Реклама на сайте Связаться с нами
Українська еліта

Бандера Степан Андрійович

(1909 — 1959)

Політичний діяч, один із лідерів
українського національно-визвольного руху
30—50-х років ХХ ст.

На главную
Українська еліта

Степан Бандера народився 1 січня 1909 р. у с. Старий Угринів на Станіславщині (нині Івано-Франківська область). Батько, Андрій Бандера, греко-католицький священик, походив із Стрия. Мати, Мирослава Бандера, була донькою греко-католицького священика.

Степан був другою дитиною у батьків. Дитячі роки його пройшли у с. Старий Угринів, у домі батьків, в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Ще в ранньому дитинстві він перейнявся ідеями націоналізму, сприйнявши їх від батька — греко-католицького (уніатського) священика.

У 1919 р. після складення іспиту він поступив до української гімназії в м. Стрий. До народної школи не ходив взагалі, бо в його селі, як і в багатьох інших селах Галичини, школа від 1914 р. не працювала. Навчання в обсязі народної школи дістав вдома разом із сестрами й братами, користуючись несистематичними уроками домашніх учителів. Українська гімназія у м. Стрий була класичного типу. В ній С. Бандера успішно провчився вісім років (1919-1927). У 1927 р. він склав іспити за гімназію. Виховання і навчання в українській гімназії у Стрию відбувалося за планом і під контролем польських шкільних властей. Проте деякі вчителі зуміли вкласти в обов'язкову систему навчання український патріотичний зміст. Але основне національно-патріотичне виховання молодь набувала у шкільних молодіжних легальних організаціях: організації українських скаутів "Пласт" і спортивно-руханковому товаристві "Сокіл".

У 1922 p. C. Бандера став членом організації "Пласт", а згодом — Організації вищих класів українських гімназій. Крім того, існували таємні гуртки підпільної Організації школярів середніх класів, яка була в ідейному зв'язку з Українською Військовою Організацією (УВО) і мала виховувати кадри в національно-революційному дусі, впливати на молодь та залучати її до допоміжних дій революційного підпілля (наприклад, збирання коштів на втримання українського таємного університету, поширювання підпільних і заборонених польським урядом українських закордонних видань). Після закінчення гімназії С. Бандера намагався виїхати в Чехословаччину для навчання в Українській господарській академії у Подебрадах, але не дістав дозволу у польських властей. Закінчивши гімназію, він поступив на агрономічний факультет Львівського політехнічного інституту. Був членом українського товариства студентів політехніки "Основа".

Виховуючись в атмосфері українського патріотизму й змагань за державну самостійність України, вже в період навчання в гімназії С. Бандера шукав і знаходив контакти з українським підпільним національно-визвольним рухом, що його в той час організувала й очолювала у Західній Україні УВО. З її ідеями та діяльністю він познайомився частково через родинні зв'язки, а ще більше під час роботи в підпільній Організації школярів середніх класів. У вищих класах гімназії він почав виконувати деякі завдання УВО. У 1928 р. С. Бандера вступив у серйозну націоналістичну організацію, ставши членом УВО, отримав призначення спочатку у відділ розвідки, а пізніше пропаганди. Одночасно С. Бандера належав до студентської групи української націоналістичної молоді, яка була тісно пов'язана з УВО. Коли на початку 1929 р. було створено Організацію Українських Націоналістів (ОУН), зразу став її членом. Того ж року брав участь в роботі 1-ї конференції ОУН Стрийської округи. У 1929 р. став членом крайової "екзекутиви" (керівництва) ОУН, а з 1931 р. вже був керівником референтури пропаганди у Крайовій Екзекутиві ОУН. У 1932—1933 pp. виконував функції заступника крайового провідника, а в середині 1933 р. був призначений крайовим провідником ОУН і крайовим комендантом УВО на ЗУЗ (Західноукраїнських Землях). Ці дві функції були об'єднані із середини 1932 p., коли в липні на конференції у Празі було завершено процес злиття УВО і ОУН, в результаті чого УВО перестала бути самостійною організацією і перетворилася у військову та бойову референтуру — відділ ОУН. Під час зустрічей з Є. Коновальцем С. Бандера виклав власне бачення шляхів розбудови організації та розгортання національно-визвольного руху в Західній Україні.

У 1933 p. C. Бандера спланував і провів шкільну акцію, спрямовану проти спроб польського уряду полонізувати українське шкільництво. Підтримуючи акції протесту Українського національно-демократичного об'єднання проти спланованого голодомору 1932—1933 років в Наддніпрянській Україні, С. Бандера доручив М. Лемику здійснити замах на радянського консула у Львові. У 1934 р. С. Бандера, виконуючи постанову конференції ОУН в Берліні (1933), підготував замах на одного з головних організаторів політики "пацифікації" щодо українського населення Галичини і Волині міністра закордонних справ Польщі Б. Перацького. 15 червня 1934 р. Перацький був убитий, безпосередній виконавець акції Григорій Мацейко зумів сховатися за кордоном, але всю групу, включаючи С. Бандеру, було заарештовано. Його було заарештовано у червні 1934 р. і під час Варшавського процесу 1935—1936 pp. та Львівського процесу 1936 р. засуджено до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув'язнення. Від 1936 p. C. Бандера разом з М. Лебедем, М. Климишиним, Я. Карпинцем, Є. Качмарським, Р. Мигалем та іншими націоналістами перебував у в'язниці "Свенти Криж" ("Святий Хрест") у Варшаві.

Після вбивства Є. Коновальця у серпні 1939 р. на другому зборі ОУН в Італії спадкоємцем Коновальця був проголошений Андрій Мельник. Однак уже на з'їзді намітився розкол: частина делегатів висловилася за обрання на вищу посаду С. Бандери, який перебував у в'язниці. Коли у вересні 1939 р. Німеччина окупувала Польщу і С. Бандера вийшов на волю, розкол в ОУН став неминучим. Радикальна зміна політичної ситуації у Східній Європі і можливість німецько-радянського конфлікту сприяли тому, що серед керівництва ОУН проявилися глибокі розбіжності між А. Мельником та його прихильниками і молодими революціонерами, що недавно прибули з України чи перебували там на чолі зі С. Бандерою. Розбіжностей було багато. Молоді революціонери хотіли встановити нову політику і стратегію Проводу Українських Націоналістів (ПУН), звільнити політику ОУН від будь-якого орієнтиру на лише одну державу (зокрема, на Німеччину), встановити контакти із західними державами й віддати перевагу боротьбі власне на території України. Молоді активісти, очолювані С. Бандерою, крім того, були прихильниками загальної боротьби, яка не повинна надто зосереджуватись на міжнародній обстановці, на втратах від репресій радянської влади. Члени проводу ОУН, люди старшого віку, схилялися здебільшого до поміркованішої діяльності.

Крім того, молоді активісти висловлювали недовіру деяким членам ПУН і вимагали змін у його складі. С. Бандера, щоправда, їздив у Рим і намагався умовити А. Мельника, але з цього нічого не вийшло. У 1939 р. він очолив течію в ОУН, яка стала в опозицію до методів і тактики діяльності Проводу Українських Націоналістів під керівництвом А. Мельника. Після розвалу Польської держави у вересні 1939 p., вийшовши з тюрми, С. Бандера прибув до Львова. Разом з членами Крайової Екзекутиви та іншими провідними членами ОУН, які були в той час у Львові, він за короткий час виробив детальний план розбудови мережі організації на території всієї України і подальшої діяльності ОУН на українських землях та її протибільшовицької боротьби. На перше місце було поставлено:

• розбудову мережі й дії ОУН на всіх теренах України, що опинилися під більшовиками;

• план широкої революційної боротьби при поширенні війни на території України незалежно від розвитку війни;

• протиакцію на випадок масового знищення більшовиками національного активу на ЗУЗ.

У другій половині жовтня 1939 р. за вимогою Проводу з-за кордону С. Бандера разом з братом Василем, який повернувся до Львова з польського концтабору в Березі Картузькій, та з чотирма іншими членами покинув Львів, перейшов радянсько-німецьку демаркаційну лінію окружними дорогами і частково пішки, частково поїздом прибув до Кракова. Краків, знаходячись під німецькою військовою окупацією і будучи своєрідним центром української еміграції в Польщі, став на той час осередком українського політичного, культурно-освітнього й суспільно-громадського життя на західноукраїнських землях поза більшовицьким впливом. Тут С. Бандера почав працювати у місцевому осередку ОУН, в якому зібралося багато провідних членів із ЗУЗ, польських в'язниць; було також кілька провідних членів, які ще до початку Другої світової війни жили в Німеччині, Чехо-Словаччині та Австрії. У лютому 1940 р. було створено Революційний Провід ОУН, на чолі якого став Степан Бандера.

Починаючи з цього часу існували дві різні українські націоналістичні організації, які мали однакову назву. Ставлячи перед собою спільну мету — незалежність України, вони, проте, вирізнялися своїми політичними принципами, своєю стратегією і тактикою. Через рік Революційний Провід скликав 2-й Великий Збір ОУН, на якому С. Бандеру одноголосно було обрано головою Проводу. Під його керівництвом ОУН знову стає дієвою революційною організацією. Вона розбудовує організаційну мережу на рідних землях. Серед резолюцій, прийнятих на 2-му Великому Зборі, була одна, яка точно характеризувала загальну тенденцію ОУН за керівництва С. Бандери. У ній, зокрема, сказано, що ОУН продовжуватиме революційну боротьбу за свободу українського народу, "незважаючи на територіальні та політичні зміни, що можуть статися у Східній Європі", тобто навіть у разі німецької окупації. Після початку в 1941 р. радянсько-німецької війни ОУН висуває для себе головне завдання — відновлення української державності. За розпорядженням С. Бандери було сформовано три похідні групи ОУН (загальна кількість — 6 тис. членів), Дружину українських націоналістів (складалася з військових частин "Нахтігаль" і "Роланд"), організовано редакції газет. 30 червня 1941 р. ОУН (під проводом С. Бандери) проголосила у Львові відновлення на західноукраїнських землях української державності та сформувала орган крайової влади на чолі з Ярославом Стецьком — Українське державне правління.

Але Гітлер доручив своїй поліції негайно ліквідувати цю "змову українських самостійників". 6 липня 1941 p. C. Бандеру було заарештовано окупаційними властями, а після відмови скасувати акт відновлення Української держави ув'язнено у концентраційному таборі Саксенгаузен. У цей самий час братів С. Бандери було кинуто до німецького концтабору Освенцім, де вони загинули в 1942 р. Німецьким в'язнем С. Бандера був до грудня 1944 р. Німці звільнили його і кількох інших провідних членів ОУН з ув'язнення, роблячи спроби приєднати до себе ОУН і УПА як союзників проти Москви. Німецьку пропозицію щодо співпраці С. Бандера рішуче відкинув. Після звільнення з концтабору військами союзників С. Бандера через постійну загрозу арешту радянськими спецслужбами змушений був часто змінювати місце перебування. Жив в Інсбруку, Зеєнфельді, Мюнхені. На Крайовій нараді Проводу ОУН на УЗ у лютому 1945 p., що трактувалась як частина Великого Збору ОУН, було обрано нове Бюро Проводу в такому складі: Бандера, Шухевич, Стецько. Цей вибір підтвердила Конференція ЗЧ ОУН 1947 p., і тоді Степан Бандера знову став Головою Проводу всієї ОУН. Як Провідник ОУН С. Бандера у післявоєнний час вирішує продовжувати збройну боротьбу проти Москви. Він швидко організовує крайовий зв'язок і бойові групи ОУН, які матимуть постійний контакт з Краєм аж до його смерті. У грудні 1950 р. (за іншими даними в серпні 1952 р.) внаслідок розбіжностей з питань стратегії і тактики визвольного руху з Крайовим проводом ОУН (Б) С. Бандера відмовився від посади голови Проводу ЗЧ ОУН. У 1953-1954 pp. він намагався врегулювати відносини між українськими еміграційними угрупованнями і досягти консолідації всіх націоналістичних сил за кордоном. У 1956 р. на Конференції ЗЧ ОУН (Б) знову був обраний головою Проводу. В наступні роки він активізував роботу з налагодження зв'язків із націоналістичним підпіллям в Україні й формування нової нелегальної структури ОУН на українських землях. Ця організаторська діяльність Степана Бандери серйозно занепокоїла керівництво СРСР. 15 жовтня 1959 р. у Мюнхені агент КДБ Б. Сташинський пострілом із спеціально виготовленого пістолета (стріляв ампулами з ціаністим калієм) убив С. Бандеру. Похований С. Бандера на кладовищі у Мюнхені.

Степан Бандера — автор кількох праць, в яких ґрунтовно розроблено ідеологічні і теоретичні засади українського націоналізму, зокрема "Перспективи української національної революції" (1958).

bigmir)net TOP 100