Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні постаті України

Кравчук Михайло Пилипович

Біографія

(1892 — 1942)

Учений, математик

На главную
Видатні постаті України

Михайло Пилипович Кравчук народився 27 вересня 1892 р. в с. Човниця Ківерцівського повіту на Волині в сім'ї землеміра. Батько, Пилип Кравчук, закінчив Петровсько-Розумовську академію в Москві, мати Фредеріка була жінкою освіченою, знала кілька іноземних мов; з майбутнім чоловіком вона познайомилася в містечку Рафалівка на Рівненщині, де працювала гувернанткою.

Михайлик мав брата і двох сестер, ріс дуже рухливим, допитливим, веселим хлопчиком. Чарівна природа, легенди та пісні волинського краю формували в ньому гострий розум, будили його серце й душу. Початкову освіту він здобуває вдома.

У 1901 р. вся родина переїздить до Луцька, де в 1910 р. Михайло закінчує гімназію із золотою медаллю. Найбільше з усіх дисциплін полонила його математика — поезія формул і чисел. Пізніше М. Кравчук згадував: "Вплив батька та його брата-коваля скерували з дитинства мої інтереси в русло знань точних і технічних" (Держ. архів Київ. обл. — Ф. Р.-742, оп. 1, од. 24, арк. 150).

У 1910 p. M. Кравчук вступає на математичне відділення фізико-математичного факультету Університету св. Володимира в Києві, який закінчив у 1914 р. з дипломом 1-го ступеня і був залишений при університеті як професорський стипендіат для підготовки до наукової та викладацької роботи. В 1917 p., успішно склавши магістерські іспити, М. Кравчук одержав звання приват-доцента. Відтоді вся наукова, педагогічна й громадська діяльність його пов'язана з Києвом.

М. Кравчук викладав математичні предмети у новостворених уперше в столиці України в революційно-визвольні роки 1-ї та 2-ї українських гімназіях і в Українському народному університеті. Він стає членом Українського наукового товариства у Києві, членом фізико-математичного товариства при Київському університеті, співробітником заснованої в 1918 р. Української академії наук, а на початку 20-х років — членом комісії математичної термінології при Інституті наукової мови УАН. Згодом викладає різні курси математики у вищих навчальних закладах Києва — університеті, електротехнічній школі, політехнічному, архітектурному, ветеринарно-зоотехнічному, сільськогосподарському інститутах.

Його лекції відзначались великим багатством і глибиною змісту, чіткістю і ясністю, особливою красою та витонченістю викладу, водночас великим умінням найскладніші математичні положення викласти просто й зрозуміло. На його лекціях ніколи не було вільного місця, слухати його лекції приходили також біологи, хіміки, філософи, філологи і звичайні працівники.

У важкий час економічної розрухи й суспільно-політичного хаосу на межі 20-х років М. Кравчук з молодою дружиною Есфір'ю — одружились вони в 1918 р. — виїздить на село. У 1920—1921 pp. він був викладачем і директором школи в с. Саварці (на Богуславщині). Новий учитель докорінно змінює старі методи навчання, викликає в учнів великий інтерес до математики, збуджує в них потяг до самостійної творчості, організує драматичний та художній гуртки, дитячу самодіяльність. А скільки радості було в селянської дітвори, коли новий директор улаштував подорож до Канева на могилу Великого Кобзаря (хоч це була ніяка не поїздка, бо два дні пішки добиралися всі гуртом до Чернечої Гори). Тут, у саварській школі, під дбайливою опікою талановитого педагога розпочався для простого сільського хлопця Архипа Люльки шлях до великих знань і відкриттів. Минуть роки і цей самий Архип Михайлович Люлька (1908—1984) стане відомим українським ученим, генеральним конструктором авіаційних двигунів, творцем першого у світі двоконтурного турбореактивного двигуна. Майже все доросле життя А. Люлька житиме й працюватиме в Москві, але як рідна мова лишатиметься завжди в шанобі в його родині, так і добре ім'я свого вчителя він згадуватиме з незмінною повагою навіть у ті роки, коли в Україні воно буде викреслене з науки чорним більшовицьким квачем. У московському помешканні А. Люльки на стіні було два портрети: Тараса Шевченка і Михайла Кравчука!

У 1924 p. M. Кравчук блискуче захистив докторську дисертацію на тему "Про квадратичні форми та лінійні перетворення". У 1925 р. М. Кравчукові було присвоєно звання професора, його обирають членом Львівського наукового товариства ім. Т. Шевченка, членом математичних товариств Німеччини (1926) Франції (1927), Палермо (Італія, 1927). 29 червня 1929 р. він стає дійсним членом Всеукраїнської академії наук.

1929-й і наступні короткі вісім років — найплідніші у Кравчуковій творчості. Він одержує низку глибоких результатів з теорії функцій дійсної та комплексної змінних, теорії диференціальних та інтегральних рівнянь, теорії ймовірностей та математичної статистики, видає підручники для вищої школи, публікує статті з методики викладання математики, історії математики, філософії, неперервно працює над удосконаленням математичної термінології та ін. Свої наукові результати М. Кравчук друкує в наукових виданнях України і за кордоном, зокрема в "Доповідях Французької Академії наук", в Бюлетенях математичних товариств Італії, Франції та ін.

М. Кравчука залучають до безпосередньої роботи у ВУАН, де він очолює комісію математичної статистики, обіймає посаду вченого секретаря Президії академії, завідує відділом математичної статистики Інституту математики ВУАН. Водночас він є членом управи Київського інституту народної освіти, деканом факультету професійної освіти, активним громадським діячем — членом секції наукових працівників міської Ради, організатором першої в Україні математичної олімпіади школярів (1935).

Надзвичайно цікавими були його зустрічі зі студентами. Часто вони проходили у формі бесіди. У 20-ті роки не раз у студентському клубі за столом можна було побачити славетне тріо — академік-сходознавець Агатангел Кримський, поет і літературознавець Микола Зеров (за рівнем знань та ерудицією — академік, хоч з політичних причин не "удостоєний" академічних регалій) і М. Кравчук. І хто б з них не говорив — це було незабутнім! Зала клубу була переповнена і схвильована...

Математичні інтереси М. Кравчука — розмаїті, його наукові праці відзначались оригінальністю ідей, нестандартністю підходів до відомих і нових математичних проблем. Своєрідність і гнучкість мислення, висока продуктивність і працездатність, ерудованість, вимогливість і наукова щедрість, відданість науці М. Кравчука викликали захоплення його учнів і послідовників, коло яких з року в рік розширювалось.

У вересні 1928 р. М. Кравчук їде на Міжнародний конгрес математиків в Італію (м. Болонья) і виступає там з кількома цікавими доповідями. Успіхи, бесіди, зустрічі з найвидатнішими математиками світу запалюють молодого вченого до нових творчих пошуків.

Вільно володіючи кількома мовами (французькою, німецькою, італійською, польською, російською), він писав ними свої наукові праці, але найчастіше — рідною мовою, і ця його мова — добротний зразок українського науково-математичного стилю. Пильне вивчення праць М. Кравчука під мовно-термінологічним кутом зору і сьогодні може прислужитися для такої актуальної справи, як подальша розробка і вдосконалення української математичної термінології.

Науковими працями українського математика цікавились математики Франції, Німеччини, Італії, Америки та інших країн. М. Кравчук мав наукові та особисті дружні стосунки з видатними вченими Ж. Адамаром, Р. Курантом, Ф. Трікомі, Т. Леві-Чівіта, Д. Гільбертом та ін.

Але вже заходили й перші хмари, провісники майбутніх трагічних років для української культури, науки, і взагалі духовності, провісники великого голодомору 1932—1933 років і не менш великого терору 1937 року.

У 1929 р. органи ДПУ заарештовують групу науковців, освітян, діячів української автокефальної православної церкви і влаштовують перший у підрадянській Україні показовий судовий процес над так званою "Спілкою визволення України" (СВУ) — так званою , бо так її назвали співробітники ДПУ, які й були творцями цієї міфічної "контрреволюційної" організації. Але мало було вчинити погром української інтелігенції, треба було ще й до самого погрому залучити представників цих самих інтелігентських кіл. Отож М. Кравчукові, щойно обраному академікові, пропонують роль "громадського обвинувача" на процесі, що почався — символічно! — 9 березня 1930 р. в Харкові. До честі йому буде сказано, він, пославшись на хворобу, відмовляється від цієї "самоїдної" ролі (М. Кравчук ще не знав тоді, що від учасників процесу СВУ вже стягували перші свідчення щодо "шпигунської" та "контрреволюційної" діяльності його самого). Громадським обвинувачем на процесі виступає відомий письменник Олекса Слісаренко, і то вельми запопадливо, що, однак, не завадить йому через кілька років піти тими самими концтабірними шляхами (навіть раніше, ніж Кравчукові), — і жертв, і суддів однаково ревно перемелювала костоломна машина тоталітарного терору. Зацитуємо свідчення одного із соловецьких політв'язнів тих років і пізнішого емігранта — історика Семена Підгайного.

«Це був час страшного розгрому... всього українського, якого б напрямку воно не додержувалось. "Не треба розшукувати українських націоналістів — говорив один із моїх слідчих, — досить взяти передплатників журналів "Україна", "Життя й революція", "Пролітфронт" чи "Літературний ярмарок", — і я без вагання заарештовую їх, бо всі вони — націоналісти"». Це було в 1933 р. Можна уявити, що ті слідчі робили пізніше, коли кожен громадянин Української Соціялістичної Совєтської Республіки, лягаючи спати, чекав до себе гостей з НКВД, щоб поділити долю з тими, що вже потрапили за тих часів на соловецьку каторгу.

Не дарма "сивий", "заслужений професор Університету св. Володимира", математик і безперечний російський монархіст, академік Д. О. Граве "страха ради иудейська" виступив з доносом — промовою супроти найвидатнішого українського математика, академіка Михайла Кравчука, називаючи його "фашистом" і "ворогом народу".

Для М. Кравчука тяжка година випробовування настала у 1937 р. З'являються погромні статті проти нього в республіканській пресі (у тому числі й підписані колишнім його вчителем академіком Д. О. Граве, який ще донедавна дуже високо оцінював свого молодшого колегу!), влаштовують йому ганебні судилища у стінах Інституту математики, університету, політехнічного інституту, де один перед одним рвуться до трибун його вчорашні співробітники, учні, аспіранти й студенти зі словами належного "гнівного осуду", і лише кільком вистачає громадянської мужності не опльовувати свого вчителя, а стати на його захист — серед цих нечисленних були П. Бондаренко, Й. Погребиський, О. Смогоржевський, Ю. Соколов, В. Зморович.

М. Кравчук проявляє громадянську мужність, не мовчить про переслідування української інтелігенції. Цікаву згадку з цього приводу знаходимо у щоденнику першого президента УАН акад. В. І. Вернадського, запис від 22 березня 1938 р.

"Лузін розповідав, що два місяці тому був у нього Кравчук... — праці його цінні — і говорив про цькування та обшуки в українських національних (колах).

[Кравчук] написав листа Сталінові. Через місяць був у нього військовий — залагодилось. А тепер [його] арештовано".

Справді, за місяць перед цим записом, 21 лютого 1938 p., M. Кравчука було заарештовано. Інкримінували йому відомий тоді набір контрреволюційних стереотипів: націоналіст, шпигун і т. ін. — як же, з 1925 р. він член НТШ у Львові, себто в "панській Польщі", листується з "польськими запроданцями" (себто з українськими математиками з Галичини) М. Зарицьким і М. Чайковським, першого з них він пробував "протягти" в дійсні члени УАН, а другого переманив у Радянську Україну та ще й улаштував працювати в Одеському університеті; і взагалі знає багато мов, підтримує зв'язки з "буржуазними" вченими різних західних країн... (Між іншим, при арешті М. Кравчука у нього були вилучені "Папка особистого листування", "Папка зарубіжного листування" та інші матеріали, так і не повернуті до відкритих архівів. Доля їх невідома, хоч вони можуть становити вагому наукову цінність. Залишається хіба що сподіватись, що хтось таки розшукає бодай частку цих унікальних документів в архівах тих самих "зарубіжних" математиків.)

23 вересня 1938 p. M. Кравчука було засуджено на 20 років тюремного ув'язнення. Судове засідання тривало всього-на-всього півгодини! В останньому слові М. Кравчук просив дати йому можливість закінчити розпочату працю з математики. (Як саме дали йому цю можливість — про це трохи далі свідчить Кравчуків співв'язень М. Попов.)

Подавши після засудження дві особисті заяви (до Президії Верховної Ради СРСР від 17 січня 1939 p., до Верховного Прокурора СРСР від 17 лютого 1939 p.), M. Кравчук затримався у Лук'янівській в'язниці (тут він мав одне побачення з дружиною). Далі його відправляють довгою сухопутною трасою через 10 тисяч кілометрів до Владивостока і далі у трюмі суховантажного судна "Джурма" морем — на ту Колиму, що у відомій "тогосвітній" пісні "названа чудной планетой" і "откуда возврата уже нету", у лиховісні колимські золоті копальні, зокрема в Мальдяк.

Про ці концтабірні щаблі вченого-математика майстерно розповідає письменник М. Сорока у своїй біографічній повісті "Колимська теорема Кравчука" (1991).

"...Три зими і три літа зустрів Михайло Пилипович в оротуканських копальнях. Тисячі кілометрів відміряв він по сухих, рипучих снігах, підступних, порослих ягелем болотах... Думи, думи, думи... Колимськими свинцевими хмарами вони тиснули на зболіле серце Кравчука... Часто Пилиповичу здавалося, що навіть оротуканські сопки вищали й повніли од незчисленних трупів "ворогів народу"... Четверту зиму теж він зустрів на Колимі, зустрів у "цингових ранах на руках, ногах, на грудях...".

Є свідчення співв'язня М. Кравчука по табору суворої колимської зими 1941—1942 pp. M. Попова (який ще й нині живий, мешкає у місті Тула), що академік, хоч і підупалий здоров'ям, мусив працювати відбійником у золотокопальні, а у короткі вільні хвилини сидів у бараку при каганці й писав якісь формули на клаптиках паперу, і щовечора здавав списані папірці табірному начальству — лише з такою умовою йому дозволили відводити душу у вільному світі чистої науки. Згадує М. Попов, що нібито М. Кравчук "на Колимі розв'язав основну задачу, над якою так довго бився.., передав охороні", а де ті папери тепер — невідомо...

Е. Й. Кравчук, дружина М. Кравчука, в листі від 25 липня 1945 р. до Наркома держбезпеки УРСР Савченка пише:

"Останнього листа я отримала від нього [М. Кравчука] з Магадана 1942 р. в евакуації. Відтоді я нічого про нього не знаю...

Остання адреса Кравчука була: Магадан, Хабаровський край, 72-й кілометр. Інвалідне містечко.

...Я благаю переглянути справу Кравчука і передусім надіслати запит, чи живий Кравчук М. П. Живий він чи мертвий — правда повинна перемогти.

З Магадана Кравчук писав мені, що там на засланні він здійснив математичне відкриття, над яким працював 20 років. Рукопис та розрахунки він віддав Начальству. Можливо, там зберігся рукопис" (Слідча справа № 817 з обвинувачення Кравчука М. П., т. 2, конверт).

9 березня 1942 p. M. Кравчука не стало... (М. Попов стверджує, що "вже мертвого Кравчука вранці тричі била металева палиця наглядача — щоб вставав до роботи...").

"Замовчи, не жартуй...
Чуєш, сурми гудуть,
Чуєш, марш похоронний лунає..."

Та не було ні маршу похоронного, ні промов, ні почестей, яких він і за життя не мав... Тільки й того, що засвідчено в документі "компетентних" органів:

"Зек Кравчук М. Ф.( личное дело № 238943, зарыт на глубине 1,5 метра головой на запад от командировки 1250 метров на север" (з акту про поховання, добутого М. Сорокою). "І сьогодні йде мороз поза шкірою од цієї сатанинської точності", — висловлювання з цієї нагоди волинської журналістки В. Штинько.

Залишився Михайло Кравчук вже на віки вічні в колимській мерзлоті поряд з поетом-неокласиком Михайлом Драй-Хмарою, що за кілька літ до нього спочив у тій далекій землі, поряд з тисячами інших закатованих і забитих, знаних і незнаних...

І не дочекався він своєї реабілітації через кільканадцять літ "у зв'язку з нововиявленими обставинами". "Пізній реабілітанс" (у 1956 р.) виявився справді таки пізнім для жертви "раннього репресансу", мовлячи відомим чорногуморним афоризмом періоду відлиги. За низкою раніше безуспішних клопотань дружини М. Кравчука — Есфіри Йосипівни (1894—1957), нарешті, у 1956 р. відповідні органи переглянули судову справу М. Кравчука, наслідком чого було рішення:

"Приговор Военной коллегии Верховного Суда СССР от 23 сентября 1938 года по делу Кравчука Михаила Филипповича отменить, а дело о нем прекратить за отсутствием состава преступления" (Слідча справа № 817 з обвинувачення Кравчука М. П., т. 1, арк. 186—187).

I лише 20 березня 1992 р. загальними зборами НАН України він був поновлений у складі дійсних членів академії.

Формально реабілітоване 1956 року ім'я М. Кравчука і далі фактично замовчувалось. Лише перед 75-річчям від дня його народження почали з'являтися про нього публікації (книжка М. Сороки "Поет німого числа", нариси М. Чайковського, Б. Білого, Н. Вірченко, В. Добровольського та ін.), пізніше вийшли біографічні повісті М. Сороки "Михайло Кравчук" (1985) і "Колимська теорема Кравчука" (1991).

Невдовзі після проголошення незалежності України в 1992 р. відзначалося 100-річчя від дня народження М. П. Кравчука; його ім'я було занесено по лінії ЮНЕСКО в Міжнародний календар визначних наукових діячів. Того ж року відбулись і перші дві міжнародні наукові конференції, присвячені пам'яті академіка М. Кравчука, — в Національному технічному університеті України "Київський політехнічний інститут" і в Інституті математики АН України; завершилися ці наукові форуми в Луцькому педінституті та в с. Човниця. У НТУУ "КПІ" у наступні роки відбулося вже дев'ять таких конференцій (1992—2002).

bigmir)net TOP 100