Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з страхування

Джерела фінансового забезпечення соціального страхування

Контрольна робота

На главную
Реферати з страхування

Зміст

Джерела фінансового забезпечення соціального страхування
Тести
Задача
Література

Джерела фінансового забезпечення соціального страхування

Україна проходить перехідний період від адміністративно-командної до ринкової економіки. У цих умовах трансформуються усі сфери суспільства, реформується фінансовий механізм, з'являються нові важелі впливу на економічний і суспільний розвиток держави, у тому числі й на соціальну сферу. Її функціонування неможливе без відповідного фінансування, яке до цього часу в основному здійснюється за рахунок бюджетних коштів, яких завжди бракує. У зв'язку з тим, що роль і значення соціальної сфери у суспільстві дуже важливі, постає завдання реформування системи її фінансування. Необхідно дослідити ресурсне забезпечення соціальної сфери для виходу її з кризового стану і подальшого розвитку.

Формуючи систему ринкових відносин, Україна інтегрується у світову економіку, однією з основних рис якої є розвинена соціальна сфера. Вона забезпечує, відповідно до конституційних прав:

• підтримку і підвищення рівня життя населення, нарощування культурного, духовного потенціалу суспільства;

• може стати каталізатором ринкових відносин і усунути негативні явища перехідного періоду.

Дослідження проблем фінансування соціальної сфери ґрунтується насамперед на теоретичному трактуванні її ролі у створенні валового внутрішнього продукту. Світова економічна наука виходить із активної участі соціальної сфери у виробництві ВВП, що визначає і активний характер системи її фінансового забезпечення.

Вітчизняна економічна теорія і практика виходили з поділу суспільного виробництва на дві сфери — виробничу і невиробничу. Функціонування невиробничої (соціальної сфери) засновувалось на перерозподілі до неї за допомогою бюджетного механізму створеного у виробничій сфері продукту, тобто мало пасивний характер. Перехід до ринкових відносин передбачає формування в Україні нової моделі фінансового забезпечення соціальної сфери з метою надійного і певного задоволення соціальних потреб усіх верств населення.

В усіх розвинених країнах світу створено мережі "банків робочих місць", стимулюється мобільність робочої сили, діють системи підготовки та перепідготовки кадрів, здійснюється система регулювання доходів тощо. Однак на порядок денний висувається і проблема пошуку балансу між розвитком економічної і соціальної сфер.

Сучасна економічна наука виводить розвиненість соціальної сфери з досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, який має бути достатнім для того, щоб після відповідної винагороди активним економічним суб'єктам залишалась частина продукту, якої вистачить для підтримання мінімального рівня життя пасивної частини населення.

Економічно такий рівень розвитку віддзеркалюється рівнем перерозподілу ВВП на соціальні потреби і ступенем розбалансованості державного бюджету. Іншим обмеженням соціальної політики держави є співвідношення соціальних виплат із доходами працюючих суб'єктів, яке не повинно пригнічувати економічні стимули до праці. Оцінка оптимального співвідношення залежить від діючої суспільно-економічної моделі.

Загалом пенсіонер у розвинених країнах отримує:

• пенсію з державного соціального страхування;

• приватну пенсію;

• виплати щодо забезпечення людей похилого віку (у вигляді медичних, податкових пільг, доплати на житло і харчування тощо).

Найпоширенішою є система соціального страхування, яка полягає у передачі частини заробітної плати до спеціальних фондів, що виплачують пенсії в розмірі від 25 до 90% заробітної плати і цільові допомоги. Державна допомога здійснюється за рахунок державного бюджету особам, доходи яких визнані такими, що не забезпечують існування.

Кошти на виплату надходять до бюджету за рахунок податків.

Довгострокова орієнтація України на економічний розвиток полягає у здійсненні радикальних реформ, спрямованих на створення якісно нової системи. У процесі їх реалізації слід забезпечити комплексний розвиток усіх складових ринкової економіки. Однією з них є система соціального захисту населення країни.

На соціальний захист населення Україна витрачає близько 20—25% коштів державного бюджету.

Соціальний захист населення здійснюється за рахунок коштів:

• держави;

• приватних організацій;

• громадських організацій.

У вітчизняній літературі існують різноманітні трактування соціальної сфери. До 90-х років XX ст. вони грунтувалися переважно на марксистській теорії, за якою усе суспільне виробництво поділяється на дві сфери: виробничу і невиробничу. У виробничій сфері матеріальні продукти створюються, а в невиробничій — здійснюється їх обмін і споживання. При цьому соціальну сферу практично ототожнювали із невиробничою. До 90-х років ХХ ст. основним джерелом фінансування соціальної сфери були бюджетні асигнування, що перерозподілялись за допомогою відповідного механізму зі сфери матеріального виробництва.

З поглибленням ринкових реформ поділ на виробничу і невиробничу сфери не відповідає реаліям сьогодення. Відносини виробництва, обміну, розподілу і споживання ВВП охоплюють все суспільство, усіх його членів. Соціальна сфера, у якій виробляється специфічний товар — соціальна послуга, органічно входить до загальної системи економічних відносин. При цьому її роль постійно зростає, оскільки в сучасних умовах освіта, медицина, культура, соціальне забезпечення займають одну із ключових позицій у забезпеченні високої ефективності суспільного виробництва.

Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:

1) надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;

2) фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;

3) створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;

4) покриття витрат страховика, пов'язаних із здійсненням загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду встановлюються з кожного виду страхування, як правило, на календарний рік у відсотках:

1) для роботодавців — до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;

2) для фізичних осіб — до сум оподатковуваного доходу (прибутку).

Внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець.

Законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування визначаються:

1) джерела та порядок формування коштів цільових страхових фондів для забезпечення осіб, які повністю або на певний час звільняються від сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

2) порядок здійснення платежів і резервування коштів, строки сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Соціальний захист у суспільстві виконує ряд дуже важливих функцій, крім підтримки знедолених. За його допомогою здійснюється перерозподіл доходів, реалізується соціальна справедливість. Перерозподіл здійснюється в трьох напрямках. По-перше, це горизонтальний перерозподіл між платниками податків або внесків і одержувачами допомоги (наприклад, між бездітною родиною і родиною з дітьми). По-друге, це вертикальний перерозподіл, обумовлений прогресивним характером пов'язаних із заробітною платою внесків і ослабленням залежності від заробітної плати при здійсненні виплат. По-третє, це віковий перерозподіл між молодими і літніми членами суспільства. Зрозуміло, що це взаємозалежні форми і вони органічно повинні доповнювати одна одну. Однак особливості функціонування кожної з них припускають різні заходи для їх становлення та розвитку. Усвідомлення складності розвитку ринкової економіки і складності процесу відтворення системи соціального захисту і соціального страхування ще недостатньо для того, щоб забезпечити їх ефективний розвиток. І напевно, здебільшого це пов'язано з тим, що суспільство ще не до кінця усвідомило ті недоліки, що мають місце у системі соціального страхування і були успадковані з минулих часів, коли вона створювалася в принципово іншій соціально-політичній і економічній системі.

З переходом до ринкових відносин дедалі очевидною стає необхідність участі працівників у фінансуванні фондів соціального страхування, що дає їм можливість самим впливати на рівень свого соціального захисту в разі настання страхових випадків.

Перехід від фінансування загальнообов'язкового державного соціального страхування через систему податків до системи внесків має принципове значення, оскільки поняття «соціальний податок» та «страхові внески» різняться як за соціально-економічною природою, так і за роллю та призначенням у соціальному захисті. Страхові внески — це форма резервування заробітної плати, що забезпечує матеріальні виплати та надання соціальних послуг працівникам у разі настання страхового випадку.

У сфері фінансування загальнообов'язкового державного соціального страхування найближчим часом можливі значні зміни. Так, Верховною Радою України розглядається можливість запровадження єдиного соціального внеску, що передбачатиме зосередження функцій, пов'язаних з формуванням страхових коштів (збору, обліку, контролю за повнотою і своєчасністю сплати єдиного соціального внеску) і ведення єдиної для всіх фондів інформаційної бази в одному уповноваженому органі, що має забезпечити прозорість фінансових потоків, підвищити платіжну та звітну дисципліну платників страхових внесків, забезпечити збільшення надходжень до фондів та цільове використання страхових коштів.

Органом, що здійснюватиме функції, пов'язані з формуванням страхових коштів, визначено Пенсійний фонд України.

Реалізація законопроекту про систему збору та обліку єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування дозволить:

— забезпечити додаткові надходження страхових коштів за рахунок розширення бази сплати страхових внесків, виведення заробітної плати з тіньового сектора за рахунок кращого контролю;

— більш раціонально використовувати кошти соціального страхування за рахунок уникнення дублювання страховими фондами функцій, пов'язаних із формуванням страхових коштів, що спрямовуються на утримання адміністративного апарату, відповідального за збір, облік та контроль за сплатою страхових внесків, у тому числі відмовитись від взаєморозрахунків між фондами соціального страхування;

— забезпечити повну прозорість фінансових потоків для суб'єктів системи загальнообов'язкового державного соціального страхування;

— дати можливість застрахованим особам у будь-який час отримувати інформацію про те, які страхові внески та в які фонди здійснює за них роботодавець;

— більшою мірою переорієнтувати функції та структури фондів соціального страхування на роботу з населенням.

Фінансування соціальної сфери в Україні здійснюється під впливом економічних, організаційних, соціальних чинників із використанням коштів соціального страхування, коштів державного і місцевого бюджетів, а також спеціальних фондів.

Важливим питанням формування фінансової бази соціальних програм є створення недержавних пенсійних фондів. Але вони не можуть розв'язати всіх проблем фінансування соціальних заходів. У той час, як соціальне забезпечення здійснює перерозподіл доходів у межах єдиної системи державного захисту, приватні послуги залежать від внесків індивідів та ризику втрати здоров'я і працездатності. Одним із найбільших недоліків функціонування недержавних пенсійних фондів може бути низький рівень віддачі вкладених коштів через високі адміністративні затрати та інвестиційні обмеження.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачає ряд найновіших підходів та положень, зокрема персоніфікації обліку пенсійних рахунків, визначення розмірів пенсій на основі середнього заробітку за весь період трудового стажу, заохочення до відкладання терміну виходу на пенсію, збільшення тривалості трудового стажу для одержання пенсій, зарахування до трудового стажу місяців, за які сплачувалися внески, покладення відповідальності за фінансування соціальної допомоги на державний бюджет тощо.

Перехід до ринкових відносин покликав до життя нові нетрадиційні для нашої держави, джерела фінансування соціальної сфери. Це різноманітні благодійні та близькі до них за призначенням соціальні фонди. Роль цих джерел у задоволенні соціальних потреб зростатиме, тому що ринок неминуче породжує соціальну диференціацію громадян, внаслідок чого утворюється значна за чисельністю група людей, які не забезпечуються ні державними структурами, ні підприємствами та організаціями. Реальна фінансова допомога для таких категорій громадян може надходити тільки в порядку благодійності або шляхом збору та перерозподілу коштів інших соціальних груп.

Спеціальні цільові фонди — це особлива форма організації фінансів, яка характеризується добровільністю об'єднання коштів різних суб'єктів господарювання та населення для реалізації конкретних цілей і програм у галузі економічного розвитку та розв'язання соціальних проблем.

Джерела надходження коштів до цільових фондів і напрямки їх витрачання специфічні і залежать від характеру та мети їх створення. Проте можна виділити властиву цим коштам закономірність, яка полягає у переважній частці надходжень від підприємств і організацій, установ та окремих громадян на основі спонсорства. Витрати ж фондів не переслідують мети добування прибутку, хоч у цілому вони можуть і супроводитися одержанням доходу.

За статутною діяльністю цільові фонди не мають фінансових зобов'язань перед державним бюджетом, у тому числі вони звільнені від сплати податків, державних та митних стягнень (мита).

Благодійний фонд — це особлива форма організації фінансових відносин, яка характеризується виключно добровільними надходженнями коштів для створення фондів і використанням наявних коштів на благодійні цілі.

Благодійні фонди, як правило, функціонують на правах юридичної особи і є самоврядними суб'єктами.

Це самоврядні органи громадськості, метою створення яких є благодійна діяльність, що здійснюється передусім відносно хворих та громадян пенсійного віку. Кошти цих фондів створюються за рахунок:

• добровільних внесків, дарунків, відрахувань громадських організацій, творчих спілок, колективів підприємств, установ, окремих громадян;

• прибутку, одержаного від виробничо-господарської діяльності організацій та підприємств, створюваних фондами;

• надходжень від закордонних фондів та окремих осіб;

• доходів від заходів, що проводяться на користь фонду, лотерей, платних послуг, видавничої та іншої діяльності (телемости, телемарафони).

Напрями витрачання грошових коштів, що надходять у благодійні фонди, визначаються правлінням фонду або пленумом представників засновників і фіксуються в кошторисі доходів та витрат. Витрачання коштів визначається цілями створення фонду, які конкретизують статутні завдання фонду. Головною надзвичайною рисою є витрачання коштів на безоплатній основі з благодійною спрямованістю.

В Україні благодійні фонди тільки починають розвиватися, а в інших державах їх кількість істотно більша. У США існує понад 50 тисяч різних благодійних фондів. Вони носять імена своїх засновників: фонд Рокфеллера, фонд Карнегі та ін. Кошти, направлені підприємцями у ці фонди, звільнюються від оподаткування.

Тести

1. Виділяються наступні форми ЗДСС:

а) добровільна;

б) обов'язкова;

в) загальна;

г) державна;

д) комерційна.

Соціальне страхування поділяється на добровільне соціальне страхування та загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ЗДСС), яке здійснюється за принципом обов'язковості. Отже, правильна відповідь б) обов'язкова.

2. Джерелами фінансування соціальної сфери є:

а) Державний бюджет;

б) страхові фонди;

в) місцеві бюджети;

г) власні доходи організацій та установ соціальної сфери (самофінансування).

Фінансування соціальної сфери в Україні здійснюється за рахунок використання коштів соціального страхування, страхових фондів, коштів держави і місцевих бюджетів, спеціальних фондів[ст. 37, 2]. Правильні відповіді: а) Державний бюджет, б) страхові фонди, в) місцеві бюджети.

3. Фінансовий механізм регулювання соціального страхування включає в себе:

а) планування;

б) прогнозування;

в) оперативне управління;

г) регулювання, контроль.

Фінансовий механізм регулювання соціального страхування — це сукупність фінансових методів та важелів управління фінансовими ресурсами, що призначені для матеріального забезпечення громадян у разі настання страхових випадків. Усі елементи фінансового механізму повинні бути направлені на виконання основних функцій управління: планування, прогнозування, оперативного управління, регулювання, контролю, нагляду [ст. 31, 2]. Тобто, всі відповіді вірні.

4. Коли була прийнята Концепція соціального забезпечення населення України?

а) в 1998 р.;

б) в 1993 р.;

в) в 1991 р.;

г) 1935 р.

Концепція соціального забезпечення населення України була прийнята в грудні 1993 р. Верховною Радою України. Правильна відповідь б) 1993 р. [ст. 33, 2].

5. Базою для нарахування страхових внесків до державних цільових фондів для роботодавців є:

а) прибуток підприємств;

в) сума фактичних витрат по підприємству;

г) нарахована заробітна плата найманих працівників;

д) всі відповіді вірні.

Страхові внески до державних цільових фондів роботодавці нараховують на суму оплати праці всіх категорій найманих працівників, в тому числі позаштатних, сезонних, тимчасових, працюючих за сумісництвом [ст. 209, 2]. Правильна відповідь г) нарахована заробітна плата найманих працівників.

6. Яким нормативним документом визначаються принципи, правові та фінансові засади загальнообов'язкового державного соціального страхування?

а) Бюджетним кодексом України;

б) ЗУ "Про державний бюджет на 2008 рік";

в) Цивільним кодексом України;

г) ЗУ "Про страхування".

Принципи, правові та фінансові засади ЗДСС визначаються основами законодавства України про ЗДСС [ст. 282, 4]. Отже, правильної відповіді нема.

Задача

Робітника звільнили 02.03.08р. Середня заробітна плата — 1050 грн. Стаж роботи 5 років 2 місяця. Нарахувати допомогу з безробіття та визначити термін виплати у процентному відношенні призначеної допомоги.


Розв’язок.

Розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати залежно від страхового стажу. Якщо в даному випадку стаж роботи становить 5р. 2 міс., то допомога буде виплачена в розмірі 55% від середнього заробітку, тобто:

1050 * 0,55 = 577,5 грн.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

Перші 90 календарних днів — 100%, тобто 577,5 грн.

Наступні 90 календарних днів — 80% або 577,5 * 0,8 = 462 грн.

У подальшому — 70%: 577,5 * 0,7 = 404,25 грн.

Література

1. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. // Все про бухгалтерський облік. 2001 р. — № 21.

2. Юрій С. І. і ін. Соціальне страхування: Підручник. — К.: Кондор. — 2004. — 464 с.

3. Внукова Н. М. Соціальне страхування: Навч. посіб. — К.: Кондор, 2006. — 352 с.

4. В. Й. Плиса. Страхування: Навч. посіб. — К.: Каравела, 2006. — 392 с.

5. Конопліна Ю. С. Соціальне страхування: Навч. посіб. — Суми: ВТД "Університетська книга", 2008. — 224 с.

6. Говорушко Т. А. Страхові послуги: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2005. — 400 с.

7. Вовчак О. Д. Страхування: Навч. посіб. — Львів: "Новий Світ — 2000", 2006. — 480 с.

8. Страхування: Підручник. / За ред. С. С. Осадець. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

9. Горбач Л. М. Страхова справа: Навч. посіб. — К.: Кондор, 2003. — 252 с.

bigmir)net TOP 100