Плужник Євген Павлович

Біографія

Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 р. у слободі Кантемирівка колишнього Богучарського повіту Воронезької губернії. Батько — дрібний купець родом з Полтавщини, мати — з Воронежчини. У сім'ї було восьмеро синів і дочок. Спадкові сухоти періодично забирали когось із дітей. Мати, завжди заклопотана недугами дітей, до того ж тяжко хвора сама, не приділяла достатньої уваги вихованню Євгена: хлопчик тривалий час жив під опікою старших за нього сестри Ганни та брата Івана. Вони дуже рано навчили його читати й писати. Батько не мав освіти, але був начитаною, мудрою людиною, з великим життєвим досвідом. Він перебував у постійних ділових роз'їздах, виношуючи плани остаточного переїзду родини в Україну, заощаджував на це кошти.

До гімназії Євген вступив у Воронежі, де спершу вчився прекрасно, але згодом, легко обігнавши своїх ровесників, поволі втратив живий інтерес до навчання і через те ледве-ледве склав перехідні іспити до наступного класу. Тоді на нього не діяло ніщо — ні педагогічні повчання викладачів, ні суворі погрози батька. Батько, двоє старших дітей якого уже вчилися в Києві, переживав: син нічого не успадкував від нього і мав якусь дивну, не завжди зрозумілу для ближніх вдачу.

Продовжив своє навчання Євген в одній із Ростовських гімназій. Але і тут у системі навчання нічого не змінюється — хіба що гімназіальна форма. Першого ж дня по приїзді він записався до всіх бібліотек міста. Зрідка відвідуючи уроки в гімназії, він успішно склав екзамени з усіх предметів екстерном.

У 1918 р. Є. Плужник нарешті закінчив гімназію у Боброві та повернувся разом з батьком в Україну, в село Велика Багачка, де деякий час вчителював у початковій школі.

Влітку 1919 p. Євген вирішив спробувати свої сили як актор у мандрівній театральній трупі. Про цей період його життя, що тривав менше року, відомостей немає. Навесні Євген повернувся до села, а влітку 1920 р. поїхав у Київ до старшої сестри Ганни Павлівни Скороходько. Вона, за фахом лікар-фтизіатр, працювала в медичному інституті, а її чоловік, професор Антон Каленикович Скороходько, викладав у ветеринарно-зоотехнічному інституті.

Коли перед Євгеном постало питання вибору професії, чоловік сестри, безмежно захоплений своєю справою, наполегливо агітував його стати ветеринаром, і Євген погодився. Однак він помилився у своєму виборі. Провчившись рік в інституті, який, певна річ, мало відповідав його вродженим схильностям, хлопець збайдужів до зоотехнічної науки.

У двадцять три роки Євген вирішив піти на професійну сцену. Він почав відвідувати лекції у Муздраміні (Київському музично-драматичному інституті ім. Лисенка). Одразу став палким прихильником театру Леся Курбаса і одним з найулюбленіших учнів професора Сладкопєвцева. І, здається, вперше потрапив в органічну для себе атмосферу, живучи і дихаючи нею. Але треба було статися химерному випадку, який назавжди обірвав театральну кар'єру Є. Плужника. Весною 1922 р. після складання іспитів з акторської майстерності професор Сладкопєвцев зібрав усю групу і у дружній розмові заявив, що лише Плужникові може гарантувати успіх на сцені. Євген схопився з місця, вибіг з аудиторії і того ж дня вирішив більше не повертатися до інституту.

Ще під час відвідування лекцій у Муздраміні він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, яка навчалася на історико-філологічному факультеті Інституту народної освіти, а вечорами приходила слухати лекції з історії театру. Євген, щоб перевірити надійність свого почуття, розлучається з коханою та їде до Миргорода. Повертається тільки влітку, а 12 жовтня одружується.

У 1923 р. з'являються публікації Плужника під псевдонімом Кантемирянин. Надруковані вони були завдяки наполегливості дружини, яка працювала у видавництві "Книгоспілка", була знайома з багатьма редакторами і сама рознесла твори Євгена по редакціях. Із проханням прочитати вірші свого чоловіка вона звернулася до М. Рильського, який щиро підтримав молодого поета. У жовтні 1924 р. відбувається перший публічний виступ Є. Плужника у приміщенні Всенародної бібліотеки Української Академії наук, організований наймолодшою з літературних організації України "Ланкою", яка щойно відокремилась від "Аспису". Відтоді він став членом цього літературного угруповання. Пізніше, в 1926 p., воно було перейменоване на "Майстерню революційного слова" ("Марс"), яке проіснувало всього три роки й самоліквідувалося в 1929 р.

Друга половина 20-х років — час найактивнішого творчого життя Є. Плужника. Саме тоді написано багато віршів, що пізніше увійшли до збірок "Рання осінь" і "Рівновага". Тоді ж народжувалися задуми п'єс "У дворі на передмісті" та "Професор Сухораб", міцніють зв'язки письменника з театром Курбаса.

У липні 1926 p., коли дружина була на відпочинку, стан здоров'я письменника різко погіршився. Є. Плужник тяжко захворів на туберкульоз, але роботи не припиняв. Разом з В. Підмогильним він видав словник "Фразеологія ділової мови", редагував твори інших письменників, перекладав російську класику.

Його життя підлягало суворому режиму: влітку він мав жити на Полтавщині у родичів дружини, восени — у Криму, навесні — на Кавказі.

На цей час творчі зв'язки з "Ланкою" Є. Плужник фактично пориває. Членство поета в цій літературній організації тривало близько двох років.

Час після виходу першої збірки в 1926 р. позначений новими шуканнями митця, у тому числі й жанровими. У 1928 р. видавництво "Сяйво" надрукувало його роман "Недуга", який критика позначила як творчу невдачу письменника. У 1929 р. опубліковано дві п'єси Плужника "Професор Сухораб" та "У дворі на передмісті", спрямовані проти міщанства. Як і роман "Недуга", вони просякнуті прагненням автора якнайглибше поринути у непівську дійсність, відобразити її природу, складність.

На початку 30-х років, незважаючи на важку хворобу, літературна діяльність Є. Плужника значно активізувалася, розширилися її горизонти: він переклав українською мовою "Невський проспект" М. Гоголя, "Похлібці", "Злодії" А. Чехова, "Діло Артамонових", "В. І. Ленін" М. Горького, текст кінофільму "Тихий Дон", а також третю книгу М. Шолохова під тією ж назвою; разом з Ф. Якубовським упорядкував "Антологію української поезії"; співробітничав на щойно побудованій Київській кінофабриці тощо.

Восени 1932 р. поет, повертаючись з Кавказу, заїхав до Харкова, де у вузькому колі друзів прочитав свою п'єсу "Шкідники". По приїзді у Київ він подає рукопис п'єси до ДВУ, а взимку 1933 р. виступає з повторним читанням п'єси. Думки слухачів щодо твору поділились: одна частина сприйняла п'єсу беззастережно, захоплено, з ентузіазмом, інша — застерігала автора від хибного шляху у розв'язанні складних проблем як історичних, так і політичних. Але загалом усі вони вважали, що твір Плужника став подією в українській драматургії, хоча й потребував деяких уточнень і доробки.

Влітку 1933 р. трупа Леся Курбаса приїздить до Межигір'я, що біля Києва, для роботи над постановкою п'єси М. Куліша "Маклена Граса". У Межигір'ї відбулося третє читання п'єси "Шкідники", велися переговори про постановку драми на сцені "Березіля", але "Маклена Граса" була останньою п'єсою, що її ставив режисер в українському театрі. Леся Курбаса було звільнено з посади художнього керівника і директора театру "Березіль", новий театральний сезон він почав у театрі С. Міхоелса в Москві постановкою "Короля Ліра" Шекспіра. Тому "Шкідники" — останнє драматургічне полотно митця — не було поставлене на сцені, не було опубліковане.

Уночі 5 грудня 1934 р. Євген Плужник був заарештований. 28 березня 1935 р. його було засуджено до розстрілу, але вирок одразу було замінено ув'язненням на 10 років у спецтаборах. Помер він від сухот на Соловках.