Реклама на сайте Связаться с нами
Українська еліта

Бенардос Микола Миколайович

(1842 — 1905)

Винахідник-електротехнік

На главную
Українська еліта

Микола Миколайович Бенардос народився у сім'ї полковника російської армії. Батько його був греком. Мати походила з роду відомого тульського збройового майстра часів Петра І — Микити Демидова, який розвивав збройову промисловість та заснував металургійні заводи на Уралі. Перші 20 років свого життя Микола Бенардос жив у родовому маєтку батька, де навчився багатьом ремеслам — столярному, слюсарному і особливо кувальному.

У 1862 р. Микола Бенардос поступає на медичний факультет Київського університету. А невдовзі як студент-медик добровільно вступив до медичного загону генерала Аннєнкова, що вирушив до Середньої Азії. Університет і медичну освіту М. Бенардос залишає на початку 1866 р. і з того часу обирає інший шлях, пов'язаний із сільським господарством, винахідництвом та інженерією. У цьому ж році він вступає до Петровської хліборобської та лісової академії в Москві. За роки навчання (1866—1868) майбутній вчений розробив і на практиці випробував кілька своїх винаходів, пов'язаних з полегшенням праці в сільському господарстві. Відвідання Всесвітньої виставки в Парижі у 1867 р. справило на Бенардоса незабутнє враження. Там він докладно ознайомився з найновішими винаходами в галузі сільського господарства, а також побачив перші дугові лампи, які давали можливість використовувати електрику для освітлення та нагрівання.

1868 рік був досить плідним для молодого винахідника. Він розробляє парові ножиці, щоб стригти овечок, пневматичну поливальну машину, створює невеличку модель зерносушарки та ін. Однак влітку 1869 p. M. Бенардос кидає навчання у Петровській академії. Його приваблюють проекти нових розробок механізмів, ще не побудованих і навіть не винайдених. Тому цього ж року Микола Миколайович починає будувати свою садибу поблизу м. Луг Юр'євського повіту Костромської губернії, батьківщини його дружини, якій дав назву "Привольне".

З дитинства пізнавши смак землі і важку людську працю, М. Бенардос намагався якомога більше полегшити життя селян. Керування господарством він поєднував з науковими розробками. На території садиби було кілька майстерень, в яких розроблялись і виготовлялись знаряддя для роботи на землі: залізні борони, швидко-оранки, молотильні машини та ін. Усі ці механізми невдовзі почали використовувати і в інших садибах. Завдяки здобутим раніше медичним знанням Микола Миколайович безкоштовно допомагав селянам з медикаментами та надавав їм медичну допомогу. Одночасно вів активну громадську діяльність. Виступаючи на земських зборах, він пропонував розглянути питання полегшення тяжкого життя селян і як медик закликав до розвитку сфери охорони здоров'я, санітарного контролю. М. Бенардос був обраний до земських зборів Юр'євського повіту Костромської губернії. На них він активно відстоював пропозицію щодо введення обов'язкової освіти серед селян. Звичайно, така активна діяльність господаря садиби "Привольне" не могла сподобатись власникам інших сіл. І тому невдовзі через конфлікт і судову тяжбу з місцевим лікарем М. Бенардосу було заборонено вести громадську діяльність, займати громадські та державні пости.

З 1874 по 1877 р. винахідник активно працює над своїми науковими розробками. З позиції сьогодення навіть малоосвічена в сільському господарстві та техніці людина може побачити, яку практичну цінність мали винаходи М. Бенардоса. Але в той час жодна розробка талановитого винахідника не була відзначена сучасниками. У цей період учений побудував модель вітряного двигуна, винайшов пароплавне колесо з автоматичними лопатками. Зацікавившись повітроплаванням, він змайстрував крило літальної машини і навіть виконав загальний проект літального апарату з крилами власної конструкції.

У 1880 р. через брак коштів для наукової роботи М. Бенардос був змушений продати значну частину своїх земель та заклав садибу. Його прохання до міністра внутрішніх справ про повернення прав на громадську та державну службу було відхилене. Тому в цьому ж році він знайшов роботу в спілці винахідника П. М. Яблочкова. У цей час М. Бенардос цілком присвячує всі свої наукові дослідження електротехніці. Ще під час навчання в Петровській академії вчений брав участь в роботі колективу, який під керівництвом професора МВТУ О. С. Владимирського і професора Московського університету О. І. Столєтова активно здійснював електричні дослідження. Тут Микола Миколайович і познайомився з джерелами електричного струму — дуговими лампами.

У середині 70-х років доля звела М. М. Бенардоса з О. І. Бюксенмейстером, який займався розробкою технологій виготовлення електровугільних виробів та електрохімічних джерел струму. В 1878 р. О. Бюксенмейстер заснував завод з виробництва акумуляторів, вугільних виробів, електричних регуляторів та електродугових ламп, що знаходився поблизу садиби "Привольне". Це дало можливість М. Бенардосу отримувати із заводу електровугілля та електричні джерела струму і виконувати експерименти з акумуляторами у своїх майстернях.

За дорученням спілки П. Яблочкова Микола Миколайович їде в 1881 р. на Закарпаття з метою впровадження там, на прохання командування російських військ, електродугового освітлення. У цьому ж році він як представник спілки П. Яблочкова взяв участь у підготовці експозиції на Міжнародній електротехнічній виставці і Першому міжнародному конгресі електриків у Парижі. Перебуваючи в Парижі, вчений сконструював свою електродугову лампу і створив підсвічник для свічки Яблочкова з автоматичним переведенням струму. Також у цей час винахідник близько порозумівся з М. І. Кабатом, співвласником електротехнічної лабораторії "Електрисьєн", якого знав ще з Петербурга. В цій лабораторії у 1881 р. М. Бенардос вперше успішно продемонстрував процес зварювання пластин із свинцю та інших металів. Такого результату він досяг, розробляючи новий тип гофрованих акумуляторів. Для цього пристрою потрібно було міцно з'єднати свинцеві пластини та електричні контакти. Для досягнення мети інженер вирішив використати вольтову дугу, яку можна було б спрямовувати рукою людини, щоб розплавити метал у потрібному місці. За браком коштів М. Бенардос не мав змоги одразу отримати патент на свій винахід.

У період 1882-1884 pp. M. Бенардос плідно працює за кордоном — у Барселоні, Парижі, Англії. За цей час він розробив близько 50 різноманітних проектів та винаходів. Але основну увагу він приділяв електродуговому зварюванню і різанню металів. Микола Миколайович склав навіть таблицю міцності приварених частин металевих зразків.

З 1884 p. M. Бенардос живе в Петербурзі (його садибу було продано з аукціону за борги) і плідно працює у спілці "Яблочков і К°". До літа 1885 р. Микола Миколайович конструктивно оформляє свій винахід — апаратуру для зварювання та її детальну технологію. З метою отримання патенту на свій винахід М. Бенардос знайшов багатого купця, інженера за освітою С. О. Ольшанського. Свій метод електрозварювання винахідник назвав "Електрогефест".

У 1885 р. він отримав патент на свій винахід у Франції, Бельгії, Англії, Німеччині, Швеції; в 1886 р. — в Росії; в 1887 р. — в Італії, США, Австро-Угорщині, Данії та ін. Видані патенти давали змогу М. Бенардосу і С. Ольшанському захищати також інші види обробки металів за допомогою дуги — дугове різання, пропалювання отворів та ін. Невдовзі Микола Миколайович навіть продемонстрував можливість зварювання під водою. А через два роки після отримання патентів метод зварювання Бенардоса дістав поширення в усьому світі.

З 1885 р. починається період повного визнання винаходів талановитого інженера. Він починає займатись впровадженням зварювання у промисловості. Було створено товариство "Електрогефест", а також відкритий "Завод для спаювання металів електрикою за методом Бенардоса", який відвідало безліч вітчизняних та іноземних учених і дослідників. Потім у своїх наукових товариствах вони робили доповіді про електрозварювання. Тільки у 1887 р. було опубліковано на цю тему 16 статей в різних вітчизняних та 10 статей в зарубіжних журналах. Метод зварювання став широко застосовуватись у промисловості і на залізничному транспорті.

Кінець 80 — початок 90-х років XIX ст. подарував М. Бенардосу звання основоположника механізації та автоматизації зварювального процесу. На Другій Всеросійській виставці, яку було організовано Російським технічним товариством (РТТ) у 1892 p., M. Бенардос продемонстрував 15 технологічних процесів електрозварювання, п'ять креслень пристроїв для контактного зварювання, показав методи зварювання металевим електродом на змінному струмі, зварювання в потоці газу, зварювання з похиленим електродом, магнітне управління дугою; кілька десятків приладів для ручного і автоматичного зварювання в моделях і кресленнях; понад сотню зразків зварювальних з'єднань з різних металів. На цій виставці інженер отримав золоту медаль, а через рік, 11 травня 1893 p., був обраний дійсним членом Російського технічного товариства.

З метою здешевлення електричного освітлення в Петербурзі М. Бенардос запропонував використати силу течії р. Неви, для чого була побудована гідроелектростанція. Також він розробив метод передавання електрики від Невської станції до Центральної станції Петербурга проводами. Заслуговує на увагу розроблений М. Бенардосом метод "електрокультури" — удобрення полів електрокультиваторами. Праці Миколи Миколайовича у військовій справі на сьогодні є тим фундаментом, на якому базуються сучасна теорія і практика конструювання боєприпасів. Так, у 1896 р. він видав нарис "Метод переправи військ через ріки й інші перешкоди, представлені водою".

З 1899 p. M. Бенардос жив і працював в Україні в м. Фастові, що поблизу Києва.

7 грудня 1899 р. він отримав звання почесного інженера-електрика від Петербурзького електротехнічного інституту. На початку XX ст. винахідник під час дослідів отруївся свинцем і сильно захворів, що змусило його переїхати до Москви. В 1902 р. в Москві він брав участь в роботі Другого Всеросійського електротехнічного з'їзду, де був обраний почесним головою з'їзду, а також отримав довічну пенсію від Ради РТТ за величезні заслуги в науці і техніці.

Цей видатний винахідник другої половини XIX ст. впродовж свого життя виконав близько 200 оригінальних проектів у галузі електротехніки і електротехнології транспорту та сільського господарства.

Влітку 1902 p. M. Бенардос повернувся до Фастова, де і прожив останні свої роки. Помер Микола Миколайович Бенардос 8 вересня 1905 р. у віці 63 років.

bigmir)net TOP 100