Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні постаті України

Кримський Агатангел Юхимович

Біографія

(1871 — 1942)

Історик, мовознавець, письменник

На главную
Видатні постаті України

Яскравою особистістю, видатним сходознавцем і славістом початку XX ст. був Агатангел Юхимович Кримський. Одночасно він був письменником (псевд. — А. Хванько), визначним українським орієнталістом, істориком української мови й літератури, дослідником фольклору, дійсним членом ВУАН і НТШ.

Агатангел Юхимович Кримський народився 3 січня 1871 р. в містечку Володимир-Волинський в родині переселенців тюркського походження з Криму.

Його батько викладав у місцевій гімназії історію і географію. Незабаром після народження Агатангела родина переїхала до Звенигородки на півдні Київської губернії (нині Черкаська область), де з юного віку хлопчик перебував в атмосфері української глибинки, яка все життя була для нього рідною.

Після закінчення острозької прогімназії він учився у Другій київській гімназії, потім перейшов у Колегію Павла Галагана, яку через чотири роки, в 1889 p., закінчив на відмінно. Цей приватний навчальний заклад, заснований відомим українським меценатом Г. Галаганом (у пам'ять про померлого в юні роки сина), становив собою гімназію-пансіон із прекрасною бібліотекою, природничонауковим музеєм і навіть власною лікарнею. Рівень викладання тут був надзвичайно високим, навчання здебільшого орієнтувалося на опанування гуманітарних наук і мов.

У роки навчання в Колегії Павла Галагана у А. Кримського багато в чому під впливом П. Житецького сформувався стійкий професійний інтерес до української філології, слов'яно- і мовознавства. Від природи наділений унікальними здібностями до мов, Агатангел з легкістю засвоїв основні древні й нові мови. У цей же час він зблизився з Іваном Франком, який частенько зупинявся в колегії під час приїздів до Києва. На рубежі століть І. Франко був найбільшою і талановитою фігурою в західноукраїнському культурному житті. Дружба і листування цих людей тривали до самої смерті Івана Яковича. Органічно вписавшись у коло української інтелігенції, А. Кримський уже в молоді роки посів в ньому гідне місце.

Ще в останніх класах колегії А. Кримський цілком захопився мовами і культурами східних, насамперед мусульманських, народів. Але оскільки в Києві в ті роки орієнталістика не розвивалась, він, одержавши атестат про середню освіту, поїхав до Москви у Лазаревський інститут східних мов. Одержавши достатню філологічну підготовку в галузі орієнталістики, А. Кримський у 1892 р. вступає на історико-філологічний факультет Московського університету, продовжує спеціалізуватися в галузі історії літератури і культури мусульманських народів. Опинившись далеко від України, він сильно тужив за батьківщиною. Тоді ж починає писати вірші українською мовою й невеликі прозаїчні твори, що незабаром були опубліковані у збірнику "Повісті й ескізи з українського життя" (1895).

Після закінчення Московського університету в 1896 р. Агатангела направили на стажування до Сирії й Лівану. Оселившись в Бейруті, він безперервно роз'їжджає по містах Близького Сходу, з ентузіазмом вивчає стародавні рукописи в місцевих книгосховищах і вдосконалюється в живій арабській мові, осягаючи тонкощі її численних діалектів. Результати своїх досліджень він пише різними мовами й публікує в місцевих наукових журналах.

А. Кримський працював у Інституті східних мов з 1898 р. доцентом, а з 1900 до 1918 р. — професором арабської філології та історії Сходу. Його увага все більше зосереджується на сходознавчих дослідженнях у галузі літератури та її розуміння в загальному духовному контексті мусульманського світу та доісламського Ірану. У Москві виходять його "Історія мусульманства" у трьох частинах (1904—1912), "Аршакіди, Сасаніди і завоювання Ірану арабами" (1905), "Лекції з Корану" (1905), двотомна "Історія Туреччини та її літератури" (1910—1912), пізніше перевидана у повнішому обсязі, "Історія арабів і арабської літератури, світської і духовної" у трьох частинах (1911—1913), "Історія Персії, її літератури і дервішської теософії"(1903—1915). Українською мовою у Львові друкуються "Мусульманство і його будучність" (1904), а також переклади з "Шахнаме" (1896).

У ці ж роки, підтримуючи тісні контакти з національними науковими колами Києва і Львова, А. Кримський публікує в 1901 р. принципово новий для української поезії ліричний збірник віршів "Пальмова гілка", навіяний екзотикою Близького Сходу. У перші роки XX ст. А. Кримський написав повість "Андрій Лаговський", видану у Львові в 1905 р., а роком пізніше "Бейрутські оповідання", опубліковані в Києві.

Науковець видав цілу серію праць з давньоруського й українського мовознавства: "Критерії для діалектологічної класифікації давньоруських рукописів" (1905), "Філологія і погодінська гіпотеза", "Давньокиївський говір" (1907). У цих працях учений з погляду філології обґрунтовує те, що в історичному ракурсі доводив М. Грушевський, — безперервність і наступність розвитку слов'янського населення України за Середньовіччя і Нового часу. На великому мовному матеріалі А. Кримський довів глибоке вкорінення основних особливостей української мови в діалектичному середовищі південних земель Київської Русі.

На початку XX ст. А. Кримський уже мав високий науковий авторитет сходознавця і славіста. Багато праць ученого перекладаються основними європейськими мовами. Його запрошують у редакцію Енциклопедичного словника Брокгауза й Єфрона вести рубрики арабістики, іраністики і тюркології. Значною мірою завдяки дослідженням А. Кримського історію і культуру народів Сходу у вітчизняній і світовій науці почали розглядати як органічну складову всесвітнього соціокультурного процесу.

За доби революційних перемін А. Кримський працював секретарем професорської ради Лазаревського інституту східних мов, що незабаром став основою для формування Інституту сходознавства АН СРСР та нинішньої Російської академії наук. Він гаряче вітав демократичні зміни, проте швидко відчув їх непевність і ненадійність. Його все більше приваблював рідний Київ.

Навесні 1918 р. Агатангел Юхимович повернувся до Києва, де поринув у науково-організаційну діяльність щодо створення ВУАН.

14 листопада 1918 р. було засновано Українську академію наук. Володимир Вернадський був обраний президентом, а Агатангел Кримський — її "незмінним секретарем". Обидва вони стали першими дійсними членами, академіками УАН, згодом — ВУАН.

За умов громадянської війни і перипетій перших років миру А. Кримському доводилося працювати на тлі безупинної зміни влади і перетасування в більшовицькому керівництві: він піклувався про збереження будівель, виплату мізерних зарплат співробітникам, збільшення бібліотечних і музейних фондів. Йому часто доводилося домагатися, щоб більшовицькі репресивні органи звільняли арештованих учених. Для збереження і розвитку академії в цих конче важливих умовах були потрібні гнучкість і дипломатичність у відносинах із владою, що й давало до кінця 20-х років позитивні результати.

Напружену адміністративну діяльність, яка забирала безліч часу, Агатангел Кримський поєднував із педагогічною діяльністю і дослідницькою роботою. У 1918—1921 pp. він читає курс всесвітньої історії в Київському університеті. У наступні роки, коли матеріальне становище академічної науки трохи стабілізувалося і з'явилася можливість публікувати наукові праці, він пише і видає в Києві "Історію Персії і її літератур" (1923), "Перський театр, звідки він узявся і як розвивався" (1925), "Хафіз та його пісні (бл. 1300—1389) в його рідній Персії XIV ст. та в Європі" (1924) українською мовою. У співавторстві з видатним російським мовознавцем та істориком давньої письменності О. Шахматовим друкує "Нарис історії українського правопису до 1927 р." (1929), де дає важливу хрестоматію староукраїнських текстів. Спільно з Михальчуком Кримський видає велику "Программу для собирания особенностей малорусских говоров". Він бере активну участь в упорядкуванні української літературної мови й правопису, гостро виступаючи проти галицької правописної традиції, редагує перший том "Академічного словника"(1924).

Як письменник А. Кримський відомий своїми поезіями на орієнтальні теми. Його перу належить чимало праць з літературознавства — "Розвідки, статті й замітки" (1928), спільно з А. Левченком "Знадоби для життєпису С. Руданського" (1926) і "Нові знадоби до життя С. Руданського" (1929) та ін. У цей час А. Кримський публікує численні статті, редагує наукові збірники й журнали.

Спочатку більшовики ставилися до А. Кримського, як і до більшості відомих українських учених його кола, цілком терпимо. Вони були зацікавлені в тому, щоб продемонструвати українському народові й світовій громадськості можливість розвитку національної науки й освіти за нової влади. Але починаючи з кінця 20-х років умови життя і діяльності вчених України різко погіршились.

Хоча А. Кримський не був репресований у 30-ті роки, коли "вирубувався" цвіт української наукової і художньої інтелігенції, проте багато грубих нападок та обвинувачень дісталось і йому. У 1929 р. він не одержав від уряду підтвердження своїх повноважень академіка-секретаря Академії наук.

Після кривавого "чищення" ВУАН (у зв'язку зі сфабрикованою справою "Союзу звільнення України" 1929—1930 років, де головним обвинуваченим виступав близький А. Кримському відомий літературознавець та історик української літератури академік С. Єфремов) пішла її "ідеологічна перебудова". У 1931 р. Агатангела Юхимовича відсторонили від науково-організаційної роботи і звільнили з усіх посад. Він опинився майже в цілковитій ізоляції, практично без коштів до існування. Вчений важко переносив загибель своїх друзів, колег і учнів. Трагізм становища А. Кримського поглиблювався ще й тим, що в результаті багаторічної копіткої роботи він майже втратив зір.

Серед людей, які в цей час були поруч із ним, варто назвати Наталю Дмитрівну Полонську-Василенко, вдову загиблого внаслідок багаторічного цькування історика і громадського діяча В. Василенка, з яким А. Кримський у травні 1918 р. починав роботу зі створення Української академії наук. Н. Полонська-Василенко матеріально підтримувала літнього вченого, а також виконувала величезну роботу з обробки його рукописів. Під час Другої світової війни, опинившись на Заході, вона утвердилася як самостійний глибокий історик, автор двотомної історії України та історії Української академії наук довоєнного періоду, написаних усупереч ідеологічним установкам і фальсифікаціям офіційної радянської історіографії.

Становище Агатангела Кримського трохи поліпшилось напередодні Великої Вітчизняної війни, коли більшовицьке керівництво вирішило використати його авторитет для посилення свого впливу на західноукраїнську інтелігенцію. Після окупації Західної України радянськими військами восени 1939 р. А. Кримський виїхав у добре йому знайомий Львів, де взяв активну участь в організації українських наукових установ. У січні 1941 р. в країні урочисто відзначили ювілей ученого, його було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

З початком війни життя Агатангела Юхимовича різко змінилося. У липні 1941 р. він потрапив до списку неблагонадійних, був заарештований і без суду і слідства відправлений в табір у Кустанайську область. Перед загрозою фашистської навали співробітники НКВД не знайшли важливішого заняття, аніж відправити на неминучу загибель всесвітньо відомого, майже сліпого вченого. У таборі під Кустанаєм 25 січня 1942 р. Агатангел Кримський помер.

А. Кримський, який усе своє життя присвятив широкомасштабній науковій та організаційній діяльності, був одним із фундаторів і керівників Української академії наук. Багатогранність таланту, феноменальні лінгвістичні здібності (знав понад п'ятдесят мов!) і незвичайна працездатність цієї людини просто вражають! У повоєнні десятиліття про нього майже не згадували. У наші дні ситуація змінилася: його ім'ям названо створений у системі НАН України Інститут сходознавства, але величезна спадщина Агатангела Кримського ще чекає на глибоке і ретельне вивчення.

bigmir)net TOP 100