Реклама на сайте Связаться с нами
Українська еліта

Антонов Олег Костянтинович

(1906 — 1984)

Авіаконструктор

На главную
Українська еліта

Олег Костянтинович Антонов народився 25 січня 1906 p. у с. Троїці Московської губернії.

Шлях у небо багатьох авіаційних конструкторів починався із захоплення планерами. Так було і в Олега Антонова, який захопився авіацією з дитинства. На початку 20-х років льотчик К. К. Арцеулов організував спілку "Парящий полет". У ній було проведено конкурс на кращий проект легкого літака. В конкурсі брав участь і Антонов, який, за його власними словами, на той час ще не знав законів аеродинаміки і розрахунків, але все-таки виконав проект свого першого літака.

У 1923 р. в Саратові, де на той час навчався О. Антонов, було створено філію московської спілки "Парящий полет" з планерним гуртком і конструкторським бюро, керівником якого був О. Антонов. Для початку він запропонував новий проект свого планера: ОКА-1 "Голуб". Влітку 1924 р. планер був побудований і його вирішили продемонструвати на Всесоюзних планерних змаганнях у Криму. Планер було відзначено грамотою за оригінальну конструкцію. Це посилило бажання будувати новий літальний апарат.

У подальшому молодого конструктора О. Антонова спіткала невдача під час будівництва навчального планера "ОКА-2".

У 1930 р. О. Антонов закінчив авіаційне відділення Ленінградського політехнічного інституту, але захоплення планеризмом не полишало його впродовж кількох років. Тривалий час він працював головним конструктором планерного заводу. Ним було створено близько 30 типів безмоторних літальних апаратів, на яких було встановлено численні світові рекорди. На випущених заводом планерах, що надходили в усі аероклуби СРСР, проходили підготовку майбутні авіатори і ставилися численні аеродинамічні експерименти.

У 1938 р. О. Антонов упродовж двох років працював у конструкторському бюро А. С. Яковлєва, де йому було доручено спроектувати санітарний літак короткого злету. Цей літак успішно пройшов державні випробування, але його серійному виробництву завадила війна. О. Антонову доручається налагодження виробництва десантних планерів.

У 1943 р. О. Антонов повернувся до ОКБ А. С. Яковлєва на посаду першого заступника. Тоді в цьому ОКБ розроблялися проекти винищувачів. Але до безмоторних апаратів О. Антонов зберіг прихильність на все життя. Він будував планери і дельтаплани майже до кінця свого життя. Завдяки їм, за словами Б. Є. Патона, "він став великим конструктором великої авіації". Однак головною його справою стали літаки. Особисто Антоновим і під його керівництвом виконано понад 50 конструкторських розробок, спроектовано і побудовано десятки літаків різноманітного класу і призначення.

Після закінчення Другої світової війни він очолив дослідне конструкторське бюро (ДКБ), яке почало займатися проектуванням цивільних літаків. Літак АН-2 (одномоторний біплан, створений в 1947 р.) — одна з перших самостійних робіт О. Антонова. Задуманий як сільськогосподарський літак АН-2 швидко став багатоцільовим, пройшов 16 модифікацій і набув 40 професій. За роки експлуатації було побудовано понад 10 тис. літаків цієї марки. У зв'язку із запуском у серійне виробництво цього літака в 1953 р. ДКБ Антонова було переведено з Новосибірська до Києва, де розпочалася робота на невеликому серійному заводі.

На початку 50-х років конструкторському бюро Антонова було доручено створення військово-транспортного літака. Ним став створений у 1955 р. АН-8 — літак принципово нової схеми, з великим фюзеляжем (що характерно для машин цього ДКБ) і з двома турбогвинтовими двигунами, здатний перевозити великогабаритні вантажі. За кордоном схожа модель з'явилася лише через десять років. Велика робота була проведена конструкторським бюро Антонова у процесі створення АН-10 і АН-12. Перший літак — пасажирський, другий — десантно-транспортний, — залишили складальний цех заводу у 1957 р. Літак АН-10 перевозив 85—100 пасажирів, АН-12 перевозив 20 т вантажу. Максимальна дальність польоту становила 6 тис. км. Вони мали турбогвинтові двигуни і багатоколісне шасі, що давало змогу використовувати їх в умовах ґрунтових аеродромів. Літаки мали попит у багатьох державах Близького Сходу та Азії. Літаки ДКБ Антонова АН-10 і АН-12 мали велику кількість модифікацій і серед них — літак в полярному виконанні з величезним лижним шасі. АН-10, працюючи на лініях 500—2000 км, у середині 60-х років посідав перше місце в СРСР за кількістю перевезених пасажирів, вантажів і пошти на один літако-рік. На Всесвітній виставці у Брюсселі в 1958 р. його було удостоєно диплома Великої Золотої медалі. АН-12, що став одним з основних транспортних літаків Аерофлоту, мав понад 20 модифікацій, експортувався в 14 країн світу.

У 60-ті роки перед конструкторами було поставлено завдання: створити літак надійний і безпечний, пристосований для польотів з ґрунтових аеродромів місцевих повітряних ліній. Усім цим вимогам відповідав АН-24. Видатний авіаконструктор А. М. Туполєв назвав його "найдосконалішим зразком світового значення для машин свого класу".

Літак АН-24 замінив на лініях середньої дальності застарілі поршневі машини ЛІ-2 та Іл-14. При створенні цього літака колектив Антонова широко застосував нові технологічні рішення, що дало змогу зменшити витрати на виробництво, збільшити транспортну ефективність, значно підвищити льотний ресурс. Літак здатний перевозити 50—52 пасажири на відстань до 850 км. Випущено кілька модифікацій літака АН-24. Усі вони, як і попередні конструкції Антонова, невибагливі до умов злету та посадки і можуть діяти з ґрунтових аеродромів. Цей літак встановив рекорд з експорту — 26 країн світу.

Вантажний літак АН-26 — подальша модифікація АН-24 — призначений для перевезення вантажів на лініях малої та середньої дальності. Літак АН-26 можна було переобладнати для перевезення людей. Існує також санітарний варіант літака для транспортування 24 хворих на ношах. Вантажна кабіна літака АН-26 обладнана системою кондиціювання повітря, що уможливлює перевезення людей на висотах до 6 тис. м. Технічна дальність польоту літака з максимальним вантажем становить 1400 км, а крейсерська швидкість — 450 км/год.

Транспортний багатоцільовий літак АН-32 — це подальша модифікація літака АН-26. Має кращі льотно-технічні характеристики. Як і його попередник, АН-32 може ефективно використовуватись з ґрунтових аеродромів. Технічна дальність польоту з максимальним вантажем (6700 кг) перевищує 1000 км.

Різні варіанти АН-26 та АН-32 успішно експлуатуються і зараз у військовій і цивільній авіації нашої держави та інших країн світу.

У зв'язку з необхідністю дальніх перевезень багатьох видів бойової техніки, військ, а також великогабаритних вантажів постало завдання створити надважкий транспортно-десантний літак. Наприкінці 1960 р. було прийняте рішення доручити розробку такого літака ДКБ Антонова. Це було справою досить складною. Світова авіаційна практика ще не знала нічого схожого. І перш ніж цей літак піднявся у повітря із заводського аеродрому, він пройшов ретельні випробування.

28 лютого 1965 р. літак АН-22 "Антей" здійснив свій перший політ, а вже у травні цього ж року він демонструвався на авіаційній виставці у Парижі. Це було величезним досягненням колективу інженерів та конструкторів ДКБ Антонова в галузі літакобудування. Літак АН-22, обладнаний чотирма турбогвинтовими двигунами, потужністю по 15 тис. е.к.с, що прирівнювана до потужності енергетичної установки атомного криголаму "Ленін", у поєднанні з високою механізацією, має невеликі дистанції для злету і посадки. Літак має такі максимальні параметри: швидкість польоту — 740 км/год, висота польоту — 10 тис. м, довжина фюзеляжу — 57,8 м, розмах крил — 64,4 м, висота — 12,5 м (це чотириповерховий будинок). Він має також колосальну вантажопідйомність (близько 130 т), про що свідчать встановлені літаком рекорди. В одному з польотів "Антей" підняв на висоту 7848 м вантаж 100,444 т. Одночасно були перевершені світові рекорди з підняття вантажу на таку висоту вагою від 35 до 100 т.

Для забезпечення повітряним транспортом широкої мережі населених пунктів був спроектований літак АН-28, схожий за компонуванням з АН-14, з двома газотурбінними двигунами потужністю 800 к.с. кожний.

Відрізнявся літак АН-28 від АН-14 розмірами кабіни та потужністю встановлених на ньому двигунів. Призначався він для перевезення 15 пасажирів на відстань до 600 км з малих ґрунтових аеродромів, на яких експлуатуються літаки АН-2.

Але в серійне виробництво був прийнятий інший варіант літака АН-28. Цей легкий багатоцільовий літак, створений ДКБ ім. О. К. Антонова, призначався для перевезення пасажирів і вантажів на коротких місцевих повітряних лініях, для аерофотозйомки та геологорозвідки, несення патрульної служби та інших повітряних операцій. При максимальній злітній вазі 6500 кг літак АН-28 може перевозити 17 пасажирів зі швидкістю 350 км/год на відстань до 800 км.

Літак має гарні злітно-посадкові характеристики, що забезпечується двома турбогвинтовими двигунами. Зокрема, довжина розбігу при зльоті становить 265 м, а пробігу при посадці — 175 м, навіть при відмові одного двигуна необхідна довжина ЗПС не перевищує 580 м.

На літаку АН-28 застосоване рідкісне в наш час шасі, що не прибиралося при злеті літака і за необхідності могло бути замінене поплавковим або лижним. Сучасний комплекс пілотажно-навігаційного і радіообладнання дає змогу літаку АН-28 виконувати польоти у складних метеорологічних умовах у будь-який час доби. Літак АН-28 має сертифікат льотної придатності, що відповідає міжнародним стандартам ІКАО для такого типу повітряних кораблів.

У 80-ті роки було розпочато модернізацію сільськогосподарського варіанта літака АН-2. Літак отримав позначення АН-3. Дослідна експлуатація літака АН-3 показала його достатню ефективність, проте з багатьох причин серійне виробництво літака не було здійснено. Етапним став перший реактивний літак Антонова АН-72, який піднявся у повітря в 1977 р. Основні його переваги — короткі дистанції розбігу і пробігу, висока прохідність, що дає змогу сідати на ґрунт і засніжений аеродром, комплекс сучасного навігаційного і радіообладнання, герметичність. Літак призначений для перевезення людей і вантажів на середню відстань. АН-72 за своїми технічними рішеннями характерний для цього конструкторського бюро, але має істотні схемні нововведення. Комплекс сучасного пілотажно-навігаційного і радіообладнання дає змогу літаку АН-72 здійснювати польоти у складних метеорологічних умовах вдень і вночі, у тому числі на міжнародних повітряних лініях. Його льотно-технічні дані уможливлюють політ на 5 тис. км із максимальним запасом пального при крейсерській швидкості 550—600 км/год на висоті 10 тис. м. Літак АН-72 може транспортувати максимальне навантаження до 10 т.

Пізніше був розроблений варіант цього літака — АН-74, який призначався для експлуатації в полярних районах.

Унікальним не лише для сімейства АНів, а й для всієї авіації став знаменитий антоновський гігант АН-124 "Руслан" — остання модель О. К. Антонова. Створення "Руслана" — новий крок у розвитку літакобудування та авіаційної науки. Важкий транспортний літак АН-124 великої вантажопідйомності, що отримав назву "Руслан", є літаком нового покоління ДКБ ім. О. К. Антонова. Його максимальна злітна вага становить 405 т при максимальній вантажопідйомності 150 т, а довжина дорівнює 69,1 м при розмаху крил 73,3 м і висоті стабілізатора 20,78 м. За таких гігантських розмірів крейсерська швидкість польоту літака АН-124 досягла 850 км/год на висоті 10—12 км, а дальність із максимальним вантажем — 4500 км. Ці дані реалізуються внаслідок високих аеродинамічних якостей літака і потужних двигунів. Чотири двоконтурні турбореактивні двигуни Д18Т, установлені на пілонах під крилом, розвивають тягу 23,4 т кожний. Літак має величезну вантажну кабіну завдовжки 36 м, завширшки 6,4 м і заввишки 4,4 м, у яку через хвостовий і носовий люки можна вантажити стандартні великогабаритні контейнери масою 20 т, важкі транспортні засоби та інші вантажі великої маси.

8 червня 1985 р. на літаку було встановлено 21 світовий рекорд вантажопідйомності, із яких найвищим досягненням є підйом літаком АН-124 вантажу масою 171 т на висоту 10750 м. Цей літак не тільки неодноразово демонструвався на найзначніших міжнародних авіаційних виставках, а й активно експлуатується на транспортних операціях при перевезенні великогабаритних важких вантажів.

О. К. Антонов — лауреат Державної премії СРСР (1952), Ленінської премії (1962), Державної премії УРСР (1976), нагороджений двома орденами Леніна, орденами Жовтневої революції, Вітчизняної війни І ступеня, Трудового Червоного Прапора і багатьма медалями. У 1984 р. похований на Байковому кладовищі в Києві. У 1985 р. одну з київських вулиць названо на його честь.

Олег Костянтинович виховав добру зміну інженерів та конструкторів, які продовжують його справу. Зараз ДКБ ім. Антонова керує Петро Васильович Балабуєв, який працює в конструкторському бюро з 1954 р. і брав участь ще у створенні літаків АН-8, АН-10, АН-12, АН-14, АН-22, АН-24, АН-26, АН-28, АН-30, АН-32, АН-72, АН-74, АН-124, АН-225 та їх модифікацій. Він продовжує створювати нині сучасні зразки авіаційної техніки, якій присвятив своє життя видатний авіаконструктор О. К. Антонов.

bigmir)net TOP 100