Реклама на сайте Связаться с нами
Українська еліта

Башкирцева Марія Костянтинівна

(1860 — 1884)

Художник, поетеса

На главную
Українська еліта

Марія Костянтинівна Башкирцева народилася 23 листопада 1860 р. в Гавронцях, у селі поблизу Полтави, навколишні землі якого належали її родині, в багатій аристократичній сім'ї на мальовничій такій щедрій на таланти полтавській землі. Росла й виховувалася в розкішному дідусевому маєтку після того, як шлюбний союз між її батьками через два роки розпався (лише за п'ять чи шість років до смерті Марії батьки знов поновили шлюб). Незважаючи на ці обставини, Муся (так звали її в дитинстві) була оточена всілякою родинною любов'ю і дружньою увагою. Особливо вона мала завдячувати у своєму вихованні дідусеві, Павлові Григоровичу Башкирцеву, колишньому генералові й герою Кримської війни, а також завзятому англоману та прихильнику Байронівського таланту. А ще він мав найбільше землі в Україні після магнатів Кочубеїв. Другий дід по материнській лінії належав до старовинного заможного татарського роду ще золотоординської доби. Батько Марії був предводителем місцевого дворянства. Отже, чудова українська природа, блискуча освіченість родичів дівчинки, неймовірне багатство, власний природний розум тощо, здавалося б, мали всіляко сприяти її нормальному розвитку. На жаль, цього виявилося замало. Її виняткова хворобливість з раннього дитинства змусила врешті-решт сім'ю Башкирцевих надовго виїхати в 1870 р. за кордон. Та ні найкращі готелі, ні найняті найдорожчі вілли, інші комфортні умови, як і найкращі лікарі, так і не змогли допомогти дівчинці. Хвороба мимовіль підточувала її здоров'я. Тож вона гостро відчувала себе самотньою, незважаючи на те, що постійно жила у світі мистецтва. Здається, не існувало жодного музею, жодної картини в Європі, з якими б вона не ознайомилась. У підлітковому віці Марія вже стала вести свій знаменитий щоденник (а було їй тоді всього дванадцять!), де з перших сторінок дізнаємося про найзаповітнішу її мрію — стати "володаркою світу", за будь-яку ціну утвердитись у цьому, хай і жорстокому, проте чудовому світі. Її всю без останку полонила пристрасть до мистецтва, і віднині ніяка невиліковна хвороба вже не зупинить.

Обдарованість Марії була надзвичайно багатогранна. Приміром, вона з шістнадцяти років володіла рідкісним сопрано. З фантастичною легкістю засвоювала мови, а латину та давньогрецьку мову вивчила самостійно. До того ж пам'ять мала надзвичайну: могла годинами цитувати величезні уривки з поем Гомера. Та найбільше вражають її філософські роздуми — вони настільки глибинні, що мимовіль закрадається: а чи й справді це щоденник дівчинки — майже підлітка?.. Але доля Марії якась містична. Коли ж вона намагалась подолати певну висоту в чомусь, якась сила, непідвладна розуму, завжди її зупиняла, наче Марія здатна була проникати туди, куди людському генію дорога Всевишнім закрита. Так, маючи бездоганну музичну обдарованість і чудовий голос, дівчина у свої вісімнадцять починає втрачати слух, а невдовзі втрачає й голос...

Ще в десятилітньому віці дівчинка брала уроки малювання, перебуваючи в Женеві, однак тоді це заняття її зовсім не зацікавило. Але в сімнадцять років Марія Башкирцева зовсім несподівано для себе вирішує навчатися серйозно малювати, і це бажання заполонило майже все: "Я волію від усього відмовитись заради живопису. Треба неодмінно пам'ятати це, і в цьому буде все життя". Наче божественне осяяння найшло звідкілясь на неї зверху, на що якось пізніше Анатоль Франс зауважить, що "це було одне з тих несподіваних перетворень, приклади яких ми стрічаємо в житіях святих". Дівчина працює над собою надзвичайно старанно, а схильність до роботи в неї була величезна. За короткий період навчання вона досягла такої майстерності, що невдовзі її не могли не помітити: вона отримує академічні медалі після кількох виставок, схвальні відгуки Золя, Франса... Як згадував відомий на ті часи французький критик Франсуа Коппе у своїй передмові до каталогу її картин, це була дівчина невелика на зріст, тендітна, надзвичайно вродлива, з тяжким вузлом золотавого волосся, що випромінювала зачарування, "але справляла враження волі, яка ховалася за ніжністю. Все виказувало в цій чарівній дівчині вищий розум. Під жіночою красою відчувалася залізна, чисто чоловіча сила, і мимовіль спадала на думку згадка про подарунок Улісса юному Ахілові: меч, схований між жіночими вбраннями".

Багато хто з дослідників творчості Башкирцевої досі не знає, що й думати про зміст і рівень її картин: що це — нове слово в мистецтві, наївне відображення дівочого світу чи геніальне осяяння?.. Після того, як не стало Марії, понад сто її картин було перевезено на Полтавщину. На жаль, мало що збереглося з творів Марії Башкирцевої на нашій землі, оскільки більшість з них було втрачено в роки Другої світової війни, але відомо, що в Україні вона перебувала в липні 1876, травні 1881 та останній раз у жовтні 1882 p., де малювала селян і городян. Якщо ж говорити про картини, які Марія створила пізніше, зокрема "В студії Жульєна", "Портрет молодої жінки" (обидві 1881), "За книгою" (80-ті роки), "Молода жінка з букетом бузку" (1881?), "Жан і Жак" (1883), "Дощова парасолька" (1883), триптих "Три посмішки", (1883), "Осінь" (1883), "Одна" (1883), "Мітинг" (1884) тощо, то вони відзначаються насамперед живою спостережливістю, вільним та невимушеним компонуванням багатофігурних сюжетів, переконливою реалістичною живописною мовою. Погодьтеся, далеко не кожен юний художник візьметься за виконання такого складного завдання, як багатофігурні композиції та ще й здебільшого виконані вже цілком зрілим і талановитим майстром. Картини й графічні роботи Башкирцевої зберігаються в музеях Росії, Франції, України, а також у приватних колекціях і продовжують хвилювати глядачів. Можливо й тому, що є в них щось неприборкане, таємне, заборонене, невисловлене.

Юна Марія невтомно подорожувала Іспанією, Італією, де спілкувалася з цікавими людьми, відвідувала численні музеї, з полум'яним натхненням, ніби кудись поспішаючи, всотувала все почуте й побачене. Вона багато читала. Її світогляд вражає: вона цікавилася давньоримською та давньогрецькою літературою, читала філософські трактати Платона, Дідро, Вольтера, Ніцше, листувалася з Мопасаном... І все це не тільки данина моді, а якась неймовірна жага до знань. Про це свідчать читані-перечитані зношені книги, її оригінальні й зовсім несподівані висновки про прочитане, записані в щоденнику. Вона дає оцінку творчості Е. Мане, Д. Веласкеса, І. Рєпіна, В. Брюсова, А. Франса... Її світовідчуття нагадує лихі передчуття перед катастрофою. І справді, світ тоді котився у прірву: декадентські настрої в мистецтві, терор у Росії — наступало XX сторіччя, сторіччя небувалих катаклізмів і буремних подій.

У той час Марія особливо гостро відчувала свій близький кінець. Але чим сильніше підступала хвороба, тим завзятіше вона чинила опір, тим напруженіше вона працювала. Саме в цей вирішальний період були написані нею найвизначніші твори, придбані Люксембурзьким музеєм у Парижі. Майбутньою творчістю та вражаючими успіхами вона зобов'язана своєму вчителеві, нині маловідомому паризькому художнику Жюліану Баст'єн-Лєпажу, який так багато зробив для неї. Особливо, коли вона була вже на межі життя і смерті, бо сухоти прогресували, і постійне спілкування з Лєпажом ставало для Марії останньою відрадою в боротьбі зі смертельною недугою. Відомо, що це був взаємний потяг, але як розглядати його — як жагу кохання чи як звичайну приязнь? Одне можна з певністю стверджувати: таку жінку не можна не покохати. Але чи кохала вона його? — залишається за сімома замками, хоча дехто категорично відкидає навіть найменші припущення. А про те, чи кохав її Баст'єн-Лєпаж, так тут і гадати не слід. Звісно, кохав і нестямно! Коли тяжка хвороба несподівано здолала і його, він і тоді, коли не міг самостійно пересуватися, вимагав щоденно від своїх рідних відносити його в дім Башкирцевих, мимовіль вбачаючи потребу бачитися з Марією. Він невідлучно перебував біля ліжка дівчини і в останні передсмертні місяці. Вони майже не спілкувалися, та він не міг піти і з тугою спостерігав, як згасає кохана жінка.

Існує недописана Марією картина-панно, названа авторкою "Весна". Знаючи історію задуму цієї картини, здавалося б, доцільніше назвати її "Прощанням", бо мисткеня і справді писала цей твір на прощання з дійсністю, відчуваючи вже холодне дихання смерті за плечима. Але те, що було зображене на полотні, свідчить про протилежне: життя вічне! От прийде весна — і все навкруги знов оживе... Композиція картини начебто проста: сидить на траві молода жінка, спираючись на порослий кущ навколо яблуневого дерева, примруживши очі й ледь посміхаючись, наче перебуваючи в найсолодших мріях. Коло ніг її протоптана стежка, що простягається кудись у хащі саду. А навколо м'які й світлі виблиски, ніжна зелень, рожево-білі яблуневі та персикові квіти, свіжі пагони, які так і пробиваються звідусіль. "І необхідно, щоб чулося дзюрчання струмка, що біжить біля її ніг, — як у Гренаді серед фіалок. Чи розумієте ви мене?", — запише вона одну з останніх своїх думок-мрій у щоденнику... Фантастична алегорія! Можна лише висловити жаль з приводу незавершеності задуму.

Марія Башкирцева залишила своїм нащадкам маленьку спадщину: свій щоденник, кілька картин і малюнків, розкиданих по музеях Європи та у приватних зібраннях, а також непозбутню тугу за нездійсненними мріями. Нам залишається лише дивуватися, що дівчина майже нічого не встигла здійснити у своєму житті, а проте так схвилювала й досі ще хвилює душі численних поетів і художників, її божественні чари незримо присутні в російському срібному віці, у французькому екзистенціалізмі та імпресіонізмі, впливають вони і на сучасний авангардизм. Є спогади, залишені Анастасією Цвєтаєвою на початку XX ст., як вони із сестрою якось зустріли художника Леві, і та зустріч надзвичайно схвилювала їх, адже він знав Марію Башкирцеву, говорив з нею в Парижі...

Марія Башкирцева померла 31 жовтня 1884 р. в Парижі, де й похована. Її знаменитий "Щоденник" — а це більше тисячі сторінок! — вийшов французькою мовою у скороченому варіанті через три роки, а переклад російською, здійснений у 1892 p., було згодом надруковано в Росії.

Розповідають, що колись при вході в Люксембурзьку галерею стояла алегорична статуя "Безсмертя": юнак-геній помирає біля ніг янгола смерті, в руці якого розгорнутий сувій з переліком іменитих художників, що передчасно пішли з життя. Було там і прізвище нашої славетної співвітчизниці — Марії Башкирцевої...

bigmir)net TOP 100