Реклама на сайте Связаться с нами
Українська еліта

Алчевська Христина Данилівна

(1841 — 1920)

Педагог

На главную
Українська еліта

"Слово "народ" і його просвіта завжди були для мене тим кумиром, котрому я вклонялася, і моя скромна шкільна праця завжди здавалася мені самою вагомою справою в світі", — так сприймала своє служіння народові, який був позбавлений національної самостійності, переслідувався за самобутність, стогнав під ярмом кріпосної залежності, Христина Данилівна Алчевська. Це був стан душі педагога — подвижника, яка пропустила через себе ті спостереження, які демонстрував батько в поведінці зі своїми дітьми (він їх страшно не любив) та у ставленні до кріпаків своєї дружини, яких карав безбожно. Стан протесту породив у неї глибоку повагу до людей, бажання їм допомогти, бо в той час вважалося, що всі страждання народу від його неосвіченості.

Христина Данилівна Алчевська народилася в 1841 р. у містечку Борзна Чернігівської губернії. Її батько був українцем, працював викладачем в училищі. За спогадами доньки, це була красива, розумна, але суха і черства людина, він був категорично проти освіти доньки. Мати — молдаванка, походила з поміщицької родини, була донькою заслуженого генерала, мала чудову освіту (закінчила Смольний інститут). Донька захоплювалася світлим розумом, великим талантом матері як співачки, особливо її природним вмінням щиро любити і прихиляти до себе серця людей. Ось у такому середовищі зростала Христина. Освіту здобувала, навчаючись біля братів, цікавлячись, що їм задавали в гімназії, і за їхніми підручниками готувала їхні уроки, часто писала для них твори. Отримати систематичну освіту, закінчити якийсь навчальний заклад їй так і не вдалося, що стало в майбутньому причиною тяжких страждань і складних перепон. Та, можливо, вся несправедливість — позбавлення жінки освіти, що пережила Христина Данилівна, і висунула за мету всього її життя — "навчити якомога більше жінок грамоті".

Двадцятирічною дівчиною вона у 1861 р. переїхала до Харкова. Тут мала, як то кажуть, повний достаток, коханого чоловіка, який був промисловцем і банкіром, власником Харківського торговельного будинку, засновником багатьох металургійних підприємств на Луганщині (місто, яке утворилося поблизу одного із заводів, носить його ім'я — Алчевськ). Була щасливою матір'ю. Троє із чотирьох її дітей стали окрасою української культури, її сини Григорій та Іван — відомі композитор та співак, донька Христя — відома поетеса. Але Христина не хотіла бути тільки дружиною, матір'ю, світською дамою.

Своє життя вона присвятила здійсненню своєї мети — дати освіту простому люду.

У 1862 р. вона організувала недільну школу для жінок. Курс навчання відповідав програмі початкових училищ. Аж до 1870 р. школа існувала нелегально, заняття відбувалися вдома у Алчевської. Разом із проблемою освіти Алчевська ставить питання виховання народу. Саме їй належить ініціатива створення третього у світі та другого в Україні пам'ятника Кобзареві. У 1899 р. було встановлено пам'ятник Тарасу Шевченку роботи російського скульптора В. О. Беклемішева в її садибі в Харкові (нині будинок Центру громадських зв'язків).

Після 1870 р. школа Алчевської функціонувала у приміщенні початкового училища. А в 1896 р. за проектом А. Н. Бєкєтова, який він виконав безкоштовно, для школи збудували власну споруду. Школа проіснувала до 1919 p., після чого в тому ж будинку було відкрито вечірню школу робітничої молоді. Зараз у ньому розташовано виставковий зал Художнього музею. Спочатку Христина Алчевська викладала у своїй школі сама та згодом зуміла залучити до цієї гуманної справи інших. У школі була бібліотека з набором наукових посібників, у розробці яких брали участь відомі вчені Д. Багалій, В. Данилевський та ін. Будучи незмінним керівником відомої та авторитетної Харківської жіночої недільної школи, Христина Алчевська також заснувала і була вчителькою школи для дорослих в Олексіївці Слов'яно-Сербського повіту в Україні.

Харківська недільна школа впродовж 50 років була методичним центром для всіх працівників недільних шкіл — "від Фінляндії до Владивостока і від Архангельська до Ашхабада", а всі школи в Росії після 1880 р. відкривалися під впливом Харківської приватної жіночої недільної школи. Для навчання в недільних школах колектив авторів під її керівництвом вперше створив "Книгу дорослих", що мала великий попит.

Життя Христини Алчевської, її безкорислива суспільна, культурна, педагогічна діяльність, любов до народу, віра в нього та його майбутнє, посилена реформами 60—70-х років, викликали ще більше бажання пошуку, самоствердження, нездоланне прагнення до переборення всіх перешкод на шляху до поставленої мети.

Головне питання, над яким задумувалась інтелігенція та якому присвятила велику частину свого життя Христина Алчевська, — чи здатний народ сприймати і розуміти загальну літературу, чи для нього потрібно створювати якусь особливу "народну" книгу. І Алчевська вперше вдається до наукового вивчення читача, вона на практиці досліджує, як книга сприймається і розуміється читачем. Унаслідок цього виходить у світ тритомна праця гуртка харківських учителів "Что читать народу?", яку було створено за ініціативи та безпосередньої участі Христини Алчевської. Ця книга витримала 17 видань.

Найціннішим внеском Христини Алчевської у справу шкільного викладання є розроблена нею методика проведення літературних бесід з учнями. Вона використовувала літературні бесіди як один з найефективніших методів на уроках, позакласних заняттях, у роботі поза школою. Вона проводила бесіди за системно розробленою і чітко контрольованою програмою як обов'язкове навчальне заняття. Програма літературних бесід у школі Алчевської періодично поновлювалася і обговорювалася на загальному зібранні вчителів. Ефективність праці перевірялася здебільшого через письмові роботи.

Методика у школі Алчевської створювалася колективними зусиллями очолюваних нею вчителів, за участю видатних педагогів того часу — М. А. Корфа, В. А. Євтушевського, В. І. Водовозова.

Школа була першим та не останнім кроком Христини Алчевської шляхом просвітництва. Вона організувала в Харкові Товариство грамотності, першу громадську бібліотеку (нині Державна наукова бібліотека ім. В. Короленка). Понад півстоліття присвятила вона педагогічній діяльності, яка здобула високу оцінку українських, російських і зарубіжних діячів культури. Христину Алчевську було нагороджено почесним дипломом на Всесвітній педагогічній виставці 1899 року в Парижі. Вона була віце-президентом Міжнародної ліги освіти.

З іменем Христини Алчевської пов'язані подальша історія недільних шкіл і майбутній розвиток методики навчання дорослих.

Сучасники, відзначаючи п'ятдесятиріччя її творчої праці, зазначали, що перед діяльністю Христини Алчевської, "наповненої пафосом і одухотворенням, яка не припинялася упродовж всього цього періоду, не дивлячись ні на що, ні на які зовнішні перепони і обставини, — перед таким фактом не можна не схилити голову".

Христина Данилівна Алчевська залишила по собі прекрасні спогади "Передумане й пережите", свої щоденники, цікаве листування з відомими людьми того часу — Л. Толстим, І. Тургенєвим, Ф. Достоєвським, І. Франком, В. Короленком.

bigmir)net TOP 100