Реклама на сайте Связаться с нами
Українська еліта

Богомолець Олександр Олександрович

(1881 — 1946)

Патофізіолог

На главную
Українська еліта

Олександр Олександрович Богомолець народився 24 травня 1881 р. в Києві в Лук'янівській в'язниці, де за участь в революційній боротьбі перебувала його мати — Софія Миколаївна Богомолець (Присецька). Його батько О. М. Богомолець працював земським лікарем. У 1900 р. Олександр Богомолець закінчив гімназію та вступив на медичний факультет Новоросійського університету (м. Одеса). Навчаючись на II курсі, Олександр підготував і надрукував експериментальну працю про фізіологічне значення надниркових залоз, яка пізніше стала основою його дисертації. В 1906 р. він закінчив університет.

Світосприймання О. О. Богомольця як ученого формувалось у відомій українській науковій школі патологів, у витоків якої стояли В. В. Підвисоцький (1857—1913) та Л. О. Тарасевич (1868—1927). В. В. Підвисоцький та його учні виконували дослідження в галузі етіології та патогенезу новоутворень, мікробіології, імунітету і патології інфекцій.

У 1909 р. О. О. Богомолець став доктором медицини. Одним з опонентів при захисті ним дисертації "До питання про мікроскопічну будову та фізіологічне значення надниркових залоз у здоровому та хворому організмі" був лауреат Нобелівської премії 1904 р. академік І. П. Павлов.

У 1910 р. доктора медицини О. О. Богомольця було обрано приват-доцентом Новоросійського університету.

У 1911 р. перший ректор Імператорського Миколаївського університету професор В. І. Разумовський запросив О. О. Богомольця працювати в Саратові. Його було обрано на посаду завідувача університетської кафедри загальної патології з курсом бактеріології. Впродовж короткого часу професор О. О. Богомолець створив лабораторію загальної патології, яка, на думку сучасників та його учнів, була кращою в Росії. Широка ерудиція О. О. Богомольця, його блискуче мистецтво експериментатора приваблювали чималу кількість лікарів різних фахів. Серед клініцистів, які займались на кафедрі, були дерматовенерологи, педіатри, терапевти, хірурги. У ході експериментальних досліджень клініцисти освоювали методи лабораторної діагностики (реакція Васермана, серодіагностика ехінококу тощо) та методи оперативних втручань. Наприклад, С. X. Архангельський (згодом професор-хірург) освоїв методику дуже складної операції на гіпофізі — гіпофізектомію.

Поряд із клініцистами на кафедрі почала формуватися численна група патологів. На той час під керівництвом професора О. О. Богомольця працювали М. М. Сиротинін, Є. О. Татаринов, Є. Н. Коган, Л. Р. Перельман, Н. Б. Медведева та ін. Згодом вони стали видатними вченими, керівниками патофізіологічних лабораторій та кафедр у різних містах, засновниками власних наукових шкіл.

Під керівництвом О. Богомольця в Саратові було виконано та захищено 18 дисертацій. О. Богомолець був дуже популярним у студентському середовищі. Його лекції охоче відвідували, вони завжди були змістовними, цікавими, пробуджували живі думки студентів. Сучасники відмічали, що кожний, хто вперше зустрічався з О. Богомольцем, слухав його лекції, доповіді, виступи, передусім захоплювався могутністю його гострого проникливого розуму, невідпорною логікою мислення та надзвичайною послідовністю викладення думок, здатністю творчо аналізувати найзаплутанішу проблему.

Незважаючи на свої молоді роки, професор О. Богомолець користувався великим авторитетом в університеті. Він був заступником голови Наукового товариства внутрішньої медицини та патології. В період роботи у Саратові О. Богомолець закладає та розвиває основні напрями своєї наукової роботи в галузі теорії медицини. Тут він успішно розробляє проблеми ендокринології, обміну речовин, вивчає механізми гуморального та клітинного імунітету й анафілаксії, конституції сполучної тканини. У лабораторії загальної патології закладалася експериментальна база для вивчення ролі ретикуло-ендотеріальної системи у формуванні реактивності організму. 22 травня 1924 р. на засіданні товариства внутрішньої медицини та патології О. Богомолець виступив з доповіддю "Конституція та мезенхіма" (він автор монографії з цієї теми), в якій висловив низку оригінальних ідей про роль сполучної тканини. Він довів, що сполучна тканина виконує в організмі не лише сполучну, опорну роль, а й інші важливі функції — трофічну, пластичну, захисну. Ці ідеї призвели до створення вчення про систему сполучної тканини, основні концепції якої викладено в монографії "Про конституцію та діатези". На думку О. Богомольця, сполучна тканина визначає тип конституції та реактивність організму. Він писав: "Інфекційна хвороба, ракова пухлина можуть виникнути лише в результаті порушення нормальної реактивності організму, наслідком чого є його недостатній захист".

Вважаючи, що реактивність організму залежить здебільшого від властивостей ретикуло-ендотеліальної системи, О. Богомолець запропонував специфічну антиретикулярну цитотоксичну сироватку (АЦС) для стимуляції функції ретикуло-ендотеліальної системи та посилення продукції захисних речовин. У подальших дослідженнях було встановлено, що за допомогою стимулюючих доз цієї сироватки можна прискорити зростання кісток при переломах. У роки Другої світової війни АЦС широко застосовувалась для прискорення загоєння ран, зростання переломів кісток.

Професор О. Богомолець багато уваги приділяв проблемі ендокринології, разом з учнями досліджував механізм дії залоз внутрішньої секреції та їх роль у регуляції обміну речовин в організмі. О. Богомолець вперше встановив ліпоїдну природу секрету кори надниркових залоз і задовго до Г. Сельє довів реакцію надниркових залоз при різних патологічних станах організму. Підсумком роботи з вивчення залоз внутрішньої секреції стала монографія "Криза в ендокринології" (1925), в якій були піддані критиці ідеалістичні та механістичні концепції, що на той час панували в ендокринології.

О. Богомолець приділяв багато уваги питанням гігієни праці. У керованій ним санітарно-гігієнічній лабораторії Рязано-Уральської залізниці вивчалися фізіологічні зміни у робітників, зайнятих у ливарному виробництві, причини розвитку у них ливарної гарячки та ін., що дало змогу науково обґрунтувати рекомендації з організації праці та диспансеризації робітників, зайнятих у цьому виробництві.

Після подій Жовтневої революції 1917 року О. Богомолець брав активну участь в роботі органів практичної охорони здоров'я. У Поволжі щорічно реєструвались епідемії холери, висипного та поворотного тифів, кишкових інфекцій. У зв'язку з цим у Саратові було створено надзвичайну комісію з боротьби з висипним тифом, одним з найактивніших членів якої був професор О. Богомолець.

Ще до революції, виступаючи з трибуни земських зібрань, О. Богомолець говорив про необхідність створення в місті санітарно-бактеріологічного інституту. В 1918 р. в Саратові був відкритий один з перших у країні Інститут мікробіології та епідеміології.

З початку 1918 р. санітарний відділ Саратовського військового комісаріату за активної участі О. Богомольця створив клініко-діагностичне відділення (лабораторію) з виявлення хворих на холеру. В роки громадянської війни професор О. Богомолець працював консультантом протиепідемічного відділу Південно-Східного фронту. З метою поліпшення діагностики інфекційних захворювань в лікувальних установах м. Саратова О. Богомолець організує при кафедрі спеціальну бактеріологічну лабораторію; крім того, він відкриває на кафедрі короткотермінові курси з підготовки лаборантів для санітарних частин 10-ї армії фронту.

За ініціативи О. Богомольця в Саратові створюється перша в СРСР протималярійна станція (1923) під керівництвом професора Н. Є. Кущева. Згодом і в інших містах Поволжя було організовано подібні станції, а також спеціальні загони, які на місцях вивчали розповсюдження малярії і здійснювали ефективну боротьбу з нею.

У Саратові професор О. Богомолець успішно поєднував наукову та педагогічну діяльність. Крім курсу загальної патології, він читав студентам курс бактеріології з ученням про імунітет, а також періодично курс фармакології. При цьому Олександр Олександрович не обмежував свою педагогічну діяльність роботою в університеті. Він був одним із фундаторів кафедри мікробіології в Саратовському сільськогосподарському інституті, брав активну участь в організації жіночих медичних курсів, де з 1919 р. обіймав посаду декана.

У 1921 р. О. Богомолець видав у Саратові короткий курс лекцій з патофізіології, яким користувались як підручником медики всієї країни.

Завдяки зусиллям професора О. Богомольця та його учнів для працівників практичної охорони здоров'я видається часопис "Саратовский вестник здравоохранения".

З 1926 p. професор О. Богомолець завідує кафедрою патологічної фізіології 2-го Московського університету. В цей період провідною проблемою для нього стає проблема реактивності організму і переливання крові, він був ініціатором досліджень з консервації донорської крові. У 1929 р. О. Богомольця обирають академіком АН України, а в 1931 р. — її президентом. У Києві він створив і очолив Інститут експериментальної біології та клінічної фізіології АН УРСР, де розроблялися проблеми патологічної фізіології, які цікавили Олександра Олександровича ще на початку його наукової діяльності. Саме у Києві академік О. Богомолець завершує свою капітальну працю — тритомний посібник з патологічної фізіології, удостоєний в 1941 р. Державної премії І ступеня.

У 1931 р. О. О. Богомолець стає академіком, а в 1942 р. — віце-президентом АН СРСР.

О. О. Богомолець помер 19 липня 1946 р. у Києві. Згідно із заповітом його було поховано на території створеного ним медичного інституту.

О. О. Богомолець опублікував понад 150 наукових праць з питань ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету та алергії, раку, патології кровообігу, патогенезу, шоку, механізму дії переливання крові, старіння організму тощо. Створив школу патофізіологів.

Учення О. О. Богомольця про фізіологічну систему сполучної тканини сприяло виникненню низки нових наук: алергології, різноманітних модифікацій вчення про імунітет, яким зараз надається важливе значення. Це вчення надало цілісності і багатьом іншим науковим досягненням О. Богомольця, як, наприклад, його розробка проблем довголіття організму.

Подальша доля цього важливого наукового відкриття була складною. Після смерті О. О. Богомольця через певні ідеологічні кампанії в радянській науці проти генетики, фізіології та патофізіології розвиток його вчення було загальмовано, фактично припинила існування і його наукова школа, хоча розроблена ним антиретикулярна цитотоксична сироватка широко використовувалася.

Антиретикулярна цитотоксична сироватка — ефективний засіб для стимуляції фізіологічної системи сполучної тканини. Вона не є панацеєю від усіх хвороб, але дуже ефективна при лікуванні багатьох захворювань: при відкритих і закритих переломах кісток, гранульованих ранах і гнійному запаленні порожнин і тканин; при пневмонії, виразці шлунку і дванадцятипалої кишки тощо. Це єдиний засіб специфічної стимуляції системи сполучної тканини, що є надзвичайно важливим в сучасних умовах, коли погіршується екологічний стан навколишнього середовища.

Діяльність академіка О. О. Богомольця була високо оцінена урядом. У 1944 р. його удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці, нагороджено двома орденами Леніна, його ім'я присвоєно Інституту фізіології Національної академії наук України та Національному медичному університету в Києві, кафедрі патологічної фізіології медичного університету в Саратові. Вулиця в Києві, на якій розташовано Інститут фізіології, також носить його ім'я.

bigmir)net TOP 100