Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні постаті України

Крип'якевич Іван Петрович

Біографія

(1886 — 1967)

Історик

На главную
Видатні постаті України

Іван Петрович Крип'якевич народився 25 червня 1886 р. у Львові в родині священика та відомого вченого-теолога.

Початкову та середню освіту Іван Крип'якевич здобув у Львові. Гімназію, де викладання велося польською мовою, він закінчив у 1904 р. Цього ж року він вступив на філософський факультет Львівського університету, який закінчив у 1909 р.

До історичної науки Іван Крип'якевич долучився рано — у 16 років. Ще учнем гімназії він часто відвідував бібліотеку Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка (НТШ), де не тільки вивчав наукову літературу, а й увійшов до кола свідомого українства. Саме там він познайомився і зблизився з професором Михайлом Грушевським, головою НТШ і Товариства прихильників української літератури, науки й мистецтва.

Знайомство з М. Грушевським значною мірою вплинуло на подальший шлях Івана Крип'якевича як свідомого українця і науковця. Вперше їхні шляхи перетнулися влітку 1904 р. на організованих Товариством прихильників української літератури, науки й мистецтва курсах українознавства. Саме з літа 1904 р. починається активне наукове життя І. Крип'якевича під доброзичливим керівництвом уже визнаного авторитета М. Грушевського. Починаючи з 1905 р. Іван Крип'якевич стає постійним дописувачем "Записок НТШ", визнаного журналу європейського академічного рівня, в якому публікуються доповіді, повідомлення, розвідки, архівні матеріали, огляди і рецензії. З 1906 р. І. Крип'якевич став членом історико-філософічної секції НТШ.

Активна наукова робота І. Крип'якевича не зробила його академічним ченцем, відстороненим від реалій життя і проблем галицького українства. Про це свідчить факт перебування Івана Крип'якевича під арештом упродовж трьох тижнів без суду в 1907 р. за участь в активному виступі українського студентства Львівського університету. На той час в головному освітянському закладі Галичини з її тримільйонним українським населенням панувала шовіністична польська професура, яка виховувала польське студентство виходячи з націонал-патріотичних позицій. Саме в цих сутичках гартується громадянська позиція І. Крип'якевича — науковця і патріота, який через довгих 14 років, уже визнаним науковцем, бере участь в організації і діяльності у Львові Українського університету, таємного, але визнаного всім культурним світом і провідними європейськими університетами, окрім польських.

Період навчання у Львівському університеті і після його закінчення заповнений активною і плідною науковою роботою І. Крип'якевича. Це наукові відрядження від імені Археографічної комісії НТШ до рукописних відділів бібліотек та архівів Кракова, Варшави і Москви, це написання та захист докторської дисертації на тему "Козаччина та Баторієві вольності" у 1911 p., це перша велика книжка "Матеріали до історії козаччини" (перший том), це робота над восьмим томом фундаментальної серії "Джерела до історії України-Руси", це перші десятки написаних наукових статей.

Така плідна праця Івана Крип'якевича на ниві української історії не пройшла поза уваги свідомого українства, і в 1911 р. дослідника обирають дійсним членом НТШ. При цьому Іван Крип'якевич не займається лише чисто академічною науковою роботою — в його творчому доробку численні науково-популяризаторські публікації у часописах, що виходили у Відні, Львові та Києві, редагування часопису "Дзвінок" і журналу "Ілюстрована Україна".

Але активна робота на ниві української історії в умовах цісарсько-королівського режиму та польського панування не давала засобів для існування, тому Іван Крип'якевич здобував їх вчителюванням у приватній гімназії з українською мовою навчання Українського педагогічного товариства в Рогатині (1909—1910) та державній академічній гімназії у Львові (1912—1914).

Події Першої світової війни не обминули І. Крип'якевича, хоча поганий зір звільнив його від мундиру цісарсько-королівської армії, але поневірянь йому вистачило. Російська окупація Львова, зачинені українські школи і великодержавницька позиція окупаційної влади прирекли вченого на існування за рахунок випадкових газетярських підробітків. Але і в такий важкий час від не зраджує своєму покликанню — збирає історичні документи, оголошення, відозви 1914—1915 pp., щоб пізніше видати їх окремою збіркою.

У жовтні 1918 р. Іван Крип'якевич здійснив подорож до Києва, щоб отримати затвердження на посаду виконуючого обов'язки професора новоствореного Кам'янець-Подільського державного університету — посаду, яку він через примхи долі так ніколи і не обійняв. Це була дуже неспокійна подорож, оскільки вона відбувалась напередодні антигетьманського виступу Директорії.

Незважаючи на буремні події, свідком і учасником яких був І. Крип'якевич, він чітко і послідовно провадив свою лінію вченого і громадянина. На початок 20-х років припадає "таємний" період у житті історика. З 1921 р. і впродовж його чотирирічного існування він бере участь в організації і роботі Українського таємного університету. З 1922 р. І. Крип'якевич — секретар сенату університету, керівник семінару істориків, автор наукових публікацій, виданих університетом (позацензурно, літографічним способом). Не полишав історик і свою наукову колиску — НТШ. З 1920 р. він — секретар історико-філософічної секції, а з 1934 р. — її голова, редактор кількох томів "Записок НТШ", керівник окремої Комісії старої історії.

Таку насичену наукову, викладацьку і науково-організаційну роботу вчений вимушено поєднував з учителюванням у філії академічної гімназії (до 1925 p.), викладанням у польських гімназіях у Львові (1925—1928), у польській гімназії у Жовкві (1929—1934), у польській гімназії у Львові (до вересня 1939 Р.).

Окремою сторінкою наукової діяльності вченого була його співпраця із Всеукраїнською академією наук у Києві. Ця співпраця була плідною і цікавою: Іван Крип'якевич публікував свої статті у таких наукових журналах та щорічниках, як "Україна", "Бібліологічні вісті", "Вісник природознавства", "Науковий збірник" та ін. Але в 1931 р. все раптово обірвалось і з Радянської України на адресу вченого і патріота покотилася хвиля брехливо-лайливої критики. Так починалась епоха великого сталінського терору.

Перший прихід Радянської влади в 1939 р. Іван Крип'якевич зустрів неспокійно і стурбовано, пам'ятаючи недавні безглузді і безпідставні образи. Проте підозри вченого не справдилися, сталося навпаки: 1939 р. — посада виконуючого обов'язки професора та завідувача кафедри історії України Львівського університету ім. Івана Франка, 1940 р. — завідувач відділу Інституту історії України АН УРСР, 1941 р. — присудження йому, без захисту дисертації, на підставі друкованих праць, наукового ступеня доктора історичних наук і затвердження звання професора. Хіба тільки раптова ліквідація на початку 1940 р. НТШ, а зрештою не тільки це наводили на сумні думки.

Далі була війна, яка двічі прокотилася через Львів і яку вчений досить важко пережив. Зі звільненням Львова ніби все повернулося знову: І. Крип'якевич став завідувати кафедрою в університеті, очолив історичний факультет. Відновилась діяльність Інституту історії України АН УРСР, відділ у якому він знову очолив. Але невдовзі після закінчення війни відновилася практика звинувачень української інтелігенції в черговому рецидиві буржуазного націоналізму. Львівські академічні установи, особливо гуманітарного профілю, стали полігоном по вишукуванню і винищуванню "внутрішніх ворогів". Зрештою, у серпні 1946 р. ці установи ліквідували, вчених розпорошили, а шістьох найбільш відомих, серед яких був і Іван Крип'якевич, адміністративним рішенням перевели до Києва.

Київська депортація вченого тривала до травня 1948 p., коли йому було дозволено повернутися до Львова. Три роки вчений віддав роботі в Українському музеї етнографії та художнього промислу АН УРСР, а потім очолив відновлений в період відлиги Інститут суспільних наук АН УРСР. Посаду директора інституту він обіймав до 1962 р., до виходу на пенсію.

Учений не дуже любив адміністративну роботу, що перешкоджала роботі науковій, але розумів її значення і робив усе, щоб добитися реального внеску очолюваного ним інституту в українську науку. У Івана Крип'якевича були складні відносини з партійними органами. Подекуди не допомагало навіть дійсне членство в Академії наук УРСР (з 1958 p.).

Вийшовши на пенсію, Іван Крип'якевич не покинув наукової роботи. Останні роки свого життя вчений присвятив упорядкуванню власного наукового архіву. 21 квітня 1967 р. його не стало.

bigmir)net TOP 100