Повсталий народ — головний герой поеми
«Гайдамаки». I варіант

9 клас

Автор у поемі «Гайдамаки» описує повстання 1768 року, що охопило всю Україну. У гайдамацькому русі брали участь переважно селяни, яким набридло коритися пригноблювачам. До селян приєдналися і козаки. Основним, таким чином, у творі є образ народу, про що свідчить і назва — «Гайдамаки», а не, скажімо, «Гонта та Залізняк» чи «Ярема».

Народ у творї зображений як велика сила, що може знести все на своєму шляху. Головною умовою для цього є тільки об'єднання спільних зусиль та, звичайно, наявність добрих ватажків, що спрямували б цю силу у потрібний бік. Гайдамаки різали у містах усіх шляхтичів, що потрапляли їм до рук. Вони не жаліли ні жінок, ні дітей. Шевченко зображує повстання, з одного боку, як пекло, з другого — як бенкет, гуляння. Описи того, як «гуляли» гайдамаки, є страшними:

Яскравим представником народу у цій лютій боротьбі є Ярема. Спочатку його зображено як слугу у жида, що слухняно кориться усім наказам, спокійно вислуховує лайки. Але як тільки він почув про повстання, то одразу до нього приєднався, навіть кинувши кохану Оксану. Ярема був одним із найлютіших з гайдамаків, бо, крім власних образ, він ніс у серці і ненависть до ляхів за Оксану і її батька. Отже, кожний з учасників гайдамацького руху мав власну кривду, яка додавала йому сили і бажання помститися.

Представником народу є кобзар Волох, що постійно супроводжує гайдамаків, і хоч безпосередню участь у різанині не бере, але підтримує завзяття селян та козаків своїми піснями. У поемі показано, який вплив мала пісня на українців. Незважаючи на заборону старшини, гайдамаки просять Волоха заспівати що-небудь і слова його пісні сприймають як щиру правду, бо вони знаходять відгук у їх серці. «Оце-то так! — говорить запорожець після чергової пісні. — Вчистив, нічого сказати: і до ладу, і правда».

Гайдамацький рух захопив усю Україну. Навіть жінки йдуть воювати з рогачами. Мале хлопченя, якого зустрів загін Залізняка, виявляється гайдамаком. Він зізнається у тому, що і він, і батько били ляхів свяченим ножем. «А мати нездужа, а то й вона б».

Жахливою є ця різанина, але, мабуть, добре впеклася шляхта селянам, що вони так жорстоко її карають замість того, щоб «жити б та брататься»:

Шевченко у передмові висловлює своє ставлення до гайдамаччини: «Слава богу, що минуло». Водночас він і виправдовує народ: йому набридло коритися знущанням шляхти. Але не дай боже, щоб усе це повторилося — ніби хоче сказати Шевченко.