Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні постаті України

Макаров Степан Осипович

Біографія

(1848 — 1904)

Географ, океанограф

На главную
Видатні постаті України

Степан Осипович Макаров народився 27 грудня 1848 р. у Миколаєві в сім'ї офіцера. Коли йому виповнилося 10 років, він разом із сім'єю переїжджає на Далекий Схід — до Миколаївська-на-Амурі, де до 1865 р. навчається в місцевому штурманському морському училищі. Будучи кадетом, бере участь у численних плаваннях на суднах "Абрек" і "Богатирьов" ескадри віце-адмірала О. О. Попова. Степан Макаров відразу потрапив у добрі руки, він довго працював разом з віце-адміралом.

Після закінчення училища С. Макаров плаває на пароплаві "Америка" і корветі "Варяг" в Охотському, Японському і Східно-Китайському морях. Ці походи дали йому можливість набути велику практику. З 1866 по 1867 р. на корветі "Аскольд" у складі ескадри контр-адмірала Ф. С. Керна він здійснює перехід до Кронштадту із заходами до Нагасакі, Шанхаю, Джакарти, через мис Надії, Копенгаген і Ригу. Після цього походу його було представлено до звання гардемарина. У цьому ж році 19-річний Макаров публікує свою першу наукову статтю "Інструмент Адкінса для визначення девіації на морі" в журналі "Морський збірник".

Разом з групою гардемаринів Петербурзького морського корпусу С. Макаров здійснює навчальні плавання до Західної Європи і Південної Америки. А через два роки отримує звання мічмана і призначення на броненосний човен "Русалка". За весь час плавання на цьому судні С. Макаров робить спостереження, які в майбутньому стануть основою для такої нової наукової дисципліни, як "теорія непотопленості кораблів".

Цей період часу характерний в історії як перехід від парусних кораблів до парових. С. Макаров, плаваючи на "Русалці", пропонує деякі вдосконалення в питаннях безпеки судна: він розробляє просту і надійну конструкцію пластиру для закриття пробоїни — "пластир Макарова"; розробляє систему внутрішніх водонепроникних поперечних перегородок у корпусі, що поділяють судно на окремі відсіки. Під час аварії вода заповнюватиме лише один-два відсіки, що гарантує підтримку плавучості корабля. Ще під час будування корабля С. Макаров пропонує одразу перевіряти міцність перегородок, заливаючи відсіки водою. Усі ці нововведення С. Макаров подає у статті «Броненосний човен "Русалка"», яку було надруковано в 1870 р. у "Морському збірнику".

Звичайно, такі сміливі ідеї викликали різні відгуки на статтю. Але вже у 1871 p. C. Макаров отримує звання лейтенанта, премію, а наступного року переходить в розпорядження до віце-адмірала О. О. Попова для виконання робіт з питання непотопленості кораблів.

До кінця 1876 p. C. Макаров служить на Балтійському флоті, а потім переходить на Чорноморський флот командиром озброєного пароплаву "Великий князь Костянтин".

У квітні 1871 р. Росія оголосила війну Турції, вставши на захист балканських країн. Але в той час свого флоту на Чорному морі вона не мала, дотримуючись угод Паризького миру після закінчення Кримської війни 1853—1856 pp. Дозвіл на будування флоту на Чорному морі Росія отримала саме в 1871 р. після поразки Франції у франко-прусській війні 1870—1871 pp. На момент вступу у війну з Туреччиною Росія мала на Чорному морі тільки два судна берегової охорони, чотири старі корвети та кілька військових шхун. Ось у таких умовах довелося битися з турками на морі С. Макарову. Але він не здається, шукаючи постійно нові методи і способи боротьби. Спочатку він звертає увагу на використання мін. За допомогою маленьких швидкохідних катерів він придумує блискучий спосіб доставки мін до ворожих кораблів для підривання. Тут було продумано абсолютно все: швидкий спуск катера; залив котлів катера вже гарячою водою (щоб довго не прогрівати мотор, воду підігрівали на "Костянтині"); метод кріплення 40-кілограмової міни на восьмиметровій жердині до борта катера. Цей метод ведення боротьби виявився ефективним для пошкодження турецьких човнів.

Наступним кроком у веденні бойових дій Макаровим стало використання саморухомих торпед Уайтхеда. Перша спроба була невдалою, а от друга принесла успіх — було потоплено турецький сторожовий пароплав.

За значні досягнення С. Макарова було нагороджено золотою зброєю з написом "За хоробрість", Георгіївським хрестом, присвоєно звання капітан-лейтенанта (1877), а через півроку — звання капітана другого рангу.

На початку 1880 p. C. Макарова було призначено начальником морської частини ахалтекінської експедиції. В цей час він активно співпрацює з генералом Скоблєвим, який мав завдання повністю закінчити процес приєднання земель Середньої Азії до Росії. С. Макаров забезпечує війська Скоблєва всім необхідним — поповненням військ, зброї, боєприпасів, продуктів харчування, а також засобами для будування залізниці вглиб пустелі від Красноводська. В цей час він пише фізико-географічну працю про річку Атрек, що протікає до Каспійського моря у підніжжя гір Копед-Дага.

Роботи на Каспійському морі завершилися восени 1881 p., після чого С. Макаров переходить командувати пароплавом "Тамань". Цей пароплав постійно перебував при російському посольстві в Константинополі (Стамбул). Але невдовзі Степану Осиповичу наскучила така одноманітна служба і він вирішив зайнятись науковим вивченням течій у протоці Босфор. Спочатку він доводить, що насправді існують дві течії у протоці: поверхнева і нижня. Перша спрямована із Чорного моря у Мраморне, а друга навпаки. Далі він встановлює точну межу між верхньою і нижньою течіями. Пояснює, що нижня течія — це наслідок різниці щільності вод Чорного і Мраморного морів. Показує характер цих двох течій. Зазначає, що верхня течія несе майже вдвічі більше води, ніж нижня, і що верхня течія сильно насичена прісною водою, а нижня течія — солоною. Результати цих досліджень С. Макаров викладає у праці "Про обмін вод Чорного і Середземного морів", яку публікує в 1885 р. у "Записках" Академії наук. Ця праця принесла йому широке визнання як прогресивного дослідника океану і престижну премію митрополита Макарія у 1887 р.

У 1882 p. C. Макаров отримує звання капітана першого рангу. А в 1883 р. переїздить до Петербурга і призначається флаг-капітаном Практичної ескадри Балтійського флоту.

З 1885 р. Степан Осипович отримує командування корветом "Витязь", з чого і починається новий етап в його житті і науковій діяльності. Основним призначенням "Витязя" була морехідна практика екіпажу і збирання відомостей з військово-морської географії.

Плавання "Витязя" під командуванням Макарова тривало три роки (травень 1886 р. — червень 1889 p.). Із Кронштадта він прямує на захід до Атлантичного океану, потім на південь через Магеланову протоку до Тихого океану, далі на північний схід до Японського моря. Тут команда "Витязя" плідно працює в Беринговому, Охотському і Японському морях. Далі йде Малаккською протокою вздовж берегів Азії в Індійський океан і через Червоне море, Суецький канал, Середземне море і Гібралтарську протоку знову виходить в Атлантичний океан. Через Ла-Манш і Датські протоки завершує плавання на Кронштадтському рейді.

Після завершення цього унікального плавання С. О. Макаров отримує в 1890 р. звання контр-адмірала і молодого флагмана Балтійського флоту. Він одразу починає обробку зібраного у тривалому поході матеріалу. В результаті в 1894 р. двома мовами (російською і французькою) Академією наук було видано капітальну працю С. О. Макарова «"Витязь" і Тихий океан». Основні завдання, які автор розв'язує у цій праці:

• загальнонаукове завдання географії — вивчення природи;

• прикладні завдання — застосувати дані на користь людства;

• питання військово-морського характеру.

Загалом ця праця стала величезним внеском у вивчення Тихого океану, розв'язання проблем океанології і зародження вчення про протоки. Окрім вирішення основних завдань, у книзі висвітлено багато явищ, які спостерігав учений під час плавання і які у майбутньому широко досліджувались, — плями холодної води в деяких місцях Охотського моря; однорідність вод у багатьох протоках С. О. Макаров пояснює процесами перемішування приточних течій; підток холодної води до поверхневих прошарків деяких ділянок берега (сьогодні цей процес називається явищем апвеллінга); вплив річок, що впадають у море, на динаміку вод та ін. За цю працю від Академії наук Росії С. О. Макаров отримує золоту медаль.

У 1894 р. С. О. Макаров призначається на посаду командуючого Середньоземноморською ескадрою. А в 1896 р. отримує звання віце-адмірала і старшого флагмана Першої флотської дивізії. Весь цей час він плаває в Тихому океані і Балтійському морі.

Взимку 1899 р. він здійснює плавання на криголамі "Єрмак" в полярні льоди, під час якого виконує океанографічні дослідження:

• здійснює глибоководні гідрологічні дослідження, організовує глибокомірні станції;

• веде систематичні метеорологічні спостереження;

• збирає зразки ґрунту і живих організмів з морського дна;

• вимірює глибини;

• веде спостереження за поведінкою криг.

Цю подорож С. О. Макаров описує у праці «"Ермак" во льдах» (1901). Друга частина подорожі — освоєння шляху в устя Єнісею — пройшла не так вдало, як перша. І хоча сам Степан Осипович вважав експедицію вдалою, йому все одно було заборонено плавати на "Єрмаку". Мета скорення Арктики була на деякий час відсунена. Невдовзі С. О. Макарову було запропоновано посаду головного командира Кронштадтського порту та посаду військового губернатора Кронштадта. Та ці посади були берегові, а його завжди приваблювало лише море.

Згадали про С. О. Макарова тоді, коли у лютому 1904 р. розпочалася війна з Японією. Його призначили командуючим Тихоокеанським флотом. Прибувши до Порт-Артура, С. О. Макаров відразу взявся за організацію бойових дій. Однак уже 13 квітня 1904 р. підривається на японській міні і тоне російський броненосець "Петропавловськ". Відлуння цієї втрати прокотилося по всьому світу. Адже це був найновіший корабель російського флоту. На ньому загинуло понад 600 членів екіпажу, серед яких був всесвітньовідомий художник В. В. Верещагін і віце-адмірал, командуючий тихоокеанською ескадрою Степан Осипович Макаров.

Смерть Макарова дуже болісно сприйняло тодішнє російське суспільство, адже адмірал був популярною особою. Лише за 5—6 років до того всіх здивував макарівський проект експедиції в Арктику на криголамі під гаслом "До північного полюсу — напролом!". Учені й моряки знали його за численними публікаціями в "Морському збірнику", в інших виданнях Академії наук Росії. Зазначимо, що адмірал Макаров не користувався прихильністю вищого флотського начальства. Передусім це пояснювалось тим, що його батько був українцем, не належав до дворянства. Будучи звичайним матросом, він дослужився до прапорщика — офіцерського чину, що давав право на дворянське звання. Іншою причиною був характер адмірала — незалежний, самостійний, діловий і далекий від інтриг та кар'єри.

Варто згадати також про заслуги С. О. Макарова у галузі військових питань. Він спроектував наконечники на гарматні снаряди, які виключали рикошетування снаряду під час удару у надміцну сталь. Також відома його праця "Роздуми з питань морської тактики" (1897).

Степан Осипович Макаров був видатною людиною свого часу, вмів блискуче поєднувати військово-морську службу з науково-дослідною роботою, вирішуючи питання океанології та географії. Його океанологічні праці тим вагоміші, що здійснені вони були у вільний від службових обов'язків час. Ці особливості характеру С. О. Макарова — дивовижна працездатність, ініціатива, активність, беззавітна відданість справі, величезна воля, настирливість і безстрашшя — слугують чудовим прикладом для молоді.

bigmir)net TOP 100