Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні постаті України

Вернадський Володимир Іванович

Біографія

(1863 — 1945)

Природознавець, мінералог і кристалограф,
основоположник геохімії, біогеохімії, гідрогеохімії

На главную
Видатні постаті України

Могутній і різнобічний талант В. І. Вернадського розквітнув на межі XIX і XX ст. Це був період величезних успіхів і великих відкриттів у галузі хімії та фізики, початок проникнення їх ідей і методів у природничі науки, що сприяло найшвидшому їх розвитку. В. І. Вернадський належав до великих учених-енциклопедистів у галузі природознавства.

Батько В. І. Вернадського, Іван Васильович Вернадський (1821—1884), народився у Києві, закінчив Київський університет, викладав російську словесність у гімназії, був кілька років за кордоном, удосконалюючи свої знання в галузі політичної економії. Він захистив магістерську й докторську дисертації, обіймав посаду професора Головного педагогічного інституту, а згодом — Олександрійського ліцею в Петербурзі.

Мати, Ганна Петрівна (1837—1898), відзначалася жвавою вдачею, добротою і щирістю.

12 березня 1863 р. в Петербурзі в родині Вернадських народився син Володимир. У 1868 р. сім'я переїхала до Харкова у зв'язку з хворобою Івана Васильовича. Таким чином, дитинство Володимира Івановича пройшло в Україні. Навчання почав у Харківській гімназії в 1873 р.

У 1876 р. сім'я Вернадських повертається до Петербурга. Тринадцятирічний Володя йде у четвертий клас 1-ї Петербурзької гімназії.

У 1881 р. В. І. Вернадський вступає до природничого відділення фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету, який закінчує у 1885 р.

Навчання в університеті позитивно позначилося на формуванні світогляду В. І. Вернадського. Особливий вплив на наукові погляди молодого Вернадського мали блискучі педагоги — Д. І. Менделєєв і В. В. Докучаєв.

У 1890 р. В. І. Вернадський був обраний приват-доцентом кафедри мінералогії Московського університету, а в наступному році захистив магістерську дисертацію на тему "Про групу силіманіту і роль глинозему".

Двадцять два роки (1890—1911) наукової роботи в Московському університеті були для В. І. Вернадського надзвичайно плідними. Спираючись на зв'язки між хімізмом мінералів, їх внутрішньою будовою і генезисом, він розробив нову мінералогічну систематику.

Перша його праця "До теорії силікатів" була надрукована в 1901 р. німецькою мовою; починаючи з 1908 р. з'являються випуски багатотомного підручника з мінералогії — "Дослід описової мінералогії".

У 1904 р. було видано першу частину книги "Основи кристалографії" — дуже ґрунтовну книгу, з глибоким і повним викладом історії науки про кристали.

У 1909 р. В. І. Вернадського обирають академіком. З 1911 р. він працює в Академії наук і переїздить до Петербурга, де продовжує свої дослідження в галузі мінералогії та геохімії як директор Геологічного і мінералогічного музею.

Поряд з геохімією В. І. Вернадський все більше захоплюється ідеєю біогеохімії — новим науковим напрямом, який поєднує проблеми еволюції живої речовини, хімічного її складу у зв'язку зі складом зеленої кори і перетворюючої її дії на поверхневий шар останньої. До складу живої речовини вчений відносив і людство, розглядаючи його в єдності з біосферою. Проте він зазначав, що людина відрізняється від інших форм живої речовини завдяки новому фактору — людській свідомості. В. І. Вернадський констатував, що біогеохімічна енергія живої речовини охоплює всю біосферу і визначає здебільшого всю її історію. Учений вірив у колективний розум, у те, що людство не використає свій науковий інтелект для руйнування біосфери тому, що є її частиною. Справжнє значення цієї нової науки повністю розкривається лише у наш час.

У 1915 р. за ініціативи групи академіків на чолі з В. І. Вернадським у складі Академії наук було організовано Комісію з вивчення природних виробничих сил Росії (КПВС), що відіграла в майбутньому важливу роль у галузі систематичних пошуків родовищ корисних копалин та інших природних ресурсів.

Жовтневі події 1917 р. застали В. І. Вернадського в Україні у Полтавській губернії, де він перебував у зв'язку з погіршенням здоров'я. Після революції в Україні на початку 1918 р. серед українських учених виникає ідея створення республіканської Академії наук. В. І. Вернадський взяв активну участь у підготовчій роботі і переїхав до Києва. Він склав докладний проект організації Української Академії наук, а в 1919 р. на загальних її зборах був обраний першим її президентом. У ці роки Володимир Іванович зробив великий внесок у створення Всеукраїнської національної бібліотеки.

З 1920 по 1921 р. В. I. Вернадский — професор Таврійського університету в Сімферополі. У 1921 р. він повертається до Петрограда. Учений зі світовим ім'ям, В. І. Вернадский користувався заслуженим авторитетом за кордоном і брав активну участь у міжнародному науковому житті. Він висував ідею міжнародного співробітництва у сфері науки та в галузях суспільної діяльності для розв'язання проблем охорони біосфери та її ресурсів, ще в 1922 р. ставив питання про відповідальність за використання атомної енергії в мирних цілях. У 1923 р. на прохання Паризького університету В. І. Вернадского було відряджено до Франції і Чехословаччини, де протягом трьох років він читав лекції з геохімії (у Сорбонні і Карловому університеті).

За цей час був написаний курс лекцій "Нариси з геохімії", виданий у 1927 р.

З 1926 по 1934 р., до переїзду Академії наук СРСР у Москву, В. І. Вернадський працює в Ленінграді, продовжуючи досліди в галузі мінералогії, геохімії, біогеохімії та гідрохімії, публікує низку важливих праць, у тому числі монографії — "Історія мінералів земної кори" (1925—1927) і "Історія природних вод" (1934) з найдокладнішою їх класифікацією. В. І. Вернадський є першим ученим-мінералогом, який правильно оцінив принципове значення методу рентгенографічного аналізу кристалічної речовини і точно визначив величезний вплив його результатів на майбутню мінералогію. У 1927 р. у статті "Завдання мінералогії в нашій країні" він писав: "Це одне з найбільших відкриттів точних наук швидко зсуває мінералогію на новий шлях і відкриває перед нею негадані величезні перспективи...".

Після повернення разом з Академією наук СРСР у Москву В. І. Вернадський продовжує свою активну діяльність. У 1936 р. він публікує другу частину "Історії природних вод" і пише праці із синтезу алюмосилікатів, геохімії марганцю, а також статті нового напряму науки — радіогеології.

Останні роки життя В. І. Вернадський присвятив написанню капітальної праці "Хімічна будова біосфери та її оточення".

У кінці 1944 р. В. І. Вернадський тяжко захворів і 6 січня 1945 р. помер.

За понад 60 років своєї наукової діяльності він опублікував близько 400 наукових праць, які належать до всіх основних напрямів геологічного циклу наук, а також до історії, філософії та педагогіки. Заслуги вченого високо оцінені не тільки на Батьківщині, а й за її межами. В. І. Вернадський — академік АН СРСР, академік АН УРСР, перший президент Академії наук УРСР, член Чехословацької та Паризької академій наук, лауреат Державної премії СРСР, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Володимир Іванович Вернадський був ученим-пророком, наукове передбачення якого не всіма його сучасниками одразу сприймалося, а тому заперечувалося. Тільки в наш час ми можемо оцінити, наскільки його думки і прогнози щодо подальшого розвитку цивілізації були вірними.