Реклама на сайте Связаться с нами
Українська еліта

Бучинський Петро Миколайович

(1852 — 1927)

Зоолог

На главную
Українська еліта

Петро Миколайович Бучинський — видатний український зоолог, чудовий педагог, організатор освіти і науки, громадський діяч. Глибоке і всебічне висвітлення життя і діяльності цього вченого має важливе наукове та суспільно-політичне значення, сприяє відновленню історичної справедливості, усуненню "білих плям", визначенню місця та ролі Петра Бучинського у процесі розвитку науки і освіти в Україні. Настав час повернути до нашої історії та наукової спадщини ім'я цього вченого. Феномен його діяльності полягає в тому, що він не тільки був природознавцем широкого профілю, особливо в зоологічній науці, а й чудовим організатором освіти і науки, популяризатором знань з природничих наук серед широких верств населення. Спадщина Петра Бучинського налічує близько 100 праць, які давно стали бібліографічними раритетами.

Отримавши прижиттєве міжнародне визнання, Петро Бучинський до нашого часу залишається маловідомим ученим. Це сталося внаслідок замовчування його імені. Праці П. Бучинського не публікувались, а його громадянська позиція подавалась в перекрученому трактуванні. Ось чому досі не підготовлено його біобібліографії, не зроблено аналізу його зоологічних праць, не висвітлено його педагогічної та громадської діяльності.

Період життя П. Бучинського — друга половина XIX — перша третина XX ст. — характеризується крайнім загостренням соціальних, національних та політичних проблем і винятково бурхливим розвитком наук, як прикладних, так і гуманітарних. Петро Бучинський, воістину людина своєї епохи, немов уособлює у своїй іпостасі всі притаманні цьому періоду риси. Здобувши міжнародне визнання в Одесі, П. Бучинський в 1911 р. переносить своє місце діяльності до Кам'янець-Подільського. Тут він створює Кам'янець-Подільське товариство дослідників і аматорів природи — своєрідний українознавчий центр і водночас виховує школу своїх однодумців і послідовників у галузі зоологічної науки, краєзнавства, історії науки і популяризації природничих знань.

Виокремлюється вагомий його внесок у різні підрозділи зоологічної науки, особливо в ембріологію безхребетних тварин, фауністики, систематики, морфології, а також гідробіології. Найважливішою науковою проблемою вченого, серед багатьох інших, була, вочевидь, проблема вивчення фауни одеських лиманів (для цього він заснував Одеську зоологічну станцію на березі моря, яка ним була обладнана і на якій під його керівництвом виконувався великий обсяг наукової роботи), а також вивчення фауни морської бухти як екологічної системи. Інші проблеми або були підпорядковані основній, або ставились паралельно.

Упровадження науково-обґрунтованих програм, введення систематизації, типологізації та класифікації знань про природу Одеської затоки, постановка питання збереження фауни Причорномор'я і впровадження його на практиці в життя (організація наукових товариств, біологічних станцій, музеїв і колекцій тварин), експедиції, створення наукової зоологічної школи послідовників — ці проблеми та питання були внесені вченим на порядок дня в період зародження і становлення цих молодих на той час наук. Деякі з цих проблем ученому вдалося розв'язати або визначити шляхи їх вирішення.

Діяльність Петра Бучинського припала на період великого національно-культурного піднесення, час відродження української державності, її розвитку і втілення в реальність у 1917—1920 pp. Українська національна ідея, приспана з часу спроби І. Мазепи відновити самостійність, в кінці 40-х років XIX ст. була висунута членами Кирило-Мефодіївського братства в їхніх програмних документах. Уперше висунута в синтезі християнства й романтичного націоналізму, національна ідея згодом була розвинута Громадою 60—70 років. Світогляд П. Бучинського формувався під впливом Громади і визначних природознавців його часу: Ч. Дарвіна, О. О. Ковалевського, І. І. Мечникова, І. М. Сєченова та ін., а також теоретичних напрямів еволюційного розвитку в науці, ідей демократії та гуманності.

На початку XX ст. відбувається еволюція його поглядів у напрямі орієнтації на українські державні засади. Це спостерігається особливо в 1917—1918 pp., коли він був професором першого Українського університету в Києві, а також з 1918 р. працював деканом новоствореного Кам'янець-Подільського державного українського університету. Потім був ректором Інституту народної освіти в Кам'янець-Подільському. Його участь у столичній Громаді в Києві, заснування краєзнавчого наукового товариства в Кам'янець-Подільському, участь у виданні "Записок" Товариства (був редактором) і ще багато корисних справ на ниві популяризації наукових знань свідчать про державотворчий напрям його діяльності. Сама ідея створення в Кам'янець-Подільському українського університету в 1918 р. (незважаючи на важке воєнне становище) з метою втілення цієї ідеї в реальність також свідчить про його орієнтацію на українські державницькі засади. Всім своїм життям і діяльністю він прислужився цим засадам. А найголовніше, на нашу думку, — це наукові концепції його праць про органічну єдність всього органічного світу, його здобутки на ниві зоологічної науки України, яка має тільки їй притаманні особливості. Усе це давало тверде наукове підґрунтя національній ідеї та ідеї державності української нації. Це добре розуміли вороги української державності ще на початку 30-х років. Тому так жорстоко вони поводились з його науковим доробком, не дозволивши опублікувати до 1990 р. жодної його праці. І це було спричинено тим, що наша нація, створивши свою державність в 1917—1920 pp., не змогла через зовнішні і внутрішні обставини утримати її, а тому прирекла себе на животіння.

Більша частина потенціалу, що створила українська наукова і літературна думка XIX — початку XX ст., залишилася невикористаною. Ідеться і про величезну наукову спадщину П. Бучинського, яка ще й досі мало увійшла до наукового обігу. А між тим його наукові концепції актуальні і в наш час, зокрема стосовно розвитку в Україні таких наук, як зоологія хребетних, ембріологія безхребетних, систематика тварин, фауністика та охорона природи.

Прийшов час визначити місце Петра Бучинського в суспільно-політичному русі 70-х років XIX — початку XX ст., оцінити його внесок у процес творення української державності в період її відродження 1917—1920 pp. Отже, потрібне фундаментальне дослідження, яке б цілісно охоплювало життя та науковий доробок видатного вченого.

Варто підкреслити, що за останні кілька років відбулися певні зрушення у справі освоєння наукового доробку П. Бучинського. Однак цього дуже мало. Наукові інтереси П. Бучинського були пов'язані здебільшого з дослідженнями в галузі зоології, гідробіології, зоогеографії, екології, охорони природи, які дуже тісно переплітались. Тому тільки комплексний підхід до вивчення спадщини вченого дасть змогу оцінити його наукові здобутки. Але оскільки на сучасному етапі названі наукові напрямки є самостійними науками, важливо оцінити внесок ученого в кожну з них в період їх становлення і розвитку. Універсалізм наукових досліджень у сфері згаданих наук був характерним для багатьох європейських учених того часу. П. Бучинський використав здобутки західноєвропейської науки, наукову методику, теоретичні засади та застосування їх в Україні на національному українському ґрунті. Безперечно, найбільший внесок учений зробив у розвиток морфології безхребетних тварин.

Більшість зоологів першої половини XIX ст. були прибічниками метафізичного вчення Ж. Кюв'є про відсутність філогенетичних зв'язків між окремими типами тваринного світу. Вважалося, що між безхребетними і хребетними тваринами існують принципові відмінності, які проявляються в абсолютно різних морфологічних структурних, загальних планах будови і ембріональному розвитку цих двох груп тварин. Пізніше ці помилкові погляди були переконливо відкинуті дослідженнями в галузі порівняльної морфології, порівняльної анатомії і особливо порівняльної ембріології. Як відзначив К. А. Тімірязєв, порівняльна ембріологія виступила на захист вчення Ч. Дарвіна, доводячи, що спорідненість, незрозуміла на абсолютно розвинутих організмах, проявляється значно очевидніше при вивченні їх історії розвитку, тобто перекинула містки між віддаленими окремими тваринними типами.

Дослідження з морфології безхребетних тварин отримали в Україні широкий розвиток у другій половині XIX ст., хоча окремі роботи в цій галузі були виконані раніше. Починаючи з кінця 60-х років XIX ст. вчення Ч. Дарвіна знаходить в Україні все більше прихильників серед морфологів і порівняльних анатомів. Була досліджена морфологія всіх стадій індивідуального розвитку деяких представників губок, кишковопорожнинних, гребневиків, плоских, первиннопорожнинних і кільчастих червів, членистоногих (ракоподібні, павукоподібні, багатоніжки, комахи), голкошкірих, щетинкощелепних і напівхордових. Ці дослідження проводилися в 70—80-х роках XIX ст. І. І. Мечниковим у Новоросійському університеті і А. О. Ковалевським в університетах Києва та Одеси. У 80—90-х роках цю роботу продовжили їхні учні: М. В. Бобрецький — автор першого в Росії тритомного підручника із зоології для університетів (1884—1891), П. М. Бучинський та О. О. Браунер в Одесі. П. М. Бучинський вивчав найпростіших з лиманів Чорного моря, продовжуючи дослідження Л. С. Ценковського, відомого спеціаліста з вивчення інфузорій і джгутиків. П. М. Бучинського по праву вважають одним з перших українських морфологів-протистологів.

bigmir)net TOP 100