Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні постаті України

Лозов'яга Іван Павлович
(Іван Багряний)

Біографія

(1906 — 1963)

Прозаїк, поет, публіцист, політичний діяч

На главную
Видатні постаті України

Іван Павлович Лозов'яга народився в с. Куземин на Полтавщині (нині Сумська область). Навчався в церковнопарафіяльній школі в Охтирці, у вищій початковій школі, Краснопільській художньо-керамічній школі, Київському художньому інституті.

Літературознавці розглядають чотири періоди творчості Івана Багряного.

Перший — 1926—1932 рр: перша публікація в журналі "Глобус", збірка віршів "До меж заказаних" (1927), роман у віршах "Скелька" (1928), поеми "Монголія" (1927) і "Аве Марія" (1929), збірочка прозових образків "Чорні силуети". У цей час належав до літоб'єднання "Марс" (Майстерня революційного слова). У 1932 р. І. Багряного було заарештовано після публікації статті О. Правдюка (псевдонім) "Куркульським шляхом".

Другий — 1932—1940 pp.: арешт, п'ять років БАМЛАГу, втеча, повторний арешт, звільнення восени 1940 р. через загострення хвороби легень.

Третій — 1941—1945 pp.: період Другої світової війни й німецької окупації України.

Четвертий — 1945—1963 pp.: повоєнна доба в еміграції. У цей період були написані всі найкращі твори, що визначають місце І. Багряного серед найбільших прозаїків XX ст.: "Тигролови" (1947), "Сад Гетсиманський" (1950), "Людина біжить над прірвою" (1948—1949), "Буйний вітер" (книга перша "Маруся Богуславка", 1957).

Про період арештів, ув'язнень, концтаборів, утеч пізніше згадує сам письменник, оскільки навколо цих драматичних подій нагромадилися легенди:

"У 1932 році був заарештований за політичний самостійницький український ухил в літературі й політиці.., а потім був засуджений на 5 років концтаборів. Присуд відбував в таборах так званого БАМЛАГу. Терміну не добув, бо в 1937 році втік. Був повторно заарештований на початку 1938 року й сидів у Харківській в'язниці... 2 роки й 7 місяців. Був звільнений в 1940 році восени під нагляд в зв'язку з тяжкою хворобою легенів... Після початку війни перебував на фронті як "народний ополченець" і залишився в німецькому підпіллі. За німців працював редактором української газети "Голос Охтирщини". У 1942 р. мав бути розстріляний, згідно німецького курсу щодо української національної інтелігенції, але випадково врятувався..."

За кожним цим фактом — невимовні переживання, які органічно "вжилися" у драматичні долі героїв його творів.

Дух документальної вірогідності описаних подій, напевне, відіграв значну роль у тому, що роман "Сад Гетсиманський", як і "Тигролови", як і публіцистичний лист-пояснення І. Багряного "Чому я не хочу вертатись до СРСР?", були перекладені на англійську, німецьку, французьку, італійську мови. Бо це був, по суті, перший у світовій літературі художній твір про справжній стан у "шостій частині світу" — у Радянському Союзі, країні тюрем НКВС, концтаборів, етапів, допитів, провокацій...

Емоційно розкута, експресивна, напоєна народним мелосом, "заправлена" їдкою іронією і сарказмом поезія І. Багряного різко дисонансувала з темами і ритмами офіційної поезії. Критики легко відшукували в його поетичних творах, що друкувалися в журналах, у збірці "До меж заказаних", у поемі "Аве Марія", і "порнографічний натуралізм", і "слинявий сентименталізм", і "містичне самозабуття"... Та молодий поет не злякався подібних інсинуацій офіційної критики. Іван Багряний обрав свою позицію у складних умовах розгортання репресій проти української інтелігенції і не замірявся її змінювати або якось приховувати.

У письменника — в'язня сталінських концтаборів був по війні єдиний шлях — еміграція. У Німеччині, восени 1945 p., разом зі своїми колегами І. Багряний створює Мистецький український рух (МУР), який згодом у США перетвориться в об'єднання українських письменників "Слово" з центром у Нью-Йорку.

У 1948 р. письменник заснував Українську Революційну Демократичну партію (УРДП), газету "Українські вісті", багаторічним редактором якої він був. Його обирають головою Української Національної ради, пізніше І. Багряний став віце-президентом Української Народної Республіки у вигнанні, друкував багато статей політичного змісту, спрямованих на розробку стратегії і тактики боротьби з комуністичним режимом — за "демократичну, незалежну українську державу".

Та найбільшу цінність у творчому доробку І. Багряного становлять його художні твори — повість "Маруся Богуславка" (перша частина задуманої трилогії "Буйний вітер"); повість-вертеп "Морітурі" (1947); повість "Розгром" (1948), присвячена пам'яті поета Михайла Пронченка, розстріляного фашистами у Кривому Розі в 1943 p.; комедія "Генерал" (1948), повість "Огненне коло" (1953); віршований памфлет "Антон Біда — герой труда" (1956) тощо. Це далеко не повний перелік того, що встиг написати І. Багряний в умовах повсякчасних блукань, поневірянь, лікарень. Особливо часто він хворів по війні, перетерпів кілька операцій. На порозі свого передчасного згасання від хвороби вимореного серця і розшматованих туберкульозом легень письменник намагатиметься завершити роман "Людина біжить над прірвою" (1948—1949).

Іван Багряний самотньо помер у санаторії Блазієн у Шварцвальді (Західна Німеччина) на п'ятдесят шостому році життя.

bigmir)net TOP 100