Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні постаті України

Коцюбинський Михайло Михайлович

Біографія

(1864 — 1913)

Письменник, громадський діяч

На главную
Видатні постаті України

В українській прозі XIX — початку XX ст. яскраво вирізняється постать талановитого письменника-новатора Михайла Михайловича Коцюбинського, якого назвали "поетом краси природи та краси людської душі".

В одному з листів 1912 року М. Коцюбинський зауважив: "Про життя своє я міг би написати або дуже багато, або дуже мало. Коли подати дати, що зазначують моменти зверхнього життя, мушу признатися, доволі одноманітного, — Ви, може, скажете, що цього мало і це не цікаве. На автобіографію, яка б змалювала Вам картину іншого порядку, з'ясувала еволюцію думок, поглядів, літературного смаку і т. п., я тепер не спроможуся, хоч розумію, що такий матеріал був би взагалі цікавим".

Насправді життя письменника було насичене, сповнене творчих пошуків і визначних мистецьких досягнень.

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. у місті Вінниця. Його батько, Михайло Матвійович, дрібний чиновник, який не любив вислужуватися перед начальством, був змушений часто міняти місце роботи або й надовго залишатися без посади. Вихованням дітей займалася мати, Гликерія Максимівна, яка походила з молдавського роду Абазів. Від неї майбутній письменник успадкував "тонку і глибоку організацію натури" та "любов і розуміння природи".

Дитинство і юність М. Коцюбинського пройшли у селах і повітових містечках Поділля, куди переїздив батько з родиною у пошуках роботи. Навчався Михайло у початковій школі в місті Бар, а потім у Шаргородському духовному училищі, яке закінчив у 1880 р. Найчастіше у дитинстві рідні бачили хлопця за улюбленими книжками — "Кобзарем" Тараса Шевченка і творами Марка Вовчка. А ще Михайло любив, коли до їхньої оселі навідувалися лірники та бандуристи, особливо він очікував сліпого лірника Купріяна.

Про часи навчання у Барській народній початковій школі М. Коцюбинський пізніше напише: "Вже в 9—10 літ пам'ятаю, я складав українські пісні на взірець народних. Загалом — любов до літератури у мене розвинулася дуже рано, бо вже на 12 році життя я писав велику повість із фінського життя".

Маючи намір скласти екзамен на атестат зрілості і вступити до університету, М. Коцюбинський зайнявся самоосвітою. Він читає твори визначних письменників світу, вивчає історію і психологію, цікавиться природничими науками, знайомиться з філософією. Однак його мріям не судилося здійснитись, бо родина Коцюбинських опинилася у скрутному становищі: батько помер, після тривалої хвороби осліпла мати, і турботи про утримання великої сім'ї лягли на плечі Михайла, старшого з дітей. Упродовж десяти років (1882—1892) М. Коцюбинський займався педагогічною діяльністю, працював приватним учителем у Вінниці та навколишніх селах. У 1891 р. він склав екстерном іспит на звання народного вчителя. На запрошення бухгалтера цукроварні Мельникова їде працювати у с. Лопатинці, щоб навчати його дітей. Тут разом з дітьми господаря він збирає фольклор, написав кілька нарисів і оповідань, повість "На віру" (1892).

Починаючи з 1892 p., письменник працює у складі філоксерної комісії у Молдавії. Результатом спостережень є оповідання "Для загального добра", відзначене премією журналу "Зоря". Перебуваючи за завданням філоксерної комісії у Криму, М. Коцюбинський вивчав місцевий побут, звичаї, психологію людей, що дало йому матеріал для створення новел "В путах шайтана", "На камені". З 1897 р. він працював у житомирській газеті "Волинь", а в 1900 р. дістав посаду у статистичному бюро Чернігівського губернського земства. На початку 90-х років XIX ст. М. Коцюбинський порозумівся з ліберально-народницькою інтелігенцією, входить до таємного "Братства тарасівців". Він не розлучався з українською народною піснею і поезією Тараса Шевченка, у львівському журналі "Правда" під псевдонімом Захар Козуб надрукував статтю "Причинок до біографії Тараса Шевченка". Принципи "тарасівців" письменник сформулював у відомій казці "Хо" (1894), оспівавши сміливість, рішучість і згуртованість тих "нових лицарів", які виступлять першими проти "страху людського" і боягузтва у боротьбі за справедливість.

Одружившись з В. У. Дейшою — випускницею Бестужевських жіночих курсів у Петербурзі, учасницею народовольчої організації, М. Коцюбинський переїздить до Чернігова і там плідно працює до кінця життя.

Коцюбинський налагоджує зв'язки з львівськими літературними колами і друкованими органами, що сприяє активізації його письменницької діяльності.

Перші літературні спроби — "Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма" (1884), "21 грудня, на введеніє" (1885), "Дядько та тітка" (1886) — за життя письменника не друкувались. У 1890 р. у львівському журналі "Дзвінок" з'явився перший друкований твір М. Коцюбинського — вірш "Наша хатка". У цьому ж році він здійснив свою першу подорож до Львова, де познайомився з редакторами львівських газет і журналів, зустрічався з І. Франком. З того часу М. Коцюбинський стає постійним співробітником західноукраїнських видань "Дзвінок", "Зоря", "Правда", "Буковина" та ін., де друкуються його вірші, оповідання, науково-популярні статті, нариси, переклади.

Темою перших оповідань М. Коцюбинського було злиденне життя малоземельного селянства і важка доля бідняцьких дітей. У них ще відчутні народно-культурницькі ілюзії письменника. Особливу увагу сучасників привернув цикл його дитячих оповідань: "Харитя" (1891), "Ялинка" (1891), "Маленький грішник" (1893). У цих творах визначилась така особливість таланту письменника, як мальовничість його стилю, зображення навколишньої дійсності, за словами Панаса Мирного, "яскравим, як сонячний промінь, малюнком". Ці риси характерні й для першої повісті М. Коцюбинського "На віру" (1892).

Роки роботи у філоксерній комісії дали письменнику багато матеріалу, познайомили його з життям інших народів. Крім твору "Для загального добра", він написав ще два оповідання з життя молдаван — "Пе-коптьор" (1896) і "Відьма" (1898) та три оповідання з життя кримських татар — "В путах шайтана" (1899), "На камені" (1902), "Під мінаретами" (1904). Цими творами, як підкреслював І. Франко, М. Коцюбинський розширив обрії української прози, "дав нам прегарні малюнки з життя наших південних сусідів, румунів і татар..."

У 1899 р. "Українсько-руська видавнича спілка" у Львові розпочала видання творів Коцюбинського, надрукувавши три томи його оповідань. Тоді ж у Києві теж вийшла збірка творів письменника. Крім того, М. Коцюбинський брав участь у впорядкуванні збірників і альманахів — "Хвиля за хвилею" (1900), "Дубове листя" (1903), "З потоку життя" (1905), в яких містив свої твори. На початок XX ст. М. Коцюбинський визначився вже як талановитий митець зі своїм, оригінальним творчим обличчям. У статті "З останніх десятиліть XIX ст." І. Франко називає його одним з найкращих українських новелістів, відзначаючи особливості його творів: "Його оповідання, даючи нам образи не торканих досі українським пером околиць і відносин, дають нам разом із тим високе естетичне вдоволення як твори справжнього таланту і як випливи симпатичної і високо розвинутої душі".

Життя М. Коцюбинського у Чернігові було насичене творчою працею, зустрічами з багатьма письменниками, новими знайомствами. В історію літератури щасливими сторінками вписані "понеділки" та "суботи" у будинку Коцюбинського, на яких виступали Грінченко, Самійленко, Вороний, Чернявський. У 1903 р. письменник разом з іншими діячами української культури бере участь у відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві, оголошує промову на цій урочистості від імені Чернігівського музично-драматичного гуртка. У 1906—1908 pp. M. Коцюбинський як голова товариства "Просвіта" у Чернігові організовував літературно-мистецькі вечори і концерти для громадськості.

Готуючи до видання альманах "З потоку життя", М. Коцюбинський звернувся із закликом до письменників докласти всіх зусиль до оновлення української літератури. Сам автор значно розширив коло своїх спостережень за рахунок тем історичних ("Дорогою ціною"), психологічних ("Цвіт яблуні", "Поєдинок"). Продовжуючи реалістичні традиції української літератури, він майстерно використав й новітні модерністські течії — імпресіонізм і неоромантизм.

Найулюбленішим жанром М. Коцюбинського стає психологічна новела. Іноді весь такий твір складається лише із відтворення психологічного стану героя в момент якогось глибокого душевного потрясіння. Письменник персоніфікує природу, яка подається завжди у вічних змінах, у русі, у розвитку, нерозривному контакті з переживаннями героїв. Усе це зумовлює глибокий ліризм його творів, їх музикальність. Взагалі у створенні образів письменник переймається роллю то живописця, то музиканта: у нього звуки грають барвами, а барви звуками. За своїми художніми ознаками новела "Intermezzo" (1908) не має собі рівних серед творів цього жанру в українській прозі. Сучасники говорили, що ця новела справляє враження симфонії, зітканої з яскравих неповторних фарб, звуків, думок, настроїв. Як у справжній симфонії, в новелі переплітаються різноманітні теми й мотиви. В "Intermezzo" звертає на себе увагу вміння автора створювати зорові образи, тонко й майстерно використовувати гру кольорів, світла і тіні, руху й спокою, гармонійно поєднувати звукові і зорові образи.

Художній стиль М. Коцюбинського досліджувало багато знавців літератури. Цікавими є міркування сучасного письменника Валерія Шевчука, який простежує рух творчості Коцюбинського від розповідного "етнографічно-реалістичного письма" до "письма метафоричного, імпресіоністичного і психологічного". Ілюстрацією розповідної манери є твори "Харитя", "П'ятизлотник", "Fata morgana", "Коні не винні", "Дорогою ціною". У 1900—1912 pp., за визначенням академіка Сергія Єфремова, М. Коцюбинський знаходить новий стиль, утверджує "сонячний імпресіонізм". Новелу "Intermezzo" літературознавець назвав "поемою душі".

Напружена праця позначилася на стані здоров'я письменника, і для лікування М. Коцюбинський виїздив на Капрі та до гуцульського села Криворівні. Кілька років письменник листувався з відомим фольклористом Володимиром Гнатюком. У 1910 p., повертаючись з Італії, він на кілька днів зупинився в с. Криворівні. Через рік М. Коцюбинський знову приїхав сюди: його зацікавив цей край як письменника-людинознавця, дослідника життя. У листах цього періоду є такі слова захоплення: "Якби ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з багатою, своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою!" І наслідком набутих вражень стала романтична повість "Тіні забутих предків" (1911). "Цей дикий, співучий гірський край багато хто пробував описувати, але ніхто не зробив цього з такою досконалістю, як український белетрист М. Коцюбинський", — зазначав критик М. Богданович. Ця поетична, глибоко психологічна, філософська повість віддзеркалює різнобарвність, багатоаспектність людського життя, звичаї та вірування гуцулів. "Коли б я хоч трохи переніс на папір колорит Гуцульщини і запах Карпат, то й з того був би задоволений", — зізнавався письменник.

Екранізація повісті М. Коцюбинського, здійснена режисером С. Параджановим, стала справжньою подією на світовому кіноекрані. З великим успіхом фільм демонструвався на міжнародних кінофестивалях, у 1965 р. удостоєний двох високих нагород. У Чернігівському музеї Михайла Коцюбинського зберігаються 22 рецензії на кінофільм "Вогненні коні" (під такою назвою "Тіні забутих предків" демонструвалися в кінотеатрах Парижа). Висловлюючи слова вдячності режисеру С. Параджанову, французи високо оцінюють талант письменника — автора повісті.

Закінчивши "Тіні забутих предків", М. Коцюбинський почав працювати над іншим твором з життя гуцулів. "Мені хочеться познайомитися зі своєрідною філософією гуцулів, з їх поглядами на життя й любов. Уже тепер відчуваю під собою ґрунт", — говорив він. Сучасники свідчать, що окремі епізоди повісті були вже готові, і письменник розповідав про них. Однак дописати твір авторові не судилося.

Михайло Коцюбинський помер 12 квітня 1913 р. Похований на Болдиній горі в Чернігові. Як художник слова він досяг вершин майстерності і став поруч з визначними письменниками світу.

bigmir)net TOP 100