Реклама на сайте Связаться с нами
Українська еліта

Вороний Микола Кіндратович

(1871 — 1938)

Поет, театрознавець, режисер, актор, педагог,
перекладач, літературний критик

На главную
Українська еліта

Микола Кіндратович Вороний (псевдоніми і криптоніми — Арлекін, Віщий Олег, Ното, Кіндратович, Микольчик, М. В., К-ич М., М-У-ко та ін.) народився на Катеринославщині (нині Дніпропетровщина) в сім'ї ремісника. Його батько — К. П. Вороний походив з кріпаків, мати — О. Д. Колачинська — з роду освітнього діяча XVII—XVIII ст., ректора Київської академії П. Колачинського.

Навчався Микола Вороний в Харківському реальному училищі, пізніше — в Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за зв'язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії. Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет). У Львові зблизився з І. Франком, який справив великий вплив на формування його світогляду, літературно-естетичних поглядів. Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером українського театру товариства "Руська бесіда", в редакції журналу "Життє і слово", де вів рубрику "Вісті з Росії". Допомагав І. Франкові у виданні газети "Громадський голос" і "Радикал", деякий час був неофіційним редактором журналу "Зоря". З 1897 р. — актор труп М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та ін., у 1901 р. покинув сцену і служив в установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова. У 1910 р. оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі. Жовтневого перевороту М. Вороний не сприйняв і в 1920 р. емігрував за кордон. Жив у Варшаві, де зблизився з польськими письменниками Ю. Тувімом і Л. Стаффом, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи. Після повернення в Україну (1926) вів педагогічну і театрознавчу діяльність. Перші поетичні твори написав, навчаючись ще у Харківському реальному училищі. Друкуватися почав у 1893 р. (вірш "Не журись, дівчино").

Публікувався в періодичних виданнях "Зоря", "Літературно-науковий вісник", "Засів", "Дзвін", "Сяйво", "Рада", в антологіях, збірниках, декламаторах початку XX ст.: "Акорди", "Українська муза", в альманахах "Складка", "За красою", "Дубове листя", "На вічну пам'ять Котляревському", "Багаття" та ін. У 1901 р. в "Літературно-науковому віснику" опублікував відкритий лист програмного характеру, де закликав письменників до участі в альманасі, "який змістом і формою міг би хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур". У виданому ним альманасі "З-над хмар і долин" (Одеса, 1903) поряд з модерними поезіями були представлені твори поетів, що гостро виступали проти декадансу, "чистого мистецтва" та інших течій у літературі і мистецтві, — І. Франка, П. Грабовського, Лесі Українки, М. Старицького, В. Самійленка та ін. Перша збірка М. Вороного "Ліричні поезії" вийшла у 1911 р. в Києві. Вірші її були сповнені музикальності, свіжості образів. У наступній збірці "В сяйві мрій" (1913) М. Вороний іде шляхом певної естетизації, самозамилування ліричного героя.

Творчість Миколи Вороного знаменує розрив з народницькою традицією, їй притаманна різноманітність метричних форм і строфічних побудов. Тяжіння до модернізму не перешкоджало поету писати твори, пройняті щирою любов'ю до народу, шаною до його кращих синів ("Краю мій рідний", "Горами, горами", "Привид", вірші, присвячені Т. Шевченкові, І. Франкові, М. Лисенкові). Водночас він створював поезії, в яких висміює національну обмеженість, псевдопатріотизм, його антигуманістичну, аморальну сутність ("Мерці", "Молодий патріот", "Старим патріотам"). М. Вороному належить низка мистецтвознавчих ("Пензлем і пером") і театрознавчих розвідок ("Театральне мистецтво й український театр", 1912; "Театр і драма", 1913, в якій виступає прихильником системи Станіславського; "Михайло Щепкін", 1913; "Український театр у Києві", 1914; "Режисер", 1925; "Драматична примадонна", 1924 — про сценічну творчість відомої актриси Л. Ліницької). М. Вороний — автор низки літературознавчих статей, театральних рецензій. У його спадщині значне місце посідають переклади й переспіви з інших літератур.

Микола Кіндратович Вороний був репресований у 1934 р. Розстріляний 7 червня 1938 р. Архів його творів зберігається в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.

bigmir)net TOP 100