Реклама на сайте Связаться с нами
Українська еліта

Аркас Микола Миколайович

(1852 — 1909)

Історик, етнограф, композитор, громадський діяч

На главную
Українська еліта

Микола Миколайович Аркас народився у Миколаєві 26 грудня 1852 р. Миколаївський рід Аркасів належав до знатних, але не через шляхетне походження, а завдяки славним діянням на користь вітчизни. Засновник роду Андреас (Андрій) народився у Греції в м. Літохоро. До Миколаєва Андрій Емануїлович прибув на початку XIX ст., коли місто ще розбудовувалося і заселялося. Тут він став викладачем історії та стародавніх античних мов у новозаснованому штурманському училищі.

Микола і Захар Аркаси — сини Андрія Емануїловича — були здібні й працелюбні, з високим почуттям офіцерської честі та непохитного службового обов'язку, самовимогливі та самодисципліновані, добропорядні й чесні, вони уславили себе самовідданою службою у Чорноморському військово-морському флоті. Обидва брати своїми різноманітними добродіяннями набули заслуженого авторитету у мешканців Миколаєва, тим більше, що Микола Андрійович багато уваги приділяв розвитку в місті шкіл грамотності, і прогресивна громадськість виклопотала йому у міській думі звання почесного громадянина Миколаєва.

Микола Андрійович Аркас (1816-1881) — батько М. М. Аркаса — був адміралом, генерал-ад'ютантом, головним командиром Чорноморського флоту, засновником пароплавства на Каспійському морі, з 1871 до 1881 р. був командиром порту і військовим губернатором Миколаєва. Незважаючи на високий авторитет серед прогресивної громадськості, за любов до українського народу, його історії та культури, за "українофільські" симпатії М. А. Аркаса було засуджено ревними охоронниками царського режиму.

Великий вплив на формування патріотичних почуттів Миколи Аркаса мала мати, яка, хоч і була дочкою високого урядовця Чорноморського флоту в чині дійсного статського радника, ніколи не забувала, що її рід Богдановичів започаткував представник української козацької старшини. Софія Петрівна прищеплювала синові любов до народних звичаїв, пісень, казок, мальовничої української природи.

Освіту Микола Аркас здобув в одній з одеських приватних гімназій і вже у шкільні роки виявив неабиякі здібності у написанні творів з російської літератури (бо українська мова і література не викладалися в жодній школі царської Росії). Учителі Одеської гімназії мали неабиякий вплив на творчість М. Аркаса — Л. А. Смоленський, історик, людина прогресивних поглядів, П. І. Ніщинський, учитель музики, який захоплювався українським музичним фольклором. Саме він навчив Миколу теорії та композиції музики, виконавському мистецтву, розвинув професійний смак до кращих зразків українського музичного фольклору.

Після закінчення гімназії М. Аркас став студентом природознавчого відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету в Одесі.

Під впливом нелегального гуртка революційно настроєних студентів, який організував у Новоросійському університеті Андрій Желябов — тоді студент юридичного факультету, у світогляді М. Аркаса утверджувалися загальнодемократичні погляди. Не були даремними для студента Миколи Аркаса постійні спілкування з професорами І. Мечниковим, І. Сєченовим, О. Ковалевським. Адже це були не тільки світочі біологічної науки, а й взірцеві інтелігенти з непохитними демократичними переконаннями.

У студентські роки більш усвідомленим стає інтерес М. Аркаса до історичного минулого і сучасного України, до духовних надбань українського народу.

Визначну роль у житті М. Аркаса відіграло його знайомство у студентські роки з видатним митцем українського театру М. Л. Кропивницьким. Вони подружилися, і М. Аркас як актор-аматор навіть брав участь у виставах "Одеського нового театру", яким керував М. Кропивницький.

Під час шкільних і студентських канікул Миколу, одягнутого "по-народному", можна було побачити серед працюючих селян у полі чи на фермі. Він залюбки працював і спілкувався разом з простим народом. Батько не схвалював це, а коли ще й довідався про захоплення сина селянською дівчиною Оксаною і його намір одружитися, не на жарт сполошився. На той час (1875 р.) Микола вже закінчив навчання в Новоросійському (Одеському) університеті. І батько негайно влаштував його на державну службу до канцелярії військово-морського відомства у Миколаєві, а наступного року навіть відправив Миколу у закордонне відрядження до Константинополя, а потім — до Галаца. Після повернення його одружили з дочкою військово-морського офіцера Шишкіна — Ольгою Іванівною.

Незважаючи на поспішність і формальність шлюбу, він виявився щасливим. У 70—80-х роках у молодого подружжя Аркасів народилися діти: дочка Оксана і два сини — Петро і Микола. Дружина перейнялася демократичними і патріотичними ідеалами чоловіка, які знайшли втілення у двох напрямах творчої роботи Миколи, не пов'язаними з його професією природознавства, — історією і музикою.

Ще починаючи зі студентських років, М. Аркас старанно записував народні пісні, захоплювався кобзарським мистецтвом. Кобзарів і бандуристів запрошував до Миколаєва з усієї України; поселяв їх у своєму домі. Записи народних пісень пізніше лягли в основу опери "Катерина" (хор хлопців "Гей, по синьому морю", жіночий хор "Ой, у неділю", хор солдатів "То ли не береза, то ли не кудрява", колискова Катерини та ін.).

Оперу "Катерина", лібрето і музику до якої написав М. Аркас, окремі спеціалісти вважають українською оперною класикою. В опері яскраво показано сільський побут, який так добре знав композитор. Став у пригоді й професійно-театральний досвід, набутий М. Аркасом у студентські роки, коли він брав участь як актор у виставах трупи М. Кропивницького.

Шлях Аркасової "Катерини" як друкованого видання і сценічної вистави виявився нелегким. П'ять років рукопис опери пролежав у цензурних відомствах Москви та Києва і лише в 1897 р. вийшов у світ у Миколаєві за рахунок автора. На обкладинці видання стояло лише прізвище Т. Г. Шевченка, а авторство музики і лібрето було приховане криптонімом: Н. А.... ъ, та ще й зверху присвята "Любій, незабутній жінці моїй Олесі". Того ж року фрагменти музики "Катерини" вперше пролунали у концертному виконанні напівпрофесійного, напіваматорського симфонічного оркестру Миколаївського відділення Російського музичного товариства.

Слухачі захоплено вітали новий твір. Окрилений успіхом автор поспішив надіслати клавір опери своєму давньому другу М. Кропивницькому для сценічної вистави. Той негайно взявся за репетиції, але через цензуру здійснити першу виставу в Україні не вдалося.

Прем'єра опери "Катерина" відбулася 12 лютого 1899 р. в Москві. Сподівання М. Аркаса на те, що високий професіоналізм М. Кропивницького як режисера і талановитість його акторів забезпечать успіх вистави, повністю виправдались. Відгуки московської преси на виставу опери "Катерина" були лише позитивні. Слідом за тим з давньоруської столиці почалася тріумфальна хода Аркасової "Катерини" по всій країні. Влітку 1899 р. трупа М. Кропивницького дала 10 вистав "Катерини" у Києві. 14 березня у виконанні цього ж колективу вперше побачив, почув свою оперу на сцені і сам автор. Сталося це в його рідному Миколаєві, куди спеціально, на знак щирої поваги до композитора, завітала трупа М. Кропивницького після гастролей в Одесі.

Упродовж п'яти років після прем'єри оперу "Катерина" побачили і почули мешканці Мінська, Вільно, Катеринодара, Одеси, Маріуполя, Луцька, Львова, Варшави. Тобто опера М. Аркаса уже тоді сягнула за межі України і навіть Російської імперії.

До самої смерті М. Аркас цікавився українським музичним фольклором. Як і раніше, запрошував на гастролі у Миколаїв кобзарів і бандуристів з усієї України. З часом у нього з'явилась нова сфера творчих пошуків — він почав вивчати історію України. З початку XX ст. він глибоко знайомиться з документальними матеріалами, а також з друкованим доробком професійних істориків.

М. Аркас прагнув проаналізувати опрацьований матеріал й узагальнити у найдоступніший формі, зрозумілій навіть підлітку з незакінченою середньою освітою. До апробації свого рукопису серед фахівців він підійшов зважено і серйозно: у процесі написання відправляв його частинами до Києва, а потім доопрацьовував матеріал згідно з висловленими зауваженнями.

Книгу М. Аркаса "Історія України-Русі" було видано в 1908 р. нечуваним раніше для такого роду видань масовим семитисячним тиражем, який повністю розійшовся впродовж кількох місяців. Сподівання автора, що книга "...надто корисна буде для нашого люду", виправдалися. Її видання відповідало громадським суспільно-політичним і культурним потребам національно-визвольного руху українського народу у руслі загальноросійської визвольної боротьби початку XX ст.

Один із сучасників М. Аркаса, до того ж спеціаліст в історичній галузі, В. Біднов так оцінив історіографічний факт появи цієї книги:

"Ні одна українська книжка, крім "Кобзаря", не мала такого успіху, який випав на долю труда М. Аркаса; його купували, читали; читали з захопленням і щиро дякували авторові за його книгу, надсилаючи до нього листи. Видно було, що М. Аркас зрозумів ту велику потребу в популярній Історії України, котра почувалася в широких колах нашого громадянства...".

У цей час М. Аркас одержує багато листів від різних людей, які бажали підтримати його співчуттям, порадою, консультацією, сприянням, допомогою. Взагалі, після виходу книги у світ М. Аркас отримав багато схвальних і водночас вимогливих листів, автори яких дякували за першу написану українською мовою, доступну розумінню навіть малоосвічених читачів популярну книгу з історії України, підкреслюючи її велике громадське значення для піднесення національної та історичної свідомості народу.

На жаль, видатки на видання "Історії України-Русі", будівництво і утримання школи з українською мовою викладання у селі Христофорові, де були залишки його маєтків, благодійні пожертви на таланти з народу, на організовану ним у Миколаєві "Просвіту" — все це призвело до розорення М. Аркаса.

Третім дітищем Миколи Аркаса, не менш улюбленим, ніж перші два ("Катерина" та "Історія України-Русі"), була культурно-освітня організація "Просвіта", яка виникла за його ініціативи в Миколаєві у 1907 р. Під керівництвом М. Аркаса миколаївська "Просвіта" розгорнула досить плідну культурно-освітню діяльність. Тільки впродовж 1908 р. відбулося майже півсотні літературно-музичних вечорів, на яких пройшли вистави опер "Катерина", "Запорожець за Дунаєм", "Наталка-Полтавка", п'єс І. Карпенка-Карого "Мартин Боруля", "Бондарівна", "Сто тисяч", "Наймичка", "Розумний і дрень", М. Старицького "Зимовий вечір", Г. Квітки-Основ'яненка "Шельменко-денщик", п'єси Б. Грінченка "Нахмарило", водевілей-"жартів" — І. Котляревського, Л. Яновської, А. Чехова.

Найпослідовніше і найнаполегливіше миколаївська "Просвіта" на чолі з М. Аркасом вела боротьбу за впровадження української мови у народну освіту. Не сподіваючись на те, що царські власті підуть назустріч у вирішенні цього питання, М. Аркас власними рішучими діями давав приклад самочинного розв'язання справи на користь народним масам. Так, упродовж двох років у с. Богданівка працювала на кошти М. Аркаса чотирирічна школа з українською мовою викладання. Вона не тільки навчала письменності та основам наук, а й виховувала учнів та їхніх батьків у дусі української національної свідомості.

Найулюбленіша сфера громадської активності Миколи Миколайовича — просвітня діяльність, яка завжди була в Україні пов'язана з визвольним рухом за право вільного розвитку української культури і мови, коштувала йому не тільки значних матеріальних витрат, а й здоров'я. Адже царські власті на діяльність осередків "Просвіти" дивилися з підозрою, а їх учасників так чи інакше переслідували. Не уникнув цього й М. Аркас, незважаючи на свої високі чини і звання, здобуті на державній службі.

Матеріальні нестатки, в яких він жив останні роки свого життя, переслідували родину М. Аркаса і після його смерті 13 березня 1909 р. Щоб організувати пристойне поховання, родина змушена була продати останні залишки маєтку у Христофоровці. М. М. Аркаса було поховано на Миколаївському міському кладовищі. У пам'яті нащадків він залишиться як людина, яка зробила значний внесок у розвиток і популяризацію української національної культури.

bigmir)net TOP 100