Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні постаті України

Махно Нестор Іванович

Біографія

(1889 — 1934)

Провідник, теоретик і організатор самобутнього селянського
анархічного руху в 1917 — 1921 pp.

На главную
Видатні постаті України

Нестор Іванович Махно народився 29 жовтня 1889 р. в селянській сім'ї у багатому південноукраїнському селі Гуляйполе на Катеринославщині (нині Запорізька область). Був п'ятим сином у багатодітній сім'ї. Батько Нестора помер дуже рано, сім'я сильно бідувала.

З дитинства Нестор Махно тяжко працював на поміщиків і колоністів, був відчайдушним, злим і впертим, схильним до бунтарства і лідерства. Спочатку він просто нестримно рвався до боротьби, мало вдаючись до визначення тих чи інших політичних позицій її учасників. Попервах примкнув до меншовиків, пізніше — до анархістської організації "Спілка бідних хліборобів", що діяла у Гуляйполі, займаючись переважно експропріаціями.

У березні 1910 р. у Катеринославі Одеський військово-окружний суд розглянув справу гуляйпольських анархістів і присудив Нестору Махно вирок — смертна кара через повішання, яку міністр внутрішніх справ П. А. Столипін замінив на довічну каторгу. З 4 серпня 1911 р. по 2 березня 1917 р. Махно відбував покарання у сумнозвісній Бутирці (Москва), де познайомився з відомим анархістом П. Аршиновим.

Після ув'язнення Нестор Махно повертається до Гуляйполя, де очолює і веде боротьбу проти Центральної Ради, звинувачуючи її у зраді інтересів революції. Мандрує по Півдню України, по Росії.

У березні 1917 р. Нестор Махно повертається до Гуляйполя, де очолює спочатку "Селянську спілку", а потім — Раду робітничих і селянських депутатів Гуляйпольського району, а ще пізніше — профспілку деревообробників і металістів, створює анархістський загін — "чорну гвардію". Оскільки ідеалом Махна були загальнодемократичні перетворення в інтересах селянства та дрібних власників, а різні ради він розглядав як органи місцевого самоврядування, що діють незалежно від будь-якої центральної влади, то Гуляйпольська рада не визнала Центральну Раду. Махно, заради боротьби з Центральною Радою, гетьманським режимом та окупаційними австро-німецькими військами, пішов навіть на співпрацю з радянськими органами та військами.

Улітку 1918 p., коли в Україні почалися селянські повстання, Нестор Махно повертається в Гуляйполе і очолює повстання місцевих селян, яке, розростаючись, набуло назви "махновщина". У боротьбі "білих" і "червоних" махновські загони стають потужною третьою силою.

З червня 1919 р. проти Махна та всіх, хто його підтримував, розпочинається нещадна боротьба, метою якої було наведення "залізною рукою" революційного порядку та дисципліни. Махно оголошується поза законом, радянська влада розпочинає з ним боротьбу.

Нестор Махно писав В. Леніну, Л. Троцькому, Г. Зінов'єву, Л. Каменєву та іншим більшовицьким лідерам листи, запевняючи їх у тому, що головною метою його життя є революція, але відповідей не отримував. Програмовими засадами махновців була боротьба з політикою "воєнного комунізму", захист села від експлуатації та поневолення містом, боротьба проти наступу промисловості на сільське господарство. Махно все рішучіше виступав проти керівної ролі Комуністичної партії, звинувачуючи її в захопленні та насильницькій узурпації влади, придушенні та нищенні інших політичних партій. Він пропагував і відстоював ідею передавання всієї влади багатопартійним радам, які має обирати народ. При цьому Махно вважав, що основну роль повинні відігравати саме "низові", місцеві органи влади, які покликані вирішувати лише питання економіко-технічного характеру.

У вересні 1919 р. Нестор Махно об'єднав повстанські загони і утворив "Революційну повстанську армію України (махновців)". 20 вересня цього року був укладений договір між урядом УНР і махновцями про спільні дії проти денікінців. Наприкінці вересня махновці прорвали денікінський фронт і захопили Катеринослав, Нікополь, Олександрійськ, Бердянськ, Meлітополь, Маріуполь. На захоплених територіях Махно проводив політику всілякого сприяння селянству, скасовуючи політику "воєнного комунізму" і дбаючи, щоб влада переходила до багатопартійних місцевих рад.

Після розгрому денікінських військ 11 грудня 1919 р. Л. Троцький видав спеціальний наказ про викорінення партизанщини. Проти Махна також було кинуто спеціальні радянські війська під командуванням, зокрема, Й. Якіра.

Військо Махна швидко тануло. 2 жовтня 1920 р. він змушений був підписати чергову угоду з Радянською владою, і його війська разом з Червоною Армією успішно воювали у Криму проти Врангеля.

Нестор Махно плекав надію, що після Кримської кампанії війська Південного фронту перейдуть на його бік і він зможе розпочати новий етап боротьби за "вільні ради", або, як він вважав, "за третю соціальну революцію", яка приведе до знищення влади взагалі. Однак М. Фрунзе, розгромивши Врангеля, рішуче взявся за ліквідацію і махновщини. 26 листопада 1920 р. радянськими військами було оточено Гуляйполе, однак Махно зі своїм військом (1500 багнетів, 100 кулеметів, 700 шабель) рушив до Азовського узбережжя.

Боротьба із селянськими повстанцями в Україні відбувалася під безпосереднім керівництвом ЦК КП(б)У. Так, лише впродовж року, з грудня 1920 по грудень 1921 p., питання розгрому селянських повстань понад 150 разів розглядалося на засіданнях Політбюро і Оргбюро ЦК КП(б)У.

Після невдалих рейдів у пошуках військової підтримки в Донській області, в Поволжі Нестор Махно вранці 28 серпня 1921 р. з 78 своїми найвідданішими сподвижниками з боєм перейшов кордон з Румунією, де отримав притулок, хоча уряди Радянської Росії та України намагалися будь-що повернути його назад, зчинити суд над махновцями.

З часом Нестор Махно перебрався до Польщі, а у квітні 1925 р. за допомогою друзів-анархістів переїхав до Парижа, де разом з дружиною і донькою прожив майже десять років. І тут Махно вів велику боротьбу — тепер уже теоретичну, активно пропагуючи ідеї анархізму у своїх виступах, статтях, книгах.

Махно, махновщина відобразила неоднозначне, багато в чому суперечливе ставлення селянства до Радянської влади, проходячи шлях від масового селянського руху проти панівних класів до антирадянського руху. Несправедливо однозначно називати Махна "антигероем", "оборотнем" чи політичним авантюристом. "Шаміль степів", як назвав Нестора Махна О. Гончар, учинив божевільну спробу стриножити саму історію, осідлати реальність. За будь-яких визначень і політичних кліше Махно відобразив усю суперечливість селянської психології, яка була надзвичайно неоднозначною у своєму ставленні до Радянської влади, післяреволюційних подій в Росії та Україні.

У передмові до видання в Парижі своїх "Споминів" (1926) Нестор Махно писав: "Про одне лише мені доводиться шкодувати, випускаючи цей нарис у світ: те — що він виходить не в Україні і не українською мовою. Культурно український народ крок за кроком йде до повного визначення своєї індивідуальної особливості, і це було б важливо. Але в тому, що я не можу видати своїх записок на мові свого народу, вина не моя, а тих умов, в яких я знаходжусь". Спомини Махна все-таки вийшли у Києві в 1991 р.

Нестор Іванович Махно помер 25 липня 1934 р. в Парижі.

bigmir)net TOP 100