Любов і туга за Україною в ліриці Т. Г. Шевченка

9 клас

Різні є дороги до величі, різні є зв'язки з батьківщиною. Українцям протягом багатьох років — де там років, століть! — щоб вийти в люди, треба було зректися національної сутності. Навіть українські прізвища змінювали новонароджені пани та багатії — був Береза — став Березовський, був Бетько — став Бетьков. Забита, покраяна на шматки сильнішими державами, що могла дати Україна своїм синам? Тільки казкову природу, тільки щедру землю, тільки співучу мову, що виспівувала біль, та кохання, та гумор. І так легко іноді було відмовитися від цього, як у столицях відмовляються від знайомств із сільськими сусідами. Навіть М. В. Гоголь, що починав з українських по колориту творів, потім писав: «Нужно писать и говорить по-русски...». Але Тарас Шевченко, що його ота розга била і «вчила» солдатчиною, Кос-Аралом, жебрацтвом та палками, став у чергу українських синів, що не зреклися своєї неньки, убогої та безталанної.

Де б не був Шевченко, у неволі казематів чи в блискучому Петербурзі — Україна, її пейзажі, її люди з'являлися йому:

Душа поета вболіває за народ, за оту красу й гідність, що страждає й занепадає. І навіть якщо йому не доведеться ніколи повернутися додому, доля батьківщини ніколи не буде йому байдужа:

Туга за Україною, стурбованість за її історичну долю, її майбутнє зливаються з ніжною любов'ю до найменших подробиць знайомого з дитинства побуту:

Скорбота дає різні плоди. Не приведи доле додати оту останню краплину до моря народного терпіння. Кров'ю поллється та вода, що збиралася із сліз і поту. І не дає поет надії на милість ворогам, немає в його серці християнського прощення:

Не може вилитися з уст молитви, коли бачить Шевченко, як у рідному краї

Жахливо стає: а якби міг поет зазирнути у майбутнє, у страшний голодомор тридцятих років «щасливого» XX століття? Удруге розірвалося б його щире серце!

Російський історик казав, що в кожного народу є своя Біблія. Священною книгою України став шевченківський «Кобзар». Роки минають, але пережив усі завоювання «Садок вишневий коло хати». І сучасний поет пише про дивовижне перевтілення:

Це зветься славою і пам'яттю, а народжують їх лише любов до батьківщини та біль, лише зв'язок з рідною мовою, де б не жив і не творив поет.