Реклама на сайте Связаться с нами
Українська еліта

Антонович Володимир Боніфатійович

(1834 — 1908)

Історик, археолог, археограф,
активний учасник українського культурницького руху

На главную
Українська еліта

Володимир Антонович народився у м. Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії у сім'ї зубожілих польських шляхтичів.

Навчався у пансіонаті та 2-й Одеській гімназії (1844—1849), у Київському університеті (1855—1860), потім працював учителем у гімназії, викладав історію у Кадетському корпусі.

З 1860 до 1887 р. — організатор та ідейний натхненник громадівського руху, гурту хлопоманів (хохломанів, українофілів). Саме під впливом руху хлопоманства ще у студентські роки Володимир Антонович дійшов висновку, що "соромно жити в краї, і не знати ні самого краю, ні його людності". Найдемократичнішим елементом в Україні Володимир Антонович вважав селян, а тому разом з однодумцями він багато подорожував по селах, вивчаючи народну культуру, традиції, звичаї, обряди. Історик вважав, що справжні прояви життя мають місце не у державних, політичних засадах і стосунках, а саме в житті народу, в міжнаціональних, громадських відносинах.

З 1865 р. В. Антонович працює в Київській археографічній комісії, в 1863—1880 pp. — головний редактор Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві.

Володимир Антонович був магістром (дисертація "Останні часи козацтва на правому березі Дніпра за актами 1679-1716 pp.", 1868 p.), професором Київського університету (дисертація доктора наук "Нариси історії Великого князівства Литовського до смерті великого кн. Ольгерда", 1878 p.), головою Історичного товариства Нестора-літописця — з 1881 p., організатором журналу "Киевская старина" — з 1882 p., членом-кореспондентом Російської академії наук — з 1901 р.

Перу Володимира Антоновича належить понад 300 наукових праць, основними з яких є: "Моя исповедь" (1862), "Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти кн. Ольгерда" (1877—1878), "О происхождении казачества" (1863), "О гайдамачестве" (1876), "О происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России" (1867), "Уманський сотник Іван Гонта" (1882), "Киев, его судьба и значение с 14 по 16 ст." (1882), "О городах в Юго-Западной России по актам 1432—1728 гг." (1870) та ін.

В історичних творах Володимир Антонович демонструє чітко означений позитивістський підхід, виступає як аналітик, а не синтезатор суспільних процесів. Він був гарячим прихильником концепцій демократизму, автономізму і федералізму, натхненником розповсюдження традицій історичної школи права в Україні. Глибоко шанував і постійно віднаходив коріння політичної історії України у найпотаємніших глибинах суто народної, національної психіки.

Володимир Антонович щиро вірив у народ як основне джерело влади, пропагував права і свободи особистості, вважав селянство основою майбутнього громадського устрою. Він неодноразово зазначав, що держава має бути підпорядкованою громадянському суспільству.

Володимир Антонович є одним з родоначальників так званого народницького напрямку української історіографії. Він був прихильником ідеї демократичної рівності і політичної свободи, єдності українців, розділених імперськими кордонами, справив надзвичайно великий вплив на творчість, суспільно-політичну діяльність М. Грушевського, П. Голубовського, Д. Баталія, М. Довнар-Запольського та ін. Володимир Антонович створив першу в Україні національну школу істориків, стояв біля витоків вітчизняної археології, вів велику громадську роботу.

bigmir)net TOP 100