Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні постаті України

Кочерга Іван Антонович

Біографія

(1881 — 1952)

Драматург

На главную
Видатні постаті України

Як драматург-філософ Іван Кочерга, зберігаючи і розвиваючи у своїй творчості багаті традиції української драми, пішов власним шляхом у театральному мистецтві і збагатив українську драматургію оригінальними п'єсами. Його творчий діапазон був надзвичайно широким, в його доробку — твори найрізноманітніших жанрів: драматичні поеми і віршовані трагедії, комедії, гротески, феєрії, водевілі, одноактні п'єси, вистави для дітей. І в кожному з них митець досяг високої художньої майстерності та філософської насиченості.

Іван Антонович Кочерга народився 6 жовтня 1881 р. в місті Носівка на Чернігівщині в родині залізничного службовця. Навчався у Чернігівській гімназії, після її закінчення вступив на юридичний факультет Київського університету. Особливий інтерес юнак виявив до театру. У 1904 p., розпочавши працювати на посаді ревізора в Чернігівській контрольній палаті, І. Кочерга друкує свої перші театральні рецензії у газеті "Черниговские губернские ведомости". У 1914 p. він переїжджає до Житомира, де отримав посаду в робітничо-селянській інспекції.

У літературу І. Кочерга увійшов порівняно пізно. Свій перший твір — романтичну драматичну казку "Пісня у келиху" (з історії німецького середньовічного міста) — він написав російською мовою у тридцятирічному віці.

Друга п'єса — комедія "Фея гірного мигдалю" (1925) — написана українською мовою і стала доказом досконалого володіння рідним словом, започаткувала новий період творчості драматурга — етап звернення до національних старожитностей. Творчим успіхом І. Кочерги стала історична драма "Алмазне жорно" (1927) про Коліївщину та її придушення російським військом.

У 1928 р. він співробітничає у житомирській газеті "Робітник" і створює перший твір на сучасну тематику — комедію-феєрію "Марко у пеклі".

Гостросюжетні п'єси І. Кочерги свідчили про народження таланту, що не лише відтворює характерні риси побуту, а й порушує важливі філософські проблеми. Драматичною віршованою поемою "Свіччине весілля" (1930) І. Кочерга поклав початок українській історичній драматургії. Сутність цього твору автор розкриває в передмові до драми: "Коли я випадково натрапив на мотив "заборони світла", мотив, що й послужив темою для цієї драми, мене захопила в ньому можливість на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю і самобутню культуру". Після виходу у світ поема-драма "Свіччине весілля" спочатку не привернула до себе належної уваги театральних колективів. Автора навіть критикували за неактуальність проблематики, за відображення події чотирьохсотлітньої давнини. Визнання прийшло у 1934 р. після постановки драми на Українському радіо групою київських акторів під керівництвом режисера-постановника О. Сумарокова. У 1948 р. композитор М. Скорульський написав оперу "Свіччине весілля". Другу радіопостановку "Пісні про Свічку" у 1953 р. здійснив народний артист О. Добровольський. Уперше п'єса була поставлена на сцені Запорізького драматичного театру імені М. Заньковецької. Після цього драма набула широкої популярності. Цей твір (поряд з "Майстрами часу" та "Ярославом Мудрим") визнано вершиною творчості Кочерги. Є. Старинкевич відзначала: "Віршована драматична поема "Свіччине весілля" ("Пісня про Свічку") — нове досягнення драматурга, якому вдалося широко показати засобами сценічної дії народний рух та його героїв".

Знайомлячись з історичними матеріалами, І. Кочерга натрапив на дві грамоти литовських князів, у яких йшлося про заборону для простих людей використання світла у своїх оселях, немовби з протипожежних міркувань.

Тяжка заборона тривала понад десять років. Робочий люд не міг із цим миритись і протестував. Цей мотив і поклав в основу свого твору І. Кочерга, майстерно пов'язавши історичні факти з відомим на Київщині звичаєм "женити свічку", що сягає у сиву давнину. У цьому творі автор зумів показати народ не як безлику масу, а як різноманітність індивідуальностей, характерів, типів, наділених привабливими людськими рисами. Використавши елементи народної легенди, драматург намалював романтичний образ Меланки, нареченої Івана Свічки. Сам автор у передмові до драми писав: "Цей образ є поетичним символом України, що з тьми віків та через стільки бур пронесла незгасним живий вогник своєї волі й культури".

Тематичне новаторство і гуманістичний пафос забезпечили "Свіччиному весіллю" гідне місце в золотому фонді української драматургії. "З появою "Свіччиного весілля", — писав Кіндрат Сторчак, — на сцені вперше в історії українського театру була розкрита хвилююча сторінка минулого життя нашого народу, до того майже не відбита в драматургії".

З 1933 до 1944 р. І. Кочерга звертається лише до сучасної тематики — створює понад десять п'єс, у яких порушує актуальні етичні, естетичні та філософські проблеми, — "Майстри часу", "Підеш — не вернешся", "Ім'я", "Вибір", п'єса для дітей "Чорний вальс" та ін.

П'єса "Майстри часу" виявила мистецькі принципи І. Кочерги, який вважав, що треба відтворювати "всі найкращі конфлікти духовного життя людства", що не узгоджувалось з офіційними ідеологічними приписами 30-х років і панівній у радянській літературі того часу "теорії безконфліктності". Тому написана в 1933 р. комедія "Майстри часу" була визнана на батьківщині автора тільки після її успіху на всесоюзному конкурсі 1934 року в Москві — присудження І. Кочерзі третьої премії. Відзначена на всесоюзному конкурсі була й інша комедія "Екзамен з анатомії", яку драматург написав у 1940 р.

У період 1941—1944 pp. І. Кочерга перебував в евакуації в Уфі, де працював у редакціях журналу "Театр" та газети "Література і мистецтво", написав декілька п'єс, серед яких вирізняється драма "Чаша" — перше наближення до теми про Ярослава Мудрого.

До звільненого від фашистських загарбників Києва І. Кочерга повернувся в 1944 р. і написав драматичну поему "Ярослав Мудрий", що стала справжнім творчим злетом її автора, вершиною його драматургії. Порушені у ній проблеми синовньої любові до рідної землі, готовність перемогти ворогів батьківщини були дуже актуальними для того періоду: зображена у драмі мужність далеких предків мала бути прикладом для воїнів, які боролися з фашистською навалою.

У своєму творі автор підносить проблему миру як найвищої цінності, запоруки процвітання держави і народу. Завдяки майстерності драматурга, глибокому розумінню ним соціальних процесів тих часів давня епоха та люди немовби ожили, знайшли шлях до сучасника. І. Кочерга писав: "Кожна епоха і кожен народ висувають в літературі на перший план ті питання, які на даному етапі для них найбільш актуальні, але хоч як би не змінювалися гасла та ідеали часу, є одна лише тема, яка неминуче виникає і повторюється на різних етапах розвитку драми, — це вічна тема: патріотизм, боротьба за вітчизну, боротьба за її свободу і національну незалежність".

У драмі автор змалював образ князя Ярослава Мудрого в реалістичному плані з певним романтичним замилуванням цією феноменальною постаттю. І. Кочерга оспівує його державну мудрість і далекоглядність, величність та відданість батьківщині. Інші герої п'єси теж зображені як патріоти своєї землі і свого народу, як мужні, красиві душею люди. О. Корнійчук підкреслював: "Своєю поемою Іван Кочерга вчить нас любити свою історію, своє славне минуле, і в цьому велике патріотичне значення його твору".

Прем'єра драми "Ярослав Мудрий" відбулася у Харківському драматичному театрі імені Т. Шевченка, постановку було відзначено Державною премією.

У 1948 р. драматург створив свою останню п'єсу "Пророк". За високі творчі здобутки 1950 року І. Кочерзі було присвоєно почесне звання заслуженого діяча мистецтв України.

У повоєнний час І. Кочерга перекладав. Інтерпретація рідною мовою комедії Шекспіра "Приборкання непокірної" стала останньою із завершених праць. У цей період він писав багато літературних статей, якими відгукувався на всі значні події в житті українського театру.

І. А. Кочерга помер 29 грудня 1952 р. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

Творча спадщина Івана Кочерги увібрала досвід західноєвропейської класики і спадкоємно продовжила великі традиції української драматургії XIX — початку XX ст. Критик З. Голубєва так характеризувала значення творів І. Кочерги: "Творчий досвід Івана Кочерги повчальний. Він свідчить, що можна примусити звучати свіжо навіть дуже далекі від нас події, вся справа в умінні поетизувати матеріал, подати його так, щоб він звучав, по-перше, по-сучасному, а по-друге, набув своєрідних художніх форм. Тоді твір витримає будь-який іспит часом". Прикладом тому є п'єси І. Кочерги, яким судилося довге життя, адже проблеми, які порушував драматург, були вагомими й актуальними.

bigmir)net TOP 100