Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні постаті України

Нарбут Георгій Іванович

Біографія

(1886 — 1920)

Художник-графік

На главную
Видатні постаті України

"Нарбут — величезний, майже безмежного розміру талант!", — так відізвався про молодого графіка відомий російський митець-графік, професор І. Білібін.

Георгій Іванович Нарбут народився 14 лютого 1886 р. у збіднілій дворянській сім'ї в невеличкому маєтку Нарбутівка на Чернігівщині, що подарувала світові в XVII ст. найкращих українських граверів — Леонтія й Олександра Тарасовичів. Сім'я була великою: чотири брати і дві сестри. Вихованням дітей займалась мама. З 1896 по 1906 р. він навчався у Глухівській гімназії. Вдома і під час навчання в місцевій гімназії він бачив вишивку і плахту, скляних ведмедиків і кераміку, але життя простого народу він не знав. З дитинства любив малювати, а при вивченні старослов'янської мови захопився написанням тогочасного шрифту. Переписав "Повчання дітям" Володимира Мономаха, "Євангеліє від Матвія" — це був перший досвід графіки. Саме під час навчання у Глухові вперше виступив зі своїми творами на виставці і вперше вони були надруковані. Мистецтво графіки опанував самостійно і по закінченню гімназії працював на рівні професійного графіка.

З 1906 по 1917 р. проживав у Петербурзі, навчався в університеті на філологічному факультеті. Із зацікавленими мистецтвом однокурсниками створив "художній гурток", де займалися вечорами, згодом організували виставку своїх творів, куди запросили відомих художників. У цей період в газеті "Русское чтение" друкуються його ілюстрації до казки "Снігуронька". Знімав кімнату у будинку І. Білібіна і пізнавав десять заповідей графічного мистецтва в петербурзькій робітні знаменитого художника.

У 1907 р. "Община св. Євгенії" "Російського Червоного хреста" в петербурзькій друкарні С. Прокудіна — Горського видрукувала дві листівки Г. Нарбута, які засвідчили, що з традиційною культурою України молодий художник не знайомий. Це і стало поштовхом до свідомого вивчення народного мистецтва — він з великим захопленням і зацікавленістю почав вивчати українську кераміку та вишивку.

Георгій Нарбут входив до гуртка "Світ мистецтва", заявивши про себе як ілюстратор байок І. Крилова та як проектодавець іграшок. Та й формується він як художник саме під впливом майстрів, які входили до цього ж гуртка. З часом улюбленою тематикою стає геральдика, збагачена ще елементом затійливого краснопису та друкарського шрифту (оздобив видання "Гербы гетманов Малороссии". Паралельно захоплювався силуетом.

Ніякої спеціальної освіти він так і не здобув, залишився дивним самородком, від природи наділеним тонким графічним чуттям. Зробив кілька спроб навчатися в художній студії Є. М. Званцевої, та в 1910 р. у Мюнхені, куди він поїхав удосконалювати свою майстерність і вступив до школи Холлоші, у нього не вдавалася техніка виконання малюнка з натури, тому ці навчальні студії він залишив. Повернувшись до Петербурга, стає на рівень корифеїв графіки, найвідоміші друкарні: "Голике и Вильборг", "Сириус" — до його послуг.

1912 рік для Георгія Івановича був дуже насиченим: деякий час перебував в Україні, одружився і спочатку проживав у Білібіних, згодом влаштувався в дуже затишній квартирі на Олексіївському проспекті. З цього часу творчий здобуток художника можна поділити на дві частини: одні твори виконані для заробітку, інші — для душі.

Графічне оформлення таких коштовних книг, як "Старовинна архітектура Галичини", "Харьковскія усадьби" Лукомського, "1812-й год", разом з безліччю ілюстрацій у кращих журналах воєнного часу знаменують найвище піднесення мистецької творчості Нарбута. Надзвичайно чітка і затійлива графічна лінія та ідеально згармонізований колорит, пластична ритміка чудово поєднана з лінійно-пластичною мелодикою — це його тогочасна характеристика техніки виконання та вияву найголовнішого принципу гармонії: єдність в різноманітності. На міжнародній виставці друку і графіки в Лейпцигу 1914 року Георгій Нарбут одержав золоту медаль і почесний диплом.

Мандруючи в 1914—1915 pp. по Україні, Г. Нарбут знайомиться з музеєм місцевої старовини К. Скаржинської, тітки його дружини, купував у старих людей сорочки, плахти. Найкращий його біограф Ф. Ернст записує цю подію: "...Збирає українські килими, межигірський фаянс, порцеляну, народне скло, кераміку, японські естампи, рисунки та штихи Федора Толстого, російські лубки". Таке розмаїття можна зрозуміти, якщо згадати, що Г. Нарбут багато працював над геральдичними композиціями, робив тонкі, вишукані силуети, що використовувалися на порцеляні після революції (андерсенівський "Соловейко"), ілюстрував видання про старовинні садиби Харківської губернії, Вишневецький замок, то у збірці своїй він, напевне, віддавав перевагу порцеляні й мініатюрі, Федору Толстому і японцям. Лубок був у нього в ролі екзотики, а українські килими становили для нього хіба що тло. Але, незважаючи на те, що Георгій Іванович дуже багато уваги приділяв вивченню національної культури, С. Таранушенко виявляє певну дистанцію між художником і народним мистецтвом, проаналізувавши ілюстрації до "Української абетки". Напевне, тому і не була закінчена праця автором у Петербурзі, завершив її художник лише в 1919 р. в Києві, а сучасники оцінили цей твір як вершину творчості Нарбута, досягнуту в ілюстраціях.

Захоплення українським народним мистецтвом зумовило повернення Георгія Нарбута в Україну. Він із сім'єю оселяється в Києві. Безпосереднім приводом для цього переїзду було запрошення його на посаду професора щойно створеної Української державної Академії мистецтв, а сталося це в період діяльності Центральної Ради.

Г. Нарбут прилучився до гурту діячів національного відродження. Нова держава повинна була мати власну символіку, знаки суверенітету, грошову систему. Він активно взявся за розробку проекту герба, державної печатки, малюнків для поштових марок і грошових знаків, які були дуже високо оцінені за рубежем як шедеври мистецтва (загалом за роки УНР, гетьманату та Директорії в обіг було випущено 24 види грошових знаків: карбованців, гривен та шагів; 12 з них друкувалися за проектами Г. Нарбута). Георгій Іванович Нарбут мав ще безпосередню справу з Межигірською керамічною школою. Саме там відновлювався старий фаянсовий завод і при ньому організовували вищу керамічну школу, для цього була створена спеціальна комісія, яку він і очолив.

Варто відзначити величезне прагнення художника до фундаментального вивчення творчого спадку українського народу, особливо він цікавиться українським народним орнаментом. У народному мистецтві його зацікавив не формальний, а орнаментально-композиційний та сюжетний боки.

З переїздом до Києва у нього змінюються погляди. За свідченням сучасників, Г. Нарбут демократизувався, у нього з'явилися нові персонажі й нові технічні прийоми. Це вплинуло на стиль, мотиви народної творчості стали відігравати більшу роль. Це відзначали всі дослідники, і цього не можна було не помітити. Зокрема, С. Таранушенко пише: "Нарбут в своїх блискучих творах, нових своїм змістом і технікою, відродив характерні істотні формальні риси старого народного українського мистецтва й тим нав'язав перервану злочинною рукою (царизму) нитку природного розвитку нашої мистецької культури. В особі Нарбута відтепер українське мистецтво здобуло першорядного майстра європейської виучки й діапазону творчості; одночасно з тим Україна дала світовій культурі блискучого яскравого національного графіка".

Саме зараз для Георгія Нарбута починалася нова доба його творчості — домінуючими стають барокові елементи, оброблені в модерновому мистецькому розумінні, збагачені соціальним змістом. Саме в Києві він зумів реалізувати внутрішню потребу до самоствердження як український митець.

На творчість Г. Нарбута мав великий вплив Д. Щербаківський, саме він пояснював художнику значення народного орнаменту, знайомив з особливостями грубої народної техніки, згодом Георгій Іванович навчився вбачати за грубою технікою високу художню якість народного виробництва. З народного мистецтва він почав брати для своїх нових композицій переважно тканинний орнамент. Плахту, килим, вибійку він широко використовував у своїх останніх графіках. Дружина митця Віра Павлівна згадувала, яке захоплення викликала у художника виставка килимів та посуду, яку зібрав художник В. Кричевський (на жаль, збірка в 1918 р. загинула), як детально вивчав Нарбут їх забарвлення, малюнки, орнаментику — це було першоосновою для його творчості. Джерелом для своєї творчої роботи він брав "козака Мамая", який символізував народне безсмертя. Глибоко пройнятий духом і формами української народної творчості, Нарбут не копіював створене, а навпаки, підносив до рівня першорядних мистецьких творів світового значення.

З перемогою більшовиків він не емігрував, а лишився в Києві і плідно працював. Низка його праць у галузі книжкового оформлення започаткувала українську графіку радянської доби. Він працював художнім редактором Всеукраїнського видавництва ЦВК, був членом правління профспілки художників, начальником відділу пластичного мистецтва (пізніше художньо-промислового) Наркомпросу УСРР, експертом Всеукраїнського комітету охорони пам'яток старовини та мистецтва, головою комісії для організації музею мистецтва (нині Київський музей західного і східного мистецтва). До самої смерті Георгій Іванович був ректором і керівником графічної майстерні Української Академії мистецтв.

У 1918 р. Георгій Іванович захворів на тиф, після чого постійно нездужав і 25 травня 1920 р. передчасно помер.

Після смерті художника теоретик і історик мистецтва, професор М. Мендес, ознайомившись з ілюстрацією Нарбута "Фейєрверк", скаже: "...треба бути генієм, продовжувачем Дюрера і Рембрандта, щоб таким звичайнісіньким способом, як чорна туш на білому папері, передати глибоко хвилюючий задум, в якому з болем душі, знаним Шевченкові, виражено одчайдушний момент історичної драми цілого народу!" Ім'я Георгія Нарбута було викреслено більшовиками на довгі роки лише через те, що він служив для українського народу в період правління Центральної Ради, гетьманату і Директорії.

bigmir)net TOP 100