Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні постаті України

Малишко Андрій Самойлович

Біографія

(1912 — 1970)

Поет, публіцист, літературний критик

На главную
Видатні постаті України

Андрій Самойлович Малишко народився 1 листопада 1912 р. в с. Обухів на Київщині в багатодітній сім'ї сільського шевця. У 1932 р. закінчив літературний факультет Київського інституту народної освіти. Перші вірші надрукував у 1930 р. в журналах "Молодий більшовик" та "Глобус". На його ранніх творах позначився вплив більшовицької революційної романтики. По закінченні інституту А. Малишко працював учителем в місті Овруч, рік служив в армії, невдовзі став газетярем у Харкові.

Наступні п'ять років (1935—1940) були надзвичайно продуктивними щодо кількості виданих збірок поезій: "Батьківщина" (1936), "Лірика", "З книги життя" (1938), "Народження синів" (1939), "Листи червоноармійця Опанаса Байди", "Березень", "Зореві дні", "Жайворонки" (1940). Хоча серед них були й перевидання, все ж істотно переважали нові твори. Тоді ж були написані поеми "Трипілля", "Ярина", "Кармалюк", "Дума про козака Данила". Усі ці твори були присвячені минулому українського народу.

Досі в аналізі довоєнної творчості А. Малишка насамперед віддавали данину його героїко-патріотичним творам ("Бронепоїзд", "Опанас Біда"), поетичним портретам сучасників ("Учитель", "Лісник") та видатних митців минулого (Т. Шевченка, О. Пушкіна, Ш. Руставелі, І. Франка). Проте найбільш естетично вартісними в довоєнному доробку поета лишилися яскраво метафоричні зблиски інтимної й пейзажної лірики, що й досі зберігають свіжість художнього першовідкриття: "То ж стоїть — двадцятилітня, Повна сміху, гроз і квітня — Молодість моя!" ("За поля, за переліг...").

Під час Великої Вітчизняної війни А. Малишко служив військовим кореспондентом у газетах "Красная Армия", "За Радянську Україну", "За честь Батьківщини", де виступав як поет і публіцист; видав також сім збірок поезій: "До бою вставайте!" (1941), "Україно моя!" (1942, виходила двічі), "Понад пожари" (1942), "Слово о полку" (1943), "Битва" (1943), "Полонянка" (1944), "Ярославна" (1946). Героїко-трагічний пафос циклу з п'яти віршів "Україно моя!", написаного в 1941 p., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. В конкретно-реалістичному ключі звучать численні твори, що з'явилися пізніше і присвячувалися бойовим друзям — "Кашовар", "Біженці", "Я бачив незабутнє" та ін.

Ще один психологічно інший шар творчості А. Малишка — вірші, що несуть у собі передчуття близької перемоги.

"Оддудніла, одгупала, одклекотіла війна..." — цей вірш, вміщений у збірці "Ярославна", до якої ввійшли твори 1943—1945 pp., ніби накреслив межу у переживаннях воєнних і мирних літ. Дедалі владніше у поезію А. Малишка входять реалії мирного часу, втім, художню цінність має хіба що новий цикл віршів для дітей.

Спробою розгорнути панораму характерів, розкрити витоки патріотичних почуттів, цільність і висоту морально-етичних критеріїв був цикл повоєнних (1945—1947) поем: "Сини", "Любов", "Прометей" (Сталінська премія 1947 р.), "Жива легенда", "Марія", "Це було на світанку".

У 1950 р. з'являється збірка "За синім морем", написана після відвідин Канади та США разом з групою діячів культури. За цю книжку в 1951 р. А. Малишко удостоєний Сталінської премії. "За синім морем ходить горе, і я із ним виходжу в бій", — урочисто декламував поет, щиро, напевне, вірячи в істинність ідеологічних міфів.

У "Книзі братів" (1954) А. Малишко віддав данину ілюстрації офіціозно-солодкавої казочки про "возз'єднання" ("Переяславська рада").

Новий і чи не найпродуктивніший етап у творчості поета починається із середини 50-х років. У збірці "Що записано мною" (1956) з'являються тексти таких відомих пісень, як "Знову цвітуть каштани", "Пісня про Київ", "Як на дальнім небосхилі"; у збірці "Серце моєї матері" (1959) — "Пісня про рушник", "Ми підем, де трави похилі"; у збірці "Полудень віку" (1960) — "Вчителька" тощо. В їх озвученні йому допомагали такі музичні корифеї, як брати Майбороди, Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський, А. Штогаренко, С. Козак, О. Білаш.

У збірці "Листи на світанні" (1961), рік виходу якої збігається зі світанком космічної ери, знаходимо щире вітання наукового поступу ("Космонавтові"), прагнення поєднати "діалектику душі" з "діалектикою нового світу". А в наступних збірках ("Прозорість", 1962; "Дорога під яворами", 1964; "Рута", 1966; "Синій літопис", 1968; "Серпень душі моєї", 1970) традиції народного світогляду і світосприймання утверджуються ледь не кожною клітиною художнього організму. Декларації відійшли, а натомість прийшло розлоге відчуття простору свого краю, рідної землі, розкошування її звичаями без будь-якого остраху бути звинуваченим у консерватизмі.

А. Малишко стежив за творчістю молодших за нього поетів і безпомилково відзначав справжні таланти. Так було, наприклад, з першими публікаціями Василя Стуса.

А. Малишко не був "у згоді з собою". Він мучився тяжко через свою духовну роздвоєність. Йому не вистачало внутрішньої сили, щоб оголосити відперту непокору тоталітарній системі, але він піднімався у своїх промовах до такого протесту проти русифікації та ясновельможної радянської номенклатури, до якого не зважувався дійти ніхто навіть з тодішньої літературної молоді.

А. Малишко виступав з нищівною критикою Молотова, Кагановича, Маленкова. Поет знав, що ці сподвижники Сталіна є лише знаряддям системи, яких він громив нібито від імені благородної сутності тієї ж системи, але всі, хто слухав його, розуміли, що йдеться саме про корінну сутність сталінізму як помноженого у стократ царського самодержавства, метою якого було знищення української нації і всіх неросійських народів, перетворення червоної російської імперії на один народ, з однією мовою, з однією метою — підкорити світ Москві. На відкритих партійних зборах після XX з'їзду КПРС А. Малишко назвав члена політбюро Кагановича, який лаштувався у вожді українського народу, ворогом і нищителем української культури, а міністра фінансів СРСР Звєрєва — звірюкою, здирником, який із російсько-царською жадібністю обкладав податками кожну вишеньку в українському саду.

Феномен А. Малишка — це трагедія великого таланту, зарядженого українською пісенною культурою, національними устремліннями нашого народу, таланту, що змушений був в ім'я збереження рідної мови і бодай деяких епізодів рідної історії піти на болящий компроміс із владою, на компроміс, який можна назвати і щоденним протистоянням із тією ж владою, що потребувала поетової підтримки і не раз піддавалася його магічному слову.

bigmir)net TOP 100