Мрії Т. Шевченка про майбутнє України. II варіант

9 клас

У чужому сірому і холодному Петербурзі і в далекому випаленому сонцем казахському степу згадував Тарас Шевченко свою Батьківщину, благословенну землю України, политу кров'ю і потом дідів та прадідів наших.

Україна... Вона завжди спливала в спогадах страдницької душі Великого Кобзаря, нашого національного пророка, «садком вишневим коло хати», плином сивого Дніпра, високими могилами — курганами в роздольнім степу, піснею старого та химерного Перебенді-кобзаря. У такі хвилини душа нашого славетного поета відпочивала, а на очі наверталися сльози.

У світлих спогадах забував Тарас і про безрадісне дитинство в хатині, що «над чистим ставом край села», і про те, що після смерті батьків «порозлазилися межи людьми, мов мишенята», його брати і сестри, про те село, де «чорніше чорної землі блукають люди». Але це були лише хвилини. Картини безрадісного дитинства, важкої юності на чужині, довгоочікувані й такі нестерпно болючі подорожі до України краяли серце поета, бо зелені великі сади вже погнили, а біленькі хати вже повалились, прекрасні стави всі поросли бур'яном.

Чи можна було Шевченку спокійно «дивитись, плакать і мовчать», коли перед очима поставала країна-руїна із нещасними, заляканими і затурканими людьми, яких він називає «світом тихим, ясним, неповитим». Гніт панський, безмежне царське свавілля, праця до сьомого поту, кріпацтво, злидні, моральне і фізичне рабство народу — ось чим була Україна в той час. Що робити? Де порятунок?

Треба було будити правду, будити «хиренну волю». Лише тоді міг би заспокоїтись поет, коли б нагострена сокира та насталений обух заходилися будить.

Як ніхто інший, чекав Т. Шевченко суду над лукавими панами, що «людей в ярмо запрягали», благав їх схаменутися, полюбити «щирим серцем велику руїну», бо «заковані люди» розкуються, а «кров потече сторіками в синє море».

Повинна була прийти в Україну правда і «воля святая», про яку так мріяв Тарас.

Устане правда! Устане воля! І тоді здійсниться заповітна мрія нашого славетного Кобзаря — настане вільне життя для українського народу.

Тарас Шевченко був упевнений, що коли народ здобуде в боротьбі жадану волю, то степи і озера оживуть, а вільні й святі шляхи простеляться скрізь.

Саме такою уявляв Шевченко Україну в майбутньому, саме за таку долю боровся він своїм полум'яним словом. І як би важко йому не доводилось у житті, він вірив, що

Зводячи очі до неба, простягаючи руки до Всевишнього, молив: «Єдиномисліє подай і братолюбіє пошли». Саме цього нам і де вистачало, коли ми вийшли на шляхи історії, саме цього нам не вистачає і зараз, аби зрозуміти один одного, згуртуватись і творити на нашій благодатній землі рай, про який так мріяв наш геній, — Тарас Григорович Шевченко.