Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з соціології

Соціологія особистості, її етапи

Реферат

На главную
Реферати з соціології

Вся історія світової соціологічної думки відображає головне в суспільних процесах: життєдіяльність людини, що вступає у відносини з іншими людьми з метою задоволення виникаючих потреб. Саме конкретно — історичні типи і види взаємодії людей визначають конфігурацію, характерні риси, протиріччя і тенденцію розвитку суспільного життя. Але не тільки життєдіяльність людини характеризує якісну визначеність суспільства, а і суспільство формує людину як істоту мислячу, володіючу мовою і здатною до ціленаправленої творчої діяльності. Однак, при всіх якостях, що виділяють людину з тваринного світу, все ж людина залишається біологічною істотою, ланкою в ланцюгу розвитку живих організмів на Землі. Багато вчених вважають, що навіть біологічні особливості людини є результатом змін, що проходили мільйони років під впливом колективної праці. Людина використовує біологічні якості не тільки для забезпечення виживання, але і як основу духовного спілкування і духовної самореалізації. У кожної новонародженої дитини є мозок, голосовий апарат, але навчитися мислити і говорити вона може лише в суспільстві. Безперервна єдність біологічних і соціальних якостей людини показує, що людина — істота соціальна і біологічна. Соціологія особистості — галузь соціології, що вивчає особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин крізь призму суспільно-історичного прогресу, цінність суспільних систем, взаємозв'язків особи і соціальних спільнот. Поняття "особистість" давні римляни запозичили в етрусків. Латиною воно означало "персона". Римляни називали цим словом ритуальну маску, яку знімали з обличчя померлого і зберігали у помешканні його нащадків. З цією маскою безпосередньо пов'язували ім'я, індивідуальні права і привілеї, які передавалися від батька до сина.

У сучасному суспільстві предметом соціології є два взаємозалежні напрями пізнання: соціальна сутність людини та закони становлення і змін особистості у процесі життя. Перший напрям відображає онтологічний, а другий — гносеологічний аспекти. Предметний бік соціології особистості інтегрує пізнавальні можливості як усього комплексу наук про людину та суспільство (антропологія, медицина, психологія, етика, педагогіка, генетика і ін.), так і досягнення літератури, мистецтва, релігії. Існують широкий та обмежений погляди на предмет соціології особистості, розуміння якого суттєво позначається на баченні та характері об’єктів вивчення. Маючи дуже давню і досі мало досліджену історію, світова соціологія особистості своїм об'єктом вважає проблеми всеосяжної природи людського буття, притаманні людині загальні риси у межах функціонування груп, колективів, держав та інших соціальних спільнот, специфічні особливості виробничої, наукової, культурної та інших видів діяльності, а також окремі ознаки становлення і змін. Отже, об'єкти соціології особистості розкривають проблеми пізнання її суті на чотирьох рівнях — універсальному, загальному, особливому та окремому. До найактуальніших завдань сучасної соціології особистості належать дослідження процесів формування світогляду світосприйняття, сфери свідомої та підсвідомої діяльності, механізмів нормотворення та мотивація діяльності, засобів виховання та самовиховання, методів управління та самоуправління, впливів ролей, мети, віри, сексу та інших цінностей на характер існування. Вирішуючи ці завдання, соціологія особистості виконує світоглядну, пізнавальну, управлінську, виховну, педагогічну, дослідницьку, художньо-мистецьку, культурно-освітню, інформаційну, просвітницьку та багато інших функцій, які охоплюють всі найважливіші аспекти буття людини у сферах праці, дозвілля, духовної діяльності. До цих функцій слід віднести також ідеологічну та політичну, які за радянських часів набули недоброї слави. Більшості наукових праць тих часів властиве деформоване бачення функцій соціології особистості ідеологічно та політично спотвореними уявленнями про засоби її формування та виховання. У них сфера стосунків особистості замикається на трудових відносинах. Починаючи з Демокріта, який порівнював людину з малим світом, і до сьогоднішніх часів проблема особистості є особливо актуальною. Розуміння її сутності — одне з найскладніших неоднозначних питань сучасності.

Уявлення про особистість — своєрідне свідчення теоретичної зрілості дослідника, ступінь його професійної компетенції. Адже від розуміння соціальної суті особистості залежить гнучкість поглядів і дій.

На різних етапах розвитку пізнання було безліч спроб або безмежно розширити уявлення про людину, або ж навпаки, звузити його до окремих часткових понять. Так, представники античної філософії здебільшого наголошували на єдності людини і світу, ототожнюючи при цьому всесвітньо-космічну субстанцію і розум. У вченні Платона людина тлумачиться як комбінація двох суперечливих складових частин — душі і тіла. Аристотель, навпаки, стверджував про взаємозалежність душі і тіла.

Пізньоантична містика зводить уявлення про людину до вчення про Першолюдину як біологічну істоту. Відповідно структура космосу розглядається вже як явище вторинне, тобто цінність людини порівняно з космосом зростає. Наступна хвиля біблійного переосмислення стосунків між Богом і людиною як протиріч між Богом і світом, призвела до пригнічення волею Бога волі людини з однієї сторони і до протиставлення тіла душі — з другого. Пізніше цей розрив тіла і душі позначився на обмеженості змісту теорій, призвів до використання людини як інструменту в досягненні мети окремих соціальних структур.

Започатковане епохою відродження нове бачення людини як живої цілісності досить швидко заступили загальнопоширені уявлення, які випливали з вчення Р. Декарта про існування двох протилежних субстанцій — мислячої та протяжної. Тлумачення мислення як єдино достовірного свідчення існування людини було покладено в основу уявлень про тіло, як машину, що має спільну природу в людини і тварини, і душу, яку стали ототожнювати із свідомістю.

За нових часів та сучасності основні концепції особистості втілились у працях І. Канта, Г.-В.-Ф.Гегеля, Ніцше, Штерна та інш. Але це не зашкодило спеціалістам у цій галузі віднести поняття "особистість" до найменш точно визначених, хоча сьогодні налічується понад п'ятдесят таких визначень. Розуміння особистості відображає наукову спеціалізацію дослідника. Так, фахівці психологічного спрямування твердять, що основна роль у пізнанні особистості належить психології. Залежно від орієнтації вчених поняття "особистість" розкривається переважно у трьох основних аспектах:

1. Як щось ціле, висновок або єдність окремих ідей, відчуттів, потягів, цілей, вольових актів та інших ознак.

2. Як утворення, яке зумовлює реакцію на безліч зовнішніх подразників і впливів, гарантуючи істоті адаптацію і виживання.

3. Як щось унікальне, неповторне, найцінніше в природі та соціальному бутті. Визнаючи цінність людської особистості, неприпустимість обмежень щодо пізнання її засобами лише однієї наукової дисципліни, більшість дослідників акцентує увагу на соціальній сутності буття, на взаємозалежності особистості й соціального устрою суспільства. Однак такий підхід часто призводить до повного розчинення унікального духовного складу окремої людини в узагальнених соціальних утвореннях.

Сучасна наука тлумачить це поняття, враховуючи взаємостосунки соціуму як чогось цілого і особистості як не менш цілого і неподільного. Суперечливість у поглядах на сутність особистості та соціальних реалій зумовлена багатьма причинами, основними серед яких є ототожнення різних аспектів пізнання особистості. Найзагальніше пізнавальне навантаження несе поняття "людина", яке відображає уявлення про сучасне людство на планетарному рівні.

Коли йдеться про людину взагалі, кожен розуміє, що це якісно новий ступінь розвитку природи відносно світу рослин і тварин. Сучасні люди дуже різняться залежно від місця проживання, укладу, господарювання, кольору шкіри, освіченості та інших ознак. Саме людина є тим невід'ємним елементом будь-якої соціальної клітини, безліч форм яких і забезпечує здатність людству відтворювати себе як цілісність, зберігати і надалі розвивати якості, необхідні для існування в постійно змінюваних умовах.

Поняття "індивід" допомагає глибше зрозуміти ознаки, за якими людина відрізняється від інших живих істот. На соціальному рівні поняття "людина" конкретизується через уявлення про конкретну людину, тобто індивіда певного зросту, статі, маси, віку, освіти та інших предметних ознак.

Ще чіткіше деталізує соціальні ознаки окремого індивіда поняття "індивідуальність", яке відображає особливості всієї сукупності соціально-побутових, соціально-правових, соціально-етнічних та інших ознак суб'єкта. Виявляється індивідуальність окремої людини через рівень її здібностей, здатність освоювати світ і змінювати себе.

Кожна людина індивідуальна за сукупністю належних їй морфогенних, психофізичних та інших ознак, які на соціальному рівні є предметно вираженими.

Узагальнено суспільна сутність людини конкретизується у понятті "особа", яке розкриває предметні ознаки індивідуальності щодо окремих соціальних структур — груп, колективів, організацій, рухів, партій, інститутів та інших спільнот. Саме поняття "особа" розкриває соціальну роль, яку відіграють окремі верстви населення в життєдіяльності суспільства. Реалізація людиною своїх індивідуальних якостей у системі зв'язків між різними компонентами соціальних структур відображає її місце серед інших людей, погляди на себе і світ, ставлення до себе, наміри та ін. Цей загальний стан особи у соціальному середовищі характеризує соціальний статус конкретної людини.

Сутність людини у широкому соціальному контексті відображає поняття "особистість", у якому сконцентровані риси єдності та протиріч між "мікрокосмосом" особи кожного конкретного індивіда і потенційними можливостями індивідуальностей відтворювати і змінювати не тільки себе, а й увесь світ. Тобто, поняття особистості — це своєрідний барометр соціальної зрілості суспільства, в якому кожна людина може реалізовувати себе більш-менш повно, надто вузько чи досить широко, вільно, активно, творчо, або навпаки — підневільно і пасивно, нагадуючи при цьому гвинтик якогось механізму.

Загальні уявлення про світогляд, статус, соціальну роль особистості, про вплив на життя людини процесів пам'яті, темпераменту і стилів мислення потребують розкриття гносеологічних аспектів.

Єдність у людини різних ознак і суперечливих складових частин її суті потребують розуміння того, що особистість одночасно є і ціле, і лише частина цілого, виступає носієм добрих, прогресивних сил і злих сил, відживаючих тенденцій.

Спроби розкрити механізм формування особистості, специфіки її дій обмежувались останнім часом уявленнями про ролі, які людина виконує залежно від обставин, віку, освіти і культурного розвитку. Так званий рольовий підхід багато в чому допомагає глибше зрозуміти багатогранність і поліфункціональність особистості. Однак уявлення про різні ролі, які виконує особистість, вкрай недостатньо, щоб зрозуміти всю різноманітність соціальних засобів, ознак і чинників, які безпосередньо пов'язані з принципами і формами її структурної будови.

Дослідження структури особистості належать до новітніх галузей комплексу наук про людину і суспільство. Становлення цього напряму пізнання має давню історію і розглядалося багатьма дослідниками різних країн. За останній час найпомітніші дослідження цієї проблеми представлені в працях Л. Виговського, С. Рубінштейна, Б. Ананьєва, В. Свідерського і ін. Так, згідно з поглядами С. Рубінштейна, головними компонентами при аналізі структури особистості є: на першому рівні — спрямованість установки, інтереси і потреби людини; на другому — здібності; на третьому — темперамент і характер. Заслуговує на увагу спроба Б. Ананьєва та І. Палія подати синтезовану картину структурної організації особистості, спираючись на аналіз нейродинамічних, вегетативних, психомоторних, біохімічних комунікативних та інших інтелектуальних характеристик. Незважаючи на цікаві знахідки вчених різних шкіл і напрямків, праці яких розширили коло уявлень про складність структурної організації особистості, значно більшої уваги потребує вивчення соціальної сторони буття людини.Саме соціологія повинна розкрити конкретні форми, закони, принципи і механізми становлення і змін структурних елементів особистості, які охоплюють взаємокорельовані, ієрархічно пов'язані мережі загальних і окремих ознак суб'єктів соціальної реальності. Особистість слід розглядати в усій різноманітності онто- і гносеологічних ознак. Зміст і роль окремих елементів структур особистості у різних системах управління її діяльністю залежать від процесів "розгортання" параметрів і ознак у життєво-просторовому середовищі, від характеру стосунків, загального стану людини, вливу обставин та інших чинників. Головна перевага соціологічного підходу перед психологічним, фізіологічним, генетичним, біохімічним, філософським чи культорологічним полягає у можливості спиратися на дослідження, що можуть дати грунтовну відповідь на головне питання: завдяки яким конкретним умовам конкретна особистість сприймає, мислить, реагує, сподівається, відчуває, діє у колі друзів, ворогів; у цікавих чи нудних групах; певних соціальних утвореннях? Структура особистості як соціологічна проблема потребує визначень з усвідомленням "обсягів" особистості. Саме відповідь на питання, якою була особистість раніше, якою вона є в даний час і що її чекає в майбутньому, допоможе краще зрозуміти реально існуючі можливості людини творити дійсність, перетворювати себе і світ. Сьогодні відомо, що модель реально існуючого всесвіту охоплює сім форм руху матерії, структура яких розкриває зміст неорганічної, органічної та духовної природи. Духовна природа перебуває ще у початковій фазі становлення і на сьогодні відома лише одна — соціальна форма руху матерії, яка започатковує собою процеси розгортання уявлень про особистість.

Саме соціальні структури формують світогляд людини, поза соціальним середовищем людина позбавлена можливості визначити сенс свого життя.

Найповніше відносини особистості і суспільства виражає поняття "соціалізація", однією з найпоширеніших форм якої є адаптація.

Адаптація — це процес пристосування індивіда до умов існування різних соціальних структур і спільнот, внаслідок чого він засвоює існуючі в них норми, цінності і ідеали.

Відносини окремої особистості й різних соціальних структур мають діалектичний характер і нагадують відносини між частиною і цілим, між людиною і світом. Сутність людини має не пасивний, а ініціативний, випереджаючий характер сприйняття явищ світу. Особистість передбачає, прогнозує і планує свої дії як необхідну передумову існування. На початку ХХ ст. появилося нове поняття у відносинах особи і суспільства — установка або диспозиція. Тобто залежно від індивідуальних ознак різні за віком, фахом, статтю, світою, досвідом особистості по різному оцінюють одні і ті ж явища.

У регуляції життєдіяльності особистості важливу роль відіграють соціальні норми. Для соціології особливо важливо розкрити механізм їх впливу на діяльність особистості. Вони є засобом соціальної регуляції та контролю діяльності суб'єктів соціального буття. Формуються соціальні норми з урахуванням історії становлення і розвитку людства взагалі, окремих держав, їх спільнот, інститутів, колективів, організацій і інших структур. Необхідною умовою формування соціальних норм є сукупність економічних, географічних, правових, етнічних, культурних та побутових ознак становлення окремих соціальних структур та їх сукупностей. Саме соціальні норми формують уявлення людей про необхідне і можливе, прийнятне і неприпустиме, схвальне і осудливе. Вони виконують функції відтворення людського роду, збереження моральних устоїв, контролю устрою соціальних організацій; безпосередньо впливають на процеси мислення і характер дій особистості.

Література

1. Соціологія. Посібник для студ. вищих навч. закл. / за ред. В. Г. Городяненка. — К.: Видавничий центр "Академія", 1999. — 384 с.

2. Тощенко Ж. Т. Социология. Общий курс. 2-е изд., допол. и перераб. — М.: Прометей, Юрайт, 1999 — 511 с.

3. Социология. Наука об обществе. Учеб. пособ. / Под ред. проф. В. П. Андрущенко, Х., 1996 — 688 с.

4. Кравченко А. И. Общая социология. Учеб. пособ. для вузов. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001 — 479 с.

5. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія. Навчаль. посіб. / за ред. М. В. Туленкова. — К.: МАУП, 1998. — 276 с.

bigmir)net TOP 100