Богун Іван Теодорович

Біографія

Іван Теодорович Богун походив з української шляхти. Учасник визвольних повстань 1637—1638 років. Брав участь у всіх битвах Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648—1657 років, де неодноразово проявлявся його талант полководця.

Іван Богун був одним із найвідоміших козацьких полководців в Україні середини XVII ст., слава про якого гучно лунала не лише на українських землях, а й за їх межами. Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела неоднаковою мірою зафіксували різні етапи життя цього славетного козацького ватажка.

Достеменно невідомо, коли і де народився Іван Богун. Мало відомостей і про ранній період його життя, хоча деякі українські історики писали, що він уже брав участь у козацьких повстаннях в Україні 1637—1638 років. Перші найвірогідніші дані про ратні справи Івана Богуна пов'язані з його участю в обороні Азова, коли запорізькі та донські козаки впродовж 1637-1642 pp. героїчно захищали місто від турецьких військ султана Ібрагіма. Іван Богун був тоді командуючим одного із козацьких загонів, що прикривав Борівський перевіз через р. Північний Донець.

Упродовж 40-х років XVII ст. І. Богун вів звичайне для реєстрового козака життя, сповнене численних військових походів проти кримських татар, від набігів яких обороняв українські землі.

З початком у 1648 р. Визвольної війни українського народу І. Богун став одним із сподвижників гетьмана Б. Хмельницького. Згідно із "Реєстром Війська Запорозького 1649 р." його ім'я значилося серед козаків Чигиринського полку. Згодом, найвірогідніше у 1650 р., за неабиякі організаторські здібності та військовий талант І. Богуна було призначено кальницьким полковником, а тому подальша його доля була тісно пов'язана із захистом Вінниччини і Брацлавщини від військ Речі Посполитої.

Уже в 1651 р. І. Богун вів тяжкі бої на Брацлавщині проти загонів Калиновського та Лянцкоронського. Саме у боях під Вінницею у березні 1651 р. вперше яскраво проявилися його здібності як полководця. Разом із С. Височаном він командував обороною Вінниці, чим сприяв затриманню наступу польської армії. За короткий час І. Богун зосередив тут основні сили полку, а також зібрав під своє командування мешканців навколишніх сіл і містечок, які прибули для протистояння ворогові. Враховуючи слабкість замку, він обрав за центр оборони монастир, оточений кількома лініями укріплень.

На Південному Бузі І. Богун розпорядився зробити ополонки і приховати їх соломою зі снігом, куди мав намір заманити польську кінноту. Щоб приспати пильність ворога, він поводився зовні досить безпечно, нібито не знаючи про наближення польського війська. Коли 1 березня в околицях міста з'явилися корогви Лянцкоронського, він вивів козаків у поле й при наближенні противника наказав поспішно відступати через річку, де були приховані ополонки. Намагаючись відрізати козакам шлях до міста, жовніри кинулися навпростець і таки потрапили в підготовлену пастку. Крига ламалася, й десятки жовнірів потонули. Військо противника запанікувало, чим негайно скористалися українці. Вони контратакували поляків і завдали їм серйозних втрат.

У цій битві І. Богун проявив свою величезну хоробрість, очоливши сміливі нічні вилазки з козацького табору. Завдяки правильно обраній тактиці ведення бою він утримав свої оборонні позиції під Вінницею, а 10 березня після підходу основних сил української армії він разом з уманським полковником Й. Глухом примусив Калиновського покинути Вінницю і відступити. Через спішний відхід польське військо втратило весь обоз із спорядженням, продовольством і фуражем, напризволяще було кинуто майже тисячу поранених і хворих жовнірів. Усього за місяць боїв на Брацлавщині польська армія втратила 6 тисяч вояків і всю артилерію.

У подальшому, переслідуючи польські загони, полк Богуна брав участь у штурмі Кам'янець-Подільського (29 квітня — 1 травня 1651 р.), а в середині травня його козаки захопили Корц.

З-поміж ратних справ кальницького полковника І. Богуна виділяється Берестецька битва, в якій він показав себе розсудливим полководцем у найтрагічніший момент бою. Саме його було обрано наказним гетьманом в оточеному поляками козацькому таборі 30 червня 1651 р. І. Богун виправдав покладені на нього надії, вивівши із оточення основні сили українського війська.

І. Богун на чолі двотисячного загону кінноти з кількома гарматами перебрався через Пряшівку, щоб уточнити напрям атаки на позиції брацлавського воєводи. Окремі козацькі сотні вступили в сутички з ворожими корогвами, аби з'ясувати сили ворога. Основна ж частина старшин проявила велику необачність, зосередившись у районі переправи перед виходом з оточення, адже решта війська нічого не знала про вироблений радою план дій. Оскільки козацька маса вже й так була сповнена глибокої недовіри до старшини, поведінка військової верхівки одразу ж породила чутки, що готується втеча з табору. Командування виявилося неспроможним навести лад, заспокоїти розбурхану масу, котра почала спішно стягуватися до берега. Виникла стихійна переправа. Помітивши цей нелад, І. Богун кинувся до табору, однак було вже пізно. Затримати десятки тисяч охоплених панікою людей не вдалося.

У такій круговерті єдине, що вдалося зробити І. Богуну, так це зібрати 20-тисячний корпус кінноти, який прикривав відступ. Незважаючи на панічну поспішність, козаки вивезли із собою майже всю артилерію та порох (покинули лише 18 гармат і сім бочок пороху). Під час цієї битви наказний гетьман І. Богун зумів організувати оборону козацького табору, а пізніше вивести українську армію з оточення.

22 травня 1652 р. у битві під Батогом передові козацькі частини і загони татарської кінноти, переправившись через Буг, вступили у бій з польською кіннотою. Тим часом непомітно підійшли основні сили козацького війська, які впродовж ночі оточили польський табір. Подолавши опір ворога, козаки Богуна і татари прорвалися в табір. Битва, що тривала цілий день, закінчилася 23 травня цілковитим розгромом і знищенням польської армії.

Гетьман М. Калиновський, його син — коронний обозний та інші командири із знатних шляхетських родин були вбиті; 57 гармат, багато полонених було захоплено. Учасник битви шляхтич М. Длужевський на другий день після битви писав канцлеру про "жахливий, нечуваний і швидкий розгром" польського війська. Самовидець зазначав: мало кому з польського війська вдалося врятуватись, навіть тих, хто тікав на конях, "люде посполитіє оних громили, не иміючи над ними милості за їх тиранства і здирства".

У 1653 р. І. Богун знову опинився у вирі бойових дій. У березні 1653 р. Польща кинула на Правобережну Україну добірне 10-тисячне військо під командуванням С. Чернецького, який намагався дрібними сутичками і маневрами ослабити і деморалізувати козацькі війська та не дати їм змоги з'єднатися. Боротьбу проти війська Чернецького очолив І. Богун. Уже в березні 1653 р. його загони виступили проти армії Чернецького, який, захопивши Липовець, Погребище та інші міста, рухався вглиб України. Зайнявши оборону в Монастирищі, І. Богун тривалий час відбивав атаки значно переважаючих сил коронної армії та робив дошкульні вилазки з міста. Так і не досягнувши успіху, війська С. Чернецького, який під Монастирищем сам зазнав поранення, змушені були відступити. Поляки відійшли не лише від Монастирища, а й зовсім покинули Україну.

Цього ж року Іван Богун разом із Тимошем Хмельницьким ходив на чолі козацьких полків у похід на Молдавію, де було розгромлено армію Георгіци та його союзників. Після загибелі в Сучаві Т. Хмельницького (5 листопада 1653 р.) І. Богун повернувся з військом в Україну.

У кінці 1653 та впродовж 1654—1655 pp. кальницький полковник практично безперервно вів бойові дії проти коронної армії й татарських загонів на Брацлавщині та Уманщині. Видатний військовий талант і численні перемоги створили Богунові ім'я непереможного полководця, що навіювало страх на ворогів.

У січні 1654 р. І. Богун разом з І. Сірком відмовився присягнути на вірність московському царю. Польща в цей час шукала шляхи, щоб розірвати російсько-український військовий і державний союз. Передусім польська пропаганда була спрямована на те, щоб створити в Україні партію, яка б орієнтувалась на Польщу. Шляхетські агенти особливо намагалися схилити до себе полковника Івана Богуна, але він не піддався на умовляння і відіслав польські листи Б. Хмельницькому.

У 1655 р. І. Богун героїчно обороняв Умань. Він непохитно стояв на позиціях української державності, був противником промосковської та пропольської орієнтації українських гетьманів.

У грудні 1656 р. І. Богун як один із керівників козацького корпусу під командою наказного гетьмана А. Ждановича вирушив у похід проти військ Речі Посполитої. Українські війська разом із союзними арміями Семиграддя та Швеції впродовж першої половини 1657 р. пройшли Західною Україною та Польщею, захопивши при цьому Краків, Брест і Варшаву. Згодом, влітку 1657 p., вони змушені були відступити в Україну.

Пізніше, у 1658 p., І. Богун брав активну участь у придушенні заколоту Пушкаря і Барабаша.

Характеризуючи політичну діяльність полковника Війська Запорозького Івана Богуна, відзначимо, що він палко любив свою Україну і досить боляче реагував на кроки українських гетьманів, що могли зашкодити Україні або обмежували козацькі вільності. Тому в політичному спектрі Української козацької держави І. Богун посідав місце постійного опозиціонера. Зокрема, він досить рішуче виступив проти укладення Б. Хмельницьким Білоцерківського договору (28 жовтня 1651 p.), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру. У 1654 р. І. Богун був серед противників курсу Б. Хмельницького на союз із Москвою. Так і не склавши присяги російському цареві, він згодом очолив антимосковську старшинську опозицію.

Після смерті Б. Хмельницького (27 липня 1657 р.) І. Богун підтримував курс Івана Виговського та Юрія Хмельницького на вироблення незалежної від Москви української зовнішньої та внутрішньої політики, але й схиляння вказаних гетьманів на зближення із Польщею чи Туреччиною теж викликало спротив кальницького полковника. Зокрема, І. Богун відмовився підписувати укладений І. Виговським Гадяцький договір (6 вересня 1658 p.). Після підписання гетьманом І. Виговським Гадяцької угоди І. Богун очолив повстання посполитих і рядового козацтва проти цієї угоди. Він висував претензії до Ю. Хмельницького за укладення Переяславських статей 1659 року. А в 1660 р. І. Богун виступив проти Слободищинського трактату, підписаного Ю. Хмельницьким.

У 1662 р. кальницький полковник І. Богун був ув'язнений поляками і відправлений до Мальборга (Марієнбург). У 1663 р. Ян Казимир його звільнив і доручив йому командування правобережними козацькими полками в обмін на його участь в поході на Лівобережну Україну. У 1663—1664 pp. І. Богун брав участь у поході гетьмана П. Тетері на Лівобережну Україну.

У лютому 1664 р. І. Богун був схоплений поляками, які підозрювали, що він таємно зносився з мешканцями Глухова, оточеного арміями поляків і Тетері, який відіграв певну роль в подальшій долі Богуна. Згодом І. Богун був звинувачений у зносинах з російською стороною та урядом І. Брюховецького і був по-зрадницькому вбитий.

17(27) лютого 1664 р. Іван Богун був розстріляний біля Новгорода-Сіверського.

Ім'я Івана Богуна — видатного полководця та політичного діяча України середини XVII ст. навіки залишилося в пам'яті нащадків, про що свідчать численні народні перекази та думи того часу. В одній з них згадується: "А кобзарі грали, в струни дотикали та Богдана з Богуном піснями вихваляли!".