практиці тоді, коли здійснення їх забезпечено заходами державного примусу з метою охорони захисту і розвитку суспільних відносин, які відповідають об'єктивним потребам суспільства та інтересам народу. Суть і зміст правових норм визначається характером економічних відносин, рівнем соціально-економічного розвитку суспільства. Ефективність правових норм залежить також від політичної стабільності в житті держави, від роботи державних і суспільних інститутів, правової культури членів суспільства.

Істотний вплив на реалізацію правових норм чинить суспільна думка, під якою розуміється виражене у формі певних суджень, уявлень і оцінок відношення соціальних груп до різних явищ чи проблем соціального життя, які стосуються загальних інтересів.

Великий вплив на дієвість правової норми чинить престиж права в суспільстві. Високий ступінь поваги до права в суспільстві дозволяє реалізувати різні нормативні акти без суворого використання інструментів санкцій і контролю. Повага до права, внутрішня згода з правовими вимогами і впевненість в необхідності дотримання правових норм, свідоме ставлення до них — свідчення того, що правосвідомість членів суспільства знаходиться на досить високому рівні.

Дуже значимою соціально-психологічною умовою дієвості правових норм є соціальна орієнтація особистості як система ціннісних відношень особистості до об'єктів соціальної дійсності.

Друга група психологічних умов ефективності правових норм — мікросоціальні умови — виконує функцію соціально-психологічного забезпечення правореалізації.

Мікросоціальні умови пов'язані з найближчим оточенням людини, з тими людьми, з якими вона безпосередньо контактує, з малими групами.

Основне призначення малої соціальної групи цілеспрямоване регулювання міжособистісних відносин з метою реалізації інтересів групи.

Дієвість правових норм понижується в тому випадку, коли людина потрапляє в малу групу антисоціальної спрямованості, члени якої не признають норм права і порушують їх в своїй життєдіяльності.

Серед соціально-психологічних підтримок, які безпосередньо впливають на виконання членами такої групи правових норм, слід вказати на прояви уваги з боку мікрооточення до особистості правопорушника у зв'язку з його конкретними діями, а також заохочення, схвалення цих дій, чи, навпаки, їх засудження.

Досить важливе місце в механізмі антисуспільної поведінки правопорушників займає конкретна життєва ситуація. Вона являє собою сукупність обставин життя особи, які сприяють виникненню у неї при певних умовах рішучості здійснити суспільно небезпечне діяння. На відміну від мотиву — внутрішнього спонукання, конкретна ситуація в усвідомленні особи виступає як привід, який вимагає прийняття певного рішення. Багато спеціалістів відзначають, що вплив соціального середовища у формі життєвої ситуації носить актуалізований характер, оскільки особистість взаємодіє з ним в даний момент перед здійсненням злочину.

Третя група умов ефективності правових норм відноситься до індивідуально-психологічних особливостей індивіда, який приймає рішення про правильність поведінки. Справа в тому, що вибір варіанта поведінки залежить не лише від сили впливу зовнішніх обставин (макросоціальні умови), але й від особистості, зокрема, від її інтелектуальних, емоційних і вольових особливостей, системи потреб, нахилів, інтересів, психічного стану та ін., які являються як наслідком середовища і виховання, так і особисто вроджених якостей.

Найвищим рівнем мотивації правослухняної поведінки слід вважати переконаність особистості в соціальній цінності вчинку, який здійснюється, корисного для суспільства і для найближчого соціального оточення.

Отже, дієвість нормативного акту визначається тим, наскільки він відповідає об'єктивним потребам суспільства в цілому, підтримується різними соціальними групами і в якій мірі реалізується громадянином, який шанобливо ставиться до права.

Основними факторами, які зумовлюють негативне ставлення до права і його норм, є: макросоціальні (війни, важке матеріальне становище, криміналізація влади, корумпованість), мікросоціальні (організована злочинність, специфічна субкультура, кланові угрупування тощо) та особистісні умови(неповага до морально-правових норм, правовий нігілізм).

Вказані фактори, які негативно впливають на ефективність правових норм, — це основні напрямки в діяльності державних органів, законодавчої і виконавчої влади з вирішення поставлених перед суспільством завдань по закріпленню правопорядку.

Інтереси особистості і суспільства дуже різноманітні, і не всі відносини між членами суспільства піддаються правовій регламентації. Особливість правових норм полягає в тому, що вони відображають найбільш суттєві відносини між людьми.

Висновки

Таким чином, в ході соціалізації особистості відбувається засвоєння людиною норм і цінностей соціального середовища, входження в нього і відтворення соціальних норм. Цей об'єктивний процес засвоєння соціальних функцій, ролей, норм, обов'язків і набуття навичок соціально значимої поведінки протікає на раціонально усвідомленому і емоційному рівнях шляхом формування індивідуального і засвоєння соціального досвіду. Він супроводжується взаємним впливом навколишнього середовища на особистість і особистості на середовище та інших учасників суспільних відносин. Здійснення правопорушення, однак, свідчить про неефективність попередньої, до злочину, соціалізації, наявністю дефектів у взаємодії з середовищем. Така неузгодженість в соціалізації проявляється часом в незначних по своїй соціальній значимості проступках і антисуспільних діях. Але залишення таких діянь без коректування соціальним середовищем призводить до подальшого відсторонення особистості і формування в неї суб'єктивної готовності застосувати в критичних ситуаціях засвоєний нею протиправний варіант поведінки.

Отже, цілеспрямоване регулювання і всемірне стимулювання оптимального процесу соціалізації є важливим напрямком ранньої профілактики правопорушень. Неопосередкованими провідниками такої соціалізації особистості виступає сім'я, трудовий (навчальний, військовий та ін.) колектив, неформальні дружні групи та інші елементи мікросередовища.

Література

1. Бедь В. В. Юридична психологія: Навч. посіб. — Львів: "Новий Світ — 2000", К.: "Каравела", 2002. — 376 с.

2. Юридическая психология: Хрестоматия. / Сост. В. В. Романов, Е. В. Романова. — М.: Юристъ, 2000. — 448 с.

3. Столяренко А. М. Психологические приемы в работе юриста: Практ. пособ. М.: Юрайт, 2000. — 288 с.

4. Прикладная юридическая психология: Учеб. пособ. для вузов. / Под. ред. А. М. Столяренко, М.: ЮНИТИ — ДАНА. 2001. — 639 с.

5. Коновалова В. О. Юридична психологія: Акад. курс: Підр. для студ. вузів. К.: Концерн "Вид. дім Ін Юре", 2004. — 424 с.

6. Алексеев А. В. Теория права. — М.: Право и закон, 1994. — 254 с.